Казка.укр - Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською

Шановні волонтери! Ви можете вільно брати всі книжки на цьому сайті та роздруковувати їх для дітей України. Дякую вам за підтримку!

Фейсбук-група Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Живий журнал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Телеграм-канал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Інстаграм Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Ютуб-канал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн


Астрід Ліндгрен

Малий і Карлсон, що живе на даху

Переклад українською – Ольга Сенюк
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – А.Савченко

Перша книга про Карлсона

Зміст:
Про Карлсона, що живе на даху
Карлсон будує вежу
Карлсон грається в намета
Карлсон б'ється об заклад
Карлсон жартує
Карлсон грається в привида
Карлсон виступає з ученим собакою Альбергом
Карлсон приходить на іменини

Карлсон жартує

– Ну, а тепер я хочу трохи розважитися, – заявив через хвилину Карлсон. – Ходімо погуляєм по дахах і там уже щось придумаємо.

Малий радо пристав на це. Він узяв Карлсона за руку, і вони разом вийшли на дах. Уже починало смеркати, і все довкола було дуже гарне небо таке синє, як буває тільки весною, будинки, як завжди в присмерку, здавались якимись таємничими, парк унизу, де Малий звичайно грався, світився зеленню, ніби в казці, а від високих тополь, що росли на подвір'ї, аж до самого даху линув приємний запах.

Вечір був просто чудовий – саме гуляти на даху. Всі вікна стояли відчинені, і з них чути було найрізноманітніші звуки тиху розмову, дитячий сміх і плач, гавкіт собаки, бренькіт на піаніно і брязкіт посуду десь на кухні. На вулиці загуркотів мотоцикл, а коли він промчав, з'явилась коняка, цокаючи копитами по бруку; за нею немилосердно торохтів візок.

– Коли б люди знали, як гарно гуляти на даху, вони б ніколи не ходили вулицями, – сказав Малий. – О, як тут гарно!

– Еге ж, і дуже небезпечно, – мовив Карлсон, – тому що легко можна дати сторчака. Я покажу тобі такі місця, де майже завжди падаєш.

Будинки стояли так близько один до одного, що можна було вільно йти з даху на дах. Дивовижні виступи, мансарди, димарі, куточки й закамарки надавали дахам цікавої різноманітності.

І справді, тут було так небезпечно, що аж мурашки бігали по спині. В одному місці між двома будинками була широка прогалина, і Малий трохи не впав у неї. Та Карлсон останньої миті схопив його, коли хлопець одною ногою висів уже за краєм даху.

Малий і Карлсон, що живе на даху

– Ну що, весело? – спитав Карлсон. – Це якраз те, про що я тобі казав. Ану спробуй ще раз!

Проте Малий не мав бажання пробувати ще раз. Йому й одного разу було забагато. Траплялося чимало таких місць, де доводилось майже лізти рачки, щоб не скотитися; Карлсон хотів, щоб Малий якомога більше натішився, тому не завжди вибирав найлегший шлях.

– А тепер, я гадаю, нам треба трохи пожартувати, – сказав Карлсон. – Вечорами я часто гуляю на дахах і люблю пожартувати з людей, що живуть у цих мансардах.

– Як пожартувати? – спитав Малий.

– Всяко, залежно з ким. Я ніколи не жартую двічі однаково. Вгадай, хто найкращий у світі жартун?

Раптом десь поблизу заплакало немовля. Малий і раніше чув дитячий плач, але потім стало тихо. Мабуть, дитина на хвильку заспокоїлась, а тепер знов почала плакати.

Плач долинав з вікна найближчої мансарди – такий жалібний і самітний.

– Бідне дитя! – сказав Малий. – Йому, певне, болить животик.

– Ми зараз йому поможемо, – мовив Карлсон. – Ходімо!

Вони пішли вздовж ринви і нарешті опинилися під вікном мансарди. Карлсон витяг шию і обережно зазирнув досередини.

Малий і Карлсон, що живе на даху

– Дуже занедбана дитина, – сказав він. – Ну, звичайно, мама з татом десь вештаються.

Немовля заплакало ще жалібніше.

– Спокійно, тільки спокійно! – сказав Карлсон і перевалився через вікно. – Іде Карлсон, що живе на даху, найкраща в світі нянька.

Малий не хотів залишатися сам за вікном і поліз до кімнати слідом за Карлсоном, хоч і побоювався що буде, коли раптом повернуться додому мама й тато дитини?

