Казка.укр - Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською

Шановні волонтери! Ви можете вільно брати всі книжки на цьому сайті та роздруковувати їх для дітей України. Дякую вам за підтримку!

Фейсбук-група Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Живий журнал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Телеграм-канал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Інстаграм Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Ютуб-канал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн


Астрід Ліндгрен

Малий і Карлсон, що живе на даху

Переклад українською – Ольга Сенюк
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – А.Савченко

Перша книга про Карлсона

Зміст:
Про Карлсона, що живе на даху
Карлсон будує вежу
Карлсон грається в намета
Карлсон б'ється об заклад
Карлсон жартує
Карлсон грається в привида
Карлсон виступає з ученим собакою Альбергом
Карлсон приходить на іменини

Карлсон б'ється об заклад

Якось Малий повернувся зі школи додому сердитий і з великою гулею на лобі. Мама була на кухні. Побачивши гулю, вона, як Малий і сподівався, дуже перелякалась.

– Що з тобою сталося, дитино? – спитала вона, пригортаючи Малого.

– Крістер шпурнув у мене каменем, – похмуро відповів Малий.

– Каменем? От поганий хлопчисько! – вигукнула мама. – Чому ж ти не прийшов і не сказав мені?

– Навіщо? Адже ви не вмієте шпурляти камінням. Ви б ні разу не влучили навіть у стіну дровітні.

– Ото дурненький! – сказала мама. – Невже ти думаєш, що я буду кидати в Крістера камінням?

– А чим же ще ви можете кинути – здивувався Малий. – Замашнішого ви нічого не знайдете.

Мама зітхнула. Вона зрозуміла, що не тільки Крістер при нагоді шпурляє каміння. Її пестунчик анітрохи не кращий. Просто не віриться – такий маленький хлопчик з милими синіми очима і такий розбишака!

– Скажи, а чи не можна взагалі обійтися без каміння? – мовила мама. – Адже про все можна домовитись. Адже на світі немає такого, про що не можна було б спокійно поговорити і дійти згоди.

– Ні, є, мамо, – сказав Малий. – Наприклад, учора. Я саме теж бився з Крістером…

– І зовсім дарма, – перебила його мама. – Замість битися ви могли б розв'язати свою суперечку словами.

Малий сів біля столу і підпер руками розбиту голову.

Малий і Карлсон, що живе на даху

– Ви так гадаєте? – спитав він, блимнувши на маму очима. – Крістер сказав мені: «Я тебе наб'ю!» Отак і сказав. А я йому відповів: «Ні, не наб'єш!» То як же після нього ми могли розв'язувати суперечку словами? Ви можете мені пояснити?

Мама не знала, що на це відповісти, і їй довелось припинити свою проповідь про мир. Її малий розбишака сидів насуплений, тому вона поспішила поставити перед ним чашку теплого шоколаду та свіжі булочки.

Це було те, що Малий любив. Він учув приємний запах свіжого печива, ще коли піднімався сходами, а мамині чудові булочки з цинамоном принаймні хоч трохи полегшували йому життя.

Малий задумливо відкусив булочку, і, поки жував, мама наліпила йому на гулю пластир.

Тоді легенько поцілувала його в пластир і лагідно спитала:

– А що у вас із Крістером сьогодні зайшло?

– Крістер і Гунілла кажуть, ніби я все видумав про Карлсона, що живе на даху. Кажуть, що він просто вигадка.

– А хіба це не правда? – обережно спитала мама.

Малий звів очі від чашки з шоколадом і сердито зиркнув на маму.

– Ну, хоч ви принаймні можете повірити мені? – сказав він. – Я питав Карлсона, чи він, бува, не вигадка…

– І що ж відповів Карлсон?

– Сказав, що коли б він був вигадка, то це була б найкраща в світі вигадка. Проте Карлсон якраз не вигадка, – мовив Малий і взяв ще одну булочку. – Карлсон вважає, що навпаки – Крістер і Гунілла вигадка. «Страшенно безглузда вигадка», – каже він. І я теж так гадаю.

