Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Дитячі книги з малюнками українською
  Головна    Про сайт


Ондржей Секора

Муравлик Ферда

Муравлик Ферда

Переклад українською – Василь Шевчук
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Ондржей Секора

Частини:

1. Спритний муравлик   
2. Ферда на чужій роботі   
3. Ферда в мурашнику   

Частина 1. Спритний муравлик

Зміст:

Спершу про хлопчика, що йшов лісом
Про санчата на мурашнику та порожню коробочку
Про те, як Ферда попав під дощ і як Слимак його вилаяв
Про те, як Слимак сердився ще дужче, а жук-стрибунець йому гукав: "Куди це ви так поспішаєте, дядечку?"
Про те, що Сонечку до вподоби, але про що треба спочатку питати в матусі
Про те, як у Цвіркуна не грало радіо і як пані Лісова Козачиха бентежилась
Про жука Торбинку й про те, як закидати аркан
Як приручають дикого коня, щоб він став слухняним
Як панна Сонечко весь час веселилася, а на Муравлика навіть і не глянула
Про найкращі іграшки для малят
Як комарі аплодували Муравликові, а панна Сонечко була ображена
Як слимакові сподобалось, коли Ферда чухав йому спину
Чому вельмишановна скаржниця дмухала на кульбабу так обережно
Як жуку Бронзівці не вдалася радіопередача
Що ж, власне, сталося?
Про великий нічний банкет
Про великі чародійства павука Подорожника и про розлуку з Фердою

Спершу про хлопчика, що йшов лісом

Лісовою стежиною ішов хлопчик – не знаю, як його звати, – і щось насвистував. Що то була за пісенька мені теж невідомо. Лунала вона приблизно так: "Ф'ю-ті-ті, ті-лі-лі!" Не впізнаєте мотив?

Хлопчина пройшов би отак, насвистуючи, увесь ліс, коли це раптом до його пісеньки вплелися ще якісь звуки. Щось на зразок "ш-ш-ш". Ніби шелест дощу.

Може й справді дощ? Хлопчик випростав долоню й поглянув на небо. Де там дощ! Небо було чистісіньке, наче обкладинка нового зошита, а на руку навіть і не капнуло.

Та шелестіння не вщухало: "Ш-ш-ш..." Що воно таке і звідки береться? Ага, десь ліворуч... ніби з того горбочка під деревом.

Так і є – погляньте лишень сюди!

Хлопчик з подиву закліпав очима. Під ялинкою здіймався високий-превисокий мурашник, мабуть, вищий за самого хлопчика, а мурашок в ньому – аж кишіло. Тільки й чути було: "Ш-ш-шу-шу".

Муравлик Ферда

Муравлик Ферда

Мурашва сновигала, аж в очах мерехтіло. Одна мураха поспішає сюди, інша – туди, і кожна щось несе, щось робить, а ця ось – гляньте-но! – тягне до мурашника якогось прозорого камінчика! Куди квапишся з таким скарбом?

Чи ти, бува, не подумала, що це діамант? Чи, може, хочеш засклити ним віконця? А дивіться-но сюди! Ця мураха, мабуть якась нянька. Несе лялечку – маленьке мурашине дитинча в пелюшках – кудись на сонечко. Наразилася на сухий листок і не знає, бідолашна, як його перелізти. Бери праворуч, няню! Там рівніша дорога. Або попід низом!

А це що? Троє мурах-силачів тягнуть до мурашника мертву осу, але навряд чи дотягнуть її.

Ні, не передати словами всього, що побачить людина, коли опиниться так близько біля мурашника!

Муравлик Ферда

Про санчата на мурашнику та порожню коробочку

Раптом пролунав такий ангук, що аж глиця сипонула з мурашника: –  Стер-режись!

Муравлик Ферда

Хлопчик миттю оглянувся навсібіч, щоб побачити, хто це кричить, але навколо нікого не було. І знову: – Стер-режись, стер-режись! – сипнула глиця з мурашника.

Що це? Хтось біжить лісовою стежиною? Хлопчик випростався й розвинувся навкруги. Та щойно він випростався, як той самий голос долинув зовсім тихесенько: "Стер-режи-ись!"

Ба, та це ж хтось гукає з мурашника! І справді. З мурашника. На самому вершечку горбка стояв муравлик з хустинкою на шиї і торбинкою за плечима. Він тримав у руках глицю, блискучу й гладеньку, наче дзеркало, й горлав щосили:

– Ге-ей, з дороги, стер-режись!

Не встигли інші й насваритись на нього, як муравлик сів на глицю й жу-ух! – помчав на ній униз, мов на санчатах. Якісь мурахи-теслярі, що саме несли в мурашник деревину, не встигли відскочити з дороги. Муравлик врізався в гурт, і теслярі попадали разом з деревиною. Та спритного муравлика це не зупинило, він знову скочив на глицю і вжи-ик! – майнув на своїх незвичайних санчатах аж додолу. Та ще з якими викрутасами, ви б подивилися!

Муравлик Ферда

Відгадали, хто то був? Авжеж, не хто інший, як Ферда-Муравлик!

– Ах, яка чудесна мураха! – вигукнув хлопець, захоплено плескаючи в долоні, – Візьму її з собою додому!

Він схопив мурашку двома пальцями і обережно поклав у порожню коробочку з-під сірників.

"Пущу її між своїх іграшок, зроблю гарненьку загороду й приручу".

Ого, що спало на думку хлопцеві! Та це ще не все! Послухайте, що він придумав далі. "Братиму муравлика з собою до школи, він там лазитиме по парті. Вчитиметься разом зі мною, а може, ще й підказуватиме мені".

Отаке! Та вчитель напевно не дозволив би! Але що він міг би вдіяти? Адже вчитель і не бачив би мурашки. "Зроблю для неї маленьку хатку з картонної коробочки й носитиму в ранці, – мріяв хлопець далі. – Товариші мене питатимуть: "Гей, що то в тебе за коробочка?" А я їм на те: "Яка там коробочка, це ж у мене вчена мурашка!" Ото всі дивуватимуться!"

Хтозна, до чого б іще додумався хлопець, якби не побачив, що вже прийшов до свого дому й що в садку перед хатою його товариші Славек, Гана та Здєна ділять між собою щось червоне. Це були суниці, повний казанок. Друзі пригостили хлопчину й сказали, що, коли схоче, завтра може піти з ними разом. Їх поведе Анчка Латалова, а та знає, де ростуть суниці.

І, тільки доївши всі ягоди, хлопчик згадав про чудесного муравлика й відкрив сірникову коробочку.

Але Муравлик Ферда зник.

Про те, як Ферда попав під дощ і як Слимак його вилаяв

Муравлик Ферда

Навіщо б він, власне, сидів у тій коробочці? Заради чого? То ви не знаєте Муравлика Ферду. Всю дорогу він тільки й шукав, як би вилізти з коробочки, йому пощастило непомітно вислизнути саме тоді, коли хлопчик підходив до садка. Як тільки Муравлик упав на землю, він схопився й кинувся навтіки. Біг не оглядаючись так прудко, що торбинка аж підскакувала в нього за плечима.

Та раптом крап-крап! Ферда зупинився. Навколо залопотіли краплі дощу. Кожна краплина, торкаючись землі, бризкала, наче водограйчик.

Починалась велика злива.

Муравлик Ферда

Хлюп – і Ферда опинився на землі. Оце краплина! Муравлик дриґав ногами в повітрі й випльовував воду, що плеснула йому в рот. Тільки-но підвівся – хлюп! – нова краплина так гупнула його в спину, що він аж двічі беркицьнув у повітрі.

Коли згодом Муравлик, мокрий як хлющ, сів і протер очі, то побачив перед собою хатку. На ній була табличка з іменем господаря: "Пан Слимак".

