|
Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською |
|
Усі категорії |
Рудо Мориць
Про двох муравликів
Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Т.Колеснікова
Зміст:
Як Поб і Гай стрибали з висоти
Як Побігайчики зав'язали вузол на вусах жука-короїда
Чому Магдалинка теж стверджує, що Побігайчики добрі хлопчики
Як Поб і Гай стрибали з висоти
Жили якось в одному мурашнику двоє братів на ім'я Поб і Гай. І були вони найбільшими бешкетниками з усіх дітлахів-муравликів. Коли щось траплялося, обов'язково Поб і Гай були до цього причетні. Вони завжди ходили разом, і тому їх стали називати одним ім'ям – Побігайчики. Це слово містило в собі імена й Поба, й Гая, а ще в ньому була та грайлива пустотливість, яка так і сяяла в їхніх маленьких оченятах.
Коли мама-муравлиха хотіла погукати своїх синочків-муравликів, вона виходила з дому-мурашника і, вперши в боки свої передні лапки, довго гукала: «По-о-о-б-і-і-Га-а-ай, де ви?» І якщо в цей час братів зустрічав якийсь мураха, він казав: «Побігайчики, біжіть швидше додому, ваша мама напекла вам смачних булочок».
Одного сонячного дня вийшли Побігайчики зі свого мурашника і вирушили на узлісся. А перед лісом був лужок, і на ньому різних квітів видимо-невидимо... Їх зігрівали теплі ласкаві промені сонечка. І подумали муравлики Поб і Гай: чому сонечко гріє тільки квіточки? Адже воно може і нас погріти. Залізли Побігайчики на високий пеньок, розляглися там і стали грітися на сонечку. Але так просто лежати і нічого не робити їм набридло.
– Тут дуже добре, але от тільки мені стало нудно, – сказав Поб.
– І мені нудно, – зізнався Гай і позіхнув.
– Давай щось придумаємо, – запропонував братові Поб.
Підвівся він на задні лапки, а передньою, як козирком, прикрив очі від яскравих променів сонця і став дивитися на всі боки. Гай зробив те ж саме. Так дивилися Побігайчики туди-сюди й думали.
– Я вже придумав, – весело вигукнув Поб.
– Кажи швидше, що? – стрепенувся від цікавості Гай.
– Давай будемо парашутистами!
– Невже ми будемо стрибати вниз із цього височенного пня? – розчаровано запитав Гай.
– Саме так, – рішуче сказав Поб.
– Ну, тоді прощавай, – сказав Гай і з острахом подивився вниз. У нього навіть в голові запаморочилося, так високо це було над землею.
– Ти боїшся? – пристав Поб до брата.
– Я не боюся, мені просто не хочеться грати у парашутистів, – відповів Гай.
– І все ж таки ти боїшся, боягузе! – дражнив Поб брата.
– А от і не боюся!
– А от і боїшся!
– Не боюся, я можу цієї ж хвилини стрибнути вниз із цього пня, – хвалився Гай, а сам весь тремтів від страху. А що, як Поб скаже, щоб він дійсно стрибнув? Адже тоді йому доведеться це зробити, щоб не осоромитися... І бідний Гай вже малював у своїй уяві, чим може закінчитися цей стрибок: він зламає дві, а можливо й всі шість ніжок, а до того ж ще й ребра...
Але Поб, на щастя, почав раптом так нестримно і голосно сміятися, що схопився лапками за черевце.
– Чого це ти смієшся? – ображено запитав Гай.
– Нічого ти не розумієш – ось що, – пирхнув крізь сміх Поб.
Не такий вже дурний був Гай, якщо прекрасно зрозумів, що вся ця витівка може скінчитися погано!
Але тут Поб рішуче заявив:
– Чекай на мене тут.
І він став спускатися вниз по шорсткому пню. Гаю нічого не залишалося робити, як чекати: що ще вигадав його братик-бешкетник?
