Казка.укр - Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською

Шановні волонтери! Ви можете вільно брати всі книжки на цьому сайті та роздруковувати їх для дітей України. Дякую вам за підтримку!

Фейсбук-група Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Живий журнал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Телеграм-канал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Інстаграм Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Ютуб-канал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн


Астрід Ліндгрен

Малий і Карлсон, що живе на даху

Переклад українською – Ольга Сенюк
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – А.Савченко

Перша книга про Карлсона

Зміст:
Про Карлсона, що живе на даху
Карлсон будує вежу
Карлсон грається в намета
Карлсон б'ється об заклад
Карлсон жартує
Карлсон грається в привида
Карлсон виступає з ученим собакою Альбергом
Карлсон приходить на іменини

Карлсон грається в намета

Для Малого то була важка мить. Мамі не сподобалось, що її тюфтельками прикрашають вежу з кубиків, і вона, звичайно, не мала сумніву, що то все зробив Малий.

– Карлсон, що живе на даху… – почав був Малий, але тато суворо перебив його:

– Годі, Малий, ми більше не хочемо слухати твої вигадки про Карлсона!

Боссе й Бетан глузливо засміялися.

– Ну й Карлсон! – мовив Боссе. – Йому конче забаглося щезнути саме тоді, як ми прийшли знайомитися з ним!

Малий сумно з'їв тюфтельку й заходився збирати розкидані кубики. Тепер про Карлсона не варто було більше й мови заводити. Але без нього в домі здавалось так порожньо, так сумно.

– А тепер ходімо пити каву й забудемо про Карлсона, – сказав тато й ласкаво поплескав Малого по щоці.

Каву завжди пили перед каміном у вітальні. Так було й цього вечора, хоч надворі стояла тепла, ясна погода, а липи на вулиці вже вбралися в зелені листочки. Малий не любив кави, зате любив сидіти з мамою, татом, з Бетан і Боссе перед каміном, у якому палав вогонь.

– Мамо, зажмуртеся на хвильку, – сказав Малий, коли мама поставила на столику біля каміна тацю з кавою.

– Навіщо мені зажмурюватись?

– Та ви ж казали, що не можете бачити, як я їм цукор, а я саме хочу взяти собі грудочку, – пояснив Малий.

Він був дуже засмучений і шукав, чим би втішитися. Чого Карлсон полетів? Хіба так гарно робити? – зникнути й лишити після себе тільки маленьку тюфтельку?

Малий усівся на своє улюблене місце біля каміна – якнайближче до вогню.

Ці хвилини, коли вся родина пила після обіду каву, були чи не найкращі за весь день. Тоді можна було спокійно поговорити з татом і мамою; вони терпляче вислухували Малого, на що не завжди знаходили час. Приємно було також послухати, як Боссе та Бетан глузували одне з одного, заводили розмову про «зубрячку». «Зубрячка» – то, мабуть, зовсім інший, кращий спосіб учитися, ніж той, що буває в початковій школі, куди ходив Малий. Він теж залюбки поговорив би й про свої шкільні справи, але, крім мами й тата, ніхто більше ними не цікавився. Боссе й Бетан тільки сміялися з того, що він розповідав, а Малий намагався не давати їм нагоди посміятися з себе. Проте, коли вже Боссе й Бетан зачіпали його, він не залишався в боргу. А дратувати Малий був мастак – це він мусив уміти, мавши такого брата, як Боссе, й таку сестру, як Бетан.

– Ну, Малий, – спитала мама, – ти вже вивчив уроки?

Такі розмови Малому аж ніяк не подобались, та коли вже мама нічого не сказала, що він узяв грудку цукру, то треба було витерпіти і її запитання.

– Аякже, вивчив, – похмуро відповів він.

Малий весь цей час думав про Карлсона. Як можна вимагати, щоб він не забував про уроки, коли він не знав, чи Карлсон ще повернеться, чи ні!

– Що ж вам завдали? – спитав тато.