"Чудово, – подумав Ферда. – Сховаюсь у цій хатині. Пан господар, напевне, мене пустить". І він легесенько, одним пальчиком, постукав у двері, та ніхто не відчинив. Муравлик спробував постукати двома пальчиками, але й на цей раз ніхто не озвався. Тоді вій постукав усією долонею й попросив: "Чоловіче добрий, відчиніть, бо тут січе дощ!" – але знову марно!

"Мабуть, господар заснув. Доведеться його розбудити", – вирішив нарешті Муравлик і загрюкав у двері кулаком. "Люди добрі, людоньки!" – гукав він, гамселячи в двері так, що вони аж бряжчали. Може, хоч тепер відчинять?

Бачили б ви, що трапилось. Хатинка спереду підвелася, й звідти з'явилася рогата голова Слимака.

– Ах ти ж, розбишако, ах ти ж, шалапуте! – засичала вона. – Грабіжнику, харцизяко ти мокрий, шмаровозе ти, забіяко! Геть звідси, бо кричатиму на ґвалт! Як ти смієш вдиратися до чужої хати? – пащекував Слимак, бризкаючи слиною навкруги.

Муравлик Ферда

Він хотів був ще сказати Муравликові: "Нечупаро ти задрипаний!" Та тільки роззявив рота, як туди хлюпнула величезна дощова крапля. Слимак пирхнув, злякано втягнув свою голову в хатку і вже більше не з'являвся.

Ферда стояв перед хаткою Слимака, як мокра курка. Вода стікала йому за шию, в черевики, в торбинку, а по ногах та по руках струміли дощові патьоки.

Муравлик Ферда

"Ну зажди ж, я тобі віддячу!" – погрозив Муравлик Слимакові й намірився був рушати далі. Та раптом зовсім поряд він помітив крізь травинки нірку під камінчиком. Якраз для мурашники, ніби на замовлення. Довго не роздумуючи, Муравлик шмигнув туди. Там було, правда, темно, але сухо й тепло.

Ферда поклав голову на свою торбинку й проспав цілу ніч як убитий.

Про те, як Слимак сердився ще дужче, а жук-стрибунець йому гукав: "Куди це ви так поспішаєте, дядечку?"

Але ж Муравлик і здивувався, коли прокинувся вранці! Він мацав навколо себе й ніяк не міг збагнути, де перебуває. Коли Ферда вистромив голову з нірки, був уже білий день. Сюрчали коники, літали сині й зелені мушки, танцювали різні жучки, усміхалася квітка, а проти каменя на сонечку виблискувала Слимакова хатка. Слимак ще спав і хропів, аж вікна деренчали.

Очі в Муравлика заблищали з радощів. "Ах, зараз я провчу його!" – сказав він. Ферда покликав Павука, що снував свою павутину поряд на кущі, й щось шепнув тому на вухо. За хвилину знаменитий майстер ткацьких справ Павук повернувся з міцними шнурками.

– Вистачить? – запитав він.

– Вистачить, – відповів Ферда й швиденько прив'язав Слимака цими шнурками до куша шипшини, щоб той не втік

А сам заметушився, заквапився, розв'язав мерщій свою торбинку, витяг звідти сокирку, пилку, молоток і гвіздки. Будівельного матеріалу було напохваті доволі. Муравлик узяв стеблину трави, згорнув її кільцем раз, другий – і коліщатко було готове. Взяв другу стеблинку, згорнув її кілька разів – з'явилося й друге коліщатко.

Муравлик Ферда

Муравлик Ферда

Навіщо йому ці коліщатка? Ну, звичайно, для візка. З шкаралупки лісового горіха він зробив собі тарантасик, а з моху намостив зручне сидіння. Знизу він проколов шкаралупку шипшиновими колючками й встромив у дірочки вісь із коліщатками. Зробив ще дві дірочки спереду й приладнав голоблі. В цю колісницю, наче якогось коня, Ферда запріг Слимака. Потім зробив ще й батіжка, відв'язав поводки від куща, надів свою торбинку й – цьвох-цьвох! – ну поганяти Слимака. І все це він змайстрував так швидко, що навіть бджола не встигла б усе це помітити. А в неї ж бо, кажуть, по сто очей з кожного боку!

Ото було диво! Слимак прокинувся й ніяк не міг узяти втямки, що то скоїлося; вистромив голову, але що діялося ззаду – не бачив. Що то воно гамселить його по черепашці? Слимак крутнувся, хотів схопити те щось, але не зміг. Що було робити? Тікати! І він пустився бігти. Ви знаєте, як-то Слимак бігає. А Ферда по ньому знову: цьвох-цьвох!

Звідусіль почали збігатися комахи. Прибігли маленькі жучки, сонечка, з трави визирнув коник, а з межі примчав у своїх чоботях-скороходах жук-стрибунець. Од реготу аж лящало навкруги.

"Оце штука! Слимак удає з себе трактора! А той Мураш на візку як набундючився!"

А Муравлик у своєму тарантасі й справді бундючився та строїв комахам пики. Сонечка радили іншим повилазити на стебла, бо звідти краще видно. Ковалик біг попереду Слимака й перекидався через голову, а жук-стрибунець кружляв навколо візка, глузливо запитуючи Слимака:

– Чого це ви так квапитеся, дядечку, глядіть, ще впрієте, навіть я за вами не встигаю!

Та все було б байдуже, коли б цієї оказії не побачив жук-проноза турун. Як тільки Слимак порівнявся з ним, турун засміявся у вуса, плеснув у долоні й гукнув зеленого коника-цвіркуна, сивого ґедзя, двох комариків та джмеля, щоб ті заграли щось у похід.

Муравлик Ферда

Цвіркун, як відомо, мастак на витівки. Він став попереду зі скрипкою, за ним двоє комарів з кларнетами, потім ґедзь з трубою і джміль з барабаном. Всі разом вони як гримнули: "Бум, бум, бум, тра-дра-та, тра-дра-та, трам-тара-та, ра-та-та", аж луна покотилася навколишньою лукою.

Всі комахи, зрозуміло, збіглися на музику й почали марширувати.

Муравлик Ферда

Ви навіть уявити собі не можете, як лютував Слимак. Він повз через гори й долини зі швидкістю слимачого експреса, поки, нарешті, видерся на польову межу біля купки каміння. Це була звичайна купка каміння, проте вона чимось сподобалася Муравликові. Глянувши праворуч, потім ліворуч, він узяв потихеньку свою торбинку й вискочив з візка так спритно, що ніхто й не помітив.

А Слимакові Ферда послав навздогін поцілунок рукою: "Дякую, пане Слимаче, що довезли мене сюди". Та розлютований Слимак нічого не чув і не бачив – щодуху сунув далі. Всі інші комахи весело крокували під музику. Кажуть, що вони дійшли маршем аж до ставка, але чи справді це так, я не знаю.

Муравлик Ферда

Про те, що Сонечку до вподоби, але про що треба спочатку питати в матусі

Поки ніч розпрощалася з вечором і привіталася з ранком, на межі біля купки каміння виросла гарненька хатинка. Підвалини її були муровані з піску, замішаного на слимаковій слині, за балки правили галузки, стіни були виплетені з трави, а дах – складений з кусочків кори. Один димар був з трубчастого стебельця кульбаби, а другий – мурований з цегли. На дверях красувався напис: "Муравлик Ферда, майстер на всі руки"; біля дверей – лавочка, а на тій лавочці сидів дуже задоволений Ферда і дриґав ногами.

Муравлик Ферда

Бо що йому лишалося робити? Плакати й нарікати на те, що загубив свій мурашник? Е, ні! Проживе якось і сам.