Мама нічого не відповіла на це. Вона знала, що однаково не переконає Малого, тому тільки мовила:

– Я вважаю, що тобі слід більше гратися з Крістером та Гуніллою і менше думати про Карлсона, що живе на даху.

– Карлсон принаймні не шпурляє в мене камінцями, – сказав Малий і помацав гулю на лобі.

Раптом він щось згадав і радісно всміхнувся до мами:

– О, я мало не забув – сьогодні я вперше побачу, де живе Карлсон!

Але він зразу ж пожалкував, що пробалакався. Ну й дурний, хіба можна казати про таке мамі!

Проте ці слова не здалися мамі страшнішими й небезпечнішими за все інше, що Малий розповідав про Карлсона, і вона безтурботно мовила:

– Ну що ж, тобі, мабуть, буде дуже цікаво.

Але вона навряд чи була б така спокійна, якби вдумалася в те, що сказав їй Малий. Адже уявіть собі тільки, де жив Карлсон!

Малий устав із-за столу наїдений і цілком задоволений своїм життям. Гуля на лобі вже не боліла, в роті залишився чудовий смак булочок з цинамоном, у вікно до кухні зазирало сонце, і мама в своєму картатому фартусі була така мила.

Малий підійшов до неї і пригорнувся.

– Я так люблю вас, мамо, – сказав він.

– Я дуже рада.

– Люблю, бо у вас усе таке рідне.

Потім він пішов до своєї кімнати й почав чекати на Карлсона. Вони мали сьогодні разом вирушити на дах, і коли б Карлсон був тільки вигадка, як заявляє Крістер, то навряд чи Малий міг би туди попасти.

***

Малому довелось чекати довго.

– Я прийду по тебе приблизно годині о третій, чи о четвертій, чи о п'ятій, але ні в якому разі не раніше шостої, – сказав йому Карлсон.

Малий не зовсім зрозумів, коли ж саме Карлсон наміряється прийти, і спитав його ще раз.

– Принаймні не пізніше сьомої, – відповів той, – але навряд чи буду до восьмої. Чекай мене десь приблизно о дев'ятій, після того, як проб'є годинник!

Малий чекав цілу вічність, і врешті йому самому почало вже здаватися, що Карлсон тільки вигадка. Та раптом почулося гудіння моторчика, і до кімнати влетів Карлсон, веселий і бадьорий.

– О, я вже не можу тебе дочекатися! – вигукнув Малий. – Ти коли обіцяв прийти?

– Я сказав, що прийду приблизно. От я й прийшов приблизно.

Він попростував до акваріума Малого, де плавали яскраві рибки, занурив у воду обличчя і почав жадібно пити.

Малий і Карлсон, що живе на даху

– Обережно! Там мої рибки! – крикнув Малий.

Він злякався, що Карлсон може проковтнути кілька рибинок.

– Коли в людини гарячка, їй доводиться багато пити, – мовив Карлсон. – І якщо вона ненароком і проковтне одну-дві рибинки, то це дурниці, не варто й згадувати!

– У тебе гарячка? – спитав Малий.

– Авжеж! Ще й яка!

– Помацай, – відповів Карлсон і притулив руку Малого собі до чола.

Проте Малий не відчував, щоб Карлсон був дуже гарячий.

Малий і Карлсон, що живе на даху

– Яка ж у тебе температура? – спитав він.

– Та… тридцять – сорок градусів щонайменше!

Малий нещодавно хворів на кір. Він похитав головою і сказав:

– Ну, по-моєму, ти не хворий.

– Ох ти ж, поганий хлопчисько! – закричав Карлсон і тупнув ногою. – Хіба я вже й захворіти не можу, як усі інші люди?

– Ти хочеш бути хворим – здивувався Малий.

