Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською

Усі категорії

Три вікна майстра Тьєрі

Луда (Л.Шнітцер)

Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Є.Мєшков

Сторінки:   1    2    3   

Поспішив і Клеман. Не встиг Колен зібрати свої пожитки, а вже брат його вийшов зі своєї карети біля рідної домівки. А карета вся позолочена. І Клеман сам теж одягнений в усе позолочене, весь у мереживі та стрічках. А яка в нього на голові перука! І шпага на боці. Що й казати, поважним став цей Клеман... Перепрошую, адже тепер він пан де Клеман!

Батька він застав у ліжку. Ось уже більше трьох місяців старий не вставав. В кімнаті було не дуже весело, світло ледве світило крізь шибки. І не те щоб вікна ці були такі вже маленькі, але ж як кажуть, що швець без чобіт ходить: у склодува Тьєрі замість гарного скла в рами були вставлені денця від пляшок. Крізь таку шибку надворі нічого не розгледиш, та й до кімнати не багато світла пройде.

Коли Клеман побачив батька у цій темній кімнаті, він закричав:

– Батьку, як ви можете жити у такій бридкій халупі? Це просто жах! Я не можу цього допустити! У мене з собою є дзеркало, яке я зробив для нового палацу у Версалі. Тим гірше для короля – нехай почекає, поки я йому зроблю інше дзеркало. А це ми повісимо ось тут, замість вікна, що якраз навпроти ліжка. Ваше живе зображення завжди буде з вами. У гарне дзеркало можна дивитися безперестанку, чи не так?

Тьєрі з посмішкою стежив за сином:

– Ну, це як сказати, синку. Коли ти дивишся у дзеркало, ти бачиш такого собі роззолоченого пана, а я можу побачити тільки нещасного хворого старого. Це не така вже й втіха. Але дзеркало твоє й справді добре. Срібло, та й годі. Дякую тобі за подарунок.

Наступного дня приїхав і Колен. Тільки-но увійшовши, він сказав:

– Подивіться, що я вам привіз, батьку. – І, кажучи це, він відкрив вікно і вставив у нього раму з вітражем.

Чого тільки на цьому вітражі не було! І блакитна річка, і зелені дерева, і люди в червоних та лілових шатах... Коли сонячний промінь пройшов крізь скло, уся кімната засяяла, ніби на стелі раптом загорілася веселка і заблищала, засяяла так, що Тьєрі навіть закрив очі, засліплений такою красою.

– Ах, синку, ну і потішив ти мене! – сказав він.

– Вам подобається? Я дуже задоволений. Коли я почув про вашу хворобу, я подумав, що вам, мабуть, дуже незатишно у вашій темній кімнаті, і я вирішив її трошки прикрасити.

Поки вони так розмовляли, до кімнати зайшов П'єр, наймолодший із братів. До цього було чутно, як він щось робив за дверима, але тепер, увійшовши, він зупинився як укопаний і не міг відірвати очей від вітража. Видно було, що йому дуже сподобалася картина, але в той же час він чимось засмутився. Тьєрі і Колен помітили це.

– Що трапилося, малий? Чим ти незадоволений? – запитав батько.

А Колен сказав:

– Що з тобою, братику? Якийсь ти дивний.

Вони стали випитувати у нього, і врешті-решт їм вдалося домогтися від П'єра відвертої промови.

– Бачте, – почав він, – батько лежав тут, у цій темній, похмурій кімнаті, і мені захотілося дати йому побільше світла. І я придумав дещо, тільки вийшло не дуже добре. У мене вже два дні як усе готово, але я не наважуюся показувати. Поруч із вітражем Колена все буде здаватися поганим. А із дзеркалом Клемана не варто й змагатися.

Ну звичайно, Тьєрі і Колен дуже просили хлопчика:

– Покажи! Покажи, тобі кажуть! Ти що, соромишся? Можна подумати, що ти заздриш брату!

Слова ці зачепили П'єра.

– Нікому я не заздрю. Просто моя робота ніщо у порівнянні з його вітражем.

– Самому важко судити про свою роботу, синку. Твоя справа показати, а вже ми подивимося і розсудимо.

Зрештою П'єр здався. Може, він цього й хотів. Він тільки попросив, щоб ніхто не дивився, що він робитиме. Він навіть поставив ширму перед третім вікном, щоб нічого не було видно.