Зате Карлсон анітрохи не боявся. Він підійшов до ліжечка, де лежало немовля, і полоскотав його біля шиї пухкеньким вказівним пальцем.

– Люлі-люлі-лю, – жартівливо проказав він.

Потім обернувся до Малого й пояснив:

– Так завжди заспокоюють маленьких дітей, коли вони плачуть.

З несподіванки немовля на мить затихло, та потім заревло ще дужче.

– Люлі-люлі-лю! – знову сказав Карлсон і додав – А ще з дітьми ось як треба робити.

Він узяв немовля з ліжечка і кілька разів підкинув до стелі. Мабуть, дитині це сподобалось, бо раптом вона злегка усміхнулась беззубим ротиком.

Карлсон дуже запишався.

– Забавити дитину – невелика штука, – сказав він. – Найкраща в світі нянька…

Та закінчити він не встиг, бо дитина знов зайшлася плачем.

Малий і Карлсон, що живе на даху

– Люлі-люлі-лю! – сердито гримнув Карлсон і ще дужче почав підкидати немовля вгору. – Люлі-люлі-лю! Чуєш, що я тобі кажу!

Але дитина верещала на все горло, і Малий простяг до неї руки.

– Дай, я візьму її, – сказав він.

Малий дуже любив дітей і при нагоді завжди просив маму й тата подарувати йому маленьку сестричку, коли вже вони нізащо не хочуть купити йому собаку.

Він узяв від Карлсона згорточок і ніжно притулив його до себе.

– Не плач, люба моя, – сказав він. – Ти ж така гарненька.

Дитина замовкла й подивилась на Малого блискучими поважними оченятами.

Потім знов засміялась беззубим ротиком і щось тихенько залебеділа.

Малий і Карлсон, що живе на даху

– Це моє «люлі-люлі-лю» так помогло, – сказав Карлсон. – «Люлі-люлі-лю» завжди помагає, я вже тисячу разів пересвідчився в цьому.

– Цікаво, як вона зветься, – сказав Малий і легенько провів пальцем по ніжній щічці немовляти.

– Гуль-Фія, – заявив Карлсон, – дівчатка найчастіше мають таке наймення.

Малий ніколи не чув, щоб якась дівчинка звалась «Гуль-Фія», проте він подумав, що вже хто-хто, а найкраща в світі нянька знає, як звичайно називають дівчаток.

– Гуль-Фіє, серденько, ти, певне, голодна, – сказав Малий, бо Гуль-Фія намагалася схопити губами його пальця.

– Якщо Гуль-Фія голодна, то ось тут є ковбаса й картопля, – мовив Карлсон, зазирнувши до кухонної шафки. – Жодна дитина не помре з голоду, поки Карлсон має ковбасу й картоплю.

Але Малому здалося, що Гуль-Фія не буде їсти ковбасу й картоплю.

– Таких маленьких дітей годують молоком, – зауважив він.

– Ти гадаєш, що найкраща в світі нянька не знає, чим годують дітей, а чим ні? – спитав Карлсон. – Але якщо ти так наполягаєш, то я можу полетіти по корову! – Він сердито зиркнув на вікно й додав: – Хоч важко буде затягти корову крізь таке мізерне віконце.

Гуль-Фія марно ловила пальця Малого і жалібно пхикала. Вона, мабуть, таки справді була голодна.

Малий понишпорив у шафці, проте молока не знайшов там тільки лежало на тарілці три холодні кружальця ковбаси.

– Спокійно, тільки спокійно! – сказав Карлсон. – Я згадав, де є молоко. Я сам інколи сьорбаю там. Гей-гоп, Малий, я швидко повернуся!

Карлсон покрутив за ґудзика на животі, і не встиг Малий рота розтулити, як він шугнув у вікно.

Малий і Карлсон, що живе на даху

Малий страшенно перелякався. А що буде, як Карлсон, за своєю звичкою, застряне на кілька годин? Або як повернуться мама й тато Гуль-Фії і застануть її на руках у Малого!

Проте він недовго хвилювався: цього разу Карлсон не забарився. Гордий, мов півень, він залетів у вікно, тримаючи в руці пляшечку, з якої годують немовлят.

– Де ти дістав її? – здивувався Малий.

– Там, де завжди беру молоко, – відповів Карлсон. – На одному балконі в Естермальме.

– Ти що, поцупив пляшечку? – спитав Малий, зовсім переляканий.