Малий розсердився. Коли вони перестануть? Не на те ж він так зручно вмостився біля каміна і втішається теплом, щоб йому весь час нагадували про уроки!

– Нам завдали абетку, – квапливо відповів він, – довжелезну абетку, і я її знаю спочатку йде «а», а потім усі інші літери!

Малий узяв іще одну грудку цукру і знову почав думати про Карлсона. Нехай вони розмовляють собі, про що їм хочеться, а він думатиме про Карлсона. Чи доведеться ще колись його побачити

Однак Бетан вивела його з задуми:

– Слухай, Малий, хочеш заробити двадцять п'ять ере? [дрібна монета в Швеції]

Хлопець не зразу збагнув, що вона сказала. Звичайно, чому б не заробити двадцять п'ять ере. Але все залежить від того, що за це хоче від нього Бетан.

– Двадцять п'ять ере – надто мало, – твердо відповів він. – Тепер усе таке дороге… Як ти гадаєш, скільки, наприклад, коштує п'ятдесятиерова скляночка морозива?

– Думаю, що п'ятдесят ере, – хитро відповіла Бетан.

– Ото ж бо! Тепер ти бачиш, що двадцять п'ять ере замало.

– Але ж ти навіть не знаєш, що я від тебе хочу, – сказала Бетан. – Тобі нічого не доведеться робити. Тобі треба тільки чогось не робити.

– Чого ж мені треба не робити?

– Не показуватись цілий вечір у вітальні.

– Має прийти Пелле, розумієш, – пояснив Боссе. – Нова симпатія Бетан.

Малий кивнув головою. Нічого собі вони вигадали. Мама з татом підуть у кіно, Боссе помчить на футбольний матч, а Бетан сидітиме у вітальні і воркуватиме з Пелле! Тільки ти, Малий, зачинися в своїй кімнаті – і за якісь там жалюгідні двадцять п'ять ере! Ох, і важко ж мати таку родину!

– А які в нього вуха – спитав Малий. – Такі самі клапаті, як у того, що був раніше?

Це сказано навмисне, щоб подрочити Бетан.

– Чуєте, мамо, – мовила Бетан, – тепер ви самі розумієте, чому я хочу, аби Малий не показувався. Він своїми глузами проганяє кожного, хто приходить до мене.

– Він більше так не зробить, – невпевнено заперечила мама.

Вона не любила, коли її діти лаялися.

– Ні, зробить, – наполягала Бетан. – Пам'ятаєте, як він повівся з Класом Втупився в нього, а тоді каже «Ні, Бетан, такі вуха тобі не пасують». Зрозуміло, чому Клас більше ні разу не приходив!

– Спокійно, тільки спокійно, – сказав Малий точнісінько так, як Карлсон. – Я сидітиму в себе в кімнаті, і то без ніякої платні. Я не беру грошей за те, що хтось не хоче мене бачити.

– Чудово, – втішилася Бетан. – Тільки заприсягнися. Заприсягнися, що я не побачу тебе тут цілий вечір!

– Присягаюся, – сказав Малий. – І знай, що мені всі твої Пелле не такі потрібні, як ти думаєш. Я й сам заплатив би двадцять п'ять ере, щоб їх не бачити!

***

За якийсь час Малий і справді сидів уже в своїй кімнаті – і без ніякої платні. Мама з татом пішли в кіно, Боссе побіг на стадіон, а з вітальні, коли Малий відчиняв двері, чути було притишену розмову. Там Бетан воркувала зі своїм Пелле. Малий кілька разів відчиняв двері, хотів почути, про що вони гомонять, проте нічого не виходило. Тоді він став біля вікна й почав дивитися, як смеркає. Він визирнув униз на вулицю, чи немає там часом Крістера й Гунілли. Але там лише кілька великих хлопців завели бійку. Малому було цікаво стежити за бійкою, та, на жаль, хлопці швидко скінчили, і знов стало дуже нудно.

І враз він почув найприємніший у світі звук – гудіння моторчика! А ще за мить у вікні з'явився Карлсон.

