Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн
  Головна    Про сайт    Помещик.com   


С.Міхалков

Сон з продовженням

Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – В.Чижиков

Зміст:

Один з Любиних снів
Сон продовжується
Сон продовжує продовжуватися...
Сон більше не продовжується...

Люба любила спати – і завжди раділа, коли наставала вечірня пора. Ну, а того дня вона просто не могла дочекатися, коли нарешті стемніє і можна буде знову провалитися в сон!..

Сон продовжується

Над лісами та озерами, полями й річками, над сніговими вершинами ніс на собі птах, білий, наче теж виліплений зі снігу, двох вершників.

Обидва зійшли з журавля посеред засніженого поля. Люба міцно заплющила очі: навкруги усе було біле-білісіньке. Журавель виголосив своє "курли-курли!", що означало "до побачення", і, злетівши в небо, зник.

– Де ми? – запитала Люба.

– У Сніговому королівстві! – відповів Міло. – Хіба не бачиш? Ти не замерзла?

Сон з продовженням

Люба ще не встигла відповісти, як сніг, який обсипався з ялини, накинув на плечі їй та Міло пухові коміри. Де не взялися, з'явилися прозорі крижані сани, запряжені крижаними, прозорими кіньми. Міло посадив Любу поруч із собою, і вони помчали у білу заметену снігом далечінь.

– Сніговий король подбав про нас, – сказав Міло, правлячи кіньми. – Ніяк не скажеш, що у нього холодне серце!

Так вони мчали деякий час, зливаючись із білосніжним простором, поки Люба не скрикнула:

– Дивись, Міло! Що це там... попереду?

– Крижаний палац, – відповів Міло. – Ми біля мети... Цікаво, як там зустрінуть мене? Чи пам'ятають ще? А може, забули?..

– Ти бував тут раніше? – запитала Люба.

– І не раз! – відповів Міло. – Я приїжджав... або, точніше сказати, прибував сюди з військовою делегацією з Джоконди.

У крижаному тронному залі, примерзаючи сукнею до крижаного трону і тому час від часу підводячись, сиділа поруч із чоловіком-королем Снігова королева. Вона куталася у білі хутра і щохвилини чхала. Король елегантно простягав їй білосніжну хусточку.

На крижаній підлозі, як на ковзанці стадіону, кружляли під музику маленькі сніжинки, демонструючи свою "фігурну" майстерність.

– Хто там? – звернувся король до дружини, помітивши Міло та Любу. – Стривай, стривай... Та це ж, здається, офіцер Міло з Джоконди. Чи ти пам'ятаєш, кохана? Це він...

– Не може бути! – відповіла королева, підносячи до очей крижаний бінокль. – Втім, ти маєш рацію, коханий. Начебто це він... І нітрохи не змінився за довгі роки! Так само гарний і молодий! Ну, звичайно ж, це Міло! А з ним якась ді-дів-чхи-нка!

Король елегантно простягнув їй хусточку. Міло та Люба підійшли до крижаного трону.

– Здрастуйте, ваша сніжність! – Міло з гідністю вклонився.

– Здрастуй, пропаща душа! – Король дотягнувся й ляснув його по плечу. – Скільки ж ми не бачилися? Цілу вічність! Це твоя дочка?

– Ні, це просто Люба. Мій друг! – відповів Міло.

Люба теж вклонилася, але з меншою гідністю, оскільки була розгублена: адже вона ніколи не зустрічалася з королями.

– Не підходь, дівчинко! У мене жахлива застуда... – попередила королева, прикриваючи обличчя хусточкою.

– Ми раді бачити твого друга, Міло. Або вірніше подругу! – вигукнув король. – Хоча, правду кажучи, не вмію поводитися з дітьми: я їх не розумію. Розкажи ж мені, де ти пропадав стільки часу. Куди прямуєш?

– Я йду до Джоконди!

– До Джоконди? – здивувався король.

– До Джоконди? – здригнулася королева.

– Так! – підтвердив Міло. – Я повинен визволити мою країну. Там у мене наречена...

