Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською

Усі категорії

Гельмут Ценкер

Дракон Мартін

Переклад українською – Іван Сойко
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Ігор Вишинський

Розділи:   1    2    3    4    5    6

6

Тато сидів у ліжку і пив своє вранішнє какао. Як завжди, воно було йому гаряче, але сьогодні він, мов на диво, й слова не сказав.

Тато читав газету і щоразу, дочитавши статтю, кивав головою.

Рівно о пів на сьому він скочив з ліжка, помчав у ванну, побризкав на обличчя холодною водою, намилив під пахвами, змив мило і витерся рушником.

Тоді поголився лезом з неіржавіючої сталі і при цьому двічі врізався.

Від одеколону пашіло обличчя.

Потім одягся в спальні, хутко натягнув у передпокої черевики, пильнуючи цього разу, щоб вони не були розпаровані.

Біля дверей зібралась уже вся сім'я: Франці, Шурлі, мама.

Тато посварився кулаком. Шурлі весь зіщулився, Франці заплющила очі.

Але нічого не сталося. Тато цмокнув кожного в ліву щічку й пішов з дому.

Сьогодні його доганяла Франці і вже на сходах віддала забутий портфель.

***

Фабриці "Нойруер і Петек" справді терміново були потрібні робітники. Георга та Мартіна навіть довго не розпитували і поставили до різних верстатів. Після тридцятихвилинного інструктажу вони мусили вже працювати самостійно. Мартіна поставили за складний різальний верстат. За одну хвилину треба було нарізати із смуги картону десять однакових відтинків. "Можна й більше", – подумав Мартін. Через годину він нарізав уже двадцять, а ще через годину – тридцять відтинків за хвилину.

Начальник цеху, який наглядав за "новачками", відразу це помітив і доповів директорові.

– Такий замінить нам трьох робітників, – сказав він.

Директорові зараз-таки схотілося побачити новачка.

Робітники теж помітили, що Мартін з Георгом працюють набагато швидше, ніж вони. Тому Роберт Гомола, Мартінів наставник, пояснив драконам, які наслідки може мати їхня швидкісна праця для інших робітників.

– Незабаром фірма вимагатиме й від нас такої самої норми. Але нам вона не під силу. Я ось, коли зосереджу всю свою увагу, можу дати за хвилину щонайбільше п'ятнадцять відтинків, тобто удвічі менше, ніж ви. Та й то не цілий день. Ми хотіли б просити вас...

– Я все зрозумів, – сказав Мартін. І до брата: – Ходімо.

Роберт Гомола ще з одним робітником провели їх до воріт і подякували за те, що брати зрозуміли робітників.

Дракони покинули територію фабрики.

Коли директор прийшов у цех, щоб поглянути на новачків, він уже нікого не застав.

– Де ж вони, ці диво-робітники? – спитав він.

– Я не бачив тут жодної людської душі, – відповів Роберт Гомола.

***

Мартін з Георгом якийсь час ішли, самі не знаючи куди.

– Що ж тепер? – спитав Георг.

– Цього я не міг передбачити. – сказав Мартін. – Може, нам усе ж таки краще працювати драконами?

– Знов у Долежала й Віммера?

– Ні, – мовив Мартін і показав на одну з афіш. Вона повідомляла, що до міста на гастролі прибув цирк "Корморані".

***

Мама провела дітей до тітоньки Анчі.

У тітоньки був чудовий настрій.

Вона насвистувала й нітрохи не скаржилась на недуги, які їй допікали.

Тітонька саме сиділа з паном Мехтелем на східцях перед будинком.

Пан Мехтель був у фартусі.

– З першого ж дня я найняла його до себе на службу, – пояснила тітонька Анчі. – Я призначила його майстром по нагляду за бур'янами. Видно, що він дуже добре вміє наглядати.

– А що в тебе робитиме майстер по нагляду за бур'янами? – поцікавився Шурлі.

– Дивне запитання! Він повинен пильнувати моїх бур'янів, – відповіла тітонька. – Ви й не уявляєте собі, скільки хімікатів підкидають мені в сад сусіди, щоб знищити мої бур'яни. Я повинна покласти цьому край. А як ваш тато?

– Нічого, старається, – сказала мама.

Тітонька Анчі принесла коробку із засушеним печивом.

– Вона таки дивна, – прошепотів пан Мехтель, – але славна.

– В моєму домі не шепочуться, – сказала тітонька.

***

Пан Гаппіх, директор цирку "Корморані", сидів у своєму вагончику, що складався з двох невеликих кімнат. В Італії пан Гаппіх ніколи не бував. Італійську назву він обрав для свого цирку лише тому, що це підвищить прибутки. Директорова дружина розвішувала перед вагончиком білизну.

– Ви в якій справі? – спитав пан Гаппіх Мартіна.

Георг залишився надворі, бо у вагончику два дракони не помістились би.

– Я хотів би найнятися до вас на службу, – сказав Мартін.

– Так я й думав. Хто ж ви такий?

– Дракон.

– І ким би ви хотіли працювати у мене в цирку?

– Драконом.

– Ану лиш дихніть полум'ям, – звелів директор.

– Цього я не вмію, – сказав Мартін.

– Не може бути. Кожен дракон уміє жбухати полум'ям.

– А я, на жаль, ні, – сказав Мартін.

– Ну, то бодай пустіть трохи диму крізь ніздрі.

– Цього я теж не вмію, – признався Мартін.

– А що ж ви вмієте?

Мартін показав панові Гаппіху злегка розжеврений кінчик язика.

– Від цього можна хіба що прикурити, – засміявся директор.

– Дуже дотепно, – сказав Мартін. – Але... я вмію літати.

– Ну то й що?

– Це все-таки щось важить, – сказав Мартін.

– Мені це зовсім не підходить. Для номера з польотом у моєму наметі мало місця.

У вагончик зайшла дочка пана Гаппіха.

– Ну, що ти мені тепер скажеш? – спитала вона.

– Ні! – крикнув директор цирку. – Скільки ще разів повторювати? Ні!

Дочка розридалася і вибігла з вагончика. "Заводить, як сирена", – подумав Мартін.

– Що ти їй сказав? – поцікавилась директорова дружина.

– Сказав – ні, й більше нічого.

– Чого ж вона хотіла?

– Та все одного, – сказав директор. – Вийти заміж за свого канатохідця. А я цього ніколи не дозволю. У такої людини – ніякого майбутнього. Та ще в моєму цирку. Він виступає без сітки.

– То як же буде зі мною? – нерішуче нагадав Мартін.

– Ну що мені з вами робити? – відповів йому пан Гаппіх. – Подумайте самі. Як мені вас використати в цирку? Ви вмієте робити щось особливе?

– Що?

– Звідки я знаю? Скажімо, удавати голоси. Наприклад, голос собаки.

– Ні, не вмію.

– Або їздити верхи на конях?

– Ні.

– Все, досить з мене, – заявив директор цирку. – Ви не вмієте нічого особливого, та й як дракон ви теж нічого не варті. Хіба я міг найняти фокусника, у якого випадають з рук карти? Чи лева, який не вміє рикати?

Саме тієї миті почулося рикання.

– Чого рикає лев? – вигукнув директор.

– Не знаю, – відповіла його дружина. Вона прищіпала на мотузці останню сорочку.

– Глянь-но, будь ласка, – звелів директор.

– Лев вискочив з клітки!

– Ага, – сказав директор і повернувся до Мартіна, ніби не чув останніх слів.

Раптом у вагончик з лементом убігла директорова дружина:

– І тигр вискочив!

– Авжеж, авжеж, – мовив директор і виглянув у вікно. – Справді вискочив! – вигукнув він і підхопився.

Мартін вистрибнув з вагончика і кинувся навперейми тигрові.

Побачивши велетенську, зовсім не відому істоту звір на мить перелякався й відступив назад.

Мартін хотів був загнати його в клітку. Але тигр не збирався так швидко розлучатись із щойно здобутою волею. Він підбадьорився і, зашипівши, скочив назустріч драконові. Мартін ступнув кілька кроків назад. Тепер він і сам налякався, та так, що з пащі в нього зі страху вихопилося полум'я – метрів два завдовжки.

А далі все було просто.

Тигр потрюхикав у клітку.

Тим часом Георг загнав у другу клітку лева.

– Хто випустив звірюк? – пробелькотів директор цирку. Він стояв блідий, прихилившись до стіни вагончика.

– Хто ж, як не твоя дочка, – відповіла його дружина.

– Про мене, хай виходить за свого канатного шибайголову. Рано чи пізно він однаково зірветься. Нехай він буде її.

– Скажи їй це сам, – звеліла дружина, – поки вона не накоїла ще чогось.

– Нема коли – кинув директор і побіг до драконів. – Блискуче! – вигукнув він. – Ви зробили це просто блискуче! – Він простяг Мартінові руку. – Умієте все ж таки! Я беру вас!

Мартін навіть не поворухнувся.

– Я беру вас обох.

Георг також мовчав.

– Це непогана пропозиція. Ставте які хочете вимоги. Таку пропозицію ви мусите прийняти.

– Краще ні, – відповів Мартін.

***

Дракони знов сиділи дома.

– А тепер що?

Мартіна почали вже дратувати ці нескінченні братові запитання.

– Ось-ось має прийти Долежал, – сказав він.

– Долежал? – здивувався Георг.

– Сьогодні ж понеділок. А я на понеділок призначив йому зустріч.

Через кілька хвилин і справді з'явився Долежал. Він бухнувся на два стільці, приготованих для нього, і заходився витирати піт з чола.

– Дякую, що попередили про поліцію, – почав розмову Мартін.

– Прошу, – сказав пан Долежал.

– То в чому річ?

– Я зубожію, – мовив пан Долежал, – якщо ти більше не працюватимеш у мене.

– Нічого з вами не станеться за цих кілька днів перерви в роботі, – зауважив Мартін. – Я хочу зробити вам пропозицію. Що, коли ми обидва, Георг і я, працюватимемо у вас на Печерній залізниці?

– Обидва? – Пан Долежал, здавалося, ось-ось підскочить, як сидів, і перекинеться в повітрі з радощів.

– Хвилиночку, – сказав Мартін. – Вислухайте і наші умови.

– Умови? – з недовірою перепитав пан Долежал.

– Їх не так багато, – сказав Мартін привітно. – По-перше, ви заберете з другого помістка пластмасового дракона з принцесою-бранкою. Ми проти такої брехні.

– Згоден, – сказав пан Долежал.

– По-друге, – вів далі Мартін, – відтепер ми возитимемо колією не більше як чотири вагони.

– Але...

– Вам треба сказати тільки "так" чи "ні".

– Так, – зітхнув пан Долежал. – Згоден.

– По-третє, – сказав Мартін, – вхідні квитки на Печерну залізницю мають коштувати вдвічі дешевше.

– Це неможливо, – заявив пан Долежал. – Це мене остаточно розорить.

– Вам не конче потрібно одержувати якнайбільші прибутки, – сказав Мартін. – Досить з вас звичайного, нормального заробітку.

Пан Долежал силувано кивнув головою.

– Зате буде більше охочих проїхатись за півціни Печерною залізницею, – потішив його Георг.

– Четверта умова. Половину Печерної залізниці ви передаєте нам, – сказав Мартін.

– Як це розуміти? – спитав пан Долежал.

– Так, як я сказав, – відповів Мартін. – Половина залізниці має належити нам. Тоді ви взимку так просто не викинете нас геть.

– Це не умови, – простогнав пан Долежал. Він знов умився потом. – Це здирство!

– Авжеж, – не заперечував Мартін. – Вам треба сказати тільки "так" чи "ні".

– Так.

– П'ята й остання умова, – сказав Мартін. – Поряд з Печерною залізницею відкриємо атракціон "Польоти на драконах". За ту саму ціну. Ми дуже любимо літати. Та й дітям неодмінно захочеться покататися на драконах. Ми з Георгом чергуватимемось. Так буде краще для нас обох – нікотрому не доведеться нудитись цілий день у печері.