І отак, гріючись на сонечку, Ферда раптом почув, як щось задзижчало над його головою. Ось те щось сіло поряд на камінь, сховало крильця під надкрилля і якусь мить опоряджало свої шати. Це була якась панна Сонечко. Вона вдавала, що не бачить Муравлика, й чекала, поки він сам підійде до неї.

– Так це ви той пан, – спитала Сонечко несподівано, – що вчора їхав у чудернацькому тарантасі?

І, діставши дзеркальце, вона поправила зачіску на чолі.

– Звичайно, що я. А правда – то був чудовий тарантас? – запитав у неї Муравлик. Панна Сонечко йому дуже сподобалася.

– Ще б пак! Я теж хотіла б такий мати, – зітхнула панночка. – Тільки не з Слимаком в упряжці, як то було у вас, – додала вона трохи ущипливо.

– Та я того Слимака запріг просто так, – квапливо пояснив Ферда, – тільки для жарту. Якщо б ви особисто забажали покататись, то довелося б запрягти коника. Мабуть, якогось зеленого. Бо ті, гніді, знаєте, дуже норовисті. Коли б ви забажали, я б приручив для вас такого коника, – захоплено пообіцяв Муравлик.

– Я спитаю в матусі, – відповіла Сонечко, погордливо, ледь-ледь помітно кивнула голівкою, розіп'яла надкрилля і – хур-р! – полетіла собі геть.

Муравлик довго дивився їй услід, аж поки вона зникла вдалині. Дуже сподобалась йому панна Сонечко!

Про те, як у Цвіркуна не грало радіо і як пані Лісова Козачиха бентежилась

Муравлик Ферда

"Час уже було б поглянути, які в мене сусіди", – подумав наш герой і подався межею вниз. За хвилину він натрапив на нірку в землі. Це була якась незвичайна нірка. З неї щомиті визирало щось чорненьке, сюрчало й знову зникало.

Це був Цвіркун, довгі вуса в нього наїжачились, а очі вергали громи.

– Доброго ранку, пане сусідо! – обізвався Муравлик.

– Сюр-р-ргу! – відказав йому Цвіркун і, щось буркочучи, знову шмигнув у нору. Проте, мабуть, передумав, бо раптом вистромив голову знову й запитав у Ферди:

– А хто ви, власне, такий?

Муравлик виструнчився й гордо сказав:

– Я Муравлик Ферда, майстер на всі руки, будь-що полагоджу, будь-що збудую, що завгодно доставлю...

– І радіо теж лагодите? – перебив його Цвіркун.

– Атож! – зрадів Муравлик. – У нас у мурашнику на кожному поверсі репродуктор.

– То ходіть сюди, – запросив його Цвіркун. – Вчора тут пройшли якісь комедіанти, провезли на Слимакові якогось шибайголову і, напевне, порвали мені антену.

Муравлик Ферда

Муравлик Ферда

Муравлик промовчав – не признаватися ж йому, що то саме його возили. Він кинувся до своєї хатинки й миттю повернувся з торбинкою. І справді антену було перервано, заземлення висмикнуто, а в проводах замоталися якісь волосинки, що не мали нічого спільного з радіопроводкою.

Не гаючись, Муравлик узявся до роботи. Цвіркун ледь встигав за ним водити очима, так спритно лазив Муравлик то вгору, то вниз. Там щось пристукнув, тут плоскогубцями щось затягнув і незабаром скік додолу:

– Прошу, пане Цвіркуне, вже готово!

І справді все було готово. Тільки-но Цвіркун повернув регулятор як піймав місто Кошіце. Повернув далі – піймав Братіславу. Повернув ще трохи – піймав Рим.

Потім Цвіркун покрутив ще далі, аж туди, де вже нічого не було написано, і полинула така чудова музика, яку досі ніхто тут не чув. Цвіркун блаженно ліг на порозі й слухав ці чарівні звуки.

Метелик, який пролітав поблизу, зацікавився: "Що воно за музика? Я й то не знаю!" А ящірка, що пробігла між камінцями, подумала: "Як гарно виграє сьогодні той Цвіркун!" Тільки рум'яна пані Козачиха, котра продиралася крізь траву до нірки, нічого не сказала й лише слухала, затамувавши подих.

– Алло, алло! – озвалося раптом з ефіру. – Говорить лісове радіо. Ми передавали виступ нового хору цвіркунів. Перерва п'ять хвилин.

– Пане Цвіркуне, і чому це так гарно виграє сьогодні ваше радіо? – здивувалася рум'яна Козачиха.

Цвіркун набундючився й показав на Муравлика:

Це він майстер. На все мастак, будь-що полагодить, будь-що збудує, що завгодно доставить...

Муравлик Ферда

Муравлик аж засяяв від щастя й знову виструнчився.

Козачиха нічого не сказала, лише захоплено дивилася на Муравлика. Але видно було, що їй дуже хотілось обізватися до нього. Що вона мала на мислі?

Але про це вона йому ще розповість. Ось побачите.

Про жука Торбинку й про те, як закидати аркан

Ось уже другий день панна Сонечко літає над хаткою Муравлика. Кружляє-кружляє, іноді вже здається, що от-от сяде на землю, та ні, не сідає. А потім, так і не сказавши нічого, відлітає геть.

"Напевне, вона вже спитала дозволу в матусі, – думав Муравлик. – І тепер, мабуть, прилітала подивитись, чи впіймав я для неї якогось коника-стрибунця. Час уже мені братись до роботи". Ферді сяйнула чудова думка – зробити аркан і піймати ним для Сонечка якогось коника. Він спритно зсукав з павутини довгий шнур, на кінці його зробив великий зашморг і... відчув, що зайшов у безвихідь.

Муравлик Ферда

"А як же його, власне, кидати? Треба спершу спробувати!" Ферда розкрутив аркан над головою. Шнур звився в повітрі зигзагами, петлями, вісімками і навіть бубликами. І коли Муравлик, розмахнувшись отак шнуром, кинув його, нарешті, вперед то аркан так заплутався в будяки, що розмотати його вже не було ніякої змоги.

Муравлик Ферда

І саме тут нагодився жук Торбинка. Ви не знаєте, хто такий жук Торбинка? О, це справжній дивак. Де він мешкав – сказати важко, але знав його кожний, бо Торбинка був такий всезнайко, що миттю брався пояснити геть усе на світі.

Бо коли жук Торбинка був іще черв'ячком...

Як, хіба ви не знаєте, що жук буває спершу черв'ячком, а вже потім – жуком? Ай-ай-ай! Доведеться мені пояснити це вам. Коли пані жучиха захоче мати дітей, вона знесе спершу манюсінькі яєчка. Вони такі маленькі, що якби з них одразу народилися жучки, то тих жучків не було б навіть видно. Отож і говорити було б ні про що.

Муравлик Ферда

Але це не так! Насамперед народжуються черв'ячки, і ті черв'ячки їдять усе навколо доти, доки підростуть і зміцніють. Потім вони загортаються – одні в лялечки, інші до м'якої павутинки – і знову засинають.

Сплять, сплять, сплять, а коли прокидаються – лусь! – лялечка або павутиння тріскає, й звідти вилазить великий, дужий та гарний жук, який одразу ж летить у білий світ.

Отож усе відбувається точнісінько так, як із гусінню й метеликом!

А з жуком Торбинкою було так: його мати знесла яєчка в кору дерева. Та ось біда – другого дня прийшли лісоруби й зрубали те дерево. На тартаку розпиляли стовбур на дошки й відправили теслярам. Ті постругали дошки й припасували одну до одної, а з тієї дошки, в якій було яєчко жучихи, зробили перила балкона нового кінозалу.

А що ж було далі? З яєчка вилупився маленький черв'ячок, що зветься личинкою. Ця личинка гризла й гризла перила, аж поки її голова виткнулась з них назовні.

