Казка.укр - Дитячі книги з малюнками українською
  Головна    Про сайт



Read in English

Чудовий камінець

П.Бажов

Чудовий камінець

Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Л.Панова

До ремесла – шукати каміння – у мене хисту не було. Траплялося, звичайно, що знаходив щось, та тільки все без поняття. Попадеться на змивці камінець із вогником, підберу його, а потім у досвідченої людини й спитаю – що, приберегти його, чи викинути.

Із золотом значно простіше. Ясна річ, що й золото має сорт, та все ж не так, як у камінців. За розміром та за вагою їх і зовсім не розібрати. Якийсь більший, якийсь значно менший, обидва однаково гарно блищать, а як перевіриш, то й виходить різниця. Великий і за п'ятак не беруть, а до маленького тягнуться: він, мовляв, чистої води, тут блиск буде.

Іноді й зовсім смішно буває. Куплять у тебе камінець і при тобі ж половину відіб'ють та в сміття викинуть. Це, – кажуть, – тільки справі заважатиме: блиск темнить. Із залишку ще половину сточать, та й хваляться: тепер як треба вода позначилася і при світлі не погасне. І справді, камінець вийшов малесенький, проте живий – наче сміється. Ну, і ціна у нього теж переливається: почуєш – злякаєшся. От і спробуй, розберися в цій справі!

А балачки оті, який камінь здоров'я додає, який сон стереже, чи тугу відводить і таке інше, це все, на мою думку, від неробства йде, дарма тільки теревені правити. Тільки одну оповідку я від старих людей запам'ятав. Цей горішок, напевно, з добрим ядерцем. Кому по зубах – той і розкусить.

Є, кажуть, в землі камінь: один єдиний у світі, іншого такого немає. Не те що по наших землях, а й серед інших народів ніхто того каменю не знаходив, а чутка про нього скрізь іде. Тільки все ж таки цей камінець у нашій землі. Це вже старі люди дізналися. Невідомо тільки, в якому місці, та це й неважливо, тому що цей камінець сам до рук прийде кому треба. В тому і відмінність. Дізналися про це через одну дівчину. Так, кажуть, справа була.

Чи то під Мурзинкою, чи то в іншому місці була велика копальня. Золото й дорогоцінне каміння тут вибирали.

Чудовий камінець

Земля тоді тут царська була. Начальство при чинах та яскравих ґудзиках, кати у повному облаченні, під барабан народ на роботу ганяли, під барабан крізь строй солдатів проводили, прутами захльостували. Одним словом, мука-мученицька.

Чудовий камінець

І от посеред цієї муки була тут дівчинка Васенка. Вона на тій копальні й народилася, тут і росла, і зими зимувала. Мати в неї на кшталт кухарки при солдатській казармі була приставлена, а про батька Васенка й зовсім не знала.

Чудовий камінець

Таким дітям, відомо, як живеться. Кому б краще було промовчати, а він від нудьги й шпорне, а то й стусана дасть: було б на кому злість зірвати. Чесно сказати, найгіркіше життя було в дівчиська. Гірше від сироти круглої. І від роботи прихистити її нема кому. Дитина ще, віжки тримати не під силу, а її вже до таратайки спорядили: «Чого під ногами крутитися, вози-но пісок!»

Як підростати стала, – пхалку до рук та з іншими дівками-бабами на розбирання пісків виганяти стали.

Чудовий камінець

І от, розумієш, відкрився в цієї Васенки великий талан на каміння. Частіше від усіх знаходила, та й камінець найкращий, найдорогоцінніший.

Чудовий камінець

Дівча без хитрощів: знайде та й одразу начальству віддає. Ті, зрозуміло, раді старатися: який камінець до банки, який собі до кишені, а то і за щоку. Недарма кажуть: що великий начальник у кишені віднесе, то маленькому подалі ховати треба. А Васенку всі хвалять, як зговорилися. Прізвисько їй придумали – Щасливе Очко. Який начальник підійде, той насамперед і питає:

– Ну, як, Щасливе Очко? Знайшла щось?

Подасть Васенка знахідку, а начальник і затакає, як гусак на відльоті:

– Так-так, так-так. Старайся, дівчино, старайся!

Чудовий камінець

От Васенка і старається, та їй це і самій цікаво.

Якось знайшла камінець завбільшки з палець, так усе начальство збіглося. Вкрасти навіть нікому не можна було, мимоволі до казенної банки запечатали. Потім вже, кажуть, із царської скарбниці цей камінець кудись закордон пішов. Ну, не про те мова...