– Авжеж, кожен хоче, – відповів Карлсон. – Я хочу лежати в ліжку з великою-превеликою гарячкою. Ти прийдеш довідатись, як я себе почуваю, і я скажу, що я найхворіший у світі. Ти спитаєш, чи я нічого не хочу, і я відповім, що коли я такий страшенно хворий, то нічогісінько мені не треба… крім величезного торта, і купи тістечок, і повної пригорщі шоколаду, і торби всяких цукерок.

Карлсон очікувально дивився на Малого, а той стояв зовсім розгублений, бо не знав, де він зможе дістати все те, що бажає Карлсон.

– І я хочу, щоб ти став мені за матір, – вів далі Карлсон. – Ти вмовлятимеш мене випити якісь бридкі ліки і пообіцяєш за це п'ять ере. Ти пов'яжеш мені шию вовняним шарфом, а я скажу, що він кусається, і погоджусь зостатися в ньому тільки за п'ять ере.

Малому дуже захотілося стати Карлсонові за матір.

Та це означало, що йому треба спорожнити свою скарбничку. Вона стояла на книжковій полиці, гарна, повна-повнісінька. Малий приніс із кухні ножа й заходився добувати з неї п'ятиерові монети. Карлсон ревно допомагав йому і страх як радів, коли із скарбнички викочувалася монета. Там були монети по десять і по двадцять п'ять ере, та Карлсонові найбільше подобались п'ятаки.

Малий і Карлсон, що живе на даху

Потім Малий помчав до крамнички і майже на всі гроші накупив цукерок та шоколаду. Коли він віддавав крамареві свої скарби, то на мить згадав, що збирав ці гроші на собаку. Він тяжко зітхнув, але тут же подумав, що той, хто має стати Карлсонові за матір, не може дозволити собі тримати собаку.

Повертаючись назад, Малий розсовав ласощі по кишенях і заглянув до вітальні. Там уся родина – мама, і тато, і Боссе, і Бетан – пила післяобідню каву. Та сьогодні Малому ніколи було сидіти з ними. На мить він подумав, чи не покликати їх до себе в кімнату познайомитися з Карлсоном, але, добре все зваживши, відмовився від цієї гадки. Ще не пустять його з Карлсоном на дах! Краще відкласти знайомство до іншого разу!

Малий узяв з таці жменю мигдалевого печива – Карлсон-бо сказав, що печива теж хоче, – і поспішив до своєї кімнати.

– Як ти довго змушуєш мене чекати! Мене, такого хворого й нещасного! – докірливо сказав Карлсон. – Температура піднімається у мене по кілька градусів на хвилину, і тепер на мені вже можна було б зварити яйце.

– Я поспішав, як лише міг, – виправдувався Малий, – і скільки всього накупив…

– Але ж залишив п'ятиерову монету? Я маю одержати п'ять ере за те, що мене кусатиме шарф, – злякано перебив його Карлсон.

Малий заспокоїв його – сказав, що зберіг кілька п'ятаків.

У Карлсона радісно заблищали очі, і він застрибав на місці з утіхи.

– О, я найхворіший у світі! – сказав він. – Нам треба швидше покласти мене до ліжка.

Аж тепер Малий подумав, як він дістанеться на дах, не вміючи літати.

– Спокійно, тільки спокійно! – сказав Карлсон. – Я посаджу тебе на спину, і гайда – просто до моєї хатки. Але гляди, щоб пальці не попали в пропелер.

– Ти справді думаєш, що в тебе вистачить сили донести мене на собі? – спитав Малий.

– Там видно буде, – відповів Карлсон. – Важко, звичайно, уявити собі, що я, такий хворий і немічний, подолаю з тобою хоч половину шляху. Але завше є рятунок. Коли я відчую, що в мене більше немає сили, то скину тебе.

Малому не здавалося, що це рятунок – скинути його на півдорозі вниз, і він трохи занепокоївся.

