Казка.укр - Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською

Фейсбук-група Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Живий журнал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Телеграм-канал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Інстаграм Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Ютуб-канал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн




Арабська казка
зі збірки "Тисяча і одна ніч"

Сіндбад-мореплавець

Переклад з арабської – Євген Микитенко
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Максим Мітрофанов

Сторінки:    1     2    3    4    5    6    7   

Шоста подорож

– Тож знайте, любі брати й друзі, що, повернувшись з мандрів, я забув про небезпеки і почав жити в розвагах та в насолодах, у щасті та в радості.

Одного дня, коли я сидів дома веселий і вдоволений, повз мій дім пройшов гурт купців, і було видно, що вони повернулися з далекої мандрівки. І тоді я згадав своє повернення в рідне місто, радість від зустрічі з рідними та друзями – і мені знову до жаги скортіло помандрувати й зайнятися купецькою справою.

Я накупив чудових і розкішних товарів, зручних для перевезення морем, гарненько їх спакував і виїхав з Багдада до Басри. Там наглянув великий купецький корабель і, повантаживши на нього товари, щасливо відплив.

Пливли ми з краю в край, від міста до міста, продавали й купували, і дивилися на чужі землі, і щастя нам усміхалось: ми дуже вигідно збували товари і багатіли.

Та якось капітан у великій тривозі зірвав із себе тюрбан, закричав страшним криком, став бити себе по обличчю, висмикувати бороду і впав у трюм. Біля нього зібралися всі купці та мандрівники й спитали:

– Капітане, що трапилось?

І капітан відповів:

– Знайте, люди: наш корабель збився з курсу, і ми запливли у невідоме море, і якщо аллах не пошле нам допомоги, то всі ми загинемо!

Капітан схопився на ноги, виліз на щоглу й хотів був поставити вітрила, та раптовий порив вітру розвернув корабель кормою вперед поблизу високої гори, і сторно наше враз зламалося.

Капітан спустився із щогли й вигукнув:

– Що судилося, того не минути! Велика біда нас спостигла, і не буде нам порятунку!

І тоді всі мандрівники заридали й почали прощатися один з одним.

А корабель прибило до самісінької гори і розтрощило, а уламки розкидало хвилями навсібіч, і все, що було на ньому, потонуло. Купці теж попадали в море, і дехто втопився, а дехто встиг ухопитися за кам'яні виступи й видертись на скелясту гору. Мені теж пощастило видертись на ту гору, і я побачив, що вона стоїть на великому острові, біля якого розбилася й потонула сила-силенна кораблів, бо на березі було розкидано безліч різних коштовних речей, що їх винесли хвилі; ті речі дивували людське око та вражали розум.

Оглядаючи острів, я натрапив на струмок із прісною водою, який витікав з-під гори і ховався з іншого її боку.

Мандрівники, які врятувалися зі мною, теж розійшлися по острову. Вони були приголомшені, побачивши такі багатства: коштовні метали, самоцвіти й великі царські перлини, що лежали, наче прості камінці, на дні річечки, яка бігла посеред гаю.

А ще знайшли ми на острові багато найкращого китайського та камарського алое; а ще було там джерело із амброю, яка від гарячих променів сонця розтоплювалась, як віск, і текла біля джерела й розливалась по морському берегу.

З води виходили морські звірі й ковтали амбру, і амбра нагрівалася в них у черевах, і вони випльовували її в море і амбра застигала на його поверхні, а колір та вигляд її змінювались.

Хвилі згодом викидали амбру на берег, а мандрівники та купці збирали її і продавали за дуже великі гроші. Що ж до чистої амбри, то вона текла по берегах цього джерела, а коли заходило сонце, застигала на його дні. Коли ж сонце сходило, амбра знову розтавала, і пахощі її віяли по всій долині, як дорогоцінний мускус. А ввечері амбра знову застигала.

Долина ця неприступна – вона оточена горами, на які людина піднятися не може.

Ми бродили по острову, дивуючись і милуючись на багатства, розкидані по ньому.

