|
Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською |
|
Усі категорії |
Фонтан "Три кита"
В.Бахревський
Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – В.Чижиков
Нехай би вже вночі, коли чорні кішки перебігають дорогу, коли зриваються з неба зірки і намагаються влучити в димар, але все це сталося посеред білого дня. І нехай би вдень, десь в Індії або Гренландії. Але ж ні! Усе сталося в нашому місті. Можна б і в нашому, триста років тому, чи сто. Але все це сталося вчора, в нашому місті посеред білого дня.
Подія перша
У сквері "Трьох китів" бабуся Віра гуляла з онуком Ромчиком. "Три кита" – фонтан. Кити у нас пускають воду не тільки у свята й вихідні, але і в будні теж.
Бабуся Віра сиділа на лавці та читала газету. Онук Ромчик перегинався через бар'єр і полоскав руки у воді.
– Ромчику, не пустуй, – торочила бабуся. – Ромчику, впадеш! Ромчику, ти колись слухатимешся бабусю?
І Ромчик відповів:
– Купи шоколадку – слухатимусь.
– Ромчику, ти впадеш і потонеш.
– А хто за мене відповідає? – хитро запитав Ромчик. – Ти за мене відповідаєш. Купуй шоколадку, а то візьму і впаду!
– Як ти розмовляєш зі старшими? – розсердилася бабуся.
– А якщо дитина дійсно впаде і потоне? – це підкралася до бабусиної лавки мама Ромчика. – А якщо дитина дійсно впаде? Ти ж не встигнеш підбігти і врятувати!
Бабуся опустила голову і підвелася з лавки. Вона стояла перед своєю дочкою, як двієчниця.
Усе це бачили три приятелі: Ігорець, Гусик і Прохоров.
– Піду-но я відлупцюю цього шоколадника, – сказав Прохоров.
А Гусик хихикав:
– Перепало бабці! От би їй один зуб, ніс гачком та кістяну ногу…
Ігорець подивився на бабусю, на Ромчика, на приятелів, перегорнув сторінку і став читати свою книжку далі.
– Ех ви! – Прохоров стукнув обома кулаками по обох колінах. – Як вріжу вам! Була б бабуся молода…
І тут він зойкнув і тихо сказав:
– Матінко!
Та й було чого маму згадати. Біля лавки стояла молода жінка в чоботях, гімнастерці, з орденом Червоної Зірки. Ромчик зник. Замість нього біля фонтану була дівчинка, копія шоколадника. І Гусик зник. Поруч із Прохоровим сидів дідок: нога дерев'яна, ніс гачком і в роті один-єдиний зуб.
Ігорця теж не було. Був – і немає.
Прохоров схопився на ноги.
– Ну ти, ведмедю! – заохало Ігорцевим голосом. – Хіба не бачиш?
Біля лавки скрутилася Ігорцева тінь і руками-тінями терла тінь-ногу.
– Я бачу, – сказав Прохоров і позадкував від приятелів.
І тут до нього підійшла дівчинка з конвертом в руці і запитала:
– Хлопчику, чи не знаєте ви, де у вашому районі будинок номер 888, квартира тисяча перша?
– Тисяча перша квартира? Ти що, здуріла? – закричав на дівчинку Прохоров. Він так і не знав, що йому робити: бабуся на очах помолодшала, один приятель перетворився на дідуся з дерев'яною ногою, від іншого тільки тінь залишилася.
Дівчинка ображено повернулася та пішла своєю дорогою.
– Гей, – гукнув їй Прохоров. – А який тобі район? У нас їх у місті п'ять.
Вона навіть не озирнулася. Йшла по доріжці, посипаній жовтим піском, і в її косах зміїлася гарна зелена стрічка.
"Чи не вона все це накоїла?" – майнула у Прохорова дика думка. Він мало не побіг за дівчиськом, але схаменувся. Хіба можна залишити приятелів у біді? Та й у якій біді! Адже їм тепер і вдома показатися не можна.
Подія друга
– Всі до нас! – гукала Марійка. – Ми будуємо місто жуків і коників.
Жуки і коники скреблися жорсткими лапками об стінки коробок. Вони втратили терпець – їм хотілося у своє місто.
