Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською

Усі категорії

Астрід Ліндгрен

Малий і Карлсон, що живе на даху

Переклад українською – Ольга Сенюк
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – А.Савченко

Перша книга про Карлсона

Зміст:
Про Карлсона, що живе на даху
Карлсон будує вежу
Карлсон грається в намета
Карлсон б'ється об заклад
Карлсон жартує
Карлсон грається в привида
Карлсон виступає з ученим собакою Альбергом
Карлсон приходить на іменини

Карлсон будує вежу

– Я ж уже сказав, що його звуть Карлсон і що живе він угорі на даху, – мовив Малий. – Що тут такого дуже дивного? Хіба люди не можуть жити, де їм хочеться?

– Не мороч нам голови, Малий, – сказала мама. – Ти налякав нас до смерті. Справжній вибух! Тебе ж могло вбити! Невже ти не розумієш цього?

– Розумію, але Карлсон однаково найкращий у світі машиніст, – відповів Малий і поважно глянув на маму.

Ну як вона не збагне, що не можна сказати «ні», коли найкращий у світі машиніст береться заводити твою парову машину!

– Треба відповідати за свої вчинки, Малий, – сказав тато, – а не складати вину на якогось Карлсона, що взагалі не існує.

– Ні, він існує! – заперечив Малий.

– Ще й літати може, – насмішкувато докинув Боссе.

– Уяви собі, що може, – відповів Малий. – Я гадаю, що він ще прилетить, і ти сам побачиш.

– От якби він прилетів завтра, – сказала Бетан. – Я дам тобі крону, Малий, якщо побачу на власні очі Карлсона, що живе на даху.

– Завтра він не зможе, – пояснив Малий. – Завтра йому треба полетіти до майстерні і змастити моторчика.

– За твої витівки тебе самого треба було б змастити… – мовила мама. – Глянь, на що схожа твоя книжкова полиця?

– Карлсон каже, що це все дурниці, не варто й згадувати.

І Малий зневажливо махнув рукою, точнісінько так, як махав Карлсон. Він хотів показати мамі, що зовсім не варто побиватися через якусь там книжкову полицю.

Проте на маму це ніяк не вплинуло.

– Це так каже Карлсон – спитала вона. – Тоді передай йому, що коли він ще раз пхатиме сюди свого носа, то я так змащу його, що довіку не забуде.

Малий нічого не відповів. Він вважав, що це просто жах – таке говорити про найкращого в світі машиніста. Але на що інше можна було сподіватися такого дня, коли всі наче змовились перечити йому?

І Малий раптом затужив за Карлсоном. За бадьорим, радісним Карлсоном, що так гарно махав рукою й казав, що нещастя – то дурниці, і про них не варто й згадувати. Йому так хотілося знову побачити Карлсона. «Невже він більше ніколи не прилетить?» – з тривогою подумав Малий.

– Спокійно, тільки спокійно, – сказав собі він, достеменно як Карлсон. – Адже Карлсон пообіцяв, що прилетить.

***

Виявилося, що на Карлсона таки можна покластися. Бо не минуло й кількох днів, як він з'явився знов.

Малий саме лежав у своїй кімнаті долілиць на підлозі й читав, коли почулося гудіння й у вікно, мов велетенський джміль, залетів Карлсон. Він покрутився по кімнаті, наспівуючи якусь веселу пісеньку. Часом він стишував літ і розглядав картини на стінах, схиливши набік голову і примруживши очі.

– Гарні картини, – сказав він. – Страх які гарні, хоч, мабуть, не такі гарні, як мої.

Малий схопився з підлоги. Він нетямився з радощів як добре, що Карлсон знову прилетів.

– У тебе нагорі багато картин – спитав він.

– Кілька тисяч, – відповів Карлсон. – Я сам малюю вільної хвилини. Півників, пташок та інші гарні речі. Я найкращий у світі майстер малювати півників.

