|
Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською |
|
Усі категорії |
Молдавська народна казка
Зоря ранкова і зоря вечірня
Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Ю.Северин
Підійшов царевич до палацу, постукав у ворота.
Цар послав варту – дізнатися, хто це там стукає, звідки прийшов і куди прямує.
Царевич розповів усе від початку до кінця – так, мовляв, і так. Тоді вийшов цар до воріт, і парубок сказав йому:
– Пресвітлий царю, хотів би я бачити твою молодшу дочку нареченою на чолі столу, а себе – нареченим поруч із нею. Руки її прийшов просити. Чи віддаси за мене?
– Віддати віддам... якщо тільки зумієш сховатися так, щоб ніхто тебе не знайшов. Тоді справимо весілля, і житимеш тут, у замку, поки стоїть земля і світить сонце, тому що від цих воріт і починається безсмертне царство.
Тут напала на бідного хлопця така туга-журба, – адже він не знав, як сховатися, – але що йому було робити? Задумався він та згадав раптом про орла. Не встиг і оком моргнути, як орел був біля нього.
– Чого зажурився, господарю?
– Та от послухай, яка біда мене спіткала... – і він розповів йому про наказ царя.
– Ну, якщо так, не варто й сумувати.
Орел підхопив царевича, поніс його до небесних брам і сховав за дев'ятьма рядами хмар.
А в царя було три дочки – усі одна в одну: і на обличчя, і волоссям, і одягом, і взуттям. Вийшов цар, шабля наголо, зі старшою донькою і каже їй суворо, що, якщо не знайде вона царевича, бути їй без голови.
Пішла дівчина до квітника, нарвала кошик квітів і вийшла з батьком за поріг, щоб подивитися, де царевич.
Подивилася на землю – не побачила, подивилася на море – не побачила, на небо подивилася – побачила й гукнула:
– Виходь з-за хмар, я тебе бачу!
Вмить спустив орел царевича з хмар. А цар сказав:
– Що ж, чи зняти тобі голову з плечей?
Царівна взяла парубка під свій захист:
– Ясновельможний государю, гріх на перший раз прощається.
Пробачив його цар.
– Тільки дивись: якщо побачить тебе середня моя дочка – не зносити тобі голови!
Пішов цар до палацу по середню царівну. А хлопець знову не знає, що йому робити.
Стоїть, пригнічений, і думає, хто б визволив його з цієї біди. І згадався йому риб'ячий цар. І тільки-но подумав про нього, – оце диво! – прилинуло море до палацових стін, а з моря виплила рибина.
– Що трапилося, господарю?
– Погані справи. Слухай...
І він почав розповідати про цареву погрозу.
– Ох, горе мені! Але все буде добре, не турбуйся, знаю я такі місця на дні моря, що тебе там ні за що в світі не знайдуть.
Сховала рибина царевича в роті, як зернятко, і опустилася з ним на морське дно.
Цар тим часом вийшов з середньою царівною, вийняв шаблю й наказав:
– Шукай царевича, а якщо не знайдеш – не зносити тобі голови.
Дівчина вмила обличчя, нарвала квітів, поклала в кошик та озирнулася навколо. Вона пошукала парубка на виходженій землі і не знайшла, зазирнула за сонце й місяць на небі – немає, подивилася на дно морське – і побачила.
Цар крикнув:
– Виходь, парубче, – вгледіла тебе моя дочка!
Рибина витягла його на берег, і цар сказав:
– Що ж, тепер доведеться відрубати тобі голову.
Але середня царівна заступилася:
– Пробач йому, батьку, вдруге гріх прощається; якщо побачиш його в третій раз – тоді вже розправишся з ним.
– Гаразд, прощаю тобі й на цей раз, якщо дочка просить. Та якщо втретє не зумієш сховатися, знай, що не ступати тобі більше по зеленій траві.
Знову потрапив царевич у біду. Страх і туга долають його: "Зніме він мені голову – і справі кінець; що б придумати, щоб царівни не побачили мене, хто б урятував мене?"
Поки він так побивався, пригадалася йому лисиця, і не встиг він подумати про неї – аж лисиця перед ним.
– Чого плачеш, господарю?
– Так і так, мовляв...