– Та нічого, все має бути гаразд, – потішив його Карлсон. – Якби тільки мотор не відмовив.

– А як відмовить? Ми тоді впадемо вниз? – спитав Малий.

– Аякже – ляп, і впадемо, – радісно підтвердив Карлсон. – Але це дурниці, не варто й згадувати! – додав він і махнув рукою.

Малому нічого не залишалось, як погодитися, що то дурниці. Він надряпав на клаптикові паперу записку мамі й татові і поклав її на столі

Я НА ГОРІ В КАЛСОНА ЩО ЖЕВЕ НАДАХУ

Звичайно, було б найкраще, коли б він устиг повернутися, поки ця записка попаде їм на очі. Але якщо вони часом почнуть його шукати, то хай знають, де він. А то може вийти так, як було раз, коли вони гостювали в бабусі і Малому заманулося самому покататися поїздом. Тоді мама плакала й питала:

– Якщо вже ти, Малий, так забажав покататися поїздом, то чому не сказав нам?

– Тому, що я справді хотів покататися, – відповів Малий.

Так само було й тепер. Він хотів вибратися з Карлсоном на дах, і тому було найкраще нікого не питати. Коли вони похопляться, що його нема дома, то він принаймні зможе виправдатися, що залишав записку.

Карлсон приготувався летіти. Він покрутив за ґудзика на животі, і моторчик почав працювати.

– Стрибай мені на спину! – вигукнув він. – Ми вирушаємо!

І вони справді вилетіли крізь вікно й піднялися в повітря. Спочатку Карлсон зробив круг над найближчим дахом, щоб випробувати моторчик. Моторчик гуркотів так рівно й надійно, що Малий зовсім перестав боятися. Навпаки, йому така подорож була дуже приємна.

Малий і Карлсон, що живе на даху

Врешті Карлсон приземлився на свій дах.

– Тепер побачимо, чи ти втрапиш до моєї хатки, – мовив він. – Я не скажу тобі, що вона міститься за димарем, ти сам її знайди.

Малий ще ніколи не бував на даху. Але він не раз бачив якихось чоловіків, що, прив'язавшись мотузкою до димаря, ходили по даху й згортали сніг. Малий завжди заздрив їм. А тепер він сам мав таке щастя, хоч, правда, не був прив'язаний мотузкою до димаря, і в нього аж усередині хололо, коли він, утримуючи рівновагу, ліз до димаря. І ось Малий справді побачив Карлсонову хатку. Дуже гарну хатку, з зеленими віконницями і згарбним ґаночком, де можна було відпочити. Тепер Малому хотілося якнайшвидше зайти всередину, щоб на власні очі побачити всі ті парові машини, картини з півнями та інші речі, які мав Карлсон.

Над дверима висіла табличка, щоб усі знали, хто тут живе. На ній був такий напис:

«КАРЛСОН, ЩО ЖИВЕ НА ДАХУ,
НАЙКРАЩИЙ У СВІТІ КАРЛСОН»

Малий і Карлсон, що живе на даху

Карлсон відчинив навстіж двері й вигукнув:

– Прошу, любий Карлсоне… і ти, Малий, теж! – І перший заскочив до хатки.

– Тепер мені треба лягти в постіль, бо я найхворіший у світі! – крикнув він і стрімголов кинувся на червону дерев'яну канапу, що стояла під стіною.

Малий і Карлсон, що живе на даху

Малий убіг слідом за ним. Він аж тремтів з цікавості.

У хатці було дуже затишно, це Малий відразу помітив. Крім дерев'яної канапи, там стояв ще столярний верстат, що водночас правив Карлсонові й за стіл, шафа, два стільці та коминок із залізними ґратками. Там, певне, Карлсон варив собі їсти.

Але парових машин не видно було. Малий довго оглядався по кімнаті, проте не побачив їх і врешті спитав:

– А де ж твої парові машини?

