|
Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською |
|
Усі категорії |
Молдавська народна казка
Зоря ранкова і зоря вечірня
Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Ю.Северин
Жив колись цар, і був у нього син – вереда й бешкетник.
Вийшов якось хлопчик до воріт і почав стріляти з рогатки камінцями, а повз те місце йшла бабця з глечиком води. Хлопчисько запустив у неї камінцем і влучив прямісінько в глечик.
Глечик розбився, вода вилилася, а стара обернулася і сказала:
– Щоб ти пішки обійшов усю землю і не заспокоївся, поки не потрапиш у безсмертне царство, і щоб там ти не знайшов ані відпочинку, ані спокою.
Хлопчик повернувся до палацу, а через три дні здолали його думки, напала туга, і жах як захотілося йому помандрувати по білому світу – відшукати безсмертне царство.
Боровся він із собою, скільки міг, але одного дня сказав царю, щоб той дав йому грошей, справив одяг новий, дав шаблю й булаву, бо вирушає він блукати по світу.
Ніхто не зумів його втримати, і пішов царевич – тільки й слід його прохолов.
Йде він однією дорогою, іншою, в одне село зайде, в інше, завернув у Бельци, в Сороки, в Хотин, – ще хтозна куди, і опинився біля келії. Постукав у двері, а звідти виходить пустельник і питає:
– Чого тобі, хлопче?
– Шукаю безсмертне царство.
Здивувався пустельник:
– Ще не бачили мої очі, і не чули мої вуха про таке царство.
Засмутився царевич:
– Що ж мені робити? Не повертатися ж назад!
Тоді пустельник порадив йому:
– Іди через цей густий і темний ліс. У лісі тобі зустрінуться різні звірі – ти з кожним привітайся. Пройдеш трохи і побачиш замок, а перед замком лежатиме змій головою на порозі. Ти і його привітай, а він зрадіє, поверне голову – і тоді зможеш пройти. У замку тобі скажуть, що далі робити.
Царевич так і зробив: пішов через ліс і скільки звірів, птахів і комах не зустрічав – усіх вітав.
Так дійшов він до замку.
Перед замком і справді лежав змій – головою на порозі.
Царевич здалеку вклонився йому і сказав:
– Добридень, драконе-зміє, золота луска.
Змій зрадів, повернув голову:
– Якби ти зі мною не привітався, вбив би я тебе на місці.
Парубок переступив поріг і відповів:
– А якби ти накинувся на мене, я б тебе вмить на порох стер!
Увійшов царевич до палацу і побачив старого як світ діда.
– Яким вітром занесло тебе сюди, сміливцю?
– Шукаю безсмертне царство.
– Далеченько воно, хлопче, ніхто не був там і не знає туди дороги; але ти привітався з усіма моїми звірами і я дам тобі клубок золотих ниток, щоб показував дорогу. Куди клубок покотиться, туди і йди.
Попрощався з ним царевич, кинув перед собою клубок, і покотився він через гори, через долини, через поля, луки й пустелі.
Клубок котився, залишаючи за собою тонку, як павутинка, золоту нитку. Так пройшов царевич довгий шлях і прийшов, нарешті, до дуба, біля якого зупинився перепочити.
Присів парубок у тіньочку і сів прямо на жолудь – шапочка на ньому луснула й оголила верхівку. Відчувши на собі такий тягар, жолудь запитав:
– Хто ти такий, молодцю, і куди прямуєш?
– Я царський син, йду в безсмертне царство, щоб жити, поки стоїть земля і світить сонце.
– Зійди з мене, – попросив жолудь, – я тільки-но пустив паростки, слабкий іще, і ти можеш мене розчавити; я буду рости, а ти, якщо хочеш, живи зі мною разом, поки не стану я міцним і пишним дубом. А коли перетворюся я на глибокого старця, впаду з ніг і ластівки стануть колупатися у моєму гнилому стовбурі, тоді тільки й тобі прийде кінець.
Царевич піднявся, присипав жолудь землею, щоб він ріс, попрощався з ним і пішов далі.
Іде він, іде за своїм клубком і приходить до виноградного куща, обвішаного гронами.
Зупинився хлопець перепочити, зірвав гроно винограду і став їсти. Коли він поїв досхочу, кущ запитав:
– Куди йдеш, молодцю?