Карлсон зробив гарне коло й приземлився побіч Малого.

– Ти ба! – здивувався Малий. – Слухай… а чи не можна мені піні з тобою на дах, побачити твою хатку, твої парові машини й картини

– Звичайно, можна, – відповів Карлсон. – А то ж як! Ласкаво прошу… колись іншим разом.

– Якби ж скоро, – зітхнув Малий.

– Спокійно, тільки спокійно! – сказав Карлсон. – Мені треба спершу трохи прибрати в хаті, але я швидко впораюсь. Відгадай, хто найкращий у світі швидкісний прибиральник?

– Мабуть, ти, – сказав Малий.

– Мабуть! – обурився Карлсон. – Ти ще кажеш «мабуть»! Як ти можеш сумніватися? Найкращий у світі швидкісний прибиральник – Карлсон, що живе на даху. Це кожному відомо.

Малий охоче вірив, що Карлсон у всьому «найкращий у світі». І вже напевне він найкращий у світі товариш в іграх. Це Малий відчув на власному досвіді. Щоправда, Крістер і Гунілла теж гарні товариші, проте куди їм до Карлсона, що живе на даху. Малий вирішив неодмінно розповісти про нього Крістерові й Гуніллі, коли вони завтра йтимуть разом зі школи. А то Крістер тільки те й робить, що хвалиться своїм псом Йофою. Малий уже давно заздрить йому.

«Хай-но Крістер завтра знов почне хвалитися своїм Йофою, я йому розповім про Карлсона. Чого вартий Йофа проти Карлсона, що живе на даху! Так я йому й скажу».

І все-таки нічого в світі Малий так не прагнув, як мати свого власного пса.

Карлсон перебив його думки.

– Я б залюбки трошки розважився, – заявив він і цікаво озирнувся довкола. – У тебе більше немає парової машини?

Малий похитав головою. Ага, парова машина. Добре, що згадав! Адже Карлсон тепер тут, і мама з татом можуть переконатися, що він таки існує. І Боссе з Бетан теж, якщо вони тепер дома.

– Хочеш піти познайомитися з моїми мамою і татом? – спитав Малий.

– Залюбки! – погодився Карлсон. – Їм буде дуже приємно зустрітися зі мною – адже я такий вродливий і розумний… – Карлсон почав задоволено походжати по кімнаті. – І до міри затовстий, – додав він. – Чоловік у розквіті сил. Твоїм мамі й татові буде дуже приємно познайомитися зі мною.

Саме тієї миті з кухні долинув ледь чутний запах смажених тюфтельок, і Малий згадав, що скоро буде обід. Подумавши, він вирішив почекати, поки скінчиться обід, а вже тоді знайомити Карлсона з мамою і татом. Бо ж доброго мало виходить, коли мамам заважають смажити тюфтельки. А крім того, тато чи мама можуть раптом завести з Карлсоном розмову про парову машину або плями на книжковій полиці. Ні, цьому треба запобігти. Будь-що треба запобігти. Під час обіду Малий уже постарається, щоб мама й тато зрозуміли, як їм слід ставитись до найкращого в світі машиніста. Треба тільки мати час. Поки пообідають, він це владнає. А тоді запросить усіх і поведе до своєї кімнати.

«Прошу, ось вам Карлсон, що живе на даху», – скаже він.

Як же вони здивуються! Ото буде смішно дивитися на них!

Карлсон раптом перестав ходити по кімнаті. Він завмер на місці й почав принюхуватися, наче мисливський собака.

– Тюфтельки, – сказав він. – Як я люблю смачні тюфтельки!

Малому стало трохи ніяково. Власне, на такі слова годилося б сказати одне: «Якщо хочеш, залишся й пообідай у мене».

Проте Малий не зважувався отак просто взяти й привести з собою Карлсона до столу, нікого не попередивши. От Крістер або Гунілла – то інша річ. З ними Малий міг прибігти останньої миті, тоді, коли всі вже сиділи за столом, і сказати:

– Мамуню, Крістер і Гунілла теж хочуть горохової юшки й млинців.