Що ж побачила личинка? Великий темний зал, у кінці залу освітлене полотно, а по полотні шкутильгав кумедний чоловічок. Внизу всі сміялись, мало не падали зо сміху. Що ж то був за фільм? Ну, звичайно, – про Чапліна.

Черв'ячкові це дуже сподобалось. Тому завжди перед початком сеансів він вистромляв голову з дірочки й дивився кожний фільм стільки разів, скільки його показували. Отож не дивуйтеся, що він усе знав напам'ять!

Коли ж для нього настала пора довгого сну, черв'ячок загорнувся в лялечку й спав доти, доки вона тріснула. Та з лялечки виліз уже не черв'ячок, а жук Торбинка. Розпростав крильця і – хур-р-р! – полетів у поле. А там Торбинка тільки й знав, що розповідав усім про те, що бачив у кіно.

І ось цей жук Торбинка нагодився Муравликові саме тоді, коли той витягував з будяків заплутаний шнур.

– Що це ви робите? – запитав Торбинка – Чи, бува, не змія пускаєте?

– Який там змій! – відказує Муравлик. – Це я вчуся закидати аркан!

І, сказавши це, він трохи засоромився. Коли б ви бачили в цю мить жука Торбинку!

– Ах, аркан! То ви, друже, не вмієте його закидати й хотіли б навчитись? А я ж бо, паночку, надивився в кіно на тих ковбоїв, що ловлять диких коней! Ось гляньте лишень, як це треба робити!

І жук Торбинка підвівся навшпиньки, мов балерина:

– Спочатку аркан розкручують над головою, – пояснив він, мотаючи навколо себе рукою, ніби відганяючи мух, – а потім спритно кидають.

І жук усім тілом зробив ривок, ніби справді щось кинув, але ту ж мить заплутався ногами та руками й гепнув на траву.

– Ах, даруйте, – вибачився Торбинка. – Я покажу все як слід тільки з шнуром у руці!

Вони вимотали шнур із будяків. Торбинка зробив на кінці його петлю й розкрутив аркан над головою.

– Увага, кидаю!

Коли він кинув, то шнур одним кінцем хльоснув Муравлика, а другим жука Торбинку, і за мить обидва лежали сплутані в один клубок. Торбинка сидів верхи на Муравлику й кричав:

– Ах, пробачте, треба спробувати ще раз!

Коли жук знову розплутав аркан і замотав ним над головою, Муравлик відійшов далі. Цього разу аркан звився справді гарною петлею, і Торбинка вигукнув:

– Бачите он того кілочка попереду? Я його заарканю! – І він щосили кинув аркан.

Муравлик Ферда

Аркан, засвистівши, мелькнув у повітрі, але полетів не вперед, а назад. Зашморг зачепився за цегляний димар Муравликової хатки, і, коли жук Торбинка натягнув аркан, комин упав додолу. Цегла розтрощила драбину, приставлену до горища, й розбила горнятко з ягодами.

– Ах, пробачте, пробачте! – загукав Торбинка знову. – Спробуємо ще раз! Тепер я вже знаю, як треба кидати.

Він спокійно заходився розплутувати шнурок з руїн димаря, але так "обережно", що розбив при цьому ще й склянку з квіткою. Потім жук знову розкрутив аркан над головою.

– Ось погляньте, зараз я піймаю маргаритку!

Аркан свистів і сичав, кружляючи в нього над головою, поки жук хвацько вигукнув: "Р-раз!"– і жбурнув його високо в повітря.

Та знову оказія! Саме цю мить тут пролітала бабка. Вона попала головою в петлю, петля зашморгнулася в бабки на шиї, а шнур смикнувся так, що жук Торбиика впав на землю. І та бабка потягла його на аркані по траві й камінню.

Жук Торбинка горлав щосили: "Пробачте, пардон!" Та бабка не чула його й тягла далі.

– То он як орудувати арканом! – мовив до себе Муравлик. Він зробив собі новий аркан і до вечора спіймав-таки молодого коника.

Муравлик Ферда

Як приручають дикого коня, щоб він став слухняним

Це був гарний зелений коник з довгими вусами, з буйним блиском в очах. Копитами він кресав іскри на всі боки. Муравлик прив'язав коника біля хліва й цілу ніч будував для нього чудесну загороду.

Муравлик Ферда

Хоч Муравлик цілісіньку ніч не склепив очей, проте рано-вранці він мерщій кинувся шукати пашу коневі. Незабаром Ферда повернувся, зігнувшись під величезною в'язкою трави. Вгледівши його, коник знову почав кресати копитами. Та як тільки коник побачив, що Муравлик несе йому пашу, він радісно забив ногами й затріпотів крильцями. Так Муравлик почав старанно годувати свого коника, а після годівлі щоразу ніжно гладив його. Ох і апетит же був у того коника! Муравлик мало ноги не підбігав, гасаючи за пашею. Але його старання не пропали марно.

Незабаром Ферда помітив, що коник з кожним днем стає до нього чимраз прихильніший. Він уже дозволяв себе гладити не тільки по спині, але й по голові, а згодом примирився і з тим, що Муравлик надів йому недоуздок.

Нарешті Муравлик відважився вивести коника на прогулянку. Коник вистрибував, ноги під ним аж тремтіли, ніби напнені струни, він так і поривався бігти. Але скакун ще був дуже полохливий. Побачив блискучий камінець – злякався. Помітив білу пелюстку маргаритки – шарахнув убік. Натрапив на цвіт братків знову злякався, а коли перед ним хтось визирнув з-під листка подорожника, коник геть наполохався.

Муравлик Ферда

Та й було ж чого лякатись! Той, хто визирнув, був увесь запорошений, з перев'язаною головою, одна рука в нього висіла на перев'язі, а другою він спирався на милицю. Коли незнайомий побачив, як наполохав коника, то винувато зашептав:

– Пардон, пробачте!

Хто це був, як ви гадаєте? Жук Торбинка. Він повертався з далеких країв, куди його тиждень тому на аркані затягла бабка. Ох і покалічився ж він під час цієї подорожі! Проте, як тільки жук дізнався, що опинився перед Фердою, він мерщій кинувся до коника.

– Ви хочете привчити коня до вершника? Та я ж знаю, як це робиться! Я бачив у кіно, як поводяться з такими скакунами!

І не встиг Муравлик заперечити, як Торбинка відкинув милицю і – стриб! – на коника. Та лиш відчув коник на своїй спині незвиклу вагу, як миттю став дибки й величезним стрибком переплигнув межу. В руці у Муравлика зостався тільки недоуздок, а за хвилину до нього підповз, щось белькочучи, жук Торбинка, який, зрозуміло, впав з коня.

– Хвилинку, прошу хвилинку, – гукав жук, – це помилка, кінь не зрозумів мене; я знову покажу вам, як на ньому їздити!

Але коник ніби крізь землю провалився. Муравлик розлютувався, мовчки відсунув з дороги жука Торбинку й подався додому. На очах у нього виступили сльози, а в хатинці він так наплакався, що аж заснув.

А вранці, коли Ферда прокинувся, коник стояв перед порогом і веселим іржанням вітав Муравлика.

– Мій любий, розумний конику! – скрикнув Муравлик і кинувся обнімати його.

Як панна Сонечко весь час веселилася, а на Муравлика навіть і не глянула

Тепер, звичайно, справи пішли на краще. Як тільки Муравлик побачив, що коник лащиться до нього, він почав запрягати його у візок. Ах, яке це було видовище!

Муравлик тримав віжки гордовито, ніби якийсь князь, а коник мчав, наче на перегонах. Мала комашня, звичайно, стрибала й чіплялася на візок ззаду, щоб Ферда не бачив. А він усе це бачив, проте, певна річ, мовчав.

"Нехай собі катаються, – думав він, – аби тільки під колеса не попали". А малеча тим часом не вгавала, хоч на колеса таки поглядала.