– Мої парові машини… гм… вони всі вибухнули. Не інакше, як зіпсувались запобіжні клапани. Та це дурниці, не варто й згадувати!

Малий знов оглянувся.

– А твої картини з півнями? Вони теж вибухнули – глузливо спитав він.

– Та ні, не вибухнули, – відповів Карлсон. – Он, дивись! – і він показав на пришпилений до стіни біля шафи аркуш картону. В одному куточку на ньому справді був намальований півень – маленький, червоний півник.

Решта картону була чиста.

– Картина називається «Дуже самітний півень», пояснив Карлсон.

Малий глянув на того півника. Але ж Карлсон казав, що має тисячі картин з найрізноманітнішими півнями! А виявилося, що то лиш один-однісінький жалюгідний півник!

– Цього «Дуже самітного півня» намалював найкращий у світі майстер малювати півнів, – сказав Карлсон, і голос його затремтів. – Ох, яка ця картина прегарна й смутна! Але ні, мені не можна тепер плакати, бо від сліз піднімається температура.

Карлсон відкинувся горілиць на подушку і схопився за голову.

– Ти мав бути мені за матір, тож будь, – простогнав він.

Малий добре не знав, з чого йому починати, тому нерішуче спитав:

– Ти маєш якісь ліки?

– Маю, але не такі, як мені хочеться, – відповів Карлсон. – У тебе є п'ять ере?

Малий витяг з кишені штанів п'ятака.

– Спершу дай їх мені, – сказав Карлсон.

Малий дав йому монету, і Карлсон затиснув її в кулаці. Вигляд у нього був хитрий і вдоволений.

– Сказати тобі, які мені потрібні ліки?

– Скажи, – мовив Малий.

– «Знахарський порошок Карлсона, що живе на даху». Ти повинен узяти трохи цукерків, трохи шоколаду, додати стільки ж печива, все це потовкти й добре змішати. Як тільки ти приготуєш ці ліки, я відразу ковтну першу дозу. Вони дуже помагають від гарячки, – сказав Карлсон.

Малий і Карлсон, що живе на даху

– Щось мені не віриться, – зауважив Малий.

– Давай поб'ємось об заклад, – запропонував Карлсон. – Закладаюсь на шоколадку, що вони допоможуть.

Малий вирішив, що, певне, мама саме це мала на думці, коли казала, що суперечку завжди можна розв'язати словами.

– Ну ж бо, закладемось! – наполягав Карлсон.

– Гаразд, – погодився Малий.

Він витяг одну з двох шоколадок, що купив у крамниці, і поклав на верстат, аби видно було, на що вони заклалися. Потім заходився готувати ліки за Карлсоновим рецептом. Він поклав у чашку кілька цукерків і кілька шматочків малинового мармеладу, додав трохи шоколаду і все потовк та перемішав. Тоді покришив мигдалеве печиво і теж досипав у чашку. Таких ліків Малий ще зроду не бачив, але вони були на вигляд дуже смачні, і він погодився б і сам трошки захворіти, щоб скуштувати їх.

Та Карлсон сидів на ліжку, роззявивши рота, мов пташеня, і Малий поспішив з ложкою до нього.

– Всип у мене велику дозу, – попросив Карлсон.

Малий так і зробив.

Потім вони посідали і мовчки почали чекати, поки в Карлсона спаде гарячка.

За півхвилини Карлсон заявив:

– Твоя правда. Ці ліки не помагають від гарячки. Дай тепер мені шоколадку.

– Тобі дати шоколадку? – здивувався Малий. – Адже я виграв заклад!

– Авжеж, виграв ти, отже, мені треба дати шоколадку, щоб я хоч нею втішився. Немає на світі справедливості! А ти просто поганий хлопчисько, хочеш з'їсти шоколадку тільки тому, що в мене не спала гарячка!