– Зухвале рішення! – король похитав головою, і корона з'їхала набік. – А чи знаєш ти, що там на тебе чекає?

– Я готовий на все! Хіба я не солдат?

– Залишайся у нас – адже нам так нудно останнім часом, – запропонувала королева, а точніше сказати, попросила.

– У вас тут жах як холодно! – забувши про ввічливість, помітила Люба.

– Я сама замерзаю, – зізналася королева. – Хтось сказав, що холод – це єдине, до чого звикнути не можна. – Королева нахилилася до Люби і пошепки пояснила: – До того, як вийти за Сніжного короля, я була Сонячною принцесою. Нас познайомили... Спершу він розтанув від кохання, а потім я замерзла. Тепер з мене ніяк не вийде застуда. Просто не знаю, що ро-робити-чхи!

Король елегантно простягнув їй чисту хусточку.

– Чи маєте ви можливість хоч чимось допомогти мені, ваша сніжність? – довірливо звернувся Міло до короля, наче розмовляв зі старим знайомим.

Король почухав потилицю і корона знову з'їхала набік.

– Чи можете допомогти? – повторив Міло.

– Хотів би мати таку можливість... Але навряд чи маю її! – відповів король. – З того часу, як Мишачий король, це жахливе створіння, заволодів Джокондою, ми порвали з його країною усі стосунки! Ми навіть перестали постачати їй лід... Уявляєш, до чого дійшло?

– Знаю, – відповів Міло.

– Але дещо я все ж таки спробую зробити! – Король рішуче підвівся, щоб відірвати примерзлі королівські панталони від крижаного трону.

– Ви знаєте, ваша сніжність, мені у моєму становищі може допомогти навіть... якась дрібниця! – зізнався Міло.

– Я можу захистити тебе від небезпек... і неприємностей! Але лише на деякий час... Зовсім ненадовго! Подарую тобі один зі своїх високоякісних талісманів. У мене їх залишилося зовсім небагато. Але один, найбільший, я тобі все ж таки дам!

Король гукнув до себе слугу, схожого на бурульку, щось сказав йому, і той поїхав на ковзанах виконувати доручення.

– Що ви знаєте про Ніколаса? – поцікавився Міло.

Король засумував. І щоб приховати це, підвівся, знову відірвавши від крижаного трону свої примерзлі королівські панталони.

– З перших днів свого краху, своєї жахливої поразки Ніколас зачарований Мишачим королем. Той сидить на плечі у колишнього правителя Джоконди і, страшно подумати, керує усіма його вчинками. Куди повернеться мишачий хвіст, туди й прямує бідолашний Ніколас. Його руками Мишачий король... Одним словом, страшно подумати!

– Я постараюся звільнити його і знищити Мишачого короля! – гнівно вигукнув Міло.

– І у таку небезпечну подорож ти береш із собою дівчинку?! – жахнувся король. Він вказав на Любу, яка шепотілася про щось із королевою.

– Вона не покине мене! – впевнено відповів Міло.

– У такому разі мені доведеться дати тобі не один, а два талісмани!

Сон з продовженням

Король прийняв із рук слуги, схожого на бурульку, прозору скриньку. У ній, ніби відколовшись від веселки, переливалися різними барвами персні з кольорового льоду.

Король дістав два з них. Спершу він вибрав найбільший перстень із синього льоду, а потім, трохи подумавши, дістав інший – трохи поменше, зеленого кольору.

Обидва персні він простягнув Міло зі словами: – Ось мої талісмани! Вони володіють чарівною силою: уберігають від лиха й біди. Зрозуміло, поки вони на пальцях... тих, хто ними володіє. Але персні крижані, і хоча чарівний лід тане повільніше від звичайного, але він, на жаль, все ж таки тане! Тому треба встигнути скористатися його чарами...

– Треба зараз надіти їх? – поцікавився Міло.

– Ні в якому разі! – скрикнув король. – Я дам тобі дві коробочки. У них до певного часу зберігай ці персні. Маленькі холодильнички, у яких персні не тануть... Ви будете діставати їх у разі потреби. І лише тоді вдягати! У крайньому випадку!