Муравлик Ферда

Одного разу, коли Муравлик отак прогулювався, над ним щось захурчало, закружляло, а потім сіло на камінь, сховало крильця під надкрилля й почало чепуритись.

Це була панна Сонечко. Муравлик завернув до неї, промчав понад самісіньким камінчиком, оглянувся, але панночка ніби й не бачила його, лише чомусь хихотіла.

Нарешті Муравлик не витримав:

– То як, ви вже спитали в матусі?

Муравлик Ферда

Але панночка не відповіла. Лише хихотіла собі: "Хи-хи-хи!" Муравлик запитав ще раз, та Сонечко хихикала далі.

Тоді Муравлик натягнув віжки, і коник зупинився так раптово, що аж копирснув ногами землю.

– То що, хотіли б ви сісти? – запитав Муравлик.

А панночка знову: "Хи-хи-хи!" Проте ніби ненароком зіскочила з камінця.

– Давно б так, – мовив Ферда, подав Сонечку руку й допоміг влізти на візок. Але панночка ані пари з уст і все тільки посміхалася. Муравлик ляснув батогом у повітрі, коник став дибки й помчав. Ох, то була їзда!

Муравлик Ферда

– Ану спробуйте самі! – запропонував Муравлик і простягнув віжки Сонечку. Панночка трохи злякалася й вирячила очі. Та як тільки відчула, що коник слухається віжок, перестала боятись і весело хльоскала батогом.

Коли вони знову зупинились біля каменя, Муравлик зійшов з візка й урочисто мовив:

– Сонечку, цей візок і цей коник – ваші. Хочете їх мати?

І що, ви гадаєте, відповіла йому панночка? Анічогісінько, тільки зайшлася знову: "Хи-хи-хи!" – підстьобнула коня й помчала, навіть не глянувши на Муравлика.

Муравлик стояв і чекав. Він думав, що Сонечко повернеться, зіскочить з візка й вигукне: "Мій хороший Муравлику, я люблю тебе за це", – і чмокне його в щоку. Або приїде й хоч погляне на нього привітно. Але панночка Сонечко так і не приїхала.

Муравлик Ферда

Про найкращі іграшки для малят

І знову Муравлик повернувся додому сумний, знову заснув у сльозах, а прокинувшись другого дня, побачив перед дверима не коника, а пана Цвіркуна, який гучно стукав у двері хатинки. Пан Цвіркун був не сам. З ним прийшла пані Козачиха Рум'янка.

Вона, бідолашна, вся зашарілася від сорому, а Цвіркун весь час її підбадьорював: "Та не соромтесь-бо, тіточко!"

Потім Цвіркун звернувся до Муравлика:

– Час уставати, пане майстре! Я приніс вам роботу, але біля неї, хлопче, доведеться вам поморочитись!

Муравлик Ферда

Муравлик миттю підхопився й вискочив на подвір'я. Цвіркун привітно поплескав його по плечі й пояснив:

– Розумієте, в пані Рум'янки повно повнісінько дітей і ні копійки грошей. Та не соромтесь, прошу вас, тіточко! Отже, пане Муравлику, за роботу плачу я!

І Цвіркун дістав коробочку, повну, як стрюк гороху.

– Наробіть за це дітям цілу купу іграшок. Нехай собі бавляться. Ви, тіточко, біжіть по дітей, а ви, Муравлику, мерщій беріться до роботи!

Цвіркун знову привітно поплескав Муравлика по плечі й відійшов, задоволено погладжуючи себе по черевцю. А Козачиха, червона з радощів, полопотіла додому по дітей.

Муравлик Ферда

– Пане Муравлику, пане Муравлику! – загукав хтось несподівано за огорожею. Це був жук Торбинка, що вже видужав знову. Він чув усю розмову й тепер квапливо перелазив через тин.

– Вам потрібні робітники? Ось де будуть цяцьки, як лялечки! Я знаю двох ковалів – не майстри, а казка! Покликати їх? – гукав жук. Не встиг Муравлик відповісти, як з'явилися два ковалики й взялися до роботи. Торбинка метушився біля них, давав поради й вихвалявся, які іграшки та цяцьки він бачив у кіно.

Тим часом сімейка пані Рум'янки поспішала до чепурного Фердининого будиночка. Навколо, скільки сягає око, все зачервоніло, наче хтось полив землю кров'ю.

Муравлик Ферда

Муравлик Ферда

Перед козаченятами все навкруги кинулося врозтіч. Метушня збудила нічного метелика, що спав у траві. Мотиль, наче несамовитий, пурхнув угору й з переляку закружляв у повітрі. Над полем конюшини він зіткнувся з хрущем, і вони обидва попадали на землю.

Тим часом Ферда впорався з роботою. Ви б тільки побачили, що він намайстрував, біля його будиночка утворився справжній дитячий майданчик.

Найперше що впадало в очі, – це карусель на стеблині кульбаби, де на шнурочках підскакували тарантасики, оберталися кошики й погойдувалися човники.

Десятків зо два малюків мерщій скочило на сидіння, а двадцятеро інших заходилось крутити карусель.

Ох, як було добре!

Коли діти в сидіннях накаталися, вони поступилися місцями тим, що трудилися, а самі заходилися крутити карусель.

Біля каруселі була велика гойдалка. Ферда поклав на виступ камінця стеблинку трави. На один кінець стеблини сіло десятеро малят-козаченят, а на другий – теж десятеро. Один малюк став посередині, тримаючи по калачу в кожній руці. Коли він кусав калача з правої руки – правий бік гойдалки ставав легшим і здіймався догори. А коли кусав калача з лівої руки – лівий бік здіймався вгору. Отак гойдалка й почала гойдатись.

Коли б ви тільки бачили, як хитрували малі козаченята, щоб стати посередині гойдалки. Та й було чого! Адже цих калачів накупив сам Цвіркун, і вони були невимовно смачні!

Та це ще не все! Муравлик разом з коваликами десь розшукав вусик гороху, скручений колечком, і підпер його гілочкою так, щоб один кінець був угорі, а другий упирався в землю, на зразок дитячої гірки-ковзанки. До верхнього кінця вони приставили драбинку з широкими сходинками. Зіпнувшись по цій драбинці, малята спускалися по завитку вниз, наче з гірки.

Вигадливі ковалики приладнали внизу чашечку з квітучої березки, наповнили її росою, і козаченята одне за одним плюхались туди й вилазили мокрі до рубчика. Ото було сміху та вереску!

Був на майданчику і тролейбусний парк. І хоч машини там рухались не від електричного струму, а кожного візка штовхав один із малюків, але вам навіть уявити собі важко, що то був за лемент, коли одні пасажири виходили, а інші займали їхні місця.

Один з коваликів стежив за порядком. Як черговий він пов'язав через плече широку стьожку. Ох і клопоту ж йому було!

Тільки як почало вже смеркати, щаслива матуся повела своїх дітей додому. Муравлик тим часом порозбирав усі іграшки, а деталі з дерева, стеблинок і камінчиків сховав у повітку. Коли буде якесь свято, ковалики знову складуть із них іграшки.

Про все, що зробив Ферда у цей день для малят, ще й досі розказують усі лісові й лугові комахи.

Як комарі аплодували Муравликові, а панна Сонечко була ображена

– А тепер, пане майстре, підемо скупаємось! – заявив другого дня вранці жук Торбинка, злізаючи з горища.

– Що ви там робили? – запитав здивовано Ферда.

– Спав, пане Муравлику. Ввечері мені не схотілося йти додому, то я собі виспався у вас на горищі! – і він повів Муравлика до ставка, розповідаючи дорогою про водолазів, підводні човни, великі змагання плавців і про все? що бачив у кіно. Проте, коли вони нарешті прийшли до ставка, жук Торбинка не наважився навіть ступити у воду. Він умочив лише пальчики ноги. Зате Ферда розігнався по стеблині рогози, ніби з трампліна, і гоп! Тричі перекинувся в повітрі млинком і пірнув у воду, наче стріла, навіть не здійнявши за собою жодної бризки.