Але привести на обід зовсім незнайомого товстого чоловічка, який до того ж поламав парову машину й наробив плям на книжковій полиці, так просто не можна.

Але ж Карлсон ось заявив, що дуже любить смачні тюфтельки. Отже, треба конче дістати їх, а то він образиться й не захоче більше прилітати до Малого. О, скільки тепер залежало від маминих тюфтельок!

– Почекай хвильку, – мовив Малий, – я побіжу до кухні по тюфтельки.

Карлсон задоволено кивнув головою.

– Чудово! – вигукнув він. – Чудово! Тільки мерщій біжи! Адже картинами не наїсися.

Малий помчав до кухні. Там біля плити стояла мама в картатому фартусі і смажила смачні-пресмачні тюфтельки в підливі.

Мама підтрушувала над полум'ям велику сковороду, а в ній було повно-повнісінько чудових підсмажених кульок із м'яса.

– Це ти, Малий – сказала вона. – Скоро будемо обідати!

– Мамо, можна мені взяти в тарілку кілька тюфтельок і понести до своєї кімнати? – попросив Малий якнайніжнішим голосом.

– Зараз, синку, ми сядемо до столу, – відповіла мама.

– Я знаю, але все одно дайте… Після обіду я вам поясню, навіщо вони мені.

– Ну добре, візьми.

І мама поклала на тарілочку шість тюфтельок.

О, як вони смачно пахли! І які були гарні, рум'яні – саме такі, як і треба.

Малий обережно взяв тарілочку обома руками, поспішив до своєї кімнати й вигукнув, відчиняючи двері:

– Ось я, Карлсоне!

Та Карлсон кудись зник. Малий стояв з тюфтельками і не знав, що йому робити. Карлсона ніде не було видно.

Малий був страх який розчарований, все відразу стало йому таке нудне.

– Він полетів, – сказав Малий сам до себе. – Полетів…

Аж нараз…

– Пік! – почулося звідкись. – Пік!

Малий оглянувся довкола. На його ліжку майже в ногах щось невеличке ворушилося під ковдрою і пищало:

– Пік! Пік!

За мить з-під ковдри визирнуло лукаве Карлсонове обличчя.

– Ха-ха-ха! – засміявся він. – Ти сказав «Він полетів»! «Він полетів», – ха-ха-ха! А я зовсім не полетів. Я просто сховався.

Тут Карлсон побачив тюфтельки і миттю крутнув ґудзика на животі. Моторчик загув, і Карлсон плавно залетів з ліжка просто до тарілочки. Він на льоту схопив тюфтельку, піднявся під стелю і вдоволено закружляв навколо лампи.

– Смачні, – сказав він. – Страх які смачні! Навіть важко повірити, що їх смажив не найкращий у світі кухар. Але це правда, нічого не скажеш, – додав Карлсон. Він знову шугнув униз до тарілочки й схопив ще одну тюфтельку.

Тієї миті з кухні почувся мамин голос:

– Малий, зараз будемо обідати, швиденько мий руки й ходи!

– Мені треба йти, – сказав Малий Карлсонові й поставив тарілочку додолу. – Та я скоро повернусь. Обіцяй, що ти почекаєш на мене.

– Добре, але що я робитиму, поки тебе не буде? – спитав Карлсон. Він шугнув униз і приземлився біля Малого. – Мені ж треба якоїсь розваги. В тебе немає ще одної парової машини?

– Ні, – відповів Малий, – машини немає, але ти можеш погратися моїми кубиками.

– Давай їх сюди! – звелів Карлсон.

Малий дістав із шафки, де він тримав свої іграшки, будівельну коробку. То була справді чудова будівельна коробка – з деталями найрізноманітнішої форми. З них можна було спорудити що завгодно.