– А потім знову ховати до холодильничків?

– Саме так. Тямиш! – Король дотягнувся й ляснув Міло по плечу. Корона з'їхала набік.

– Упакуйте талісмани! – наказав він слузі, схожому на бурульку. Той помчав із талісманами й скринькою.

– Як ти вже, мабуть, зрозумів, – продовжував король, – перстень, той що побільше, – для тебе, а трохи менший для твого нового друга. Точніше для подруги... Тепер ти бачиш, як я до тебе ставлюся – нічого не шкодую! Це тому, що ти справжній солдат, а я поважаю воїнів. Якби я не був Сніговим королем, то обов'язково став би генералом! А може, навіть фельдмаршалом! Або чимось таким.

Слуга повернувся з двома коробочками на крижаному підносі. Король простягнув їх Міло.

– Ніколи не забуду вашу великодушність! – подякував Міло.

Королева теж звернулася до чоловіка:

– А непогано було б, якби тебе, коханий, усі називали так: ваша великодушність! Це краще, ніж "ваша сніжність". Милозвучніше! І за змістом більше підходить...

– Ти маєш рацію! – погодився король. Простягнув їй хусточку, хоч вона цього разу й не чхала. І знову повернувся до Міло: – Як же ти підеш до Джоконди?

– Наскільки я пам'ятаю, найкоротший шлях йде через королівство Солодощів?

Король насупився:

– Це теж небезпечно! Вам треба скоріше минути цю нудотно-солодку країну спокус. Я був там із офіційним візитом – і потім два тижні страждав од жахливої печії: об'ївся соєвими батончиками!

– Ми там не затримаємося! – пообіцяв Міло. – До речі, як дістатися туди? На чому? Сюди ми прилетіли на журавлі. Але він вже далеко...

– Ми відправимо вас! – заспокоїв король. – Покладися на мене. Ви попливете з нашого королівства у перламутровій мушлі. Я дам вам найкращу з тих, що в мене є!

– Дякую, ваша великодушність!

  

По крижаній гладі, що нагадувала русло замерзлої річки, ковзала перламутрова мушля. А потім гладь непомітно скінчилася, і корабель-мушля зісковзнув у блакитну воду. В руках у Міло замість тризуба, яким він відштовхувався від крижаної дороги, з'явилося весло. Люба опустила руку за край мушлі, як за борт:

– Вода... І яка тепла... Дивись, Міло! Що це з нею?

Вода стала густішати і з блакитної поступово перетворюватися на жовтувату, в'язку.

– Покуштуй! – загадково всміхаючись, запропонував Міло, не припиняючи працювати веслом.

Люба облизнула мокрий палець.

– Мед... І який запашний! Покуштуй-но ти, Міло!

– Нема коли ласувати: ми наближаємось до мети! – відповів Міло. – Це вже королівство Солодощів. Подивися на дерева... Вони шоколадні!

Люба пожвавилася. Вона зламала на ходу гілку шоколадного дерева і відкусила від неї шматочок.

– Шоколад з горіхами! – повідомила вона. І знову потягнулася за гілкою.

– Будь обережніша! – попередив Міло. – Якщо від усього будеш відламувати по шматочку і класти собі до рота, ти захворієш! Що я тоді робитиму з тобою?

– Я б хотіла пожити у цій країні, – мрійливо прошепотіла Люба.

– Тобі б тут набридло! Солодке життя шкідливе для здоров'я і... приїдається!

За крутим поворотом медової річки показався палац. Здалеку він був схожий на величезний торт-сюрприз.

– Дивись, Міло! – закричала Люба. – І його теж... можна з'їсти?

– Це небезпечно! – засміявся Міло. – Він зроблений з крему, варення і льодяників. Але палацу вже більше п'ятисот років: крем, я думаю, не зовсім свіжий, а варення й льодяники, ймовірно, зацукрувалися.