– Ні, позичив, – відповів Карлсон.

– Позичив Коли ж ти гадаєш віддати її?

– Ніколи!

Малий пильно подивився на Карлсона, але той лиш махнув рукою:

– Дурниці, не варто й згадувати. Якась там нещасна пляшечка молока. Там є одна родина, що має трійнята, і на балконі в них у відрах із кригою повно-повнісінько пляшечок з молоком. Вони будуть тільки раді, що я позичив трошки молока для Гуль-Фії.

Гуль-Фія простягла рученята до пляшечки й нетерпляче зацмокала губами.

– Я зараз трошки підігрію молоко, – сказав Малий і передав дитину Карлсонові.

Поки він на плитці підігрівав пляшечку, Карлсон знов заходився вигукувати своє «люлі-люлі-лю» і підкидати немовля до стелі.

Малий і Карлсон, що живе на даху

Через деякий час Гуль-Фія лежала вже в своєму ліжечку й міцно спала. Вона наїлася і була задоволена.

Малий упадав біля неї, Карлсон лоскотав її пальцем і кричав «люлі-люлі-лю», але Гуль-Фія все одно заснула, бо добре наїлася і була стомлена.

– А тепер, перше ніж піти звідси, ми трошки пожартуємо, – сказав Карлсон.

Він підійшов до шафки й дістав з тарілки ковбасу. Малий витріщив на нього очі.

– Ось побачиш, що я втну. – Карлсон почепив кружальце ковбаси на клямку кухонних дверей.

– Номер перший, – заявив він і задоволено кивнув головою.

Потім Карлсон підбіг до шафки. На ній стояв гарний білий порцеляновий голуб. Малий не встиг і слова вимовити, як Карлсон тицьнув у дзьоб голубові кружальце ковбаси.

– Номер другий, – мовив Карлсон. – А номер третій дістане Гуль-Фія.

Він настромив останнє кружальце на шпичку і засунув її в кулачок сонній Гуль-Фії. Це справді було смішно.

Здавалося, що Гуль-Фія сама пішла, взяла собі кружальце ковбаси і з ним заснула. Проте Малий про всяк випадок сказав:

– Будь ласка, не роби цього!

– Спокійно, тільки спокійно! – відповів Карлсон. – Це назавжди відучить її маму й тата вештатися десь вечорами.

– Чому?

– Дитину, що сама встає і бере собі ковбасу, вони не наважаться більше лишити без нікого. Бо хтозна, що вона захоче взяти наступного разу. Може, татове пиво?

І Карлсон ще раз подивився, чи міцно тримає ковбасу маленька Гуль-Фія.

– Спокійно, тільки спокійно! – сказав він. – Я знаю, що роблю. Адже я найкраща в світі нянька.

Раптом Малий почув, що хтось піднімається сходами, і дуже злякався.

– Вони йдуть! – прошепотів він.

– Спокійно, тільки спокійно! – сказав Карлсон, і вони обидва кинулись до вікна.

У шпарку вже встромили ключа. Малий подумав, що все пропало. Але, на щастя, він таки встиг перелізти через підвіконня.

За мить двері відчинились, і жіночий голос сказав:

– А маленька Сусана, люба мамина донька, спить собі та й спить!

– Еге ж, справді спить собі й спить, – озвався чоловічий голос.

Але потім почувся крик. Малий збагнув, що це мама й тато Гуль-Фії побачили у неї в руці ковбасу.

***

Малий не чекав, що буде далі, а кинувся доганяти найкращу в світі няньку – вона, зачувши голоси, швидко сховалася за димарем.

– Хочеш побачити волоцюг? – спитав Карлсон Малого, коли вони трохи відсапались. – Я маю тут в одній мансарді двох першокласних волоцюг.

Карлсон говорив так, ніби то були його власні волоцюги. Малий, звичайно, знав, що вони не його, та все одно захотів побачити їх.

З вікна мансарди, де мешкали волоцюги, долинав галас і сміх.

– О, та в них весело! – сказав Карлсон. – Ходімо побачимо, чого вони так радіють.

Вони побралися вздовж ринви до мансарди, і Карлсон зазирнув досередини. Вікно було завішене фіранками, але в одному місці лишилася шпарка, і в неї видно було кімнату.

– У волоцюг гості, – прошепотів Карлсон.

