Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською

Усі категорії

Рибалка Палунко

Івана Брлич-Мажуранич

Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Цвета Йоб

Частини:   1    2    3

Частина 2

Поки все це відбувалося в морському царстві, дружина Палунко жила сама-самісінька й сумувала. Першого вечора вогонь у вогнищі підтримувала і вечерю готувала, але так і не дочекавшись Палунко, загасила вогонь і більше його не запалювала.

Стоїть бідолашна німа увесь час на порозі, нічого не робить, не варить, не прибирає, не плаче, не голосить, а карається жалістю та сумом. І немає в кого їй поради запитати та й не може: адже вона німа. Не може вона і по морю за Палунко піти пошукати його: горе та печаль її скували.

Що ж робити бідолашній? І от якось зібралася вона й пішла у далеке Загір'я, де мати її в землі лежала. Не встигла вона стати над могилою матері, як раптом з'явилася перед нею гарна лань.

Заговорила лань до неї людською мовою:

– Не сиди і не сумуй, доню моя, серце твоє з горя розірветься, будинок твій зруйнується. Щовечора готуй ти для Палунко вечерю, а після вечері тріпай тонку кужіль. Якщо не повернеться Палунко, то ти на світанку бери його вечерю, та цю розтріпану кужіль, та сопілку подвійну та йди у скелясті гори. Там на сопілці грай, змії та змійки до тебе приповзуть, вечерю з'їдять, а чайки цією куделлю гнізда свої обкладуть.

Добре дочка запам'ятала, що їй мати наказала, та так і зробила. Щовечора вечерю готує, після вечері кужіль тріпає. Не повертається Палунко. Тоді на світанку бере його дружина подвійну сопілку, несе до скель вечерю й кужіль. Там на подвійній сопілці грає; якщо тоненько грає на правій сопілці, виповзають зі скель змії та змійки. Вечерею пригощаються, дружині Палунко людською мовою дякують. А коли вона на лівій сопілці грає, прилітають чайки та їхні дітки, кужіль до своїх гнізд забирають і дружині Палунко людською мовою дякують.

Кожного дня вона так робила – ось вже й місяць тричі повертався, а Палунко все нема й нема.

Знову важка скорбота охопила бідолаху і знову пішла вона на материну могилу. Вийшла і стала перед нею лань, і каже їй жінка своєю німою мовою:

– Ось, матінко, я все так робила, як ти мені наказала, а Палунко все нема й нема! Не можу більше чекати його. Чи не кинутися мені в море, чи краще розбитися об скелі?

– Доню моя, будь вірна Палункові. Страшну муку він відчуває. А ти послухай, як йому допомогти. В одному далекому морі є чудо-юдо-риба-морська, у неї золотий плавник, а на плавнику яблуко золоте. Якщо зловити цю рибу за місячної погоди, полегшиш Палункові його страждання. Але до цього моря можна дістатися тільки через три захмарні печери: у першій печері змія велетенська живе, мати всіх змій, вона море каламутить і хвилі здіймає; у другій печері – птиця гігантська, мати всіх птахів, вона бурю випускає; ну а в третій – золота бджола, матка всіх бджіл, вона блискавки насилає. Піди, доню, до цього моря, нічого з собою не бери окрім вудки і подвійної сопілки, але якщо потрапиш у велику біду, відірви свій правий рукав, білий, непідшитий.

Усе запам'ятала дочка. На другий день сіла в човен, попливла у відкрите море і нічого з собою не взяла окрім вудки й подвійної сопілки. Носило її по морю в човні туди-сюди, поки не принесло до того місця, де побачила вона три печери, вкриті важкими хмарами.

Біля входу в першу печеру висунула грізну голову свою змія велетенська, мати всіх змій. Страшна голова увесь вхід загородила, тіло в печері витягнулося, а величезним хвостом змія себе обмахує, море каламутить та хвилі здіймає.

Не можна до неї навіть і близько підійти, але тут згадала дружина Палунко про свою сопілку і почала у праву сопілку дудіти й пальцями перебирати. Вона грає, а з усіх боків, далеких, скелястих і водних, поспішають, пливуть до неї змії та змійки. Припливли змії строкаті та змійки маленькі і стали просити змію велетенську:

– Пропусти, матінко, цю бідолаху на човні крізь твою печеру. Вона нам усім багато добра зробила, щоранку на світанку нас годувала.

– Крізь печеру сьогодні нікого пропустити не можу: мені сьогодні треба великі хвилі здіймати, – відповідала їм страшна змія. – Але якщо вона вам всім багато добра зробила, то й я їй відплачу добром: нехай вибирає або важкий злиток золота, або шість намист перлинових.

Але не можна спокусити бідолашну жінку ані перлами, ані золотом, і вона так відповіла змії своєю німою мовою:

– Я припливла сюди заради невеликої справи, заради чудо-юдо-риби-морської з моря невідомого. А якщо я багато добра зробила, то пропусти мене крізь свою печеру, зміє велетенська.

– Пропусти її, матінко, – стали в один голос просити змії та змійки, – дивись, скількох нас вона годувала, скількох вигодувала. А ти ляж та поспи трошки, ми замість тебе будемо море каламутити.

