|
Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською |
|
Усі категорії |
Таютчине дзеркальце
П.Бажов
Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Р.Билинська
Надвечір по руднику чутка пройшла:
– Обійшлося в Ганька по-доброму. Удвох із Полукарпичем вони гору руди набили та ще й дзеркало викопали. Цілісне, без єдиної подряпинки, і візерунковий обідок.
Кожному, звісно, цікаво. Як до підйому оголосили, народ і кинувся спершу подивитись. Прибігли, бачать – вірно, над вибоєм дзеркало нахилилося, і навколо з породи виразно рама позначилася, наче руками висічена. Дзеркало не дошкою, а чашею: всередині глибше, а по краях нанівець зійшло. Хто ближче підійде, той спершу шугонеться, а потім засміється.
Дзеркало, бач, людину зовсім химерно показує. Ніс величезний, волосся на вусах, наче дрова розкидали. Навіть дивитись страшно, і смішно теж. Тут народу й набилося густо. Літні люди, ясна річ, розмірковують: не до сміху, мовляв, тут справа дуже серйозна. А молодих хіба вгамуєш, коли на них сміх напав. Галас здійнявся, один з одного сміються. Таютку хтось підтягнув до самого дзеркала та й кричить:
– Це той великий хлопець дзеркало відкрив!
Інші відгукуються:
– І справді так! Якби не було Таютки, не сміятися б тут. Таютчине дзеркало і є!
А Таютка мовчить та ручкою міцніше своє маленьке дзеркальце притискає.
Єраско Поспішай, звичайно, теж почув про цей випадок – одразу одужав, спустився в шахту і пішов до Ганькового забою. Як спочатку йшов, то ще про хворобу пам'ятав, а як оглянув місце та побачив, що народ не боїться, одразу риссю забігав і закричав як звичайно:
– Поспішай, хлопці, до підйому! Не до ночі на вас чекати! Руднична справа зволікання не любить. Що ж тут за дивовижа – гладеньке місце у вибої!
А сам, за собачою своєю звичкою, інше метикує:
"Рудничному наглядачеві нічого не скажу, а побіжу до прикажчика. Розповім йому, як за моїм наказом у вибої таку дивину відкрили. Тоді мені, а не наглядачеві нагорода буде".
Прибіг до прикажчика, а наглядач уже там сидить та ще й з Єраска насміхається:
– Оце він! Одужав, Єраско! А я гадав, тобі й не подивитись, яку штуку без тебе на руднику знайшли.
Єраско закрутився: мовляв, через те й біг, щоб тобі сказати.
А наглядач, знай, під'юджує:
– Погані, дивлюся, у тебе ноги стали. За кожним ділом самому дивитися доводиться.
Що Єраскові робити? Він думав-думав і придумав:
"Напишу-но я грамоту закордонній пані. Тоді ще подивимося, куди справа повернеться".
Ну й написав. Так, мовляв, і так, старанням наглядача такого-то відкрили в руднику дивовижне дзеркало. Не інакше як самої Господині гори. Чи не хочете подивитися?
Єраско це з хитрістю підвів. Він так розумів. Прикажчик неодмінно пану про такий випадок доведе, тільки це пусте. Пан тоді був з таких, що ні до чого йому діла не було, одне вимагав – давай грошей більше!
А дружина цього пана із закордонних земель була.
У панів, звісно, заведено було по закордонах мотатися. Тутешній пан це ж саме придумав:
"Чим, мовляв, я гірший за інших заводчиків. Поїду – людей подивлюся, себе покажу".
Ну, поїздив біля теплих морів, потрусив карбованцями, і додому його потягло.
Тільки дорога йшла через німецькі землі, а там, бач, на цю справу, щоб до чужих грошей підібратися, знайшлися дуже кмітливі.
Бачать – пан розуму малого, а грошима крутить великими, вони й давай його обкручувати. Дізналися, що він холостий, і влаштувалися на живця ловити. Підставили, значить, йому німку гладку та видну, – а все ж таки з тих, що їх німецькі женихи вибракували, – і навперебій почали ту німкеню нахвалювати:
– Оце наречена так наречена! Усі землі об'їзди, такої не знайдеш. Додому привезеш, у сусідів в очах замиготить.
Пан всю цю підлість за правду прийняв, узяв та й одружився з тією німкенею. І то йому приємно здалося, що наречена перед весіллям тільки про те й казала, як їй буде добре на новому місці жити. Ну, а як узаконилися та підписав пан папірці, які йому підсунули, так і кінець цій розмові. Молода дружина одразу оголосила:
– Не хочеться мені щось, любий друже, на край світу забиратися. Тут звичніше, та й тобі корисно для здоров'я.
