Казка.укр - Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською

Фейсбук-група Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Живий журнал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Телеграм-канал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Інстаграм Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Ютуб-канал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн




Арабська казка
зі збірки "Тисяча і одна ніч"

Сіндбад-мореплавець

Переклад з арабської – Євген Микитенко
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Максим Мітрофанов

Сторінки:    1     2    3    4    5    6    7   

Сьома і остання подорож

– Повернувшись із мандрів, я жив, як раніше, збавляючи час у розвагах і втіхах. Та незабаром душа моя знову запрагла подивитись на чужі землі, поплавати морями-океанами, послухати розповіді друзів-купців, і я ще раз вирішив спробувати щастя. Наготувавши кілька тюків з дорогими товарами, я відвіз їх до Басри. Там наглянув корабель, споряджений на плавання, на якому було чимало купців, і, приставши до них, потоваришував з ними, і незабаром ми вирушили в путь, здорові й веселі. Вітер був попутний, і за якийсь час ми припливли до міста, яке зветься Китай. На душі у всіх нас було легко й радісно, і ми любо між собою гомоніли про подорож та про купецькі справи.

Зненацька зірвався шалений вітер і полив рясний дощ. Ми понакривали наші тюки повстю й парусиною, боячись, що товари змокнуть та зіпсуються, і почали благати долю відвернути від нас біду. Капітан міцніше затягнув пояс, підібрав поли й виліз на щоглу. Поглянув праворуч, поглянув ліворуч, тоді подивився на купців і став бити себе по обличчю та рвати бороду.

– О капітане, що трапилось?– спитали ми.

І він відповів:

– Благайте в долі порятунку! Прощайтеся один з одним! Знайте, що вітер закинув нас в останнє море світу.

Капітан зліз із щогли, відчинив свою скриню, витяг полотняний мішок, розв'язав його й висипав якийсь порошок, схожий на попіл. Змочивши порошок водою й почекавши трохи, він понюхав його, а тоді дістав із скрині невелику книжку, перегорнув кілька сторінок і сказав:

– Знайте, о мандрівники, що ця книжка містить дивовижні відомості. І в ній написано, що жодна людина, яка попаде в ці місця назад не повернеться! Тут водяться змії з величезними тілами, і до кожного корабля, який сюди припливає, виринає з глибин морських страхітлива рибина й ковтає корабель з усім, що є на ньому!

Ми здивувались, великим дивом і злякались великим страхом. Та не скінчив іще капітан своєї мови, як корабель захитався на високих хвилях, і ми почули страшне ревіння, схоже на гуркіт грому. Ми заніміли від жаху, зрозумівши, що наближається наш кінець.

До корабля підпливла рибина, подібна до високої гори. Ми почали оплакувати себе, приготувавшись до смерті, й дивилися на рибину, приголомшені її розмірами.

Тут підпливла ще одна рибина – більша й страшніша за першу – і ми гірко заплакали-заридали й стали прощатися один з одним.

Раптом з'явилася третя рибина, ще більша за дві перші, і тоді ми зовсім знетямились і стерялися, і розум наш, охоплений невимовним жахом, затьмарився.

Сіндбад-мореплавець

Три рибини закружляли навколо корабля. Потім третя рибина роззявила пащеку, наміряючись проковтнути корабель з усім, що було на ньому. Та в цю мить дмухнув рвучкий вітер, і наш корабель підняло й жбурнуло на високу гору, і він розбився, а всі купці та мандрівники і всі тюки з товарами потонули в морі.

Я скинув із себе одежу, залишившись у самій сорочці, і, пропливши трохи, схопився за одну з корабельних дощок, а потім виліз на неї і сів верхи. Хвилі й вітер гралися мною, та я міцно тримався за дошку, терплячи великі муки, жах, голод і спрагу.

І я почав картати себе за те, що вирушив у подорож, і душа моя засмутилась, і я подумав:

«О Сіндбаде-мореплавцю, ти й досі не закаявся! Небезпеки й біди, яких ти зазнав, нічого тебе не навчили! Тож терпи – ти заслужив усе, що випало на твою долю!»