На березі ми зібрали трохи їжі. Їли тільки раз або два на день, щоб вистачило якнайдовше, і все одно боялися, що помремо з голоду, а також від страху й туги. І помирали – один по одному. Кожного небіжчика ми загортали в одяг або тканину, що їх море викидало на берег.

По недовгім часі нас залишилася жменька, і були ми виснажені та кволі, і мучив нас біль у животі.

Минуло ще кілька днів, і всі мої товариші померли. Я поховав їх і залишився сам на острові, а їжі вже не було. І став я оплакувати себе й вигукувати:

– О, краще б я помер перший, і хай би товариші поховали мене!

Почав я копати глибоку яму на березі. Копаючи, думав:

«Коли я зовсім ослабну і побачу, що смерть уже зазирає мені в очі, я ляжу в цю яму, а вітер нанесе на мене піску й закопає мене, і я теж буду похований у могилі».

Я картав себе за дурний розум, за те, що покинув рідний край та рідне місто й поїхав на чужину після всього, що пережив, – бо не було мандрівки, в якій я не зазнавав би страхітливих пригод.

Я не вірив, що залишуся живий, і каявся, що весь час поривався мандрувати морем. Адже мені не були потрібні гроші: навіть половини тих, що я мав, вистачило б на все моє життя.

Нарешті я сказав сам собі:

«Я певен, що ця ось річечка, яка протікає під горою, має початок та кінець, вона виведе мене в заселені місця! Треба змайструвати невеличкого човна й поплисти за течією, може, доля й пошле мені порятунок, а якщо ні, то краще потонути в річці, ніж померти тут».

І я звівся на ноги й пішов збирати стовбури та гілки китайського й камарського алое і зв'язувати їх мотузками з розбитих кораблів. Потім я знайшов кілька корабельних дощок. З усього цього я зробив човен.

Я взяв із собою багато золота, срібла, самоцвітів, великих перлів, а також чистої амбри. Взяв і рештки їжі. Потім спустив човна на воду, поклав на борти два дрючки замість весел і поплив, гадаючи, куди занесе мене доля.

Я плив, не зупиняючись, до того місця під горою, куди вливалася річечка, а потім скерував човен у прохід і опинився під горою. Мене оповив глибокий морок.

Течія несла мене далі й далі, борти човна терлися об береги, я сягав головою кам'яного склепіння і не міг повернути назад. І знову почав я себе картати, думаючи:

«Якщо прохід стане завузьким, човен не попливе далі, і я тут загину».

Я ліг долілиць на дно човна і плив далі в цілковитій темряві. Річечка то ширшала, то вужчала, темрява вкрай мене змучила і я поринув у тяжкий сон.

Коли я прокинувся, був ясний день. Я широко розплющив очі й побачив, що човен мій прив'язаний біля берега, а біля нього стоїть натовп індійців та абіссінців. Помітивши, що я підвів голову, вони заговорили, але я не розумів їхньої мови й подумав, що це мені сниться.

Потім якийсь чоловік звернувся до мене по-арабськи!

– Мир тобі, брате! Хто ти, звідки і з якою метою прибув у ці місця? Як ти заплив у ці води? Яка країна лежить за цією горою? Адже звідти ніхто ще не приходив до нас.

– А ви що за одні? І яка це земля? – спитав я.

– О брате мій, ми – власники полів і садів, які ти бачиш навколо, і прийшли поливати їх, – відповів чоловік. – Ми спіймали твій човен, припнули до берега й вирішили зачекати, поки ти прокинешся. Розкажи ж нам, що привело тебе до нас?

– О, благаю тебе, принеси попоїсти, бо я вмираю з голоду, а потім питай, що хочеш!

Чоловік приніс їжу. Я попоїв, відпочив, страх мій минув, дух збадьорився, і я розповів усе, що зі мною трапилось – від самого початку й до тієї миті, коли опинився в підземному коридорі.

Вислухавши мене, люди сказали:

– Відведімо його до нашого царя! Хай він розповість йому про свої пригоди.

