|
Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською |
|
Усі категорії |
Молдавська народна казка
Зоря ранкова і зоря вечірня
Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Ю.Северин
Після весілля зажив царевич, як у квітучому яблуневому саду. Хтозна, скільки часу минуло, вирушив він на полювання: узяв лук, натягнув тятиву, і полетіла стріла за ворота.
Пішов він за нею та й забув про настанови тестя: відсунув засув, відчинив ворота – не подумав, що з ним може щось трапитися. Тут помітив він блискучу нитку від золотого клубка – і одразу ж згадав рідну домівку, батька, матір, і скрутила його туга-журба за ними, здолало його бажання побачити всіх.
Минув ще якийсь час – і що ж думає він?
– Та хай воно все пропаде, піду подивлюся, що вдома робиться.
А цар його все відмовляє:
– Не поспішай, зятю милий, ні до чого це: багато води утекло з тих пір – вже й в помину немає твоїх батьків і навіть правнуків їхніх не залишилося.
Але царевич не повірив. Зібрався в дорогу – приладнав зброю, вклонився до землі тестевому дому – і пішов.
Залишилися цар із молодшою царівною чекати та журитися за ним.
А царевич вирушив знову по золотій ниточці і йшов так зворотним шляхом, поки не набрів на виноградну лозу, і була вона дуже стара, простяглася по горбах так, що ні з одного боку, ні з іншого не було видно їй кінця. Виноградна лоза впізнала його і промовила:
– Зупинися, молодцю, відпочинь.
А він відповідає:
– От тобі й твоя порада, але я поспішаю – хочу швидше додому дістатися.
Пішов він далі і прийшов до старого дуба. І дуб його впізнав.
– Стривай, молодцю, зупинися, відпочинь у моїй тіні, велике добро ти мені зробив, коли проходив тут: я виріс із жолудя, що ти його зарив у землю.
Здивувався царевич – не вірилося йому, що пройшло з тих пір стільки часу.
Іде він далі, доходить до замку, де йому дали золотий клубок і бачить дракона, висохлого від старості. Привітався він із ним. Дракон зрадів, повернув голову й каже:
– Гей, хлопче, мало не з'їв тебе, але якщо ти зі мною привітався, то живи.
Увійшов царевич і побачив у замку господаря. За цей час у нього виросла така довга борода, що одну половину він стелив під себе, а другою вкривався. Підняв старий милицею собі повіки з очей, подивився на сміливця і сказав:
– Будеш повертатися, заходь.
Царевич попрощався з ним і попрямував додому – недалеко вже було. Добирається до місця, де колись стояла келія пустельника, бачить густий гай, в якому тільки вовк міг накинутися з-за спини. А келію і пустельника – шукай вітру в полі. І напала на царевича така туга, що навіть повернутися захотілося. Але він усе ж таки пішов уперед і дістався до знайомих місць.
Подивився навсібіч і що ж бачить? Ні замку, ні двору – самі руїни. Він міг тільки гадати, де був колись рідний дім.
В яру він помітив хижку. Пішов до неї, щоб розпитати мешканців. А в хижці жив трьохсотлітній старий. Він сказав йому, що чув від дідів своїх, ніби стояв тут колись замок царя, у якого був син, і пішов той син по світу шукати життя без смерті, молодість без старості, щоб жити, поки стоїть земля і світить сонце. А після того напала на царство чума і померли всі – і людина, і худоба, і птиця.
Зажурився царевич, згадав пораду свого тестя і повернув назад. Коли проходив він повз колишній палац, то побачив біля руїн воріт глиняну ступку. Царевич штовхнув її ногою – дивиться, а з-під неї виповзла смерть-чернавка, висохла, з косою на плечі.
– Еге, любий друже, нарешті ти з'явився, давненько я вже чекаю на тебе!
Царевич опанував себе і – звідки сили взялися! – так понісся назад, що мало серце не вискочило у нього з грудей.
Побачила смерть такі справи – і мерщій за ним.
Повз замок старого він уже не міг бігти – сили покинули його; привітався з драконом, той зрадів, повернув голову, і царевич увійшов.
Він так втомився, що зміг тільки сказати:
– Допоможи мені, дідуню, не покинь у біді, скажи, що робити: смерть біжить за мною по п'ятах.
Простягнув старий йому широкий вовняний пояс і сказав:
– Візьми, дай його смерті, нехай носить, поки не зносить так, що цілої нитки не залишиться, і тільки тоді нехай приходить по тебе.
Ось добігла смерть до замку і як побачила дракона, підняла свою косу, щоб убити його, а дракон роззявив пащу з вогненним язиком, дихнув на неї жаром і смолою, вона й зупинилася.