– Ось маєш, – мовив він. – З цього можна зробити й машину, й кран, і все, що хочеш…

– Невже найкращий у світі будівельник не знає, що можна з цього спорудити, а що ні? – перебив його Карлсон.

Він запхнув до рота ще одну тюфтельку і заходився біля коробки з кубиками.

– Побачимо, побачимо, – сказав він і висипав усі кубики з коробки на підлогу.

Малому треба було вже йти, хоч він залюбки лишився б подивитися на роботу найкращого в світі будівельника.

У дверях Малий ще раз оглянувся на Карлсона й побачив, що той сидить на підлозі біля купи деталей і задоволено мугикає собі під ніс:

Гей, який я спритний! Гей, який розумний! І якраз, якраз до міри затовстий!

З останніми словами пісеньки він проковтнув четверту тюфтельку.

***

Коли Малий зайшов до вітальні, мама, тато, Боссе й Бетан уже сиділи біля столу. Малий швиденько вмостився на своє місце й пов'язав серветку.

– Пообіцяйте мені щось, мамо. І ви теж, тату, – попросив він.

– Що ж я маю тобі пообіцяти? – спитала мама.

– Спочатку пообіцяйте, – наполягав Малий.

Тато не хотів на таке пристати й відразу сказав:

– А як ти знов захочеш, щоб я пообіцяв тобі купити собаку?

– Ні, не собаку, – відповів Малий. – Хоч собаку ви мені теж можете пообіцяти. Ні, це зовсім інше і зовсім не страшне. Обіцяйте, що ви пообіцяєте!

– Ну, гаразд, обіцяємо, – погодилась мама.

– Ага, отже, ви пообіцяли не лаяти Карлсона, що живе на даху, за парову машину! – радісно сказав Малий.

– Цікаво, – поглузувала Бетан, – як би вони могли полаяти Карлсона за парову машину, коли вони ніколи його не побачать?

– Ні, побачать! – переможно заявив Малий. – Сьогодні ж після обіду. Бо Карлсон сидить у моїй кімнаті.

– Ой, я зараз удавлюся! – вигукнув Боссе. – Карлсон сидить у твоїй кімнаті?

– Уяви собі, що сидить!

Це справді була урочиста хвилина для Малого. Якби тільки вони швидше обідали, тоді побачать!

Мама усміхнулася.

– Нам було б дуже приємно познайомитися з Карлсоном, – сказала вона.

– Карлсон теж так вважає, – заявив Малий.

Ось уже всі допили компот. Ось уже мама підвелася з-за столу. Настала хвилина, що її так чекав Малий.

– Ходіть усі, – попросив він.

– Нас і просити не треба, – мовила Бетан. – Я не заспокоюся, поки не побачу твого Карлсона.

Малий ішов попереду.

– Тільки пам'ятайте, що ви обіцяли, – нагадав він, перш ніж відчинити двері. – Ні слова про парову машину!

Він натиснув на клямку й відчинив двері.

Карлсона в кімнаті не було. Цього разу справді-таки не було. Навіть на ліжку Малого нічого не ворушилося під ковдрою.

Тільки на підлозі здіймалась сяк-так складена з кубиків вежа. Дуже висока і дуже вузька вежа. Хоч Карлсон, звичайно, міг спорудити і кран, і що завгодно, однак він задовольнився тим, що складав кубики один на один, і от вийшла височенна вузька вежа, а нагорі її прикрашало щось, що мало правити за баню. То була кругла тюфтелька.

Зміст:
Про Карлсона, що живе на даху
Карлсон будує вежу
Карлсон грається в намета
Карлсон б'ється об заклад
Карлсон жартує
Карлсон грається в привида
Карлсон виступає з ученим собакою Альбергом
Карлсон приходить на іменини

У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова

- Контакти

Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5457082516611907, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com

Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.

© 2015-2025 Валерія Воробйова