|
Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською |
|
Усі категорії |
Три вікна майстра Тьєрі
Луда (Л.Шнітцер)
Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Є.Мєшков
Незабаром після цієї розмови старші сини поїхали: Клеман – до Венеції, дізнаватися секрет виготовлення срібних дзеркал, а Колен – до Парижу, до далекого родича, майстра з вітражів. П'єр залишився вдома, щоб вивчити всі тонкощі батьківського мистецтва.
У Венеції Клеман попрямував прямо до знаменитого майстра дзеркал. Тьєрі його не знав, але були у них спільні знайомі. Як то кажуть? «Друзі наших друзів – наші друзі». Коротше, Клеман був прийнятий якнайкраще. Венеціанець обійняв його і сказав:
– Усе в моєму домі до твоїх послуг, друже. Їж, пий, живи, як тобі подобається. Але в роботі потрібен порядок. Ти хочеш навчитися ремеслу? Підпиши контракт, будеш моїм підмайстром три роки.
Клеман навіть розгубився. Адже він щойно закінчив навчання, і ще три роки здалися йому дуже великим терміном. Він став просити господаря:
– Я все ж таки майстер-склодув. Моя робота принесе вам більше доходу, ніж робота простого підмайстра. Я думаю, що одного року цілком достатньо.
Майстер руками розвів:
– Як хочеш, як хочеш, друже. І за рік можна дечого навчитися, але три роки – це зовсім інша справа. Вирішуй як знаєш.
Клеман так і підстрибнув на місці:
– О, я впевнений, що з мене цілком вистачить одного року!
Він сподівався швидше дізнатися секрет виготовлення чудових дзеркал, щоб потім заробляти багато грошей. А якщо господар не мав нічого проти, вони й підписали контракт лише на один рік.
Дванадцять місяців Клеман працював у майстерні венеціанця і, треба сказати, не шкодував сил.
Наприкінці дванадцятого місяця учень повів розмову про свій від'їзд. Венеціанець спочатку вдавав, що не розуміє, до чого той хилить, але врешті-решт відвів Клемана вбік і сказав:
– Послухай, друже. Ти кажеш, що вмієш робити гарні дзеркала. Я тобі вірю, але все ж таки мені хотілося б самому в тому переконатися. Перш ніж ти поїдеш, зроби дзеркало самостійно, зовсім без моєї допомоги. Якщо воно дійсно вийде як треба, їдь. Але, якщо у тебе нічого не вийде, залишишся ще на два роки. Я не хочу, щоб твій батько сказав, що ти дарма витратив у мене час. Згоден?
"А чом би й ні?" – подумав Клеман. Він навіть був радий показати вчителю своє мистецтво. Поки вони працювали разом, Клеман встиг усього навчитися: і як приготувати дзеркальне скло, і як розкачати його на бронзовій дошці важчезним валом, щоб дзеркало вийшло без вад, – словом, усього.
І справді, скло у нього вийшло таке, що кращого і не зробити. Залишалося тільки посріблити його, накласти амальгаму. А ця справа не така складна, за неї Клеман не хвилювався.
Але ж тут і вийшла перешкода. Клеман не міг нічого зрозуміти: і скло чудове, і амальгама добра, а один одному вони не подобалися: амальгама ніяк на склі не трималася. Клеман і так спробує і сяк – нічого не виходить.
Дзеркало залишалося тьмяним, матовим, ніби зсередини пліснявою вкрилося. Клеман мало не плакав з досади.
– Ну що ж це таке? Чому у мене нічого не виходить? Адже я робив усе, як ви!
– Звичайно, друже! Я пишаюся своїм учнем.
– Тоді чому ж моє дзеркало таке потворне?
– А, друже! Це тому, що ти не знав про дих.
– Про що? Що ще за дих такий?
– Це головний секрет. Без нього не виходять гарні дзеркала. Всього лише дих. Але цей секрет я відкриваю тільки після закінчення трьох років.
«Дих – це, мабуть, якійсь чарівний склад, – вирішив про себе Клеман. – У цій країні вміють готувати всяке зілля. Старий мабуть додає до амальгами щось особливе».
Нічого не поробиш, довелося Клеману підписати новий документ, ще на два роки.
