Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн
  Головна    Про сайт    Помещик.com   


Арабська казка
зі збірки "Тисяча і одна ніч"

Казка про Аладдіна і чарівну лампу

Казка про Аладдіна і чарівну лампу

Переклад з арабської – Євген Микитенко
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – М.Пильцин

Сторінки:   1    2    3    4   

Розповідають, нібито в одному з міст Сходу жив собі бідний кравець і мав він сина, якого звали Аладдіном. Син цей змалку ледарював, тож коли йому минуло десять років, батько вирішив навчити його якогось ремесла. А що був він дуже убогий і не міг віддати сина в науку до майстра й платити йому, то взяв хлопця до себе в крамничку й став навчати його кравецької справи. Однак Аладдін уродився шалапутом і звик цілісінькими днями вештатися з такими ж ледачими, як сам, хлопцями, він не міг всидіти в крамничці, а тільки того й чекав, щоб батько подався до якогось замовника, – і тоді кидав крамничку й біг гратися з пустунами-приятелями.

Ніхто не міг присилувати Аладдіна слухатися батька, сидіти в крамниці й навчатися ремесла. Батько і вмовляв його, і сварив, та все було марно. І він занедужав з горя й незабаром помер. А синові хоч би що – байдикував, як раніше.

Дружина продала все, що залишилося після чоловіка, і стала прясти на продаж прядиво з бавовни, аби прогодувати себе й свого непутящого сина Аладдіна.

А той Аладдін після батькової смерті зовсім розперезався. З ранку й до пізнього вечора він десь тинявся, а додому приходив тільки попоїсти.

Бідолашна мати не знала спочинку ні вдень, ні вночі – пряла та пряла, і з того вони жили.

Час минав, Аладдінові вже зрівнялося п'ятнадцять років, але він і не думав братися за розум.

Одного разу, коли він, як завжди, бавився на вулиці з хлопчаками, до них підійшов незнайомий. Це був чаклун родом з Магрібу, який вивчив усі науки, добре знав астрономію, а ще краще – астрологію.

Коли він побачив Аладдіна, то мовив сам до себе: «Оцей хлопчина мені й потрібен! Це ж задля нього я покинув свою країну!»

Казка про Аладдіна і чарівну лампу

Підкликав чаклун-магрібинець до себе одного з Аладдінових приятелів і почав розпитувати, чий він син, як звати його батька, а коли дізнався про все, підійшов до Аладдіна, відвів його вбік і спитав:

– Скажи, хлопчику, це ти Аладдін, син кравця?

– Авжеж, шановний, – відповів Аладдін. – Та батько мій давно вже помер.

Магрібинець, почувши це, гірко заплакав, міцно обійняв Аладдіна й почав цілувати, а хлопець дуже з цього здивувався й спитав:

– Чого ти плачеш і звідкіля знаєш мого батька?

І тоді магрібинець відповів тихим і сумним голосом:

– О хлопче, плачу я тому, що твій батько рідний мій брат! Я знемігся, повертаючись з далеких країв, але радів душею, сподіваючись побачити його! А ти сказав, що він помер! Отож я й плачу, а ще я тужу над своїм безталанням – адже мій любий брат помер, не дочекавшись мене! І коли я побачив тебе, Аладдіне, то, присягаюсь аллахом, упізнав, хоч твій батько, а мій брат іще не був одружений, коли ми з ним розлучились. О, хай би я помер замість нього! Та не до снаги нам змагатися з долею. Від того, що судилося, не втечеш. Але ти, синку, заміниш мені брата, бо ти – його син, і я втішатимусь тобою: адже той, хто лишив такого гарного сина, не помер!..

Магрібинець вийняв з кишені десять динарів, простяг їх Аладдінові й мовив:

– Де ж ти мешкаєш, синку, де твоя мати, дружина мого брата?

І Аладдін узяв магрібинця за руку, провів його до свого дому, і там магрібинець сказав:

– Візьми ці гроші, синку, віддай матері, привітай її від мене й скажи, що дядько повернувся з далеких мандрів. А я завтра прийду до вас, щоб побачитися з твоєю матір'ю, подивитись на дім, в якому жив мій брат, і помолитися на його могилі.