Палаци, будинки, вулиці, площі діти будували з піску. Це було золоте місто.
– А мене чого не кличеш? – запитав Грицько, з'являючись у дворі: руки в кишені, кепочка з ґудзиком, відкопилена нижня губа та скривлений рот.
– І ти йди!
– Хе! – сказав Грицько і сплюнув через ліве плече, потім через праве. Постояв, подумав і сплюнув прямо перед собою, на доріжку.
– Ну от і я!
Грицько підняв ногу – хруп! – і розчавив головний палац із королем жуків. Хруп! – і палацу коника немає.
– Ану, дрібното! Дави свою комашню!
Діти замовкли.
– Що я сказав? Може, комусь захотілося оцього? – І Грицько витяг з кишень свої конопаті кулаки.
Діти кинулися топтати золоте місто: вулиці, площі, будиночки, а будиночки були не порожні. В них сиділи жуки і коники.
– А ти що, особлива? Чи глуха? – Грицько втупився в Марійку.
– Я не особлива і не глуха, – сказала Марійка. – Але я не буду ламати свій будиночок і давити свого жука. Я його краще відпущу.
– Голос подаєш? Ну не плач тепер, сама напросилася! – Грицько схопив дівчинку за косичку і став намотувати косичку на руку.
– Дави!
– Ні! – прошепотіла Марійка.
Було дуже боляче, і все ж таки Марійка рвонулася з Грицькових рук і побачила дівчинку. Дівчинка, не звертаючи уваги на писк малюків, йшла вгору по вулиці, туди, де дерева змикаються і переходять в парк. У дівчинки в косах була зелена стрічка. Грицько відпустив Марійку і помчав на дорогу.
– Цирк приїхав! – закричали малюки.
І дійсно! По вулиці вели слона.
– Гей, ти! – крикнув Грицько слону. – Дивися сюди!
Слон йшов за своїм другом-приборкувачем і думав свою слонячу думку.
– Тобі кажуть! – пригрозив Грицько. – Дивися, гірше буде!
Слон йшов собі та йшов, і Грицькові довелося бігти поруч. Він показав слону спочатку один кулак, потім другий, а слон йшов собі та йшов.
Коли вони порівнялися з вуличним ліхтарем, слон повів хоботом, зняв з Грицька кепочку і повісив її на ліхтар.
– Ти на мене?
Грицько схопив камінь, і тієї ж миті слон обережно взяв задираку за комір, підняв і посадив на дах будинку, на самісінький край.
Що тут почалося! Забігали дорослі. Задзеленчали телефони.
І ось пожежник в касці лізе по пожежній драбині рятувати потерпілого.
Грицько на даху сидів смирно, а як потрапив до рук пожежника, почав брикатися, кусатися, кричати:
– Чого хапаєш?
І показав пожежникам кулак.
– Може, молодика слід остудити? – запитали пожежники один одного і направили на Грицька струмінь холодної води.
В цей час повз Грицьковий будинок проходив хлопчик Прохоров, а за ним на дерев'яній нозі шкандибав дідуган Гусик.
– У вас пожежа? – запитав Прохоров дівчинку Марійку.
Вона стояла осторонь від роззяв і терла червоні, заплакані очі.
– Ні, не пожежа, – сказала Марійка, – тільки Грицько кинувся з кулаками на слона…
Марійка подивилася на Прохорова, на дідка Гусика та раптом побачила, що у двох людей три тіні.
– Ой! – сказала Марійка і злякано відскочила вбік.
А Прохоров одразу здогадався, чому це вона зойкнула, схопив дідугана Гусика за руку і потягнув у глухий провулок.
Ну а Грицько примчав додому – і одразу в комору. А в коморі в скриню заліз. І кришку міцніше затулив. Сам від себе сховався.
Бо так, мабуть, ще й мамі з татом кулак покажеш.
Автор: Бахревський В.; ілюстратор: Чижиков В.Пропонуємо також:
У моєму
російськомовному
дитинстві були книги
з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших.
Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі.
Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього
і було зроблено цей сайт.
Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.
Валерія Воробйова
- Контакти
Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5457082516611907, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com
Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.
© 2015-2024 Валерія Воробйова