І вони повели мене до царя й потягли човен, повний грошей, самоцвітів, коштовних металів та прикрас, і привели до палацу, й розповіли цареві, де мене здибали. Цар ласкаво зустрів мене, спитав, як я себе почуваю, і забажав послухати розповідь про мої пригоди. Я ще раз розповів про все, що зі мною трапилось, і цар привітав мене з порятунком.

Я приніс із човна багато золота й срібла, самоцвітів, алое та амбри і подарував цареві. Цар прийняв дарунки і виявив до мене шану та увагу й поселив мене в себе.

Я заприятелював із кращими людьми міста, і вони звеличили мене своєю пошаною, і я майже весь свій час проводив у царському палаці.

Люди, які прибували на острів, розпитували мене про мій рідний край, а я розпитував про їхні краї. Якось сам цар поцікавився моєю батьківщиною і тим, як править у ній халіф, а також славним містом Багдадом, – і я розповів про наші закони й про халіфа. І цар здивувався й сказав:

– О, ваш халіф розумний і справедливий. Щоб засвідчити свою любов і шану, я хочу приготувати для нього подарунок і послати тобою.

– Слухаю і корюся, володарю! Я відвезу халіфові дарунок і перекажу, що ти його любиш, – відповів я.

Добре й весело жилося мені у цього царя. Та одного дня, сидячи в палаці, я почув, що якісь люди лаштують корабель і збираються пливти на ньому в бік Басри.

«Ось чудова нагода повернутися до рідного краю!» – відразу сказав я собі й повідомив царя, що хочу поїхати, бо розлука з родиною й батьківщиною мені нестерпна.

– Я не чинитиму тобі перешкод, – сказав цар. – Але якщо лишишся тут, нам із того буде сама тільки радість.

– О володарю, – відповів я, – я дуже вдячний тобі за добро та ласку, та дуже вже я скучив за Багдадом, за родичами й друзями.

Тоді цар покликав купців, які лаштували корабель, і познайомив мене з ними. Він підніс мені дорогі дарунки, оплатив вартість подорожі на кораблі й передав розкішний дарунок Гарунові ар-Рашиду. Після цього я попрощався з царем та приятелями, сів на корабель, і ми попливли.

Вітер був попутний, ми щасливо пливли від моря до моря, від острова до острова і нарешті прибули в Басру. Я зійшов з корабля, прожив кілька днів і ночей у місті, а потім повантажив свої тюки на верблюдів і вирушив у Багдад.

Сіндбад-мореплавець

Перш за все я зайшов до халіфа Гаруна ар-Рашида, підніс йому дарунок, після чого склав усі свої речі в надійному місці, а сам подався у свій квартал. Зійшлися до мене всі родичі й друзі, і я всіх обдарував і роздав милостиню біднякам.

А за якийсь час сам халіф прислав по мене й став розпитувати, звідки взявся той дарунок, який я привіз йому. Я розповів халіфові про все, що зі мною сталося під час мандрівки, і він дуже здивувався й наказав літописцям записати мою розповідь, і покласти зошит у скарбницю для збереження.

Халіф виявив мені велику шану, і я залишився у славному місті Багдаді й, живучи там, забув про все, що довелось мені зазнати, бо дні мої були сповнені веселощів і розваг.

Отак скінчилася моя шоста подорож. А завтра, брати мої, я розповім про сьому подорож, ще дивовижнішу за всі попередні.

Сіндбад-мореплавець звелів розставити столи, і всі його гості сіли вечеряти, і він звелів Сіндбадові-сухопутцю видати сто золотих, а той узяв їх і пішов додому, а всі гості також розійшлися.

А наступного ранку, коли всі знову зібралися в домі Сіндбада-мореплавця й посідали на подушки, господар почав нову розповідь.

Сторінки:    1     2    3    4    5    6    7   




Пропонуємо також:


У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова

Гостьова книга - Контакти

Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5457082254291250, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com

Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.

© 2015-2024 Валерія Воробйова