|
Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською |
|
Усі категорії |
Таютчине дзеркальце
П.Бажов
Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Р.Билинська
Під рукою у Єраска багато народу ходило, тільки сумирнішого за Ганька Зорі не було. На диво безодмовна людина виявилася. Чи то його замолоду забили, чи такий уродився, – ніколи впоперек слова не мовить.
А як у нього сімейне горе трапилося, йому й зовсім язика відняло. У Ганька, бач, жінка взимку на ставку сорочки полоскала та й зісковзнула під кригу. Витягти її витягли, і наче відійшла, та, мабуть, застудилась і навесні свічкою розтанула. Залишила Ганькові сина та доньку. Як то кажуть, красні дітки на чорне життя.
Синочок не зажився на світі, незабаром за матір'ю в землю пішов, а дівчисько нічого, – гостроока та здоровенька, Таюткою звали. Років чотирьох вона від матері залишилася, а у своїх однолітків вже на прикметі була – на будь-які забавки перша вигадниця. Не раз і діставалось їй за це.
Посваряться дівчата на грі, розревуться та й біжать до матерів скаржитися:
– Це все Тайка Зоря придумала!
Матері, звісно, своїх завжди пожаліють та приголублять, а Таютці погрожують:
– Ах, вона, гостроока! От спіймаємо її, та хмизом! Ще й батькові скажемо! Буде знати тоді, в якому місці зоря із зорею сходиться!
Таютка, звісно, батька не боялася. Відчувала, мабуть, що вона йому, як порошинка в оці, – тільки про неї і думав. Прийде з рудника додому, одна йому насолода – на витівницю свою помилуватися та послухати, як вона балакає про те, і про інше. А в Таютки звички не було, щоб на свої образи скаржитися, про веселе більше пам'ятала.
Ганько з покійною жінкою дружно жив, одружуватися вдруге йому не хотілося, а треба. Без жінки в хаті з малою дитиною, звісно, важко. Іноді Ганько й надумає – неодмінно одружуся, а як послухає Таютку, так і думки нарізно.
– Ось вона в мене яка витівниця росте, а мачуха прийде – всі веселощі й погасить.
Так без жінки й мучився. Хліб пекти сусідам віддавав, і варево, яке траплялося, у тих же печах ставили. Піде на роботу, неодмінно сусідським старим наказує:
– Подивіться, будь ласка, за моєю.
Ті, звісно:
– Гаразд, гаразд. Не турбуйся!
Піде на рудник, а вони й не подумають. У кожної своїх справ купа. За своїми онуками глядіти не встигають, про чужу й не згадають.
Найгірше було взимку. Хатинка, бач, поганенька, грубу підтоплювати треба. Не малій же дівчинці це діло довірити. Старі вчасно не заглянуть. Таютка й мерзне до вечора, поки батько з рудника не прийде та піч не натопить.
От Ганько і придумав:
– Стану брати Таютку із собою. В шахті у нас тепло. І на очах буде. Хоч сухий шматок та вчасно з'їсть.
Так і почав робити. А щоб начальство не дорікало, що, мовляв, жінкам в шахту спускатися не можна, він став вбирати Таютку хлопчиком. Одягне на неї братню одежину та й веде з собою.
Рудокопи, що по сусідству жили, знали, ясна річ, що в Ганька не хлопець, а дівчисько, та що їм до того. Бачать – не від солодкого життя чоловік із собою дитину на рудник тягає, жаліють його і Таютку потішити намагаються. Звісно, дитина! Кожному хочеться, щоб їй веселіше було. Бережуть її в шахті, розважають, хто як уміє. То на порожній тачці підвезуть, то камінчиків візерунчастих підкинуть.
Хто підхопить на руки, підніме вище голови та й примовляє:
– Ну ж бо, знизу подивлюся, скільки Натал Гаврилич руди собі в ніс набив. Чи не час кайлом вивертати?
Жартували, звісно. І прізвисько їй дали – Натал Гаврилич.
Як побачать, одразу розмова:
– А, Натале Гавриличу!
– Як ся маєш, Натале Гавриличу?
– Батькові допомагати прийшов, Натале Гавриличу? Гарна справа, друже, гарна. Давно пора, де ж йому самому впоратися.
Не кожного, звичайно, разу тягав Ганько Таютку з собою, а все ж таки частенько. Вона й сама до того звикла, мало не всіх рудокопів, з якими батькові доводилося стояти близько, знала.
Пропонуємо також:
У моєму
російськомовному
дитинстві були книги
з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших.
Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі.
Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього
і було зроблено цей сайт.
Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.
Валерія Воробйова
- Контакти
Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5457082516611907, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com
Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.
© 2015-2026 Валерія Воробйова