Магрібинець поцілував Аладдіна й пішов, а хлопець, радий та веселий, побіг додому. Вскочивши в кімнату, він вигукнув:

– Мамо, я приніс радісну звістку: мій дядько, батьків брат, повернувся з далеких країв і передав вам вітання!

– Ти, синку, глузуєш із мене! – відповіла мати. – Звідки візьметься в тебе дядько? Адже в твого батька не було ніяких родичів!

– Як же не було, коли я щойно бачив свого дядька! – вигукнув Аладдін. – Він обіймав і цілував мене, а сам гірко плакав! Він упізнав мене, і йому відома вся наша сім'я! Якщо ж ти не віриш, то дивись: ось десять динарів! Дядько подарував їх мені й сказав, щоб я віддав тобі. А завтра він сам прийде привітати тебе.

– Сину, – мовила мати, – в тебе справді був колись дядько, але він давно помер, а інших батькових родичів я не знаю.

Чаклун-магрібинець устав рано-вранці, одягнувся й пішов на ту саму вулицю. Аладдін, як і завжди, бавився з хлопцями. Магрібинець пригорнув і поцілував його, а потім вийняв з гамана два динари й мовив:

– Візьми це, синку, віддай матері! І скажи, що дядько хоче прийти до вас сьогодні повечеряти. Отож хай мати приготує смачну вечерю. Але перш ніж ми з тобою розпрощаємось, покажи мені ще раз ваш дім, щоб я ввечері втрапив.

– Слухаюсь! – відповів Аладдін і повів магрібинця до свого дому. А тоді магрібинець подався у своїх справах, а хлопець побіг до матері, віддав їй два динари й сказав:

– Мій дядько хоче сьогодні повечеряти в нас.

Аладдінова мати пішла на базар, купила всього, що треба, і, повернувшись додому, заходилася готувати вечерю, позичивши в сусідів посуд.

– Синку, вечеря готова, – мовила вона, коли все зварилось. – Може, твій дядько не знав до нас дороги, то піди й зустрінь його!

– Слухаю і корюся! – відповідав Аладдін.

Аж тут у ворота постукали. Аладдін відчинив і побачив магрібинця, а поряд із ним – раба. Раб тримав глечика з солодким напоєм і кошик з фруктами та солодощами.

Аладдін узяв усе це в раба, і той пішов геть, а хлопець повів магрібинця в дім, і коли вони увійшли до кімнати, магрібинець заплакав, привітався з матір'ю і спитав у неї, де звичайно сидів його брат. Мати показала, й магрібинець почав цілувати там землю, вигукуючи:

– О горе мені, о сумна моя доля! О любий брате, як мені тяжко без тебе!

І він доти плакав та побивався, б'ючи себе долонями по обличчю, доки Аладдінова мати злякалась, що він ізсунеться з глузду. Вона підійшла до магрібинця, взяла його за руку і, підвівши з землі, сказала:

– Не сумуй так, о брате мого чоловіка! Не катуйсь!

– Не дивуйся, невістко, що ти не знаєш мене і не бачила ні разу, коли чоловік твій був живий, – мовив магрібинець. – Адже я покинув це місто й розпрощався з братом сорок років тому! За цей час я обійшов схід і захід і всі міста Магрібу, і побував у Каїрі, і жив у сяючій Медіні. Звідти я вирушив у країни невірних і пробув там аж чотирнадцять років, а потім, одного дня, о невістко, я згадав свого брата, своє місто й рідну землю, і збудилося в мені палке бажання побачити брата. І я втратив спокій, повсякчас плакав та тужив і врешті сказав собі: «О чоловіче, годі тобі жити на чужині! Ти маєш одного-єдиного брата, тож піди й подивися на нього. Ніхто не знав, що готує людині доля і які можуть бути її удари. Горе, якщо ти помреш, не побачивши востаннє брата! Адже в тебе є і гроші, й добро, а брат твій, може, живе у злиднях. Вертайся додому, піди до нього, а коли побачиш, що він бідакує, допоможи йому!»