Малий і Карлсон, що живе на даху

Малий і собі зазирнув у шпарку. В кімнаті сиділо два жевжики, що справді скидалися на волоцюг, і з ними приємний, скромний хлопець, такий на вигляд, немов він прибув з того села, де мешкала бабуся Малого.

– Знаєш, що я думаю? – прошепотів Карлсон. – Я думаю, що волоцюги самі хочуть із когось пожартувати. Але зась, ми їм не дамо!

Він ще раз зазирнув усередину.

– Присягаюся, що вони лаштуються утнути щось тому бідоласі з червоною краваткою!

Волоцюги та хлопець з червоною краваткою сиділи за невеличким столиком біля самого вікна. Вони їли й пили. Коли-не-коли волоцюги ласкаво поплескували свого гостя по плечу й примовляли:

– Ми такі раді, що зустріли тебе, любий Оскаре!

– Я теж радий, – казав Оскар. – Коли вперше приїжджаєш до міста, як оце я, то так хочеться знайти добрих друзів, вірних і надійних. А то не знаєш, куди поткнутися. Або ще натрапиш на якихось негідників.

Волоцюги кивали головами.

– Так, так, негідникам легко попасти в руки, – сказав один із волоцюг, на ім'я Рулле. – Це велике щастя, що ти зустрів Філле й мене!

– Еге ж, якби ти не трапив на Рулле й на мене, тобі справді довелося б скрутно. А тепер їж, пий і почувай себе як дома, – сказав той, що його звали Філле, і знову поплескав Оскара по плечу.

Малий і Карлсон, що живе на даху

Але те, що Філле зробив потім, страх як здивувало Малого він, ніби випадково, засунув руку до задньої кишені Оскарових штанів, витяг звідти гаманця і обережно сховав його в задню кишеню своїх власних штанів. А Оскар нічого не помітив. Може, тому, що саме тієї миті Рулле гаряче обіймав його. Та коли Рулле одвів руку, в ній виявився Оскарів годинник. Рулле теж сховав його в задню кишеню своїх штанів. А Оскар нічого не помітив.

І тоді Карлсон, що живе на даху, обережно просунув свою пухку руку в шпарку між фіранками і витяг Оскарового гаманця з кишені Філле. А той нічого не помітив. Потім Карлсон знову просунув у шпарку свою пухку руку і витяг з кишені Рулле годинника. А Рулле теж нічого не помітив.

Малий і Карлсон, що живе на даху

Трохи згодом, коли Рулле, Філле й Оскар ще попоїли і ще попили, Філле засунув руку до своєї кишені й виявив, що гаманця нема. Тоді він сердито глянув на Рулле й сказав:

– Слухай-но, Рулле, ану ходімо до сіней. Мені треба з тобою поговорити.

Але саме тієї миті Рулле помацав у себе в кишені, завважив, що немає годинника, і сказав:

– От добре. Бо в мене теж до тебе невідкладна справа.

Отож Філле та Рулле вийшли до сіней, а нещасний Оскар залишився сам. Йому, певне, було нудно сидіти, бо за якийсь час він підвівся і також вийшов до сіней поглянути, що роблять його нові приятелі.

Тоді Карлсон швиденько переліз через підвіконня й поклав Оскарового гаманця в миску. Гаманець не намок, бо Філле й Оскар висьорбали з миски всю юшку. А годинника Карлсон повісив аж на лампу під стелею. Він там висів на видноті, погойдуючись на ланцюжку, і Філле, Рулле та Оскар відразу побачили його, як тільки повернулися з сіней.

Малий і Карлсон, що живе на даху

Проте Карлсона вони не помітили, бо він заліз під стіл за скатертину, що звисала майже до самої підлоги. Малий теж примостився біля нього, бо він, хоч як боявся, але хотів бути разом з Карлсоном.

– Гляньте, на лампі висить мій годинник! – вигукнув Оскар. – Як він міг там опинитися?

Він підійшов до лампи, зняв годинника й сховав його до кишені свого жилета.

– А ось лежить і мій гаманець, ви подумайте! – знову вигукнув він, заглянувши в миску. – Ото дивина!

Рулле й Філле вражено глянули на Оскара, і Філле сказав:

– А у вас у селі хлопці, видно, теж маху не дають!

Потім вони всі троє знов посідали довкола столу.

– Любий Оскаре, – мовив Філле, – поїж і випий ще трохи.

І Оскар, Рулле та Філле знов заходилися їсти й пити і поплескувати один одного по плечах.