Муравлик Ферда

Кілька комариків, які бачили це, дружно зааплодували йому. Оце клас!

Так можуть шугати у воду тільки жаби або принаймні чемпіони з плавання! Це вам не якийсь там неборак, котрий плюхає так, що аж бризки летять  навколо, ніби від поливальної машини!

Коли Ферда виринув, він поплив наввимашки так прудко, що за ним аж хвиля вставала.

– Оце плавець! – похвалила його синя бабка. – Йому хоч зараз виступати на олімпіаді!

Муравлик Ферда

А Ферда тим часом ліг на спину, глибоко вдихнув повітря, склав руки на грудях, випростав ноги і отак, не рухаючись, плавав на воді.

Муравлик Ферда

– Гляньте лишень, не пливе і водночас не тоне! – загаласували вкрай здивовані комарики.

А Ферда наступної миті затис пальцями носа й пірнув головою вниз. На поверхні стирчала тільки мурашина гузка.

– Ха-ха-ха! – зареготали комарики так, що аж луна пішла навкруги, а їхні сестри-водомірки позбігалися захекані, ніби на ґвалт. Пірнувши, Ферда підплив до однієї з водомірок і тихесенько полоскотав її по черевцю.

Муравлик Ферда

Ті-ті-і, хи-хи! – пискнула водомірка й знялася в повітря. А Ферда підплив до другої і шкряб-шкряб її по черевцю. Водомірка не помітила Муравлика під водою і теж втекла з переляку.

Муравлик Ферда

Ну й весело ж було! Ферда нахлюпався й наполоскався досхочу, а коли виліз, то жук Торбинка все ще пробував воду. Мовляв, надто вона вже холодна. При цьому він розповідав трьом комарам про Ніагарський водоспад, якого бачив у кіно і до якого цьому ставкові нема чого й рівнятись.

Муравлик Ферда

Але заждіть, кого це Муравлик раптом побачив? Невже це правда? Він не вірив власним очам. Адже ген там, у траві, червоніли шати панни Сонечко! Авжеж, то була вона. Рвала квіти в букет. Ферді аж дух перехопило. Ах, як йому захотілося сказати Сонечку щось хороше! Або чимось приємно її здивувати! Треба щось придумати гарне. І він придумав. Підійшов потихеньку до Сонечка ззаду і лясь! По-дружньому ляснув її по спині так, що панночка аж кевкнула.

І який дідько надав йому так учинити! Сонечко здійняла такий лемент, так заверещала, ніби її ножем різали. А потім як на кинеться на Ферду!

– Ах ти ж капосний хлопчисько, замазуро нещасний, очі б мої тебе не бачили! Геть звідси! – лементувала вона так, що аж почали злітатися комарі, жуки та бабки. Навіть жук Торбинка припинив свої теревені, а коли побачив, що Ферда попав у халепу, то миттю зник.

Нещасний Муравлик хотів був заспокоїти Сонечко, пояснити їй, у чім справа, й ніжно взяв її за руку. Але панночка заверещала, ніби її оса вжалила:

– На поміч, рятуйте, захистіть мене!

Наче й справді її ображати хтозна-як.

Як слимакові сподобалось, коли Ферда чухав йому спину

Несподівано з луки на Муравлика налетіли чотири жуки-щипавки, чотири поліцаї. Вони сторчголовою попадали на землю, згорнули свої довгі прозорі крила в малі футлярчики за плечима й повихоплювали з піхов дебелі киї. Для остраху спробували їх на Муравлику, а потім гаркнули:

– Ти що тут витіваєш?

– Ох, панове поліцаї, на мене вчинили напад, – запхикала панна Сонечко. – Цей забіяка на мене накинувся.

Чули, що ця панна вигадала?

– Він підбіг до мене ззаду, та як штовхне, як штовхне...

Муравлик Ферда

Чули таку брехню? Адже ви знаєте, що Муравлик тільки раз плеснув її по спині!

– Він, мабуть, убив би мене, якби ці добродії комарики не прилетіли на поміч!

Яка ж це була неправда! А втім, комарикам сподобалось, що їх похвалили перед поліцаями, вони відразу набундючились і вдавали, ніби врятували від смерті сто Сонечок.

– То он який ти кавалер! – напустилися на Ферду щипавки. – Он що ти витворяєш, по очах навіть видно, який ти бешкетник!

Муравлик безпорадно озирався й не міг вимовити ані слова на захист.

– Ми тебе приборкаємо швидко! Не будеш більше бешкетувати!

Після цього один з поліцаїв дістав з торби наручники й надів їх Муравликові на руки.

– Арештувати його!

– Так, так, арештуйте його, панове поліцаї, – зраділа панна Сонечко. – Я розповім вам, що він іще тут витворяв.

Дивіться-но тільки, як ця панночка вміє намовляти!

– Адже це саме той, кого ви шукаєте, панове поліцаї! Це він запрягав тоді Слимака у візок!

От же ябеда ця Сонечко, і хто її тягнув за язик!

– То он ти який! – хором гукнули поліцаї до Муравлика. Тепер ти заплатиш за все! А зараз гайда до Слимака! Ось хто зрадіє, що ми тебе схопили!

Муравлик Ферда

Щипавки розкрили свої футлярчики, порозправляли довгі крильця, схопили Муравлика під руки і – хур-р-р! майнули до Слимака. А той саме простував до городу. Прочув, що там росте гарний салат, і поспішав, жадібно облизуючись, аж гидко було дивитись.

– Пане Слимаче, пане Слимаче, осьдечки він! Ми таки знайшли його! Відчиняйте швиденько, ми його у вас замкнемо!

Оце новина для Слимака! Він миттю зупинився:

– А покажіть-но його! – загорлав зловтішно, оглядаючи полоненого Муравлика. – Диви, який розбійник! Негайно замкніть його! – і Слимак задоволено відчинив двері своєї міцної хатки.

Тільки-но щипавки замкнули Муравлика, той почав гатити в двері ногами, грюкати кулаками, поривався тікати на волю, але не міг.

Він шкрябав, стукав, колупав стіни своєї в'язниці, та все марно. За те старий Слимак був ще дужче задоволений, бо відчував приємний лоскіт за спиною.

Чому вельмишановна скаржниця дмухала на кульбабу так обережно

Другого дня Ферду привели на суд. Закутого в кайдани, його вштовхнули до порожньої черепашки. Біля входу вже юрмився натовп комах. Вони штовхалися, натискали на передніх, зводилися навшпиньки й вигукували: "Це він, це він!"

У самій черепашці вже сиділи судді – три довгоносі жуки, а в кутку примостилися здивовані комарі, котрих викликано як свідків. Біля прокурора пишалася панна Сонечко. Тут належало бути й Слимакові, – але він не вмів так спритно скаржитись, як Сонечко, та й, зрештою, він не вліз би до черепашки.

Тільки-но ввели Муравлика, найвищий носатий жук, що був за голову суду, подзвонив і, коли запала мертва тиша, підвівся й проказав:

– Починаємо суд над великим злочинцем, підбурювачем і негідником Мурашкою Фердою. Про його провину розповість нам вельмишановна панна Сонечко.

Муравлик Ферда

І вельмишановна панна Сонечко напудрена, розмальована й модно вбрана – почала розповідати про те, як Ферда запрягав Слимака, як примушував його возити на посміх усім комахам, як подарував їй коника з візком, а той коник відразу ж утік, коли тільки вона спробувала відшмагати його батогом...