І я заприсягся святою присягою, що більше ніколи в житті не буду подорожувати й навіть не згадуватиму про мандрівки.

Плив я на дошці два дні й дві ночі і нарешті дістався до великого острова, де було багато дерев та джерел із чистою водою. Я нарвав плодів із тих дерев і попоїв, а потім напився води з джерела, і незабаром дух мій зміцнів.

Оглядаючи острів, я натрапив на швидку річку з прісною водою, згадав про човен, який був у мене колись, і сказав сам собі:

«Треба й тепер зробити такого човна, і хай він допоможе мені врятуватись. Якщо я виберуся звідси, то ніколи більше нікуди не помандрую; якщо загину – серце моє відпочине від утоми й турбот».

І я почав збирати шматки дорогого й рідкісного сандалового дерева (а я не знав, що воно таке дороге), наламав гнучкого гілля, нарвав трави і звив мотузки. Цими мотузками я зв'язав шматки дерева, і вийшов у мене гарний човен. І я сказав сам собі: «Хай береже мене доля!» – сів у човен і поплив.

Плив я три дні. Я лежав у човні і нічого не їв, а коли дуже хотілося пити, пив воду, черпаючи її з-за борту. Через велику втому, голод і страх я став схожий на кволе курча.

Нарешті мій човен приплив до високої гори, під яку втікала річка. Я злякався й хотів був зупинити човен і зійти на гору, але течія була дуже швидка й потягла човен під гору.

Проте невдовзі човен виплив на відкритий простір, і я побачив широку річку, яка гуркотіла, наче грім. Течія річки була швидша за вітер. Я схопився за борти човна, боячись, що впаду у воду, а хвилі гралися зі мною, жбурляючи човен то вправо, то вліво, і він мчав за течією, і я не міг скерувати його до берега.

Нарешті річка принесла мене до величного й багатолюдного міста з чудовими будівлями. Коли люди побачили, як мій човен мчить серединою річки, вони кинули мені сітку та мотузку й витягли човен на сушу, і я впав на землю, напівмертвий від голоду, безсоння та страху.

Тут підійшов сивий шейх і, мовивши: «Ласкаво просимо!» – накинув на мене розкішний одяг. Потім шейх повів мене в лазню, а тоді запросив до себе в дім, і всі його родичі й челядь радо зустріли мене. І я сидів на почесному місці і їв смачну їжу, а коли вдовольнився, шанобливо йому подякував. Потім слуги принесли гарячої води – помити руки, а невільниці – шовкові рушники, і я витер руки та рот.

Старий шейх провів мене у просторий гарний покій і звелів невільникам прислужувати мені й виконувати всі мої бажання.

Я прожив у гостинному домі шейха три дні, смачно їв і пив, вдихав чудові пахощі, і бадьорість повернулася до мене, страх минув, серце заспокоїлось, і я спочив душею. Коли ж настав четвертий день, шейх прийшов до мене й сказав:

– Ти звеселив наші душі, сину мій! Услав ласкаву долю за твій порятунок! А чи не хочеш піти зі мною на базар? Ти продаси свій товар і, може, на вторговані гроші купиш інший товар.

Я здивувався й подумав:

«Про який товар веде він мову? Адже в мене немає товару».

– О сину мій, не сумуй і не клопочися! – провадив тим часом шейх. – Якщо за товар тобі даватимуть підходящу ціну – продавай, а як видасться тобі ціна малою, товар заберу я і складу його в своїй коморі, і він лежатиме доти, доки настануть кращі дні й ти зможеш продати його за справжню ціну.

І я подумав:

«Зроблю так, як він радить. Принаймні дізнаюся, що то за товар!»

– Слухаю і корюся, о брате мого батька! – мовив я. – Веди мене на базар!

Я пішов із шейхом на базар і побачив, що шейх розібрав мій човен. А човен той, як уже я казав, був із сандалового дерева.