– Іду в безсмертне царство, хочу жити, поки стоїть земля і світить сонце.
А виноградний кущ каже йому:
– Закопай у землю виноградне зернятко, щоб росло воно і родило, і залишайся, якщо хочеш, тут, – поки не пустить коріння виноград, і не розростеться якнайдужче під сонцем. Скільки буду я жити – будеш і ти пити вино та їсти виноград.
Парубок закопав у землю виноградне зернятко і сказав:
– Дякую тобі, виноградний кущу, залишайся з миром, рости, розростайся, а я піду далі.
– Бувай здоровий та йди з миром.
Іде він далі і бачить незабаром орла. Натягує тятиву лука, щоб збити його, а орел каже:
– Хлопче, не цілься в мене і не вбивай. Краще вилікуй мене – я тобі стану в пригоді. Якщо трапиться з тобою якась біда, ти тільки подумай про мене, і я прийду на допомогу.
Царевич подбав про орла – перев'язав йому рани гарненько, нагодував, а сам пішов далі і прийшов незабаром до берега моря.
Йде він берегом і раптом бачить: щось попереду біліє та поблискує. "Що б це могло бути, що за дива?" – гадає.
Підходить ближче – і що ж бачить? Море відступило в глибину, а на гарячому, як вогонь, піску мається цар риб завдовжки в дванадцять кроків, а висотою з людину, зі срібними крилами, у золотій лусці, – не бачили ще люди такого дива на землі.
Царевич підійшов ще ближче і вигукнув:
– Еге, влаштую я собі з цієї рибини розкішний бенкет!
А рибина почула й каже:
– Якщо ти мене з'їси, хлопче, не сильно й поживишся, пусти-но краще мене углиб моря, а як тільки подумаєш про мене – я й з'явлюся.
Царевич пошукав довгу жердину, підчепив ним легенько царя риб і опустив у море.
Пішов парубок знову все вперед та вперед, багато царств-державств проминув, як раптом бачить лисицю, за якою женуться мисливські собаки, – покусану, нещасну. Натягнув він тятиву лука, а лисиця й каже:
– Не вбивай мене, добрий молодцю, захисти краще від псів, вилікуй, а я тобі у пригоді стану.
Прогнав царевич собак, узяв лисицю під свій захист та дбав про неї, поки вона зовсім не видужала, а потім відпустив на волю. На прощання лисиця сказала:
– Дякую тобі, царевичу, що врятував мене. Якщо якась біда з тобою трапиться – подумай про мене, і я прийду.
Рушив парубок знову в дорогу, і чим далі йшов, тим тонший ставав золотий клубок. Йшов він так, йшов – і болотом багнистим, і небитим шляхом, – поки не прийшов до в'яза з двома стовбурами. Між стовбурами висіло павутиння, а в павутинні бився комар. Побачивши царевича, комар запищав:
– Врятуй мене, добрий молодцю, я тобі в пригоді стану. Знаю, куди ти йдеш, – у безсмертне царство, і якщо ти зробиш мені добро – не пошкодуєш про це.
Бачить подорожній яка справа, зупинився, вивільнив комара з павутиння, нагодував його і відпустив на волю.
– Дякую, мандрівниче, за доброту. Якщо стане тобі важко – тільки подумай про мене, і я прилечу. А тепер іди собі та бувай здоровий – вже недовго тобі йти: скоро замок. Там, у замку, як тільки прийдеш, – йди прямо до царя і проси у нього в дружини наймолодшу доньку, бо до тих пір, поки ти не будеш одружений, не заволодіти тобі безсмертним царством.
Отже, вирушив царевич знову в путь, і, поки йшов, клубок усе зменшувався й зменшувався... ось він став вже завбільшки з яблуко, потім з горіх, а коли став як горошинка, побачив царевич перед собою золочений палац, блискучий, величний... та що там казати, – така там краса була, що нічого подібного на землі й довіку не знайдеш.
Пропонуємо також:
У моєму
російськомовному
дитинстві були книги
з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших.
Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі.
Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього
і було зроблено цей сайт.
Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.
Валерія Воробйова
- Контакти
Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5457082516611907, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com
Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.
© 2015-2024 Валерія Воробйова