Малий неохоче дав шоколадку Карлсонові. Той миттю надкусив її і сказав:

– Чого ти похнюпився? Ось коли я наступного разу виграю, шоколадку одержиш ти.

Він швидко жував, а як доїв шоколадку до останньої крихти, то ліг горілиць на подушки й тяжко зітхнув:

– Які нещасні хворі люди, і я теж нещасний! Не інакше, як доведеться спробувати подвійну дозу ліків, хоч я більше не вірю, що вони допоможуть.

– Та ні, я певен, що подвійна доза допоможе, – квапливо сказав Малий. – Давай закладемося!

Малому не гріх тепер було теж схитрувати. Він нітрохи не вірив, що гарячка в Карлсона спаде навіть від потрійної дози тих ліків, але йому дуже хотілося цього разу програти. В нього лишилася ще одна шоколадка, і він мав її дістати, коли виграє Карлсон.

– Ну що ж, давай закладемося, – погодився Карлсон. – Приготуй мені подвійну дозу! Коли треба збити гарячку, то нічим не слід нехтувати. Треба геть усе спробувати й подивитися, що з того вийде.

Малий приготував подвійну дозу ліків і всипав їх Карлсонові в роззявлений рот.

Малий і Карлсон, що живе на даху

Потім вони знов посідали й мовчки почали чекати.

За півхвилини Карлсон, сяючи з радості, зіскочив з канапи.

– Спала! – вигукнув він. – Гарячка спала! Ти знову виграв. Дай сюди шоколадку!

Малий зітхнув і віддав Карлсонові свою останню плитку.

Карлсон незадоволено поглянув на нього.

– Таким упертим, як ти, взагалі не слід закладатися. Сперечатися можуть тільки такі, як я. Чи програв Карлсон, чи виграв, він завжди сяє, мов сонечко.

Якусь мить панувала мовчанка. Лише Карлсон дожовував шоколад. Нарешті він сказав:

– Коли вже ти такий ласун і ненажера, то давай поділимо решту по-братньому. В тебе є ще цукерки?

Малий понишпорив у кишені.

– Ось є три, – сказав він і вийняв два цукерки та одну мармеладку.

– Три надвоє не ділиться, – сказав Карлсон. – Це знає навіть маленька дитина. – І, швидко схопивши з долоні Малого мармеладку, він проковтнув її. – Отепер можна ділити, – додав він.

Карлсон жадібними очима поглянув на два цукерки один із них був ледь-ледь більший.

– Тому, що я дуже і дуже скромний, то дозволяю тобі взяти першому. Але не забудь, що той, хто бере перший, повинен вибрати менший цукерок, – сказав він і суворо глянув на Малого.

Малий трошки подумав і знайшов, що сказати:

– Я хочу, щоб перший узяв ти.

– Ну добре, як ти такий упертий! – мовив Карлсон і, схопивши більший цукерок, миттю засунув його до рота.

Малий подивився на менший цукерок, що лишивсь у нього на долоні.

– Стривай, ти ж сам казав, що той, хто бере перший, повинен вибрати меншого цукерка.

– Ех ти, малий ласуне, – дорікнув Карлсон. – А коли б ти вибирав перший, то який цукерок ти б узяв собі, га?

– Я справді взяв би собі менший, – твердо відповів Малий.

– То чого ти репетуєш? – спитав Карлсон. – Ти ж і так маєш менший.

Малий знову подумав, що, певне, це й є розв'язувати суперечку словами, як йому казала мама.

Але він ніколи не вмів довго гніватися, до того ж був радий, що в Карлсона вже минула гарячка. Карлсон теж згадав про це.

– Я напишу всім лікарям на світі, – мовив він, – і пораджу їм, чим лікувати гарячку. «Спробуйте «Знахарський порошок Карлсона, що живе на даху», – напишу я. – Це найкращі в світі ліки проти гарячки!»