Коли і цей термін підійшов до кінця, майстер покликав до себе Клемана:
– Ти добре попрацював, друже, – похвалив він. – І ти дуже змінився за цей час. Тепер ти не той лісовий мешканець, яким ти був три роки тому. Ти став справжнім городянином. У нашому ремеслі це дуже важливо. І, може, ти зрозумів, що секрет кожної справи відкривається у самій роботі. Ну що ж, тепер я можу розповісти тобі про дих. Слухай: перш ніж накладати амальгаму, треба трохи подихати на скло, ось так, – і він дихнув. – Скло стає вологим, амальгама добре розтікається по ньому і міцно тримається. Ось і весь секрет, але без нього не може вийти гарного дзеркала. А тепер, друже, ремесло назавжди в твоїх руках.
Можна бути братами і зовсім не бути схожими один на одного. Клеман був честолюбний. Йому хотілося стати поважним синьйором, мати в столиці гарний будинок із лакеями на кожному кроці, а біля воріт щоб стояла позолочена карета.
А от Колен про це зовсім не думав. Він мріяв зробити вітраж, найпрекрасніший в світі.
Якщо трохи розсудити, то він націлився вище свого брата. Тільки поки, замість щоб гратися у кольорові скельця, Коленові доводилося прибирати у майстерні. Господар, хоч і був родичем, зустрів його не дуже радо:
– Що ти вмієш робити? Скляночки? Може, це і добре, проте мало. Вітраж зробити – це тобі не пляшку видути. У фарбах треба розумітися. Ну, якщо вже ти приїхав, залишайся. Робота тобі знайдеться.
І маленький «склянщик», як його прозвали, став ніби за прислужника.
Роботи йому і справді вистачало, а до справжнього діла його навіть і не підпускали. Все ж таки Коленові вдалося урвати сякі-такі крупиці знань. Одного разу він сказав господареві:
– Батько надіслав мені дві пляшки домашнього вина. Не відмовте мені в милості розпити їх зі мною. Я хотів би подякувати вам за вашу доброту до мене.
І він показав на дві пляшки, що стояли в кутку на скрині; одна з білим вином, друга – з червоним. А вже які запорошені! Одразу видно, що це старе добре вино. Звичайно, майстер погодився.
Колен пішов до скрині розлити вино. Перш ніж подати один із келихів господареві, він підняв обидва келиха, щоб подивитися їх на світло. В одному червоне вино так і заграло, заблискотіло рожевими і червоними відблисками. А в келиху з білим вином, здавалося, засяяло сонце – він увесь став золотий, і забігали в ньому тіні, то зелені, то жовті.
– Гарно вино грає на просвіт, – сказав Колен.
– Так, дійсно. Смак одразу можна вгадати за кольором.
– Ну що ж, за ваше здоров'я!
Вони чемно почаркувалися та випили... Тобто, господар як не закидав голову, вино не лилося. Якщо подивитися на келих, здається, що він повний по вінця, а губами торкнутися – сухе скло. І те ж саме з іншим келихом. Це що ж, витівки маленького «склянщика»? А у Колена вигляд дуже задоволений.
– Ну, як, господарю, що скажете про моє вино та про мої келихи?
Ви вже, напевно, здогадалися, що келихи ці Колен зробив потайки: один із червоного скла, другий – із золотистого. Він хотів довести майстрові, що розбирається в кольорах. Господар спочатку було розсердився, а потім засміявся. В глибині душі він радів: не часто трапляються такі здібні учні.
– Молодець, синку! Я бачу, ти освоївся з ремеслом. У вітражі на частку майстра випадає тільки одна половина справи, а іншу доручають сонцю. Від завтрашнього дня я дам тобі справжню роботу, ти на це заслужив. А поки що покуштуємо твого вина. У пляшках, сподіваюся, немає обману?
Ось так Колен і здійснив свою мрію. Тепер вже впродовж дня він міг гратися кольоровими скельцями, збирати їх, підбирати відтінки, викладати картини. Він був щасливішим від короля!
Дуже скоро Колен перевершив свого вчителя. Він зробив для одного багатого синьйора такий вітраж, що всі захопилися, а сам синьйор сказав, що за останні двісті років не було вітражів, рівних цьому за красою.
І тут Колен отримує листа від батька. Зі слів батька П'єр пише, що той занедужав, що в грудях у нього розболілося, тому що він стільки років дув скло. Тепер він вже і працювати більше не зможе і навряд чи взагалі довго проживе. І захотілося йому перед смертю побачити своїх синів. Добре, якби ж Колен приїхав.
Пропонуємо також:
У моєму
російськомовному
дитинстві були книги
з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших.
Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі.
Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього
і було зроблено цей сайт.
Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.
Валерія Воробйова
- Контакти
Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5457082516611907, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com
Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.
© 2015-2024 Валерія Воробйова