Шейх послав оповісника, і той бігав по базару й гукав, що продається дорогоцінне сандалове дерево.

Набігли купці й почали торгуватися. Вони набавляли ціну, аж поки вона сягнула тисячі золотих динарів. А тоді вони перестали набавляти, і шейх повернувся до мене й мовив:

– Оце така ціна за твій товар сьогодні, сину мій! Якщо хочеш – продавай, як не хочеш – я сховаю дерево до себе в комору, і хай воно там лежить. А коли ціна підвищиться – продаси.

– О пане мій, роби як хочеш, – відповів я.

– Сину мій, чи продаси ти мені це дерево за сто динарів дорожче тієї ціни, яку давали купці? – спитав шейх.

– Авжеж! Я залюбки продам дерево тобі, – відповів я.

Шейх наказав своїм слугам перенести дерево в комору.

Ми повернулись разом у його дім, посідали, і шейх відрахував мені повну ціну за дерево й звелів принести шкатулу, поклав туди гроші, замкнув шкатулу, а ключа віддав мені.

– О сину мій, я хочу тобі дещо запропонувати й бажаю, щоб ти мене послухався, – мовив він.

– А яка це буде справа? – спитав я.

І шейх відповів:

– Я вже на схилі свого віку, і в мене немає синів, але є в мене молода дочка, на диво прекрасна, тож я хочу, щоб ти одружився з нею й залишився в нашому краї. А згодом я віддам тобі все, що маю, і ти посядеш моє місце.

Я не здобувся на слово, а старий шейх вів далі:

– Послухайся мене! Адже я бажаю тобі щастя! Коли ти одружишся з моєю дочкою, ти станеш мені за сина, і все, що належить мені, буде твоїм. А якщо ти захочеш торгувати й повернутися до рідного краю, ніхто тобі не перешкодить. То яке ж буде твоє рішення?

– О брате мого батька, ти вже став для мене рідним батьком, – відповів я. – Я натерпівся мук та страждань і втратив усі свої багатства. Чини, як хочеш, воля твоя!

І тоді шейх звелів слугам привести суддю й свідків, і одружив мене із своєю дочкою, і влаштував пишний бенкет. А дочка його була напрочуд гарна й тонка станом, убрана в пишні шати, в коштовні прикраси, самоцвіти, яким і ціни не складеш. І вона припала мені до серця, і ми покохали одне одного й стали жити в радості та щасті.

Згодом старий шейх помер, і ми з великою шаною поховали його, а я успадкував його маєтність, і всі його слуги стали служити мені. Тамтешні купці призначили мене на його місце, бо він був їхнім старшиною, і жоден з купців нічого не купував без його дозволу.

Живучи в тому місті, я спостеріг, що наприкінці кожного місяця у городян виростають крила, вони літають до самісіньких хмар, а в місті лишаються тільки діти й жінки.

Сіндбад-мореплавець

І тоді я сказав сам собі:

«Треба попросити когось із них – може, вони візьмуть мене з собою».

Отож коли настав кінець ближчого місяця і в городян з'явилися крила, я прийшов до одного з них і сказав:

– Уклінно тебе благаю, візьми мене з собою, я подивлюся згори на землю й повернусь разом із вами.

– Це неможливо, – відповів городянин.

Та я не відступався – просив і просив, і він зрештою погодився, але попередив, щоб я не мовив у небі жодного слова.

Наступного дня я, не сказавши про свій задум ні дружині, ні приятелям, зустрівся з тим чоловіком. Я схопився за нього, і він злетів разом зі мною в повітря.

Ми піднялися під самісіньке небо, і я, вражений, вигукнув:

– Оце так диво!

Сіндбад-мореплавець

Аж тут небо блиснуло вогнем, і той вогонь ледве не спалив мене та інших крилатих людей, і всі вони швидко полинули до землі й, розгнівані, кинули мене на якусь високу гору, а самі полетіли геть. І я почав картати себе за те, що не промовчав, і вигукнув:

– Чого я такий нещасливий? Щоразу, як вибавлюсь із однієї біди, потрапляю в біду знову, і то ще страшнішу!