– Гей-гоп, Малий! – невинно озвався він.

– Гей-гоп, Карлсоне, – відповів Малий. – Звідки ти взявся?

– Як-то звідки? Що ти маєш на гадці? – спитав Карлсон.

– Ну, ти ж зник, – мовив Малий. – І саме тоді, як мав познайомитися з моїми мамою й татом. Чого ти втік?

Карлсон розсердився. Він узявся в боки й вигукнув:

– Ні, ви чули таке! Хіба я не мав права поглянути, що робиться в мене вдома? Господар не повинен забувати про свою хату. А як же інакше? Хіба я винен, що твої мама й тато прийшли знайомитися зі мною саме тоді, коли мені треба було йти додому?

Карлсон оглянувся по кімнаті.

– До речі, про хату, – сказав він. – А де моя вежа Хто знищив мою чудову вежу, і де моя тюфтелька?

Малий збентежився.

– Я не сподівався, що ти повернешся, – боязко сказав він.

– Все зрозуміло, – мовив Карлсон. – Найкращий у світі будівельник споруджує вежу, і що ж виходить? Може, хтось ставить біля неї огорожу? Може, хтось слідкує, щоб вона стояла вічно? Зовсім ні! Навпаки! Ламає, нищить її та ще й з'їдає чужу тюфтельку!

Карлсон відійшов, сів на ослінчик і насупився.

Малий і Карлсон, що живе на даху

– О, це дурниці, не варто й згадувати, – сказав Малий і махнув рукою точнісінько так, як махав Карлсон. – Не треба через це хвилюватися!

– Добре тобі казати! – сердито мовив Карлсон. – Так можна знищити все, і потім заявити, що це дурниці й не варто через них хвилюватися. А як мені, будівельникові, що спорудив вежу оцими нещасними маленькими ручками?

І він тицьнув свої пухкенькі ручки просто під ніс Малому. Потім знову сів на ослінчик і ще дужче насупився.

– Я не граюся, – пробурчав він. – Я не граюся, коли наді мною так збиткуються.

Малий зовсім занепав духом. Він стояв і не знав, що йому робити.

Хвилинку панувала мовчанка. Нарешті Карлсон сказав:

– Якщо я дістану якийсь невеличкий подарунок, то, може, знову повеселішаю. Це ще не напевне, але, може, я повеселішаю, коли матиму якийсь подарунок…

Малий кинувся до столу й квапливо почав порпатися в шухляді, де він тримав найдорожчі свої скарби поштові марки, морські камінці, кольорові олівці та олов'яні солдатики.

Там же лежала і його найбільша гордість – маленький кишеньковий ліхтарик.

– Може, тобі подарувати оце – сказав Малий і простяг ліхтарика, щоб Карлсон побачив його.

Малий і Карлсон, що живе на даху

Карлсон миттю схопив ліхтарика.

– Якраз щось таке мені й треба, щоб я знов повеселішав, – мовив він. – Це, звичайно, не така гарна річ, як моя вежа, але принаймні я спробую трохи повеселішати.

– То хай він буде твій, – сказав Малий.

– А він світить? – недовірливо спитав Карлсон і натиснув на кнопку.

Ліхтарик загорівся, і очі в Карлсона теж засяяли.

– Ні, ти тільки уяви собі – коли темними осінніми вечорами я йтиму по даху до своєї хатки, то зможу присвічувати ліхтариком. Не буду більше блукати навпомацки між димарями, – сказав він і погладив ліхтарика рукою.

Малий дуже зрадів, коли почув Карлсонові слова. Він тільки хотів одного – прогулятися колись із Карлсоном по даху й побачити, як він світитиме ліхтариком у темряві.

– Гей-гоп, Малий, тепер я знову веселий! – мовив Карлсон. – Клич сюди своїх маму й тата, будемо знайомитися.

– Вони пішли в кіно, – сказав Малий.

– Пішли в кіно? Тоді, як мали нагоду зустрітися зі мною? – здивувався Карлсон.

– