Казка.укр - Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською

Фейсбук-група Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Живий журнал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Телеграм-канал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Інстаграм Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Ютуб-канал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн




Гельмут Ценкер

Дракон Мартін

Переклад українською – Іван Сойко
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Ігор Вишинський

Розділи:   1    2    3    4    5    6

4

Рано-вранці в приміщенні поліцейського управління відбувалось обговорення кризового становища. В ньому взяли участь бургомістр, начальник поліції та кілька експертів. Був там і дільничний поліцай, до якого вчора ходили мама з татом. Звали його Рудольфом. Пошуки, що тривали цілу ніч, нічого не дали. Тепер потрібно було обміркувати ситуацію і негайно вжити нових заходів.

Поліцай Рудольф доповів про все, що сталося, і заявив:

– Я пропоную вжити найенергійніших і найрішучіших заходів.

– Безглуздя, – не стримався начальник поліції. – Де ви збираєтесь їх вживати? І як ви це собі уявляєте? Ми навіть не знаємо, де тепер дракони.

– Просто ми повідомимо про викрадення по радіо і в газетах. За допомогою населення ми незабаром дізнаємось, де дракони переховуються. І тоді швидко впораємось з ними.

– Безглуздя, – сказав тепер уже й бургомістр, – Все це не те. Нічого ми не довідаємось від населення. Тільки паніку зчинимо. Ні, нам поки що не слід інформувати населення. Зате ми повинні залучити до пошуків кожного поліцая, кожного пожежника.

– Тобто це буде звичайнісінький розшук? – спитав начальник поліції.

– Так, – відповів бургомістр. – Взагалі все має бути ретельно продумано. Я особисто не збираюсь нести відповідальність за все це чортовиння. Коли щось вийде не так, нехай тоді інші одбувають. Я не буду.

З цими словами він глянув на начальника поліції. Той хутко відвів очі.

– Як узагалі могло статися, – вів далі бургомістр, – що в місті живуть два дракони і ніхто на це не звертає уваги?

– Як вам сказати? – мовив начальник поліції. – Це не так важко пояснити. Мушу признатися, що я й сам якось зустрів їх на вулиці. Але я й гадки не мав.

– І гадки? – глузував -бургомістр. – Це на вас схоже.

– Ніхто не думав, що ці дракони справжні. Розумієте?

– Те, що люди нічого не помічали, зрозуміти можна. Але вам як поліцаю належало б до всього ставитися з підозрою. В даному випадку ви просто зобов'язані були щось запідозрити. Тоді б ви запобігли всій оцій історії.

Начальник поліції знизав плечима.

– І ще одне важливе питання, – вів далі бургомістр. – Що ми будемо робити з цими драконами, коли піймаємо їх?

– Камери в наших в'язницях для них замалі, – сказав поліцай Рудольф.

– Авжеж, – підтвердив бургомістр.

– Пропоную помістити їх у зоопарку, – заявив начальник поліції.

– Так-так, – сказав поліцай Рудольф. – Звідти вони зразу ж утечуть.

– Тоді їх можна помістити у велику клітку для хижих птахів, – казав далі начальник поліції. – Місця там вистачає, та й утекти теж не зможуть.

– А хижі птахи? Куди їх діти?

– Кому там буде до тих дурноверхих птахів, коли всі дивитимуться на двох справжніх драконів? – сказав начальник поліції.

Слово взяв один з експертів, фахівець з правових питань.

– Повинен довести до вашого відома, – сказав він – що ми не маємо ніякого юридичного права поміщати драконів у зоопарк. Взагалі під час розшуку треба буде потурбуватися про максимальну обережність. Адже ми навіть не встановили, чи й справді мова йде про викрадення. В кожному разі слід пам'ятати, що обидва дракони є звичайними громадянами.

– Еге ж, еге ж, – накинувся на нього бургомістр. – Чимраз то краще! Звірі не можуть бути громадянами.

– Я не знаю, яким чином дракони змогли стати громадянами, – відповів експерт. – Але вони стали ними.

– Як це розуміти? – поцікавився начальник поліції. Він нічогісінько не второпав.

– У них є посвідчення. Документи.

– Які це телепні видали їм ну хоча б свідоцтва про народження? – сердито спитав бургомістр. – Чиновників, відповідальних за це, негайно звільнити зі служби!

– Вони вже давно не служать, – зауважив експерт. – Бо померли ще кількасот років тому.

– Казна-що! – сказав бургомістр. – Казна-що!

***

Мама встала о тій порі, що й завжди. Вона сиділа на кухні і слухала новини, які передавали по радіо о шостій годині.

У дверях став тато.

– Сніданок сьогодні буде? – спитав він.

– Ні, – сказала мама. – Я ще нічого не купила. Тобі треба поспішати, бо запізнишся на роботу.

– Я не йду на роботу.

– Чому це? – спитала мама. – Хочеш допомогти шукати дітей? Ти там тільки заважатимеш.

– Сьогодні субота, – сказав тато. – А в суботні дні я ніколи не працюю.

Мамі, звичайно, й на думку не спало, що сьогодні субота.

– Що там передавали по радіо? Казали щось? – спитав тато, підійшовши ближче.

– Ні, нічого, – відповіла мама. – Про драконів нічого не повідомляли.

– Не розумію, – буркнув тато. – Здається, я таки почну шукати сам.

– Безглуздя, – тільки й сказала мама.

***

Рівно о сьомій у будці пана Мехтеля задзеленчав будильник. Крім нього, все вже було справді спаковано. Речі помістилися у дві не дуже великі валізки. Пан Мехтель прокинувся ще дві години тому, але вирішив не вставати, щоб не розбудити дітей. Він дав будильникові додзвонити до кінця й сказав:

– Сніданку, на жаль, я вже не зможу вам запропонувати.

– Нічого, – позіхнула Франці.

– Ну звичайно, нічого, – сказав Мартін, зазираючи у двері. – Поснідаємо в місті.

– Я майже зовсім без грошей, – з жалем признався пан Мехтель.

– Зате в мене гроші є, – з гордістю мовив Мартін. – Я дещо заощадив. На ці вихідні ми нарешті можемо дозволити собі те, про що я завжди лише мріяв. Досі ми в усьому собі відмовляли.

Георг, який стояв позаду брата, сумнівався, що Мартінові коли-небудь хотілось викинути за один раз купу грошей. Досі він знав про свого брата зовсім не те.

– Поснідати з вами я ще поснідаю, – сказав пан Мехтель, – але потім я піду шукати собі житла й роботи.

– У вихідний? – здивувався Шурлі. – Сьогодні ви не знайдете ні житла, ні роботи.

– Найкраще, – сказав Мартін, – коли ви будете суботу й неділю з нами. Зрештою, це з нашої вини ви позбулись роботи. Вважайте себе нашим гостем.

Пан Мехтель вагався.

– Ну добре, – погодився він нарешті.

***

З'являтися в центрі міста драконам і дітям усе-таки було небезпечно. Тому вони вирішили залишитись на околиці. Снідали в садку одного кафе, за столиком під двома каштанами.

– В газетах про нас не пишуть, – зауважив Шурлі. – Нас не шукають.

– А я певна, що шукають, – заперечила Франці. – Просто вони нічого не написали в газеті, щоб не наробити переполоху в місті.

Пан Мехтель підтримав Франці.

– Поки що нам треба остерігатися людей в уніформі, – сказав він. – Крім них, ніхто ще нічого не знає.

Поснідали справді на славу.

Франці з'їла троє некруто зварених яєць, два бутерброди з шинкою та фруктовий салат. Шурлі замовив збиті вершки з цукром. А пан Мехтель дався на підмову і з'їв аж дев'ять порцій пирога з яблуками, замовляючи їх одну за одною.

Дракон Мартін

***

– Чи не маєте ви наміру вирушити кудись до обідньої години? – спитав Георг. – Прошу вносити пропозиції.

– Тут недалеко є кіно, – сказав Шурлі. Він уже звик до того, що Георг іноді висловлюється трохи дивно. Шурлі дуже вабило кіно, бо вони з Франці бували там лише зрідка.

Заплативши за сніданок, усі пішли до кінотеатру, що був через дорогу. Сьогодні показували фільм "Зігфрід". Перший сеанс починався о дев'ятій.

Мартін зайшов у вестибюль і попросив у касирки п'ять квитків у десятому ряду.

Дракон Мартін

– Це не дозволяється, – сказала молода жінка за скляною перегородкою. На колінах у неї сидів пудель.

– Що не дозволяється?

– В такому вигляді заходити в кіно у нас не можна, – пояснила вона. – Ви надто великий. За вами ніхто нічого не побачить.

– То дайте мені місця в останньому ряду, – попросив Мартін. Він зрадів, що знайшов, як зарадити лихові.

– На останній ряд усі квитки продані, – сказала касирка. – На жаль.

– Коли починається наступний сеанс?

– Об одинадцятій.

– А квитки на останній ряд ще не продані?

– На наступний сеанс ще всі місця вільні.

– Чудово, – зрадів Мартін. – Тоді ми купуємо всі квитки.

Георг очам своїм не повірив, як побачив, скільки брат виклав грошей. Зате Мартін одержав геть усю книжечку з квитками на наступний сеанс.

Дві години до початку сеансу дракони, діти та пан Мехтель роздаровували квитки. Це було не так просто. Люди здебільшого дивились на них недовірливо, гадаючи, що їм потім накинуть щось у кінозалі. Іншим просто було ніколи. А якийсь чоловік, що проїжджав на велосипеді, сказав:

– Задарма я нічого не хочу.

Дракон Мартін

Об одинадцятій кінозал усе-таки був наполовину заповнений. У кіножурналі показували польоти на "драконах" – величезних каркасах, обтягнених тканиною. Літуни чіплялись до них знизу і стартували з вершин гір. Перемагав той, хто зумів найдовше протриматись у повітрі. Поблизу міста відбувалися навіть змагання на першість Європи з польоту на "драконах".

Дракон Мартін

Фільм же спочатку всім сподобався. Та коли стали показувати двобій Зігфріда з драконом, Георг і Мартін вийшли з кінозалу.

– Знов те саме, – сказав Мартін уже на вулиці. – Цей Зігфрід – просто нахаба.

– Йому аби похизуватися перед жінкою, – додав Георг.

І вони знов подалися до кафе й сіли за столик під каштанами.

Дітям і панові Мехтелю фільм здався непоганим. Георг заходився пояснювати їм, що саме не сподобалося у фільмі йому, драконові.

Обслуговував їх сам господар. Він радів, що з цих п'ятьох відвідувачів має такий добрий прибуток.

– Принесіть нам яблучного соку, – попросив його Мартін. – І робіть це безперервно.

– Як-то? – не зрозумів господар – Як-то безперервно?

– Дуже просто, – пояснив Георг. – На столі весь час має стояти повна пляшка.

– Це можна, – пообіцяв господар.

Дракон Мартін

Раптом біля їхнього столу де не взявся пожежник, правда, без каски.

– Ви заарештовані! – промовив він.

– Хто? – перепитав Мартін.

– Усі.

– А чому? – Трохи отямившись від раптового переляку, Мартін знов безцеремонно заходився їсти.

– Вас звинувачують у викраденні дітей, – заявив пожежник.

Дракон Мартін

Пан Мехтель засміявся:

– Саме пожежній охороні про це дбати!

– Тут нема нічого смішного, – поважно мовив пожежник. – Я виконую службовий обов'язок.

– А кого викрали? – поцікавилась Франці.

– Як кого? Вас двох, – відповів пожежник і показав на неї й на Шурлі.

– Ми тут добровільно, – сказав Шурлі.

– Це обговоренню не підлягає. То ви підете зі мною добровільно?

– Ні, – відповіла Франці.

– Тоді я вас відведу.

Він ухопив Шурлі за лівий лікоть і хотів був піймати Франці.

– Хвилиночку, – сказав Георг. – Ану зараз же пустіть! Бо я вас спалю. – І дракон висунув розжеврений кінчик язика. – Побачите, яке буде полум'я, – застеріг він.

– Що ж, добре, – здався пожежник і пустив Шурлі. – Доведеться викликати підмогу. Сидіть.

І він кинувся в кафе.

– Я гадаю, нам час розплатитися, – сказав пан Мехтель.

– Де тут у вас телефон? – гукнув пожежник, убігаючи в кафе.

Господар глянув на нього з осудом.

– Від мене ви взагалі не подзвоните, – сказав він. – Розганяєте моїх найкращих клієнтів.

– Ви заважаєте виконувати службові обов'язки! – закричав пожежник. – Ви про це ще пошкодуєте!

Не тямлячи себе від люті, він вискочив з кафе й побіг до найближчого телефону-автомата. Господар підійшов до столика під каштанами. Рахунок уже був готовий. І знов вийшла чимала сума. За якихось кілька годин Мартін витратив понад половину заощаджених грошей.

Всі п'ятеро підвелись і, обминаючи відвідувачів за столиками, пішли до виходу. Тієї ж миті з-за рогу вигулькнули дві поліційні машини. Правда, поліцаям лишалось тепер тільки стояти і стежити за плавним польотом драконів.

Дракон Мартін

Під'їхала третя машина. В ній сидів поліцай Рудольф. Цього разу він навіть забув сказати своє "так-так", а тільки мовчки дивився на драконів, що все даленіли. А тоді напався на пожежника, який щойно повернувся, тобто примчав від телефону.

– Це через вас ці бандити знов накивали п'ятами, – доводив поліцай Рудольф. – Чому ви не затримали драконів і дітей? У наказі ж ясно було сказано: розшукати і затримати.

– У мене нема зброї, – виправдовувався засапаний пожежник.

– То треба було забалакати драконів, – сказав поліцай. – І говорити з ними доти, поки б ми приїхали.

– Ви б зовсім не приїхали.

– Чому? – не зрозумів поліцай.

– Не можу я водночас і драконів забалакувати, і підмогу по телефону викликати.

– Так-так, – мовив поліцай. Він на мить задумався, але так і не знайшов іншої помилки, в якій можна було б звинуватити пожежника.

***

Тато щойно закінчив телефонувати. Поліцай Рудольф, з яким він розмовляв, повідомив, що розшук іде цілком нормально. Він розповів також, що драконів замалим не затримали. Але краще б йому було не розповідати. Тато почав лаятись і не міг угамуватися кілька хвилин. Потім він запитав про адресу кафе, біля якого замалим не затримали драконів.

– От нездари! – сказав тато, поклавши трубку. Мама запитливо глянула на нього. – Тепер до пошуків берусь я, – заявив тато, набундючившись. – Я знайду це драконяче кодло! Все в нас доводиться робити самому.

– Що ти надумав? – спитала мама.

– Не скажу, – відповів тато.

***

– А тепер куди? – заквилив Георг. – Ця нескінченна літанина починає мене дратувати.

– Взагалі, у мене є одна думка, – обізвався пан Мехтель. – Можна податись туди, де відбувається чемпіонат Європи з польотів на "драконах". Може, ви навіть візьмете в ньому участь.

Георг зразу ж погодився.

– А де це? – спитав він.

– Не знаю, – признався пан Мехтель. – Я не запам'ятав назви місцевості.

– Гаймбрунн, – сказала раптом Франці трохи аж гордовито. – Ця місцевість називається Гаймбрунн.

– І я навіть знаю, де вона, – заявив Мартін, звертаючи в інший бік.

***

Довідавшись, що дракони з дітьми були в кіно, поліцай Рудольф вирішив допитати молоду касирку, яка продала їм квитки. Поки він її розпитував, пудель знай дзявкав на нього.

Тим часом тато під'їхав на своєму моторолері до кафе. Він зайшов до приміщення і зупинився біля машини "Еспрессо".

– Господарю! – покликав він, гримнувши кулаком по прилавку.

Господар саме обслуговував гостей у садку.

– Чого вам? – спитав він, заходячи всередину.

– Ви обслуговували сьогодні двох драконів з дітьми? – запитав тато.

– Що, знов? – розсердився господар і з брязкотом поставив на прилавок тацю з порожніми склянками. – Я ж уже дав найточнішу інформацію.

– Я не з поліції, – зауважив тато.

– То й нічого тут випитувати.

Господар став перед татом, широко розставивши ноги, і так глибоко втягнув повітря, що ніби відразу на півметра повищав.

– Я батько викрадених дітей, – сказав тато.

Господар видихнув повітря й відступив на крок.

Обличчя його знов стало привітне.

– То це ви вкоїли дурня й не повідомили в поліцію? – вів далі тато.

– Я не бачив для цього причини, – заперечив господар. – Вони чесно розплатилися.

– Мене це не цікавить, – сказав тато.

– Звідки ж мені було знати, що це справжні дракони? Я гадав, що це маскарадні костюми.

– Костюми! – пронизливо засміявся тато. – Хіба господареві кафе пристало бути таким ідіотом? Адже й сліпий побачив би, що це були справжні дракони.

Тато був би накинувся на господаря з кулаками, але тут між ними опинився поліцай Рудольф. Він уже кілька секунд як зайшов до приміщення й чув останні слова.

– Але ж ви самі не відразу роздивилися, що це справжні дракони, – звернувся він з докором до тата.

– Бачите... – збентежився тато. – Я...

– Он воно що! – здивувався господар. Він знов підбадьорився й підвищив голос: – Це вже занадто! Чіпляється до мене, а сам нічого не помітив. То хто з нас укоїв дурня?

І він підступив ближче.

– Я гадаю, – звернувся поліцай до тата, – вам краще піти зі мною.

– Я й сам такої думки, – пробубонів тато.

***

У Гаймбрунні, невеликому і малолюдному містечку, цієї суботи було як ніколи людно. Ще здалеку діти побачили величезні транспаранти, вивішені над головною вулицею: "Гаймбрунн вітає учасників змагання на першість Європи!" Місце, де відбувалися змагання, розшукати було неважко, бо тільки на цю гору вела підвісна канатна дорога. Дракони приземлились якраз на рівнині, з якої стартували учасники змагань.

Саме тоді з гучномовця почувся басовитий голос:

– Заявки на участь у чемпіонаті приймають лише до другої години. Винятків ні для кого робити не будуть.

То говорив низенький чоловік, що стояв за довгим столом. На столі лежали купи папірців.

– Котра година? – спитав Шурлі.

Пан Мехтель дістав з лівої кишені штанів свого будильника і сказав:

– За п'ять хвилин друга.

– Тоді мерщій! – вигукнула Франці.

І діти помчали через лужок до столу, за яким стояв чоловік з басовитим голосом. Він був у кепці з козирком, з білою пов'язкою на рукаві і табличкою з написом "Головний суддя".

Дракон Мартін

– Ми хочемо взяти участь у змаганнях, – сказав Шурлі.

– Будь ласка, – відповів суддя. – Але залишився тільки один стартовий номер. Номер 85. Кого з вас занести до списку учасників?

– Мене, – хутко сказав Шурлі.

– Мене, – попросила Франці.

– То кого ж? Домовляйтесь, бо не запишу нікого.

– Давай рахуватись, – запропонувала Франці братові.

– Добре, – сказав Шурлі. – У цьому мені завжди щастить.

– Лічу до п'ятнадцяти. На кого випаде п'ятнадцять, тому й буде стартовий номер.

Шурлі кивнув. Франці почала рахувати. А що почала вона з себе, то, звичайно, й виграла. Шурлі не зразу здогадався, що сестра схитрувала.

– То як вас звати, скажіть, будь ласка? – спитав суддя.

– Франціска Забранські.

– Сподіваюсь, у вас є дракон?

– Так, – відповіла Франці. – Дракон у мене є.

– Чудово, – сказав суддя. – З вас сто шилінгів.

– Що?

Франці з жахом глянула на суддю.

– Сто шилінгів за участь у змаганнях, – пояснив той.

Мартін поклав гроші на довгий стіл. Франці одержала свій стартовий номер і одразу ж його почепила.

Дракон Мартін

– Змагання вже почалися, – сказав суддя. – Стартують з півхвилинним інтервалом. Щойно стартував номер 50.

Франці, яка мала летіти на Мартінові, підійшла до стартового майданчика і стала стежити за польотом суперників. Усі вони дуже розганялися й відштовхувались від землі над кручею, розраховуючи на сприятливий вітер.

– Номер 80! – викликав суддя на старті.

– Ти мене обдурила, – поскаржився Шурлі й насупився.

– Я, – сказала Франці. – Скоро моя черга.

Мартін із Франці стартували останні. Майже всі глядачі вже розійшлися. Вони квапилися спуститися канатною дорогою вниз, щоб не проґавити, як будуть вшановувати переможця.

Пан Мехтель та Шурлі полетіли на Георгові до місця фінішу. Георг був радий, що Франці вибрала не його, а Мартіна. Бо просто не зносив цих польотів на довгі дистанції.

– Вона мене обдурила, – сказав Шурлі.

– Авжеж, – кинув пан Мехтель.

***

Тим часом на фініші приземлились майже всі учасники змагань. Найкращий час показав стартовий номер 68. Це був м'язистий чоловік з рудою бородою минулорічний чемпіон Європи. Він пробув у повітрі аж двадцять хвилин.

Дракон Мартін

– Лишається ще один стартовий номер, – оголосили через гучномовець, – Номер 85. Власне його час давно вийшов. Мабуть, з ним щось сталося, чого ми всі хотіли б сподіватися... тобто не хотіли б сподіватись або ж номер 85 стане переможцем чемпіонату Європи. Та ось і він, ви бачите самі, шановні глядачі – номер 85 наближається до фінішу!

З-за лісочка вилетіли Мартін з Франці і під захоплені вигуки глядачів приземлилися прямо посеред фінішного майданчика.

Дракон Мартін

– Бездоганне приземлення! – вигукнув диктор. – Дивимось на годинник. Одна година сорок хвилин!

Голос диктора уривався від захоплення.

– Ім'я нового чемпіона Європи – Франціска Забранські!

Пробираючись крізь натовп, що підштовхував її з усіх боків, Франці нарешті дісталась до п'єдесталу пошани. Їй допомогли піднятись на найвищий східець і накинули на шию вінок переможця. Франці довелося потиснути безліч рук.

Дракон Мартін

– Стоп! – раптом вигукнув головний суддя. Але його ніхто не почув. Тоді він узяв мікрофон і повторив через гучномовець: – Стоп! Шановні глядачі, я змушений повідомити, що стартовий номер 85 дискваліфікується. Новим чемпіоном Європи став учасник змагань за номером 68, тобто чемпіон минулого року пан Вінценц Гохштегер.

Дракон Мартін

Глядачі вмить замовкли.

– Чому? – нарешті спитав хтось. – За що дискваліфікували?

– Дракон учасника змагань під стартовим номером 85 не відповідає встановленим нормам, – пояснив головний суддя.

– Неправда, – сказала Франці. – Він же цілком нормальний дракон.

– Зовсім ні, – заперечив суддя. – Я щойно сам його обміряв. Він надто великий. Це дало вам незаконну перевагу. Отже, ім'я нового чемпіона Європи, як і в минулому році, – Вінценц Гохштегер!

Натовп відринув від п'єдесталу пошани і оточив бородатого переможця. Хтось сказав: "Тьху!" – і зняв Франці вінок. Дівчинка повернулась до драконів.

– Нічого не вдієш, – співчутливо мовив пан Мехтель.

– Зате, мабуть, ніхто досі не був чемпіоном Європи такий короткий час, як ти, – сказав Георг.

Шурлі всміхнувся.

***

Надвечір у приміщенні управління поліції відбулася друга нарада. В обговоренні кризового становища взяли участь ті, що й вранці. Пошуки нічого не дали.

– Якщо лишити поза увагою те, що ми їх замалим не спіймали, то розшук не дав ніяких наслідків, – доповів начальник поліції.

– Це мене не цікавить, – сказав бургомістр. – Мене цікавить лише один наслідок: дракони мають бути затримані. До завтрашнього дня. Ми не можемо довше приховувати всю цю історію від населення.

– Що ж нам робити? – спитав начальник поліції.

– Думайте самі, – мовив бургомістр. – Спробуйте скористатись нічною порою. Може, вам пощастить захопити драконів зненацька, коли ті спатимуть. До речі, я вже говорив з міністром. Розшук буде поширено на всю територію країни. Ви маєте ще двадцять чотири години.

– А якщо не знайдемо? – Начальник поліції міцно притис до боків спітнілі долоні.

– Тоді ви подасте у відставку.

***

Пішовши ще в обід з дому, тато й досі не давав про себе знати. Мама підсунула крісло ближче до телефону, але за цілий вечір так і не дочекалася дзвінка. Ні від тата, ні з поліції. Тієї ночі тато додому не приходив.

Пан Мехтель і діти вирішили заночувати в готелі у Гаймберзі – містечку, сусідньому з Гаймбрунном. Тут усе було спокійно. Крім них, у готелі ніхто не жив. Після вечері всі троє пішли до себе в кімнату.

– Найрозумніше було б вам сьогодні ж повернутися додому, – сказав пан Мехтель. Він стояв перед розкритою валізкою і шукав свою зубну щітку. – Бо так прикрощів не поменшає.

– Може, й правда, – відповіла Франці. – Вчора мені захотілось утекти з дому, бо мама й тато не вислухали нас. А тепер я не наважуюсь вернутися.

– І я, – підтвердив Шурлі. – Нам треба щось придумати.

– Та нічого лихого вам не буде, – запевнив пан Мехтель. Він нарешті знайшов свою зубну щітку. – Батько з матір'ю зрадіють, якщо ви повернетесь.

Пан Мехтель старанно почистив зуби і добре виполоскав у роті. Потім умився холодною водою.  – Навряд щоб мама й тато могли дуже змінитися, – сказала Франці братові. – Пан Мехтель правду каже.

– А може, хоч трішечки, – висловив надію Шурлі, проте й сам подумки засміявся. Він не міг уявити тата не сердитим після свого з Франці повернення.

Пан Мехтель скінчив свій туалет.

– А ви не хропите вві сні? – спитала Франці.

– Звичайно, ні.

Пан Мехтель незадоволено похитав головою і ліг у своє ліжко. Тепер дітям хотілося, щоб він їм щось розповів. Після кожної розповіді він питав, чи вони ще не сплять. Після четвертої ніхто не відповів. Пан Мехтель вимкнув світло над своїм ліжком. Франці хропла.

Мартін і Георг знайшли в горі під Гаймбрунном печеру і переночували там. Уранці вони мали зайти до готелю по пана Мехтеля з дітьми.

– Сьогодні мені добре спатиметься, – сказав Мартін.

– Мені теж, – сказав Георг.

– Тобі всюди добре спиться, – засміявся Мартін. – Я мав на увазі, що я залюбки пересплю в оцій печері. Поглянь, як тут зручно! Саме те, що драконові треба. Не люблю я отого дурного міського будинку. Я ж завжди сплю просто неба, коли тільки можна.

– М-м, – промимрив Георг.

– Мені здасться, ми взагалі забагато робимо того що роблять люди, і надто мало того, що належить робити драконам. В усьому ми їх наслідуємо. Я вмію їсти з ножем і виделкою, грати в карти й футбол і навіть писати. А ось добре дихнути вогнем – у мене не виходить. Правда, ми знов навчилися літати. Може, це тільки перший крок? Як ти гадаєш?

Георг не озивався. А Мартін ще довго не міг заснути. "Може, – думав він, – на околиці міста знайдеться для нас добра печера".

Розділи:   1    2    3    4    5    6




Пропонуємо також:


У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова

Гостьова книга - Контакти

Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5168755457383301, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com

Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.

© 2015-2024 Валерія Воробйова