Трохи згодом Філле засунув руку під скатертину і обережно поклав біля себе на підлогу Оскарів гаманець. Мабуть, він думав, що так буде безпечніше, аніж ховати його до своєї кишені. Та він помилився: Карлсон відразу схопив гаманця й тицьнув його в руку Рулле.

Тоді Рулле сказав:

– Філле, я був до тебе несправедливий, ти шляхетна людина.

За хвилину Рулле засунув руку під скатертину і обережно поклав біля себе на підлогу Оскарів годинник. Карлсон узяв його, легенько торкнув за ногу Філле й віддав йому годинника.

Тоді й Філле сказав:

– Немає кращого товариша за тебе, Рулле!

А невдовзі Оскар спитав:

– Де мій гаманець? Де мій годинник?

Тієї ж миті гаманець і годинник знов опинились на підлозі під столом, бо ні Філле, ні Рулле не хотіли мати при собі крадених речей, якщо Оскар зчинить галас. А Оскар і справді почав кричати, щоб йому повернули гаманця й годинника.

Тоді Філле гукнув:

– Звідки ми знаємо, де ти дів свого нікчемного гаманця!

А Рулле додав:

– Ми не бачили твого паршивого годинника! Сам стережи свої речі!

Але тієї миті Карлсон підняв з підлоги спочатку гаманця, а потім годинника і всунув їх у руки Оскарові. Той схопив свої речі і сказав:

– Дякую, любий Філле, дякую, любий Рулле. Але більше так не жартуйте зі мною.

Тоді Карлсон з усієї сили вдарив Філле по нозі.

– Ти мені заплатиш за це, Рулле! – заверещав той.

Тоді Карлсон з усієї сили вдарив по нозі Рулле.

– Ти здурів, Філле? Чого ти б'єшся? – крикнув Рулле.

І вони посхоплювалися й почали так лупцювати один одного, що всі тарілки попадали зі столу й порозбивалися в друзки. Оскар страшенно перелякався, сховав свого гаманця та годинника і чимдуж дременув з кімнати.

Малий і Карлсон, що живе на даху

Більше він туди не повертався.

Малий теж злякався, але не міг утекти і тому, причаївшись, як миша, сидів під столом.

Філле був дужчий за Рулле, він виштовхав його аж до сіней і ще там частував стусанами.

Тоді Карлсон і Малий мерщій вилізли з-під столу й побачили, що всі тарілки побиті вщент, лише миска ціла.

– Чого миска має бути ціла, як усі тарілки побиті? Це ж буде така самотня й нещасна миска! – сказав Карлсон і щосили шпурнув миску додолу.

Потім вони з Малим кинулися до вікна й швидко вилізли на дах.

Малий почув, як волоцюги повернулися до кімнати і як Філле сказав:

– На якого біса ти, дурню, віддав йому годинника й гаманця?

– Ти що, здурів? – відповів Рулле. – Це ж ти віддав їх!

Почувши їхню лайку, Карлсон так зареготав, що в нього аж живіт затрясся.

Потім він сказав:

– Ну, на сьогодні годі.

Малому також здавалося, що вони сьогодні досить уже нажартувалися.

Тим часом зовсім стемніло, і Малий та Карлсон, взявшись за руки, подалися назад дахами до Карлсонової хатки, що стояла за димарем на тому будинку, де жив Малий.

Коли вони вже майже дійшли туди, то почули, що внизу, гучно сигналячи сиреною, мчить пожежна машина.

– Певне, десь горить, – сказав Малий. – Бачиш, приїхали пожежники.

– А що, як це в твоєму домі? – з надією в голосі мовив Карлсон. – От хай тільки вони покличуть мене, і я їм відразу допоможу. Я ж найкращий у світі пожежник!

Малий і Карлсон, що живе на даху

З даху їм видно було, що пожежна машина зупинилась якраз перед будинком Малого і довкола неї зібрався натовп. Але пожежі вони ніде не бачили. Та раптом від машини до даху швидко звелася довжелезна драбина, достеменно така, як буває в пожежників.

– А що, як це по мене? – враз занепокоївся Малий, згадавши про записку, що її він лишив у своїй кімнаті адже тепер уже було досить-таки пізно.

– Чого б це пак? – здивувався Карлсон. – Невже комусь могло не сподобатись, що ти надумав трохи погуляти по даху?

– Еге ж, моїй мамі, – сказав Малий. – У неї нерви…

Малий і Карлсон, що живе на даху

Коли Малий подумав про це, йому стало шкода мами, і він захотів швидше повернутися додому.