– Дозвольте запитати, за що вельмишановна панна скаржниця хотіла відшмагати коника батогом? – промовив суддя шанобливо.

– Він багато їв! – спокійно відповіла високоповажна панна скаржниця й додала, що тепер, мовляв, з вини Ферди вона тим візком не може їздити і він тільки заважає їй на подвір'ї. Потім обурено розповіла, як Муравлик напав на неї біля озера і як її врятували комарі, котрі можуть підтвердити все це перед високоповажним судом.

– То як, визнаєте себе винним? – гримнув суддя на Ферду.

Бідолашний Муравлик намагався все пояснити, але марно, бо комарі, горді з того, що про них говорять як про захисників, підтвердили все, що розповіла Сонечко.

Після цього принесли відквітлу кульбабу з шапкою білого пуху.

– Дмухніть! – наказав суддя Муравликові.

Ферда дмухнув щосили, і майже половина пуху обсипалась. Потім по черзі дмухнули носаті жуки. Облетіло ще трохи пуху. Потім дмухнула панна Сонечко, але так обережно, що жодна з пушинок навіть не ворухнулася.

Після цього порахували, скільки пушинок іще лишилося на кульбабі. Вийшло рівно двадцять п'ять.

Муравлик Ферда

– Слухайте вирок! – оголосив поважно суддя й знову підвівся. Всі принишкли й затамували подих, а суддя врочисто вів далі: – Мурашка Ферда дістане двадцять п'ять різок ззаду нижче пояса. Всі двадцять п'ять йому всипле кат Рогач, а присутніх гостей запрошуємо завтра прийти подивитись.

Присутні в залі зустріли вирок схвальним пожвавленням, а подекуди навіть почулися вигуки "браво!". Всі вже зарані тішилися з такого видовища. А Ферду тим часом відвели й знову замкнули у Слимака.

Як жуку Бронзівці не вдалася радіопередача

Трибуна, щойно збудована з нового, ще запашного дерева, була вже вщерть заповнена, а навколо стояла сила-силенна глядачів. Як тут було гарно! Золоті мушки, жуки в червоних, синіх, фіолетових шатах, строкаті картоплянки, пані Бджола, вся припудрена жовтим пилком, і, звичайно, панна Сонечко теж. Вона сиділа в окремій ложі.

Муравлик Ферда

Нагорі була кабіна жука Бронзівки – уславленого радіокоментатора. Він повинен був вести репортаж по радіо, а поки що смоктав м'ятну цукерку, щоб мати добрий голос.

Муравлик Ферда

Долі юрмилися звичайні жуки – брудні й запорошені, різна гусінь і черв'яки. Посеред майдану стояла велика лава, схожа на стіл, покритий великою скатертиною. Скатертина звисала аж до землі.

Це було місце кари. Поряд стояли майстри-ковалики, що зробили цю лаву.

Невже ковалики? Як же так?

Придивіться уважніше, адже це ті самі ковалики, які завжди помагали Муравликові в його роботі!

Ах ви зрадники! Він так вас любив, а ви змайстрували йому ешафот?

Та раптом юрба загомоніла, цікаві почали озиратися, ставати навшпиньки й гукати: "Ведуть, ведуть!"

Муравлик ішов блідий мов крейда, а за ним простував жук Рогач із замашною різкою.

Перед лавою Муравлик помітив коваликів і здивовано поглянув їм просто в обличчя, але ті вдавали, що його зовсім не знають, і лише закліпали очима, ніби очі були в них запорошені.

– Ану, лягай на лаву! – наказав Рогач Муравликові.

Ферда мусив лягти, а ковалики прив'язали його до лави, щоб він менше крутився, коли почнуть його бити. Муравлик знову пильно подивився їм в обличчя, та ковалики наче вперше його бачили – тільки кліпали очима, ніби очі були в них запорошені.

Муравлик Ферда

– Все готово? – запитав нарешті Рогач.

– Все, – відповіли ковалики й виструнчились осторонь. Тільки один з них на мить нахилився над лавою і щось шепнув. Але ніхто цього не помітив.

А тепер послухаймо, що тим часом говорив по радіо Бронзівка:

– Алло, алло, саме цю мить Рогач бере в руки чималу різку. Це дебелий парубок, і я не хотів би скуштувати жодного з його ударів, не те що всі двадцять п'ять. Увага, увага. Рогач саме наміряється до першого удару, а красуня Сонечко цей час дістає хустинку, щоб втерти носа. Увага, увага. Рогач уже... О-о-о-йой! – вигукнув диктор і занімів на якусь мить.

З репродукторів почувся лише тріск, якісь вигуки, метушня, і тільки згодом знову залунав голос Бронзівки.

– Прошу пробачити, шановні слухачі, за вимушену перерву. Трапилось щось неймовірне, і я ще досі не можу опам'ятатись. Коли Рогач замахнувся, щоб ударити підсудного, й різка вже ось-ось мала стьобнути, лава раптом підстрибнула й разом з підсудним Мурашкою Фердою полетіла геть.

Муравлик Ферда

Знизу ми помітили, що під лавою мелькнув зелений коник, який, напевне, заліз туди навмисно, а тепер дременув разом з Фердою. Внизу піді мною страшенна паніка. Ковалики, що допомагали катові, у метушні попадали йому під ноги, і Рогач, замість шмагонути лозиною Муравлика, добре потяг нею панну Сонечко. Якийсь черевань, що сидів біля неї, так налякався, що впав, задриґавши ногами, й запорошив обличчя панни Сонечко.

Муравлик Ферда

Два водолази підхопили панну Сонечко під руки й мерщій потягли до ставка, щоб змити з неї пилюку. Панна Сонечко пручається, верещить, не хоче купатись, а жук-черевань виправдовується, що, мовляв, це сталося ненароком.

Комашня внизу кричить, щоб повернули плату за квитки, хоч ніхто їх і не купляв, а черв'як нарікає, що набрався від когось бліх. Ось між хробаками зчинилася бійка, вони вже попадали...

На цьому радіо раптом замовкло. Мабуть, хтось перетяв Бронзівці дрота.

Що ж, власне, сталося?

Ферда не міг збагнути, що з ним діється. Він відчував тільки, що лава разом з ним здійнялася вгору, – хур-р-р – летіла якусь мить, потім підстрибнула ще вище й нарешті приземлилася. Пута на Ферді попустилися – то коник перегриз їх.

Можете собі уявити, як був здивований Ферда, коли побачив, що приручений коник, який втік від Сонечка, тепер знову стояв перед ним. Зворушений до сліз Муравлик обняв коника за шию, як тоді, коли вранці побачив його перед своїм порогом. Від хвилювання Ферда не почув навіть, як над ним щось захурчало і біля нього опустилися два ковалики.

Муравлик обернувся до них лише тоді, коли вони його запитали:

– То як, вам сподобалось?

Муравлик нічого не розумів. І не дивно, бо звідки йому було знати, що то ковалики все підстроїли так, аби ніхто ні про що не рознюхав. Лише тепер вони все пояснили.

Отже, ковалики як досвідчені майстри самі запропонували зробити лаву-ешафот для Муравлика. Суд погодився, а ковалики нишком привели Муравликового скакуна й заховали під лавою. Коли Рогач замахнувся різкою, вони шепнули: "Гайда!" – коник стрибнув і накивав п'ятами. Оце й усе.

Але для Муравлика, радили вони, буде найкраще, якщо він негайно залишить ці краї. Рогач затаїв на нього велику злість і, напевне, спробує помститись.

Слимак теж як не лусне спересердя. Кажуть, що він набрав у свою хатину цілу зграю озброєних розбишак з якихось невідомих комах і вирушив на пошуки Муравлика. А носаті жуки, судді, зрозуміло, вже видали наказ про арешт Муравлика й оголосили про це по радіо, а тому найкраще Ферді зникнути.