Поки він там працював, увійшов Клеман. Колен почав йому пояснювати, що відбувається, як раптом усі почули дзенькіт скла. Можна було подумати, що всі келихи Тьєрі одразу спіткала сумна доля. Осколки скла долетіли до самого ліжка. Ширма впала. І тут усі побачили, що зробив П'єр.

Так, непогано попрацював малюк. Від цілого вікна залишилася тільки рама і жодного шматочка скла! У кімнаті одразу стало ясно. Крізь розбите вікно сонце увійшло, як бажаний гість. Видно було двір, склярні біля самого лісу – он іде якийсь чоловік із візком і хлопчисько біжить до нього. Це була дуже приємна картина, але все ж...

Усі мовчали, а потім Тьєрі похитав головою:

– Так, синку, оце ти і називаєш «дати мені побільше світла»? Не личить склодувові бити скло.

– Таке скло не шкода. Подумаєш, денця від пляшок, крізь які нічого не видно.

– Бач який! Принаймні, вони захищали мене від вітру й дощу. Я тепер старий та слабий і боюся холоду.

– А вам зараз холодно?

Тьєрі здивувався:

– Ні. А й дійсно – надворі вітер, видно, як гойдаються дерева, і... зачекай, адже зараз зима... Синку, що це ти таке придумав?

Колен і Клеман підбігли до вікна. Тьєрі теж не витримав і схопився з ліжка, щоб подивитися ближче. Замість колишніх похмурих ґрат у вікно були вставлені два цілих великих скла, чистих і прозорих, як вода. Тьєрі навіть руками по них провів, щоб переконатися, що все це правда. Адже склодув знає ціну гарному склу. Але такого скла в ті часи ще ніхто не бачив, це було найперше.

Тут батько і брати кинулися на шию хлопчикові. Вони мало не задушили його. А він почервонів, але видно було, що він щасливий.

Старий Тьєрі підійшов до великої шафи, що стояла у кутку. Якщо вже він піднявся, то він може трохи розім'ятися, га? Із шафи він вийняв скриньку, а зі скриньки – три ключі: срібний, золотий і скляний.

– Ось, хлопчики мої, це вам. Колись давно одна стара дала їх мені і сказала, що це ключі від вашої долі. Тоді я не зрозумів, що вона мені казала, і я не став вам нічого розповідати. Але тепер час настав.

І Тьєрі розповів синам всю історію.

– А стара не помилилася, – закінчив він. – Варто подивитися на дзеркало Клемана: адже правда, що він відбивається в сріблі; а крім того, він і срібла отримує достатньо. Ти, Колене, дійсно, мріючи про вітражі, ніби по веселці пройшов. А ти, П'єре, зумів зробити справжню прозору стіну.

Брати стали розглядати ключі, які їм передав Тьєрі.

Старий усміхнувся:

– Бережіть їх, хлопці. Хто знає, може, вони як і раніше приноситимуть вам щастя. Але тільки не забувайте, що справжнім і єдиним ключем до щастя у кожного є його улюблена справа, і цим ключем відкриваються всі двері.

Через деякий час Клеман запитав:

– Ось перед вами три вікна, батьку. Усі три різні. Скажіть нам, що з них вам найбільше подобається?

Тьєрі подивився на вікна, потім на синів і сказав:

– Твоє дзеркало, Клемане, дуже гарне! Я плакав від радості, коли побачив твій вітраж, Колене. Але через вікно П'єра я бачу все, що робиться надворі, і мені здається, ніби я знову здоровий, ніби я все ще працюю у своїй майстерні. І ліжко я хочу поставити біля цього вікна. Не ображайтеся на мене, Клемане і Колене, але те, що я бачу в це вікно, мені подобається найбільше.

Тьєрі мав рацію, він, дійсно, вибрав найкраще вікно. У компанії власного відображення можна скоро скучити. Вітраж, нехай навіть найпрекрасніший у світі, набридне, якщо він буде весь час перед очима. Але живе, справжнє життя не може набриднути, поки бачать очі та б'ється серце.

Сторінки:   1    2    3   

У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова

- Контакти

Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5168755457383301, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com

Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.

© 2015-2024 Валерія Воробйова