– Стій, стара беззуба, чого преш на людей – чи осліпла?
– Нема в мене до тебе справ, дай-но всередину ввійти.
– Треба було спочатку привітатися, а тепер вже йди іншою дорогою, якщо життя тобі дороге, не те візьмуся за тебе – про все забудеш.
Бачить смерть таку лють, відійшла подалі та й гукнула здалеку:
– Випусти, діду, царевича, бо вирву тобі бороду по одному волоску!
Вийшов тоді царевич із широким вовняним поясом і каже:
– На, смерте, підперезайся цим поясом, повертайся і носи його. Як зносиш до кінця – так, що цілої нитки не залишиться, – то приходь по мене.
Смерть узяла пояс, а царевич вирушив у дорогу, і йшов, поки не дійшов до дуба, і дуб погукав його:
– Іди сюди, молодцю, перепочинь з дороги.
– Не можу, – відповідає, – смерть мене ось-ось наздожене.
– Про це не турбуйся – сунь руку в моє дупло і візьми там залізний посох.
– Ну, взяв...
– Якщо смерть наздожене тебе – дай їй цей посох і скажи, щоб ходила з ним до тих пір, поки він не зітреться – увесь, цілком, так що їй вже й триматися нема за що буде, – а тоді вже нехай приходить.
Як сказав він, так все й сталося. Попрощався з ним царевич і пішов собі вперед, по полях бездорожніх, по водах безбродних.
І от якось знову смерть виходить йому назустріч.
– Зупинися, сміливцю, скінчився твій термін, прожив ти, скільки судилося тобі прожити.
– Твоя воля, тільки візьми спочатку цей посох. І поки він у тебе не зітреться – так що триматися вже не буде за що – не приходь по мене.
Узяла смерть посох і пустилася одразу в путь – багато треба було пройти їй доріг, щоб стерти такий посох.
А царевич, як відчув себе вільним – ніби крила у нього за спиною виросли, знову вирушив у дорогу і дійшов до виноградної лози.
А виноградна лоза, побачивши його, погукала здалеку:
– Стривай, молодцю, скуштуй винограду, попий вина.
– Побув би я у тебе із задоволенням, але треба мені йти - шлях на мене чекає далекий, стежки плутані: смерть переслідує мене по п'ятах.
– Не турбуйся, стану я човном і мостом, щоб бути тобі корисною.
– Воно й непогано, але якби ти сказала мені до того ж, як зупинити смерть, – добрий вчинок зробила б.
– Нехай буде по твоєму. Якщо наздожене тебе смерть, кинь їй цю шаблю під ноги та скажи: "Візьми шаблю і тримай у себе, поки вона не проржавіє вся і не розсиплеться на порох від цього, а тоді вже приходь по мене".
– Дякую. Як побачу її – так і скажу.
Знову пустився в дорогу царевич і крокував, поки ноги несли. Через якийсь час зустрічається він знову віч-на-віч зі смертю.
– Стій, прийшов тобі кінець!
– Коли так говориш, я не сперечаюся. От тільки є в мене шабля, – я б не відмовився від неї, якби жити не хотілося, – візьми її і тримай, поки вона не проржавіє і не розсиплеться. А тоді вже, якщо зможеш мене наздогнати, – добре, якщо ні – не шукай, бо повертаюся я в безсмертне царство, звідки прийшов.
Віддав їй царевич шаблю і продовжував свій шлях.
Коли шабля проржавіла, смерть пустилася слідом за царевичем зі швидкістю вітру й думки.
А він підійшов уже в цей час до замку, відчинив ворота, і молодша царівна вийшла йому назустріч – схопила за руку, аж тут і смерть прийшла, схопила молодця за ногу.
– Стій, куди? Ти мій!
– Ні, він мій! – заперечила царівна.
– Відпусти його!
Тоді царівна каже:
– Якщо так, то перетворю я його на золоте яблуко, підкину вгору, і хто з нас зловить його – тому він і дістанеться.
Підкинула царівна вгору золоте яблуко, і яблуко перетворилося на вечірню зорю.
Коли цар та інші царівни підійшли до воріт і дізналися, що сталося, вони перетворили і молодшу царівну на золоте яблуко, підкинули вгору і веліли їй знайти царевича і повернутися з ним до палацу – тоді смерть не зможе їм нічого зробити. Яблуко полетіло на небо і стало ранковою зіркою.
З того часу і сяють у небі зоря вечірня і зоря ранкова.
Пропонуємо також:
У моєму
російськомовному
дитинстві були книги
з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших.
Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі.
Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього
і було зроблено цей сайт.
Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.
Валерія Воробйова
- Контакти
Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5457082516611907, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com
Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.
© 2015-2025 Валерія Воробйова