– А можна було б трохи пожартувати з пожежниками, – запропонував Карлсон.

Проте Малий не хотів більше жартувати. Він тихенько стояв і чекав, коли вже нарешті добереться до нього драбиною пожежник.

– Ну добре, – погодився Карлсон. – Мабуть, пора й мені лягати. Звичайно, ми поводилися дуже чемно, просто на диво спокійно, але ж не слід забувати, що в мене була сьогодні вранці гарячка щонайменше тридцять – сорок градусів.

І Карлсон подався до своєї хатки.

– Гей-гоп, Малий! – вигукнув він.

– Гей-гоп, Карлсоне! – озвався Малий, не зводячи погляду з пожежника, що дедалі вище вилазив драбиною.

– Слухай, Малий! – гукнув Карлсон, перше ніж сховатися за димарем. – Не кажи пожежникові, що я тут живу! Ти ж знаєш, я найкращий у світі пожежник, і вони будуть щоразу посилати по мене, коли десь загориться будинок.

Малий і Карлсон, що живе на даху

Пожежник був уже близько.

– Не рухайся з місця! – звелів він Малому. – Стій спокійно, я зараз вилізу і зніму тебе!

Малий подумав, що це велика люб'язність пожежникова – застерегти його, проте вона зовсім зайва. Він же гуляв по дахах від самого обіду, а тут йому не дозволяють ступити кілька кроків до драбини.

– Це моя мама послала вас? – спитав Малий пожежника, коли той ніс його драбиною.

– Звичайно, мама, а хто ж, – відповів пожежник. – Але… мені весь час здавалося, що на даху було двоє хлопців.

Малий згадав, що просив його Карлсон, і поважно відповів:

– Ні, там, крім мене, не було більше нікого.

У мами справді були «нерви». Вона, і тато, і Боссе, і Бетан, і ще багато інших людей чекали внизу на Малого. Мама кинулась до нього, обняла його; вона й сміялися, й плакала. Потім тато поніс його додому, міцно пригортаючи до себе.

Малий і Карлсон, що живе на даху

– Як ти нас налякав, Малий! – мовив Боссе.

А Бетан теж плакала й казала крізь сльози:

– Обіцяй, що більше ніколи так не робитимеш! Чуєш, ніколи!

А через годину, як Малий лежав уже в ліжку, біля нього зібралась уся родина, ніби це був день його народження. Але тато сказав дуже поважно:

– Невже ти не розумів, що ми будемо хвилюватися? Не думав, що мама журитиметься й плакатиме

Малий заворушився на ліжку.

– Ну чого було хвилюватися? – буркнув він.

Мама міцно-міцно обняла його.

– Подумай тільки, а якби ти впав, – сказала вона. – Якби ми втратили тебе?

– Ви б тоді жалкували за мною? – з надією в голосі спитав Малий.

– Звичайно, жалкували б, а як же ти гадаєш? – відповіла мама. – Ти ж сам знаєш, що ми не віддали б тебе ні за які скарби на світі.

– Не віддали б навіть за сто тисяч мільйонів крон?

– Навіть за сто тисяч мільйонів крон.

– То я так дорого коштую? – здивувався Малий.

– Еге ж, – сказала мама і обняла його ще раз.

Малий міркував собі сто тисяч мільйонів крон, яка величезна купа грошей! Невже він справді може так дорого коштувати? Адже цуценя, чудове цуценя можна купити всього лише за п'ятдесят крон.

– Слухайте, тату, – сказав нарешті Малий, – якщо я справді коштую сто тисяч мільйонів крон, то чи не можна мені одержати з цих грошей тепер п'ятдесят крон, щоб я купив собі маленького песика?

Зміст:
Про Карлсона, що живе на даху
Карлсон будує вежу
Карлсон грається в намета
Карлсон б'ється об заклад
Карлсон жартує
Карлсон грається в привида
Карлсон виступає з ученим собакою Альбергом
Карлсон приходить на іменини




Пропонуємо також:


У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова

Гостьова книга - Контакти

Підтримайте наш сайт. Картка Приватбанку: 5168745115737527
PayPal: anfiskinamama@gmail.com

Шановні спонсори! Дякую вам за підтримку сайту. На жаль, зникла можливіть переглядати наш сайт без реклами, сподіваюсь це виправити.

© 2015-2022 Валерія Воробйова