Наступного ранку я швидко зібрався, сів на свого прудконогого коня й вирушив у путь. По дорозі я зазнав чимало небезпечних і страшних пригод, проте доля була до мене ласкава, і я щасливо дістався до вашого міста. І коли я побачив на вулиці твого сина Аладдіна, який бавився з хлопчаками, я впізнав його, і серце моє розкрилося для нього – адже це моя рідна кров! Та Аладдін розповів мені, що мій любий брат помер, і, почувши це, я тяжко зажурився, і мене охопила безмежна туга. Та я втішаюсь Аладдіном і сподіваюся, що він замінить мені брата, а хто лишив собі заміну, той не помер!

Магрібинець побачив, що Аладдінова мати заплакала від його слів, і звернувся до хлопця таким самим солодким та улесливим тоном:

– О синку мій, якого ж ремесла ти навчився? Чи знаєш ти якесь діло, що могло б прогодувати тебе і твою матір?

Аладдін, знітившись, втупився у долівку, а мати відповіла:

– Звідки ж у нього візьметься те ремесло? Немає ніякісінького! Цілими днями він ледарює й вештається з хлопцями-баламутами. Батько його так цим журився, що заслаб і помер. От і мушу я день при дні прясти прядиво, щоб заробити на прожиток! Уже в мене й сили немає годувати такого здорового лобура!

Тоді магрібинець мовив до Аладдіна:

– Не годиться ледарювати, небоже. Ти син порядних та роботящих людей і вже не малий хлопчик, а юнак. Хіба тобі не соромно, що мати чорно працює, аби прогодувати тебе, а ти байдикуєш? Ти конче мусиш навчитися ремесла й заробляти на хліб і собі, й матері! У вашому місті багато всяких майстрів. Вибирай, яке ремесло тобі до душі, і я віддам тебе в навчання. Може, кравецька справа тобі не подобається? Тоді скажи, що тобі до серця, і я допоможу, чим зможу.

Та Аладдін мовчав, як води в рот набравши, і магрібинець збагнув, що хлопець не бажав вчитися жодного ремесла, бо звик байдикувати.

– Що ж, небоже, – мовив магрібинець, – коли ти не хочеш вчитися ремесла, я приставлю тебе торгувати в крамниці тканин – дуже гарних і дорогих. Ти бачитимеш багатьох людей, торгуватимеш і врешті станеш купцем, якого всі знатимуть у місті.

Почувши ці слова, Аладдін дуже зрадів: адже він був певен, що купці завжди ходять у чистому й красивому вбранні, що всі вони – шановані й багаті люди. Він аж засміявся від радості й закивав головою, і магрібинець зрозумів, що хлопцеві кортить стати купцем.

– Гаразд, небоже, – сказав він. – Завтра ми підемо з тобою на базар, я куплю тобі гарне вбрання, а потім напитаю в купців крамницю й привезу туди багато дорогого краму, і ти будеш ним торгувати.

І коли Аладдінова мати почула це (а вона все ще мала сумніви щодо магрібинця), то нарешті повірила, що цей незнайомець – справді брат її чоловіка, бо хіба чужий робив би таке добро її синові?! І вона почала напучувати Аладдіна, щоб той у всьому слухався свого дядька й ніколи не йшов проти нього, бо ж дядько – це все одно, що батько. А потім мати подала вечерю, і всі сіли до столу, а коли наїлися, помили руки й стали гомоніти про всілякі торговельні справи.

Опівночі магрібинець підвівся й пішов додому, пообіцявши прийти вранці й повести Аладдіна на базар. Хлопець не спав усю ніч від радості й хвилювання.

Рано-вранці магрібинець постукав у ворота, і Аладдінова мати відчинила йому, проте гість не схотів заходити, а погукав Аладдіна. Хлопець швиденько вбрався, вибіг до магрібинця і, поцілувавши йому руку, побажав доброго ранку. А гість узяв його за руку й повів на базар. Там зайшов до крамниці одного заможного купця і спитав, чи є в нього гарне вбрання, і купець приніс цілий оберемок. І все вбрання було розкішне й таке яскраве, що аж очі сліпило.

– О сину мого брата, – мовив магрібинець, – вибирай, що тобі до вподоби!

Аладдін дуже зрадів, почувши, що дядько дозволяв йому самому вибирати, й показав на те, що йому найбільше прийшлося до вподоби, і магрібинець заплатив за те вбрання гроші. Потім вони подалися в лазню, помилися, напахтились, напилися солодких напоїв, і щасливий Аладдін убрався в свої нові шати. Він підійшов до магрібинця, поцілував йому руку й сказав:

– Спасибі, любий дядьку! Хай буде життя твоє довге, безтурботне й безхмарне.

Вони вийшли з лазні, і магрібинець знову повів Аладдіна на базар і ходив із ним від крамниці до крамниці, показуючи, як люди купують та продають.

– Придивляйся добре до того, як торгують купці! – говорив він. – Адже ти повинен добре знатися на товарах!

Потім він повів Аладдіна містом, показуючи мечеті, заїзди, харчівні, після чого вони зайшли до одного знаменитого кухаря, і той подав їм розкішний обід у срібному посуді. По обіді магрібинець показав Аладдінові місця для прогулянок і розваг, а також царський палац, а тоді пішов з ним на заїжджий двір для чужоземців, у якому оселився. Він запросив у гості купців, які жили поряд, поставив перед ними столик із щедрим частуванням і сказав про Аладдіна, що це його небіж.

Коли всі попоїли, попили і вдовольнилися, магрібинець узяв Аладдіна за руку й повів його додому.

Побачивши сина в нових розкішних шатах, мати невимовно зраділа.

– О, в мене від щастя аж голова паморочиться! – вигукнула вона. – Думки мої розбіглися, і я не знаходжу слів подяки за твою ласку і за добро, яке ти зробив моєму синові!

– О жінко мого брата, – відповів магрібинець, – ніякого добра я не зробив. Адже Аладдін – мій небіж, а це все одно, що син, і я повинен турбуватися ним, як батько.

– Хай доля впродовж усього твого життя вщедрятиме тебе! – вигукнула мати. – А мій син в усьому коритиметься тобі й ніколи словечка не скаже супроти!

– О невістко, не думай про це, – відповів магрібинець. – Аладдін – розумний юнак, я сподіваюсь, що ти будеш задоволена ним, і якщо доля схоче, він стане найбільшим купцем у місті. На жаль, завтра п'ятниця, і я не зможу купити для нього крамницю, бо купці після молитви підуть на прогулянку, але вже в суботу Аладдін матиме свою крамницю. А завтра ми теж підемо погуляти за місто. Мабуть, він іще не бував там. До того ж, я хочу, щоб він познайомився з купцями, а купці познайомилися з ним.

На цьому магрібинець попрощався й повернувся до заїжджого двору, а вранці прийшов знову й постукав у ворота. Аладдін усю ніч не спав. Як тільки защебетали пташки й зійшло сонце, він схопився з ліжка, одягнув своє нове вбрання і сів, чекаючи дядька. Коли почувся стукіт, хлопець миттю відімкнув ворота й побачив магрібинця.

– Сьогодні, небоже, я покажу тобі таке, чого ти ніколи ще не бачив, – сказав той.

Вони проминули місто й вийшли на околицю. Магрібинець показував Аладдінові сади, палаци й замки, і щоразу, як вони підходили до якогось саду, палацу або замку, він спинявся й питав:

– Чи подобається тобі цей сад? Якщо хочеш, я куплю його для тебе. А може, тобі подобається цей палац?

Аладдін, чуючи ці слова, ладен був танцювати від радості.

Отак вони йшли, поки втомились, а тоді вступили в один прекрасний сад, від самого вигляду якого яснішало в очах і легшало в грудях. Біля ставка з прозорою водою вони сіли відпочити і подивитись, як водограї поливають квіти свіжими струменями, що ллються із пащ мідних левів. Серце Аладдіна співало.

Магрібинець зняв із пояса мішок із їжею й мовив:

– Небоже, ти, мабуть, голодний? Час нам підкріпитися!

І вони попоїли, а тоді магрібинець сказав:

– Якщо ти відпочив, то погуляймо ще трохи! Роздивимося ці місця краще.

І вони знову гуляли в садах, поки обійшли їх усі, і Аладдін дуже стомився – адже він ніколи ще не ходив за місто.

Потім вони підійшли до якоїсь високої гори.

– Куди ми йдемо, дядьку? – спитав Аладдін. – Вже й сади позаду, вже ми й до гори цієї дісталися, і ноги піді мною вгинаються – так я наморився. Краще повернімось у місто!

– О небоже! Ця дорога веде до ще кращих садів, – відповів магрібинець. – Ходімо, я покажу тобі сад, якого не бачив жоден цар на землі! Зберися на силах – адже ти не дівчисько, а мужній юнак!

І магрібинець почав улещувати Аладдіна й розважати його і, йдучи поряд із ним, розповідав цікаві бувальщини та небилиці. Нарешті вони добулися до того самого місця, до якого хотів привести хлопця цей магрібинський чаклун і задля якого він прибився сюди із далеких країв.

– Ну, любий небоже, сядь і відпочинь тут, – мовив магрібинець. – Оце і є те місце, куди ми прямували, і я покажу тобі такі дива, якими ніхто ще не милувався. Як відпочинеш, назбирай трохи хмизу, сухого коріння, гілок та іншого палива. Я хотів би розкласти багаття й показати тобі щось таке, чого ще ніхто ніколи не бачив.

Аладдінові закортіло побачити те, чого ще ніхто ніколи не бачив, і він забув про втому й заходився збирати хмиз, аж поки магрібинець мовив: «Годі!» Чаклун звівся на ноги, витяг із-за пазухи кресало й запалив просякнуту сіркою тріску, від неї припалив свічку, яку теж витяг із-за пазухи, і, коли Аладдін присунув купку хмизу, підпалив її. Зачекавши, коли полум'я пригасне, він знову сягнув рукою за пазуху, витяг маленьку коробочку, дістав із неї пучку якогось порошку й кинув його у вогонь. У небо знялися стовпи диму, а магрібинець почав промовляти якісь заклинання.

Казка про Аладдіна і чарівну лампу

І враз усе навкруги потемніло, загуркотів грім, земля задвигтіла й розчахнулась.

Серце в Аладдіна закалатало, і він хотів чкурнути, куди дивляться очі.

Магрібинець, побачивши, що хлопець намірився тікати, страшенно розлютився, бо зірки йому вже давно показали, що без цього хлопця, якого звати Аладдін, він не здійснить свого задуму: адже він прагнув здобути скарб, який міг відкритися лише за допомогою Аладдіна. І він підвів руку й дав Аладдінові такого сильного ляпаса, що хлопець впав на землю.

Прийшовши до тями, він спитав:

– Дядечку, що я зробив тобі лихого, чим заслужив таку кару?

– О синку, я ж хочу, щоб ти став хоробрим мужем! – відповів лукавий чаклун. – Не переч мені, адже я тепер тобі за батька! Незабаром забудеш усі свої турботи, бо побачиш дивовижні речі!

Аж тут земля розчахнулась, у розколині з'явилася мармурова плита, в якій блищало мідне кільце.

І магрібинець сказав Аладдінові:

– Коли ти зробиш так, як я скажу, то станеш багатішим за всіх царів світу! Отут заховано величезний скарб, який заповідано тобі, – а ти хотів накивати п'ятами! Я чарами примусив землю відкрити свої глибини. Бачиш оцю плиту з мідним кільцем? Скарб лежить під нею. Візьмися рукою за кільце, трохи підніми його – і мармурова плита зсунеться. Ніхто, крім тебе, не може зрушити її, синку, і ніхто, крім тебе, не смів ввійти в цю скарбницю, тому що скарб охороняється твоїм іменем! Але ти повинен у всьому слухатись мене! Все це я роблю задля твого добра, бо тут лежать найбільші у світі багатства. Всі царі землі не здобули навіть малої частинки їх, і всі ці багатства – твої і мої!

Почувши ці слова, Аладдін забув про біль і втому.

– О дядечку, – мовив він, – скажи, чого ти хочеш? Я коритимусь твоїм наказам і ні в чому не буду тобі перечити.

І магрібинець відповів:

– У мене немає спадкоємців, крім тебе, і я хочу, щоб ти був щасливий. Ти – мій єдиний спадкоємець і наступник!

Він підійшов до Аладдіна, поцілував його в чоло й додав:

– Для кого ж я труждаюсь, як не для тебе? Тож підійди до плити й візьмись за кільце.

– О дядечку, – мовив Аладдін, – але ж плита ця важка, і я сам не подужаю її підняти – адже я ще малий. Допоможи мені, прошу!

– Ні, мені заборонено до неї торкатися! – відповів чаклун. – Візьмись рукою за кільце, і плита відразу підніметься. І коли ти візьмешся за кільце, назви своє ім'я, ім'я твого батька й діда, а також ім'я твоєї матері та її батька.

Аладдін ступив уперед і зробив усе так, як сказав магрібинець: потягнув за кільце, назвав своє ім'я, ім'я батька й матері, імена батькового і материного дідів, – і плита піднялася. Аладдін відсунув її набік, і перед ним відкрилося підземелля з дванадцятьма східцями.

– Аладдіне, – сказав чаклун, – слухай мене уважно й зроби все точнісінько так, як я тобі загадаю! Спустись у це підземелля! Внизу ти побачиш здоровенний льох, поділений на чотири кімнати. В трьох із них ти знайдеш чотири глеки з червінцями, сріблом та золотими зливками. Не підходь до них близько, не торкайся їх. Іди вперед, аж поки дійдеш до останньої, четвертої кімнати. Минаючи кожну кімнату, ти побачиш, що всі вони завбільшки з будинок. У четвертій кімнаті теж стоять глеки з червінцями, сріблом, золотими зливками й самоцвітами. Не підходь до них і навіть краєчком одежі їх не торкнися. Не торкайся і стін – а то загинеш! І не затримуйся на східцях – бодай на жодному! Якщо ж ти мене ослухаєшся, то злі чари обернуть тебе на чорний камінь...

Коли ти минеш останню кімнату, побачиш двері. Поклади на них руку і знову назви своє ім'я та ім'я твого батька, як ти оце назвав їх над плитою, – і двері відразу відчиняться. Через ті двері ти пройдеш у прекрасний сад; гілки дерев там угинатимуться від плодів. Проминувши сад, вийди на дорогу, яку побачиш перед собою, відміряй рівно п'ятдесят кроків – і перед тобою відкриється склепіння, до якого ведуть тридцять східців, а над ним горітиме лампа. Сміливо піднімись тими східцями, візьми лампу, погаси її і вилий з неї олію, а тоді поклади лампу за пазуху, не боячись, що олія забруднить твоє вбрання. Коли ж будеш вертатися, зривай із дерев ті плоди, які тобі сподобаються. Все, що є в саду і в скарбниці, стане твоїм, якщо лампа потрапить до твоїх рук!

Магрібинець зняв із пальця перстень, надів його на палець Аладдінові й мовив:

– О сину, цей перстень вибавить тебе від будь-якої біди за умови: ти запам'ятав усе, що я сказав тобі. Тож уставай і спускайся вниз. Наберися відваги й не бійсь нічого – адже ти вже не хлопчисько, а муж, і серце в тебе повинне бути безстрашним, а душа – міцною, як криця! Якщо зробиш усе так, як я сказав, то незабаром станеш найбагатшим з усіх людей на світі!

І тоді Аладдін скочив на ноги, спустився в підземелля й справді побачив там льох, поділений на чотири кімнати, і в кожній стояло по чотири глеки, повні золота, срібла та інших коштовностей.

Підібрав Аладдін поли халата й пройшов увесь льох, пильнуючи, щоб не торкнутися ні його стін, ані всього іншого, що там було, і за хвилину опинився в саду. Проминув сад, дістався до склепіння й побачив, що там справді висить лампа. Зійшов він східцями вгору, взяв ту лампу, вилив з неї олію й поклав лампу собі за пазуху. Після цього він знову спустився в сад і почав роздивлятись дерева та птахів.

Мов зачарований, походжав Аладдін поміж дерев, гілля яких звисало до землі, і було те гілля рясно всипане самоцвітами, які мінилися різними барвами – білою, зеленою, жовтою, червоною, фіолетовою – і блищали яскравіше за сонце, і кожний самоцвіт був такий великий та гарний, що годі було й знайти слова, аби його змалювати. В наймогутнішого та найбагатшого царя не знайшлося б жодного самоцвіту, який дорівнював би найменшому самоцвітові в чарівному саду!

Стояв Аладдін посеред того саду й милувався дивовижними деревами, бо ніколи не бачив, щоб на деревах замість плодів росли коштовні самоцвіти – смарагди, яхонти, топази, перли та діаманти, які баламутять людям розум і відбирають у них тяму. Він не знав ціни самоцвітам, не знав, як їх продають та купують – адже він був син бідного кравця. І він подумав, що добре було б нарвати дивовижних плодів: був певен, що це справжні плоди і їх можна їсти.

Зірвавши кілька самоцвітів і побачивши, що вони тверді, сухі, а їсти їх не можна, Аладдін вирішив, що це – кольорові скельця.

Він набрав багато різнобарвних самоцвітів, насипав їх собі за пазуху, у кишені, а потім зняв із себе пояс, набрав туди самоцвітів і знову підперезався, думаючи:

«Якби-то прикрасити наш дім цими скельцями й погратися ними з хлопцями на вулиці! »

Після цього Аладдін поквапився назад, боячись свого дядька-магрібинця. Він навіть не глянув на глеки із золотом, дійшов до східців і почав підніматися ними. Нарешті він майже дістався нагору, і йому лишалося зійти на останній східець, вищий за всі інші, та Аладдін ніяк не міг вилізти на нього, бо набрав занадто багато коштовних самоцвітів.

І тоді він сказав магрібинцеві:

– Дядечку, подай мені руку й допоможи вилізти нагору!

Та магрібинець відповів:

– Дай мені спершу лампу, щоб тобі було легше, синку. Мабуть, вона тобі заважає.

– Мені вона зовсім не заважає! – мовив Аладдін. – Допоможи мені тільки піднятися на цей східець! Як вилізу, відразу віддам тобі лампу.

Магрібинець розсердився й почав наполягати, щоб Аладдін оддав лампу, а тоді вже виходив із підземелля. Та Аладдін поклав лампу собі за пазуху ще раніше, як насипав туди самоцвітів, тож не міг її тепер витягти. Крім того, йому стало цікаво, чому це магрібинець не подає йому руки.

– О дядечку! Допоможи мені вибратися звідси, а тоді бери ту лампу, – знову став він благати.

Магрібинець дуже розгнівався й зажадав, щоб хлопець спершу віддав лампу, та Аладдін не міг цього зробити, бо вона була присипана самоцвітами. І магрібинець розлютився й почав чаклувати, зашепотів якісь слова і кинув у полум'я жменю чарівного порошку. Земля тоді задвигтіла, мармурова плита знову насунулась на вхід до підземелля, і Аладдін залишився сам.

Сторінки:   1    2    3    4   



Автор: Арабська народна казка; ілюстратор: Пильцин М.


На цьому сайті можна читати казки, скачувати їх у форматі .doc, слухати аудіоказки та дивитися відеоказки.


Сторінки в соц.мережах.
Підписуйтесь, щоб відстежувати нові надходження



У моєму російськомовному дитинстві були книжки з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова



Якщо у вас є сайт, на якому можна скачати, або прочитати дитячi книги українською мовою, напишіть мені, і я додам ваш сайт в цей перелiк.

Контакти






© 2015-2018 Валерія Воробйова