Мушля пристала до берега. Ступивши на нього, Люба не втрималася і нахилилася до квітки з жовтими пелюстками. Стебло хруснуло і обламалося. Люба лизнула його... Вона відчула кисло-солодкий смак карамелі. А пелюстки квітки виявилися часточками лимона.

Міло насварив на неї пальцем:

– Ти потрапиш до лікарні з діагнозом "цукрова хвороба"!

Міло та Люба попрямували до палацу. Під ногами у них хрустіли зацукровані горішки, якими, замість гравію, була посипана дорога. Усе навколо нагадувало величезну кондитерську: по обидва боки росли дерева, гілки яких згиналися під вагою глазурованих фруктів. Незабаром вони ввійшли до палацу, який не охоронявся.

Підлога в палаці була викладена вафлями, а стіни облицьовані біло-рожевим зефіром.

У Люби паморочилося в голові від солодких ароматів ванілі, кориці й фруктових начинок. Але вона взяла себе в руки і не відставала від Міло ні на крок.

Королева Ласунка Друга напівлежала на кушетці з яблучної пастили й потягувала прямо з банки згущене молоко, коли їй доповіли про двох невідомих, що просять прийняти їх.

– Запросіть! – мовила королева.

Міло та Люба увійшли.

Сон з продовженням

Поки Міло розмовляв із королевою, Люба потихеньку відламувала шматочок за шматочком від ручки пряникового крісла, на якому вона сиділа.

– Так, ваша солодка величність, моє рішення остаточне: я прямую до Джоконди! – так, завершуючи розмову, сказав Міло.

– А ваша супутниця?

– Вирушить зі мною!

– Вона могла б погостювати у мене, – запропонувала королева Ласунка Друга. – Яка ж дитина не любить солодкого? А вона, звичайно, дитина. І... їй тут не може не подобатися. До речі, у мене є дещо смачніше, ніж ручка старого крісла!

– Я випадково... Від хвилювання, – стала виправдовуватися Люба.

– Знаєш, чому королеву звуть Ласункою Другою? – пошепки запитав у Люби Міло.

– Чому?

– Тому що Ласунка Перша – це ти!

– Усе природньо і нормально! – заспокоїла Любу королева, ніби вловила слова Міло. – А тобі, – звернулася вона до колишнього Лускунчика, – нема чого наражати дитину на небезпеку! У моїй країні винищили усіх мишей. Вони перебралися до Джоконди. Там для мишей роздолля: вони пожирають усе, що тільки можна зжерти.

– Я не боюся мишей! – сказала раптом Люба. І рішуче покинула пряникове крісло з обламаною ручкою. – Я піду з Міло!

– Вона піде! – підтвердив він.

– Я б особисто не ризикувала... – з жалем вимовила Ласунка Друга.

Міло вирішив змінити тему:

– Ваша солодка величність! А чи є якісь новини з Джоконди? Я маю на увазі Ніколаса.

Обличчя королеви перестало бути солодким.

– Не згадуйте при мені його імені! Не уявляю собі, як я могла погодитися стати його дружиною. Це була страшенна омана... Я не знала, що він настільки безвладний! Мишачий король сів йому не тільки на плече, але й на шию. І у повному розумінні слова позбавив розуму. На жаль, Ніколас перестав бути Ніколасом!

– Ось тому я й поспішаю до Джоконди! – вигукнув Міло.

– Уявіть собі, він теж став чаклуном! – продовжувала королева. – Вирішивши одружитися з чужою нареченою, він перетворив її нареченого на дерев'яну ляльку. І позбавив його голосу. У буквальному, так би мовити, сенсі!

– Подивимося... подивимося... – пробурмотів Міло.

– Сподіваюся, ви заночуєте у мене в палаці? Увечері в нас цукерковий бал. Мої найкращі кондитери продемонструють свою майстерність.

– Не хотілося б затримуватися, – ввічливо відмовився Міло.

Королева не стала наполягати та тільки спитала:

– Чи можу я чимось допомогти вам?

– Дістатися до кордону з Джокондою, – відповів Міло.