Від Васенкіного щастя іншим дівкам-бабам не солодко. Від начальства утиск.

– Чому в неї багато, а у вас сама дрібнота та й цієї мало? Мабуть, дивитися погано.

Баби, замість щоб підучити Васенку, ну її клювати. Зовсім життя дівчині не стало.

Чудовий камінець

Тут ще й пес знайшовся – головний бригадир. Спокусився, мабуть, на Васенкине щастя, та й оголосив:

– Одружуся на цій дівчині.

Дарма що сам давно зуби з'їв, і ближче п'яти кроків до нього не підходь: гниллю тхне, – з нутра протухнув, а ще гугнявить:

– Я тебе, дівчино, панею зроблю. Розумій це та всі камінці лише мені віддавай! Іншим не показуй зовсім.

Чудовий камінець

Васенка хоч висока на зріст була, а ще зовсім мала. Підліток ще, років може тринадцяти, чи чотирнадцяти. Та хіба на це подивляться, коли начальство накаже. Скільки хочеш років попи по книгах додадуть. От Васенка й злякалася. Руки-ноги затремтять, як побачить цього протухлого жениха. Скоріше віддає йому камінці, які знайшла, а він бурмоче:

– Старайся, Васьоно, старайся! Взимку на м'якій перині спатимеш.

Як відійде, молодиці й ну Васенку діставати, сміються з неї, а вона і без того на шматки б розірвалася, якби можна було. Після барабану до матері у казарму забіжить – ще гірше. Мати, звичайно, жаліла дівчинку, завжди її виправдовувала, та хіба велика сила у казарменої куховарки, коли бригадир їй начальник і будь коли може бабу під прути поставити.

До зими все ж таки Васенка відкрутилася, а далі вже несила. Кожного дня цей бригадир до матері підступається:

– Віддавай дочку добром, бо погано буде!

Чудовий камінець

Про малолітство йому й не нагадуй – папірець від попів в обличчя сує:

– Чого вигадуєш? По книзі шістнадцять років їй. Якраз підходящий вік. Якщо не припиниш впиратися, накажу тебе завтра пороти.

Тут мати й піддалася:

– Не минути, видно, доню, своєї долі!

Чудовий камінець

А доня що? Руки-ноги віднялися, слова вимовити не може. Під вечір все ж таки відійшла та й втекла з копальні. Навіть не ховалася, по дорозі й попрямувала, а куди – про те і не подумала. Аби від копальні подалі. Погода тиха та тепла, з вечора сніг пішов. Лагідний такий сніжок, наче дрібне пір'ячко посипалося. Дорога лісом пішла. Там, звичайно, вовки та інша звірина. Тільки Васенка нікого не боїться. На те й зважилася:

– Нехай краще вовки загризуть, тільки б не за протухлого заміж.

Чудовий камінець

От вона йде та йде. Спочатку хутко йшла. Верст, мабуть, п'ятнадцять, а то й усі двадцять відхопила. Одежина на ній не дуже справна, а йти не холодно, навіть парко: адже снігу насипало, вважай, на дві чверті, ледве ноги витягає, – от і зігрілася. А сніг все йде та йде. Навіть сильніше припустив. Стомилася Васенка, із сил вибилася, та на дорозі й сіла.

«Дай, – думає, – відпочину трохи», – а того поняття не має, що в таку погоду сідати на відкритому місці – найгірше.

Чудовий камінець

Сидить оце, на сніжок милується, а він до неї липне та липне. Посиділа, а піднятися й не може. Тільки не злякалася, про себе подумала:

«Ще, мабуть, посидіти треба. Відпочити як слід».

Ну, і відпочила. Зовсім її снігом завалило. Наче копна посеред дороги утворилася. І зовсім від села близько.

Чудовий камінець

На щастя, вранці якомусь селянину, – він теж колись трохи камінцями та золотом промишляв, – трапилося в той бік на коні шлях торувати. Кінь і насторожився, зафуркав, не підходить до копни. Старатель і розгледів, що людину засипало.

Чудовий камінець

Підійшов ближче, бачить – наче ще не зовсім охолонула, руки гнуться. Підхопив Васенку та в сани, прикрив своїм верхнім кожухом і додому. Там із дружиною прийнялися відходжувати Васенку. І врешті ожила. Очі відкрила та пальці на руках розтиснула. Дивиться, а у неї в руці якийсь камінець великий блищить, чистої блакитної води.