Спустився Поб із пня на землю і став швидко продиратися крізь траву. Часом його зовсім не було видно, але він біг і біг, поки не дістався до кульбаби. От він видерся вгору по стеблу, от він вже на пуховій кульці кульбаби. Вирвав Поб одне опушене насіннячко й одразу ж став спускатися назад. Ось тут Гай зрозумів, як його брат Поб хотів грати в парашутистів.
– Зараз я тобі покажу, який я чудовий парашутист, – хвалиться Поб.
Він добіг до краю пня, підняв угору над головою замість парашута опушену насінину кульбаби і стрибнув униз.
Гай дивився на брата із заздрістю: адже той летить у повітрі, а він...
Але Поб зовсім не летів у повітрі, а просто падав, і доволі швидко. Один парашутик з кульбаби не міг утримати в повітрі навіть такого маленького і легкого мурашку, як він. І бідолашний Поб, як камінчик, гепнувся об землю. Він сильно забив лапки, черевце й боки. Минуло досить багато часу, поки бідолаха прийшов до тями й підвівся. Йому й на думку не спадало хвалитися своїм польотом.
Гай став швидко спускатися вниз до кульбаби. Він бачив, яка біда трапилася з Побом, й одразу зрозумів, що все треба зробити зовсім інакше.
Діставшись до кульбаби, він узяв не один парашутик, а два і побіг назад. Гай перегнав брата, який, насилу стримуючи стогін, ледве-ледве дерся вгору на пень.
Гай почекав, поки Поб видереться, і сказав:
– Тепер моя черга стрибати. Дивись, братику!
З цими словами, тримаючи в обох лапках по парашутику, Гай сміливо стрибнув униз.
Плавно летів у повітрі Гай на двох парашутиках... Поб тільки витріщав очі від подиву. Гай м'яко приземлився в травичку і навіть підскочив від радості. Гоп, гоп...
– Ну як, Побе? – переможно запитав Гай.
Поб, звичайно ж, позаздрив братові, але промовчав. І тільки тоді, коли Гай з парашутиками знову піднявся нагору, винувато зізнався:
– Не так вже й погано ти міркуєш, як я думав. Пробач мені, Гаю.
– Нічого, – засміявся Гай.
– Позич мені, будь ласка, парашутики, я ще раз спробую, – попросив Поб брата.
Цього разу йому теж пощастило: приземлився плавно і м'яко, наче стрибнув у пухову перину. Врешті-решт він так розвеселився, що навіть забув про свої забиті лапки і біль у боці. Брати все стрибали з парашутиками, і їхній радості не було кінця. Вони так захопилися, що навіть не помітили, як з під пенька виліз великий трав'яний клоп.
Відштовхнувся Поб і стрибнув – і прямо клопові на спину. За Побом, як справжній парашутист, стрибнув Гай – і теж прямо на клопа. Перелякався клоп: що це на нього звалилося? Мало не зомлів зі страху. Але тут він помітив двох муравликів із парашутиками і, здогадавшись, у чому справа, сердито накинувся на них:
– Ах ви, розбійники, як ви мене налякали! Ось піду й розкажу про все вашим таткові й мамі.
«Невже піде?» – думає Поб і тікає.
«Невже піде?» – лякається Гай і дає драла.
Але як знайде клоп у такому великому мурашнику їхніх татка й маму? У мурашнику тисяча, а можливо й дві, або навіть три тисячі тат і мам...
– Як вас звуть, хулігани? – задихаючись від злості, кричить їм услід клоп.
Але муравлики Побігайчики не зізналися, що вони Поб і Гай, бо тоді їх можна було б легко розшукати. Що б тоді було вдома?!
Зміст:
Як Поб і Гай стрибали з висоти
Як Побігайчики зав'язали вузол на вусах жука-короїда
Чому Магдалинка теж стверджує, що Побігайчики добрі хлопчики
Пропонуємо також:
У моєму
російськомовному
дитинстві були книги
з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших.
Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі.
Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього
і було зроблено цей сайт.
Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.
Валерія Воробйова
- Контакти
Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5168755457383301, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com
Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.
© 2015-2024 Валерія Воробйова