Пан, ясна річ, закип'ятився:
– Як так? Чому до весілля інше казала? Де твоя совість?
А німкеня, знай, сміється.
– За нашими, – каже, – звичаям нареченій совісті не треба. Адже з совістю довіку в дівках просидиш, а це невесело.
Пан гарячкує, лає дружину всякими словами, а їй хоч би що. Своє торочить:
– Слід було б перед весіллям угоду підписати, а тепер і говорити нема про що. Якщо тобі треба, їдь у свої місця сам. Скільки хочеш там живи, хоч і зовсім сюди не вертайся, нудьгувати не стану. Мені аби тільки гроші посилав вчасно. А не посилатимеш – судом стягну, адже по закону ти зобов'язаний дружину утримувати, та й підпис твій на це в мене є.
Що робити? Самому додому їхати пан побоювався: на сміх, мовляв, піднімуть, – от він і лишився в німецькій землі. Довгенько там жив, увесь заводський виторг німцям просаджував. Потім, мабуть, невигідно стало чи інша якась причина була, привіз-таки свою дружину в Сисерть і каже:
– Сиди тут.
Ну, їй тоскно, вона й витворяла, чого тільки надумає. На Азов-горі он тепер будинок з вежею стоїть, а до нього там, кажуть, і не розбереш, що було нагромаджено: чи то монастир, чи то млин. І називалася ця будівля Роззор. Цей Роззор при тій закордонній пані і був поставлений. Понаїдуть туди юрбою та й гарцюють тижнів зо два. Народові від цієї панської гулянки не солодко було. То овечок та телят зацькують, то вогнищами поля попідпалюють. Їм забавка, а людям клопіт. За щастя вважали, коли якогось літа пані до наших країв не приїде.
Єраскові, зрозуміло, до цього діла нема, йому б свою вигоду не проґавити, він і надіслав грамоту з посильним. І не помилився, підла душа. На другий же день чи то на семи, чи на восьми трійках приїхала пані зі своїм почтом і насамперед зажадала до себе Єраска.
– Показуй, яке дзеркало знайшов!
Прикажчик, наглядач та інше начальство прибігли. Дізналися, відмовляють: ніяк неможливо жінці в шахту. Тільки умовити не можуть. Завела своє:
– Піду та піду.
Тут ще пан якийсь із закордонних бадьориться. При ній був. За брата чи за якусь рідню його видавала і завжди з собою возила. Цей ледве по нашому балакає:
– Ми, мовляв, із нею у закордонній шахті бували, а це що!
Що поробиш, стали їх спускати. Начальство все занепокоєне, тільки Ераско радіє, скаче перед пані, двома лампами їй світить. Довів-таки до місця. Оглянула пані дзеркало. Теж посміялася із закордонним паном, якими воно людей показує, потім пані й каже Єраскові:
– Ти мені це дзеркало цілком виріж та у Роззор дістав!
Ераско заходився їй втовкмачувати, що зробити цього аж ніяк не можна, а пані своє:
– Хочу, щоб це дзеркало в мене стояло, бо я господарка цієї гори!
Тільки промовила так, як раптом із дзеркала рудою плюнуло. Пані заверещала і впала непритомна.
Почалася метушня. Начальство підхопило пані та мерщій до виходу. Один Єраско у вибої залишився. Його, бач, тим плювком з ніг збило і до половини дрібною рудою засипало.
Витягти його витягли, та тільки ноги йому по-справжньому відбило, більше не поспішав і народ дарма не полошив.
Закордонна пані жива залишилася, тільки відтоді все дурнів народжувала. І не те що недоумків якихось, а повних дурнів, які ложку до вуха несуть, і ніяк їх нічому не навчиш.
Закордонному панові, що хвалився: ми та ми, самісінький кінчик носу збило. Як ножем зрізало, ніздрі на волю дивитися стали – не задавайся, не мукай до часу!
А дзеркала в горі не стало: все обсипалося. Натомість у Таютки дзеркальце збереглося. Великого щастя воно не принесло, а все ж таки своє життя вона не гірше за інших прожила.
Дзеркальце, кажуть, своїй онучці передала. І зараз ніби воно зберігається, тільки невідомо – у кого.
Пропонуємо також:
У моєму
російськомовному
дитинстві були книги
з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших.
Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі.
Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього
і було зроблено цей сайт.
Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.
Валерія Воробйова
- Контакти
Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5457082516611907, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com
Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.
© 2015-2026 Валерія Воробйова