Не могла змія відмовити на такі прохання своїх дітей та й ось уже тисячу років як їй спати хотілося. Пропустила вона нещасну жінку крізь печеру, а сама простяглася вздовж печери і заснула. Але до того, як заснути, наказала зміям та змійкам:

– Гарненько море каламутьте, діти мої, а я трошки посплю.

Пройшла німа дружина Палунко крізь печеру, залишилися змії та змійки у печері. І замість того, щоб море каламутити, почали вони його пестити та заспокоювати.

Виплила дружина Палунко з першої печери, підпливла до другої, а в ній птиця гігантська, мати всіх птахів. Біля входу страшну голову висунула, залізний дзьоб роззявила, а величезні крила по печері розкинула, крилами махає, бурю випускає.

Почала дружина Палунко в ліву сопілку грати. Злетілися з усіх боків сірі чайки та їхні дітки, стали просити страшну птицю пропустити бідолаху крізь печеру, бо вона їм багато добра зробила: кожного дня тріпану кужіль для гнізд приносила.

– Не можу пропустити її сьогодні крізь печеру: страшну бурю буду випускати. А якщо вона вам багато добра зробила, добром їй відплачу: дам їй живої води зі свого дзьоба залізного – дар мови їй поверну.

Ах, як важко було жінці не піддатися спокусі! Ах, як їй хотілося повернути дар мови! Але залишилася вірною собі й так відповіла:

– Прийшла я до тебе не заради свого бажання, а заради маленької справи – заради чудо-юдо-риби-морської з моря невідомого. І якщо я багато добра зробила, то пропусти ти мене крізь свою печеру.

Прохали чайки мати-птицю, навіть запропонували їй лягти поспати, а вони замість неї будуть бурю випускати. Послухалася мати своїх дітей, зачепилася своїми кігтями залізними за печеру, повисла й заснула.

А чайки та їхні дітки замість того, щоб бурю випускати, стали її милувати й заспокоювати.

Так дружина Палунко і крізь другу печеру пропливла і до третьої дісталася.

А в третій печері була золота бджола. Біля входу в печеру літає: шле вогненні блискавки і страшний грім. Гуркоче все – і море, і печера, виблискують в хмарах блискавки.

Страх охопив бідолаху: сама вона посеред цієї грізної бурі. І тут вона згадала, що мати їй наказувала про правий рукав. Відірвала білий рукав непідшитий, на золоту бджолу ним замахнулася і рукавом її зловила. Тієї ж миті вгамувалися громи й блискавки, а золота бджола стала благати:

– Відпусти мене на волю: я покажу тобі дещо. Дивись туди у далечінь морську – велику радість для себе побачиш.

Подивилася дружина Палунко у далечінь морську: а там тільки-но сонце показалося, осяяло червоним світлом небо, зарум'янилося море на сході, а з моря виплив човен срібний. У човні, як царівна, ясна та світла, стояла Панна-Зоря, а поруч із нею хлопчик маленький у шовковій сорочці, із золотим яблуком у руці. Панна-Зоря з царевичем рано-ранісінько по морю прогулювалася.

Впізнала мати свого зниклого сина. І сталося тут диво-дивне! Яке море не широке, мати його рукою обхопила, як сонце не високо, мати його рукою дістала!

Захвилювалася вона від величезної радості, тремтить як осичка тоненька. Не знає, що їй робити: чи протягнути їй руки до хлопця, чи гукнути йому, чи краще на нього все життя ось так дивитися?

Поплив у далечінь срібний човен по морю, зник удалині, у море опустився, а мати ледве-ледве опам'яталася.

– Я навчу тебе, як знайти дорогу, – заговорила золота бджола. – Знайдеш ти царевича, сина свого, і будеш з ним жити щасливо. Але випусти мене на свободу пускати блискавки, правда, тоді ти не пройдеш крізь мою печеру.

Охопила бідолашну жінку велика печаль, охопила й схвилювала. Адже вона дитину свою бачила, бажання її виповнилося. Та тільки подивилася на нього, а не обняла і не поцілувала! Охопив жінку сум – що робити? Чи випустити бджолу з рукава та синочка знайти, чи крізь печеру пройти до моря невідомого, до чудо-юдо-риби-морської.

І так їй стало гірко, жо аж сльози із серця вирвалися і дар мови до неї повернувся – і заговорила вона до бджоли:

– Не бентеж мене, золота бджоло. Не відпущу я тебе на волю: я повинна пройти крізь твою печеру. А дитину свою я вже давно оплакала і в серці своєму поховала. І прийшла я сюди не заради щастя свого, а заради справи маленької: чудо-юдо-риби-морської з моря невідомого.

І море негайно вщухло, і в повітрі буря заснула. У першій печері спить змія велетенська, в другій – птиця гігантська, в третій – стомлена дружина Палунко!

Тихо день розтанув, тихо вечір настав. Місяць зійшов, високо на небі піднявся, а дружина Палунко опівночі в море невідоме виплила і посеред моря вудку закинула.

Частини:   1    2    3

У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова

- Контакти

Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5457082516611907, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com

Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.

© 2015-2024 Валерія Воробйова