Чудовий камінець

Старатель навіть злякався, – ще в острог за такий посадять, – та й питає:

– Де взяла?

Васенка відповідає:

– Сам до рук залетів.

– Як так?

Тоді Васенка і розповіла, як справа була.

Коли її вже зовсім стало засипати снігом, раптом відкрився перед нею прохід у землю. Неширокий прохід, та й темно тут, а йти можна: сходинки видно і тепло. Васенка і зраділа.

«Ось де, – думає, – нікому з наших мене не знайти», – та й пішла вниз по сходах.

Чудовий камінець

Довго спускалася і вийшла на велике-велике поле. Кінця-краю йому не видно. Трава на тому полі кущиками та дерева ріденькі, – усе пожовкло, як восени. Поперек поля річка. Чорним-чорнісінька, і не поворухнеться, наче скам'яніла. За річкою, прямо перед Васенкою, гора невеличка, а на верхівці камені-голяки: посередині – як стіл, а навколо – як стільці. Не на людський зріст, а набагато більші. Холодно тут і якось боязко.

Чудовий камінець

Хотіла вже Васенка назад податися, тільки раптом за горою іскри посипалися. Дивиться, – а на кам'яному столі з'явилася купа коштовних камінців. Різними вогниками горять, і річка від них веселішою стала. Дивитися любо. Тут хтось і запитує:

– Це на кого?

Знизу йому кричать:

– На простоту.

Чудовий камінець

І одразу ж камінці іскорками на всі боки розлетілися. Потім за горою знову вогнем спалахнуло і на кам'яний стіл каміння викинуло. Багато його. Завбільшки, мабуть, із сінний віз. І камінці побільші. Хтось знову запитує:

– Це на кого?

Знизу кричать:

– На терплячого.

Чудовий камінець

І, як минулого разу, камінці полетіли на всі боки. Наче хмара жучків піднялася. Та тільки не однакова, блищать по-різному. Які червоним відливають, інші зеленими вогниками поблискують, голубенькі, жовтенькі... всякі. І на льоту дзижчать. Задивилася Васенка на тих жучків, а за горою знову вогнем спалахнуло, і на кам'яному столі новий ворох камінців. Цього разу зовсім маленький, зате камені всі великі та краси рідкісної. Знизу кричать:

– Це на вдалого та на щасливе око.

Чудовий камінець

І одразу ж камінці, як дрібні пташечки, спурхнули-полетіли на всі боки. Над полем наче ліхтарики захиталися. Ці тихенько летять, не поспішають. Один камінець до Васенки підлетів та наче кошеня голівкою в руку й ткнувся – тут, мовляв, я, візьми!

Чудовий камінець

Тут світло згасло, і нічого не стало.

Старатель із дружиною спершу повагалися, потім думають, – звідки в дівчини в руці камінець взявся. Стали розпитувати, чия вона та звідки. Васенка нічого не приховуючи і розповіла, а сама просить:

– Тітонько, дядечку, не кажіть про мене нікому!

Чоловік із жінкою подумали-подумали, та й кажуть:

– Гаразд, живи у нас... Сховаємо якось, тільки звати будемо Фенею. На це ім'я ти і відгукуйся.

Чудовий камінець

У них, бач, своя дівчина нещодавно померла: Фенею звали. Якраз того ж віку. І на те сподівалися, що село не на царській, а на демидівській землі стояло.

Так воно і вийшло. Панський староста, ясна річ, одразу зайву людину помітив, та що йому з того? Адже не від нього втекла. Зайвий робітник не у збиток. Став її на роботу споряджати.

Звичайно, і в демидівському селі було не солодко, а все ж не так, як на царській копальні. Ну, і камінець, що в руці у Васенки опинився, допоміг. Старатель збув-таки потихеньку цей камінчик. Звісно, не за справжню ціну, а все ж таки гарні гроші взяв. Трохи й зітхнули. Як підросла Васенка, так у цьому ж селі і заміж за доброго хлопця вийшла. З ним до старості і прожила, дітей та онуків виростила.

Чудовий камінець



Фейсбук-група Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Живий журнал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Телеграм-канал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Інстаграм Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Ютуб-канал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн


Усі категорії


У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова



Автор: Бажов П.; ілюстратор: Панова Л.






Гостьова книга Контакти   На головну сторінку

Підтримайте наш сайт. Картка Приватбанку 4149499149111393

© 2015-2021 Валерія Воробйова