– Охоче допоможу! – погодилася Ласунка Друга. – Моя карета до ваших послуг. Вона тільки вчора випечена з кращого пряникового тіста.

– Не розвалиться по дорозі? – запитав Міло.

– Що ви кажете! – Королева знову перестала бути солодкою, вона розсердилася. – Її випікав найдосвідченіший пекар-каретник!

– Вибачте! Я невдало пожартував... – Міло вклонився.

Ласунка Друга змінила гнів на солодкість:

– Але ж як ви перейдете кордон без пропусків? Вона охороняється кажанами!

– Ми виїдемо, з вашого дозволу, цієї ночі, щоб до ранку бути на кордоні, – сказав Міло. – Вдень кажани сплять!

– І вона теж спить... – тихо мовила королева, вказавши на Любу, яка знову опустилася в крісло з напівз'їденою ручкою і солодко в ньому задрімала. Взагалі ж то Люба любила спати... Але в даному випадку її перемогла втома.

Міло та Люба вдивлялися у темряву.

– Ти будеш робити, що я тобі скажу, – прошепотів Міло.

– Як домовилися... – ледве чутно відповіла Люба.

– Зараз кажани облітають кордон. Ми почуємо, коли вони будуть над нами. Треба добре причаїтися... Якщо вони не помітять, дочекаємося світанку і швидко перетнемо кордон. А там вже я знаю безпечний шлях. Тихо! Летять...

Шерех крил, зловісне поскрипування в повітрі змусили Любу похолонути. Вона замружилася й щільно пригорнулася до землі.

Кажани трималися зімкнутим строєм, потім розліталися навсібіч і знову збиралися до купи. Їх було багато... Вони закрили собою зоряне небо.

Міло та Люба майже не дихали.

Але ж ось зловісне поскрипування стихло вдалині.

– Забралися... – прошепотів Міло. – Отже, почне світати. Кажанів замінять наземні охоронці, але ми вже будемо далеко. Вставай, Любо! Ходімо...

І вони рушили вперед, продираючись крізь зарості, спотикаючись, падаючи і знову піднімаючись.

Люба прокинулася, але довго не відкривала очей. Нічне видіння не покидало її...

І за сніданком думки її були так далеко, що мама запитала з тривогою:

– Про що ти замислилася? Чи ти здорова?

Люба мовчки допила своє молоко. І лише тоді вигукнула, змусивши маму здригнутися і схопитися за серце:

– А чи могла б ти вночі без пропуску перейти кордон?

– Тобі слід виміряти температуру! – переконано сказала мама. – І перевірити, що за книжки ти перед сном читаєш...

– Ніхто тут не розуміє мене. – Люба тяжко зітхнула. – Тут я нікому не потрібна...

А ввечері вона знову постаралася раніше лягти спати: сподівалася, що знову зустрінеться з Міло... Не могла ж вона залишити його без допомоги, самого!

Зміст:

Один з Любиних снів
Сон продовжується
Сон продовжує продовжуватися...
Сон більше не продовжується...




На цьому сайті можна читати книжки для дітей, скачувати їх у форматі .doc, слухати аудіоказки та дивитися відеоказки.


Сторінки в соц.мережах.
Підписуйтесь, щоб відстежувати нові надходження

Фейсбук-група Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Група Вконтакті Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Живий журнал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Телеграм-канал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Інстаграм Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Ютуб-канал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн



У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова


Посилання на
сайти з дитячими
книгами
українською
мовою

Казка українською

Читанка

Читай онлайн

Книги для батьків та дітей

Бібліотека книг українською

Дерево казок

Казка українською мовою


Якщо у вас є сайт, на якому можна скачати, або прочитати дитячi книги українською мовою, напишіть мені і я додам ваш сайт до цього перелiку.

Гостьова книга Контакти


Посилання на
сайти з ілюстраціями
до дитячих книг

polny-shkaf

shaltay0boltay

Картинки и разговоры

Детская книга

Olgica

Kid-book-museum

Valerij SURKOV

Диафильмы.su






© 2015-2019 Валерія Воробйова