– Мовчи, не плач і не сумуй, заспокойся, викинь з голови. Якщо вже так сталося – йдемо зі мною, я знаю, що робити.
Вирушила лисиця вперед, царевич – за нею, перемахнули паркан у глибині саду, увійшли до квітника, лисиця покружляла навколо, вдарила царевича хвостом і перетворила його на велику гарну квітку.
А молодша царівна вмилася тим часом, пішла до квітника і зірвала саме цю квітку, тому що вона їй найбільше сподобалася, зірвала та й поклала в кошик.
Вийшов цар, зупинився перед палацом – шабля наголо, покликав молодшу дочку і велів їй шукати, де хоче, царевича, а як не знайде, то зніме їй голову.
Дивиться царівна на землю – немає хлопця, дивиться на море – немає, і на небі теж немає, подивилася ще раз крізь твердь земну, товщу небес, океан зоряний – немає його ніде.
Цар каже їй тоді:
Краще дивись, ти його ховаєш! А дівчина відповідає:
– Я скрізь дивилася – не бачу! Тінь його є, а самого його не видно!
Що було робити царю? От він і гукнув:
– Виходь, молодцю, де ти є, – не побачила тебе моя дочка.
Царевич вискочив з кошика і каже:
– Ось я, пане!
– Добре, хлопче, бачу, що ти сміливий.
Покликав цар музикантів, а царевичу велів піти у двір та впізнати молодшу царівну, і якщо впізнає – справлять вони весілля, а як ні – то не зносити йому голови.
Ось уже, здавалося парубку, здійснюється його мрія і – на тобі! – нове випробування, страшніше від інших. Став він плакати й голосити, і так плакав, що очі в нього почервоніли й опухли. Схоже, не вибратися йому з цієї халепи. Що було – було, аж тепер вже напевно цар зніме йому голову. Сидить він так, горює, і пригадався йому комар.
І тільки-но встиг подумати про нього – комар тут як тут.
– Що за журба гнітить тебе, господарю, чого так плачеш?
– Як же мені не плакати, бідоласі: думав, вибрався я вже з біди, аж ось цар позбавляє мене життя. Хіба зможу я відрізнити царівен, якщо вони схожі одна на одну як дві краплі води?
– Не сумуй, господарю, не журися про це. Я добре знаю царівен, знаю, яка з них старша, яка – молодша, я серед них виріс. Коли цар виведе їх, я сяду на ніс молодшій і ти її впізнаєш.
Вийшли царівни – усі як одна, однакові на зріст, однаково вдягнені, – ну хоч би чимось відрізнялися! А комар політав-політав по кущах, по бур'янах, прилетів і сів на ніс одній дівчині. Та підняла руку, щоб зігнати його, а царевич схопив її за руку й каже:
– Ця ось, государю, молодша.
Цар відповів:
– Вірно, вона.
І була та дівчина струнка й гарна, як сонечко на сході, як волошка, коли розквітає.
Цар залишився дуже задоволений, запросив нареченого до палацу, посадив його на чолі столу і сказав:
– Віддаю за тебе дочку свою і даю володінь, скільки вміщається у ці межі. Станеш ти з цього дня жити з нами, забудеш про смерть, бо житимеш вічно, поки стоїть земля і світить сонце. Ходи по царству, обходь його вздовж і поперек, тільки назад через ті ворота, у які ввійшов, і не думай вийти – біда буде.
Побачив царевич навколо сади золоті, дерева з гілками до землі, золоті й срібні замки, прикрашені дорогоцінним камінням, колодязі з мармуру зі срібними квартами, річки, по яких течуть молоко й мед, дубові ліси з різними співочими птахами, пасовища з густою зеленою травою і квітами-конваліями, яких ніхто з живих не бачив.
Стільки там усього було, що сидіти б отак та й розповідати!
І скільки те весілля тривало – точно не можу сказати, тому що сонце там не сходило й не заходило, а стояло весь час високо в небі.
Пропонуємо також:
У моєму
російськомовному
дитинстві були книги
з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших.
Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі.
Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього
і було зроблено цей сайт.
Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.
Валерія Воробйова
- Контакти
Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5168755457383301, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com
Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.
© 2015-2024 Валерія Воробйова