Муравлик Ферда

Муравликові це дуже не сподобалось, але кінець кінцем він таки змушений був визнати, що ковалики радять добре.

– Нехай буде так, але на прощання давайте хоч улаштуємо гучний банкет, – вирішив він нарешті.

– Гаразд, улаштуємо! – гукнули захоплено ковалики. – Тільки доручіть це нам, ми про все подбаємо.

І одразу ж полетіли кудись.

Про великий нічний банкет

Ферда теж не гаяв часу, заходився майструвати лави й столи. А гості вже почали збиратися. Ковалики привели кількох бджіл з торбинками, повними медових калачів. З'явився й Цвіркун, тягнучи за собою радіоприймач. Він захекався так, що ледве дихав. Сівши на лаву, шановний пан Цвіркун попросив чогось напитись.

Муравлик Ферда

Але напоїв поки що не було. Зате якийсь ласун приніс на спині величезну гусінь, відгодовану, мов порося, хоч зараз у піч.

Про банкет якось дізналися комарі. Їм було дуже ніяково, що вони пішли на поводі в Сонечка й наклепали такого на Муравлика. Вони самі попросилися грати на банкеті, аби тільки Муравлик пробачив їм.

– Ай справді, – сказав Муравлик, – нехай пограють, адже можна по черзі – трохи радіо, а трохи комарі.

Та ось прибули вже й напої. Джмелі принесли величезні бочки, повні чудесного медку. Можна було починати банкет.

Прийшли на банкет і червоні лісові козачки. Вони пекли гусеницю й розносили калачі.

Муравлик Ферда

Коли заграла музика, почалися танці. Ферда танцював із Бджолою, Цвіркун пішов у коло з нічним метеликом, що теж сюди заблукав, а ковалики та джмелі крутилися з червоними козачихами.

Ах, як спочатку соромились і червоніли козачихи, та згодом вони розійшлися й вертілись, мов дзиґи. Найбільше рум'яніла їхня матуся, і це всім дуже подобалось. Тому її запрошували частіше від інших. Раптом, невідомо звідки, з'явилися золотаві світлячки й закружляли, дивуючись з веселощів.

І тому, що свято їм дуже сподобалось, вони світили гостям цілісіньку ніч.

Коли всі наїлися й натанцювалися досхочу, почалися ігри. Гралися в гусей і сірого вовка, в піжмурки, сліпу бабу, подоляночку, павука й мух аж до самого ранку.

Муравлик Ферда

Про великі чародійства павука Подорожника и про розлуку з Фердою

Муравлик Ферда

Ну, а тепер почалося найцікавіше. Ковалики привели павука Подорожника. Цей штукар був у фраку, з циліндром на голові, наче фокусник з естради. Але ж це й справді був фокусник! Він почав не гаючись.

Виліз на стілець, закачав рукава й мовив:

– Вельмишановні громадяни, прошу вас пересвідчитись, що в руках у мене нічого нема! Тільки прошу подивитися зблизька!

Якийсь ковалик підійшов ближче й почав придивлятися, а фокусник тим часом витяг у нього з носа дві кісточки доміно. Присутні вибухли сміхом, а ковалик від жаху аж закляк.

– Хто ще хоче подивитись?

Насмілилось одне козаченя. Власне, воно не само насмілилось, а його підштовхнули наперед два комарики, і козаченя стояло тепер геть червоне, аж пашіло, перед чародієм.

– А чекайте-но, що це у вас за вухом? – каже Чародій і тягне щось у козаченяти з вуха. Козаченятко аж завмерло, адже в нього там нічого не було, а присутні качалися зо сміху. Ось чародій починає щось розгортати. Що? Звідки? Це був слинявчик, зелененький у білу крапочку.

– Заждіть-но, заждіть!.. – вигукує знову чародій і тягне з другого вуха козаченяти жовту хустинку, а з носа – черевички, та ще й питає:

– А що то у вас у рукаві? – Він заглядає в рукав і дістає звідти маленького метелика з жовтогарячими крильцями й пускає його в повітря.

Муравлик Ферда

Усі присутні не вірили власним очам, аж роти пороззявляли з подиву.

– А тепер покажемо головний фокус! – вигукнув чародій і заклав руки за спину. Він злегенька підняв свій фрак і нахилив голову. Навколо запала мертва тиша. Спершу ніхто нічого не бачив, але за мить усі загомоніли разом:

– Погляньте, погляньте!

Над павучком здіймалася вгору якась хмаринка.

Хмаринка набухала й набухала, поки всі побачили, що вона зіткана з тонесеньких павутинок і нагадує собою щось подібне до повітряної кулі.

Це, й справді була повітряна куля, що трималася на тонесеньких линвах. Павучок заплів до них маленьку дощану лавочку й запросив Муравлика сісти на неї. Як тільки Муравлик там примостився, серед принишклої публіки почувся радісний гомін.

Муравлик Ферда

– Ура-а! – загукало товариство, і ніхто навіть не помітив, як повітряна куля з Муравликом одірвалася від землі. А коли нарешті помітили це, повітряна куля вже мчала, підхоплена вітром.

Муравлик стояв на лавочці й прощально махав хустинкою.

– Куди це він? Куди? – перепитували одне в одного вкрай здивовані жуки й комахи.

– Ген-ген далеко, шановні, дале-еко! – пояснювали ковалики.

– Та він же навіть не попрощався з нами! – бідкалось усе товариство.

– А навіщо те прощання! І для нього, і для нас краще, що він майнув відразу, без прощання. Можливо, що він дістанеться додому, щасливо заживе між своїми! – втішали всіх ковалики.

– А-я-яй, та я ж забула навіть подякувати йому за цей слинявчик, – заголосила збентежена козачиха, пориваючись бігти за повітряною кулею.

– А я не подякувала йому за хустинку й черевички, – розпачливо гукала друга і теж хотіла кинутись слідом за повітряною кулею.

Муравлик Ферда

– Облиште, все одно вам не наздогнати її! – зупиняли їх ковалики.

– Адже вона вже далеко, – докинув і коник-стрибунець.

І це була правда. Повітряної кулі вже не було видно. Всі гості потиснули одне одному руки й пішли собі по домівках. Лишилися тільки червоні козаченята-прибиральниці. А Муравлик тим часом усе летів і летів. Що зичили йому ковалики? Можливо, він таки дістанеться до своїх і заживе щасливо.

* * *

Того дня комарі зустріли біля ставка панну Сонечко. Вони сховалися за кущ, наробили з мулу кульок і, коли вона проходила повз них, наліпили їй ці кульки на спину, де замість семи краплинок стало штук з п'ятнадцять.

Ох і рюмсала ж та панночка!

Муравлик Ферда

Частини:

1. Спритний муравлик   
2. Ферда на чужій роботі   
3. Ферда в мурашнику   



Автор: Секора О.; ілюстратор: Секора О.

Фейсбук-група Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Група Вконтакті Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Живий журнал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Телеграм-канал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Інстаграм Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Ютуб-канал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн

На цьому сайті можна читати книжки для дітей, скачувати їх у форматі .doc, слухати аудіоказки та дивитися відеоказки.



У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова


Посилання на
сайти з дитячими
книгами
українською
мовою

Казка українською

Читанка

Читай онлайн

Книги для батьків та дітей

Бібліотека книг українською

Дерево казок

Казка українською мовою


Якщо у вас є сайт, на якому можна скачати, або прочитати дитячi книги українською мовою, напишіть мені і я додам ваш сайт до цього перелiку.

Гостьова книга Контакти


Посилання на
сайти з ілюстраціями
до дитячих книг

polny-shkaf

shaltay0boltay

Картинки и разговоры

Детская книга

Olgica

Kid-book-museum

Valerij SURKOV

Диафильмы.su






© 2015-2019 Валерія Воробйова