Отож я сидів на горі, розгублений і безпорадний.

Аж тут я побачив двох юнаків, прекрасних, як два місяці, і кожний спирався на палицю з червоного золота. Я підійшов до них і привітався, вони відповіли на моє привітання, і тоді я спитав:

– Скажіть мені, хто ви, прегарні юнаки?

І вони відповіли:

– Ми – слуги аллаха великого, – і дали мені золоту палицю, а самі пішли далі своєю дорогою.

Я стояв на вершині гори, спираючись на золоту палицю, і думав про цих юнаків.

А з-під гори раптом виповзла величезна змія. Вона тримала в пащі людину, і та людина кричала:

– Хто врятуй мене, того доля врятує від усякої напасті!

Я підскочив до змії, вдарив її золотою палицею по голові, і вона випустила людину з пащі.

Врятований низько мені вклонився, подякував і показав дорогу, якою можна було спуститися з гори.

Спускаючись, я зустрів гурт людей і впізнав поміж них городянина, з яким я літав.

Я підійшов до цього і почав виправдовуватися і, докоряючи йому, що він мене покинув, сказав:

– О друже мій, так добрі товариші не чинять!

А городянин відповів:

– Ти сам винен! Це ти накликав на нас біду: я ж наказав тобі мовчати, коли ми знімемося в небо!

– Тепер я мовчатиму як риба! – мовив я. – Благаю тебе, полетімо в місто!

Врешті-решт він погодився й полетів, узявши мене на плечі, і приніс до мого дому. Дружина вийшла мені назустріч, привітала з порятунком і сказала:

– Не ходи до їхнього гурту, не товаришуй із ними: ці люди – брати шайтанів.

– Чому ж твій батько жив із ними? – спитав я.

І вона відповіла:

– Мій батько не належав до них, а тільки робив по-їхньому. А тепер, коли він помер, краще, мабуть нам продати все, що маємо, купити товарів і рушити до твого краю. Я поїду із тобою, бо не хочу жити в цьому місті сиротою, без батька-матері.

Я почав розпродувати шейхове майно і розпитував у людей, чи не збирається хто в мандрівку. І саме в той час кілька городян надумали їхати, але не могли знайти підходящого корабля.

Тоді вони накупили колод і самі змайстрували корабель, а я найняв його разом із ними і віддав наперед платню. Потім привів на корабель дружину, повантажив майно, і, покинувши будинки та володіння, які нам належали, ми вирушили в путь.

Пливли ми від острова до острова, від моря до моря. Вітер був попутний, і ми щасливо прибули в місто Басру. Я найняв інший корабель, переніс туди свої товари та майно, поплив у Багдад, прибіг у свій квартал і ввійшов у свій дім. Товари, що їх привіз, склав у комори.

Мої родичі та друзі підрахували, скільки часу я був у розлуці з ними під час сьомої подорожі, і виявилось, що минуло аж двадцять сім років! Вони вже перестали й сподіватися на моє повернення. Коли ж я розповів їм, що зі мною приключилося в мандрівці, вони знетямились із великого дива, а потім привітали мене з порятунком.

Після сьомої подорожі я заприсягся, що ніколи більше не мандруватиму землею чи морем. Я вгамував свою жагу до мандрів і прославив долю за те, що вона повернула мене на батьківщину, до моєї родини.

Оце таке сталося зі мною, Сіндбаде-сухопутцю! Ось яких пригод довелось мені зазнати!

І мовив Сіндбад-сухопутець до Сіндбада-мореплавця:

– О пане, благаю, не гнівайся за слова, що їх сказав я тобі, коли вперше прийшов у твій дім.

І довго жили вони в дружбі, любові та мирі, розважались та веселилися, аж поки прийшла до них смерть.

Сіндбад-мореплавець

Сторінки:    1     2    3    4    5    6    7   




Пропонуємо також:


У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова

Гостьова книга - Контакти

Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5457082254291250, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com

Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.

© 2015-2024 Валерія Воробйова