Малий ще не з'їв свого цукерка. Він був такий гарний і смачний, що Малий хотів спершу на нього надивитися. Адже не встигнеш засунути цукерок до рота, як його вже й нема.

Карлсон теж дивився на цукерок. Він довго не зводив з нього погляду, тоді нахилив голову й сказав:

– Давай поб'ємось об заклад, що я зможу взяти в тебе цукерок так, що ти й не побачиш.

– Ні, не зможеш, – заперечив Малий. – Не зможеш, якщо я триматиму його на долоні і весь час дивитимусь на нього.

– Ну, давай закладемося! – знову сказав Карлсон.

– Ні, – відмовився Малий. – Я знаю, що виграю, і тоді ти знову забереш цукерок…

Малий відчував, що такий спосіб закладатися неправдивий. Адже коли він закладався з Боссе чи з Бетан, то винагороду діставав той, хто виграв.

– Я поб'юся об заклад, але тільки в правдивий спосіб, щоб цукерок одержав той, хто виграє, – сказав Малий.

– Як хочеш, малий ненажеро. Отже, ми закладаємося, що я зможу в тебе взяти цукерок так, що ти не побачиш.

– Гаразд, – погодився Малий.

– Гокус-фокус-філіокус! – вигукнув Карлсон і схопив цукерок. – Гокус-фокус-філіокус, – знову сказав він і засунув його в рот.

– Стривай! – закричав Малий. – Я ж бачив, як ти його брав!

– Бачив? – перепитав Карлсон і швидко проковтнув цукерок. – Тоді ти знову виграв. Я ще ніколи не бачив хлопчика, якому б так щастило.

– Так… але цукерок… – почав Малий, зовсім збитий з пантелику. – Адже його мав дістати той, хто виграє.

– Еге ж, щира правда, – погодився Карлсон. – Однак цукерок зник, і я ладен закластися, що не зможу зробити так, аби він знову з'явився.

Малий промовчав, проте вирішив сказати мамі, як тільки побачить її, що розв'язувати суперечку словами – дурне діло.

Він засунув руки в кишені. І – подумати тільки! – там був ще один цукерок! Він його раніше не помітив. Великий, липкий, чудовий цукерок!

– Закладемося, що в мене є ще один цукерок! Закладемося, що я його зараз же з'їм! – закричав Малий і квапливо засунув цукерок у рот.

Карлсон насупився і сів на ліжко.

– Ти обіцяв бути мені за матір, – сказав він. – А сам тільки те й робиш, що напихаєшся ласощами. Я ще ніколи не бачив такого жадібного хлопчиська.

Він замовк і ще дужче насупився.

– До того ж я не дістав п'ять ере за те, що мене кусає шарф, – додав він.

– Не дістав, але ж у тебе не зав'язане горло! – мовив Малий.

– Хіба я винен, що в мене в хаті немає шарфа Та якби він був, я б замотав ним шию, і він кусався б, і тоді я дістав би п'ять ере.

Він благально подивився на Малого, і на очах у нього виступили сльози.

– Я повинен терпіти через те, що в мене немає шарфа? Ти так думаєш, га?

Ні, Малий так не думав і тому віддав Карлсонові, що живе на даху, свого останнього п'ятака.

Зміст:
Про Карлсона, що живе на даху
Карлсон будує вежу
Карлсон грається в намета
Карлсон б'ється об заклад
Карлсон жартує
Карлсон грається в привида
Карлсон виступає з ученим собакою Альбергом
Карлсон приходить на іменини




Пропонуємо також:


У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова

Гостьова книга - Контакти

Підтримайте наш сайт. Картка Приватбанку: 5168745115737527
PayPal: anfiskinamama@gmail.com

Шановні спонсори! Дякую вам за підтримку сайту. На жаль, зникла можливіть переглядати наш сайт без реклами, сподіваюсь це виправити.

© 2015-2022 Валерія Воробйова