– Згоден, – сказав пан Долежал. Проти польотів на Драконах він нічого заперечити не міг. – Може б, ми ще плату за проїзд?.. – не витримавши, почав був він.

– Ні, – перебив Мартін. – Вимагайте, щоб вам платили дрібною монетою. Буде що рахувати.

Цю пропозицію пан Долежал прийняв без великого захвату.

– А як там Віммер? – поцікавився Георг.

– Він закрив Дорогу привидів, – повідомив пан Долежал.

– Так швидко здався?

– Ні, не те. Просто він не хоче працювати без справжнього дракона. Тепер він десь у Південній Штірії. Там начебто живе справжній привид, якого він хоче найняти до себе на службу.

У двері подзвонили. Георг встав і відчинив. За порогом стояла вся родина Забранські. Мама, Франці й Шурлі таки вмовили тата хоч на хвилинку завітати до драконів. Георг запросив усіх сісти.

– Дозвольте вас чимось почастувати, – запропонував він і ляснув у долоні.

– Дякую, – сказала мама. – Я не хочу нічого.

– А мені хіба що пива, – сказав тато.

Георг поставив перед татом на стіл пляшку пива. Той здивувався, що це була саме його марка. Звичайно, цю пляшку принесла Франці й передала Георгові поза татовою спиною.

– Ми п'ємо тільки цю марку, – прибрехав Мартін.

– О, у вас добрий смак, – визнав тато, ковтнувши трохи. – Ви вже вибачте, що кілька днів тому я подумав, ніби ви несправжні.

– Не велике лихо, – сказав Георг. – З нами це часто буває.

– У вас дуже затишно, – мовив тато. – І гарний будинок.

– За кілька днів ми звідси переселимось, – повідомив Мартін. – У лісі за нашим будинком ми знайшли печеру. Для драконів це набагато зручніше.

– Можу собі уявити, – запевнив тато, хоча цього уявити він собі ніяк не міг.

– До речі, – сказав Мартін, – з нагоди переселення ми влаштуємо тут велике свято драконів. Усі наші родичі вже надіслали телеграми, щоб ми їх чекали. Тільки Нессі мусила відмовитись.

– Хто це? – запитала мама.

– Нессі – це Нессі, – пояснив тато з легким докором. – Чудовисько з озера Лох-Несс.

– Щира правда, – казав далі Мартін. – Протягом віків вона призвичаїлась до життя під водою. А на суші Нессі задихається.

– А нам можна прийти? – спитали Франці й Шурлі майже в один голос.

– Будемо дуже раді, – сказав Георг.

– Треба спершу спитатися тата, – обізвалася мама.

– Про мене, – сказав тато.

– Ми вас також ласкаво запрошуємо, – звернувся Мартін до тата.

– Мене?– здивувався тато й озирнувся.

– Матимемо за честь, – мовив Георг і якось особливо вишукано вклонився, – якщо ви і ваша дружина вшануєте наше свято своєю присутністю.

Тато голосно зареготав.

– З вами це часто буває? – спитав він Георга.

– Час од часу, – відповів той. – Але можна й простіше: ви прийдете?

– Не відмовлюсь, – сказав тато.

– А тітонька Анчі з паном Мехтелем? – спитала Франці.

– Їх ми теж запросимо, – пообіцяв Георг.

Тато хотів був заперечити проти старого опудала, але вирішив краще помовчати.

Мартін підійшов до шафи і взяв звідти фотоапарат.

– А що, коли нам разом сфотографуватись? – сказав він. – Родина Забранські з родиною Драконів. Пан Долежал, напевно, не відмовить і клацне нас.

Усі погодилися. Тато задер голову, щоб не було видно подвійного підборіддя, і вирівняв гребінчиком проділ. Пан Долежал навів фотоапарат.

– Станьте трохи ближче одне до одного, – попросив він. – А де ж фотоспалах?

– Я зараз, – сказав Мартін і блиснув до стелі омахом полум'я.

Розділи:   1    2    3    4    5    6

У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова

- Контакти

Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5457082516611907, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com

Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.

© 2015-2024 Валерія Воробйова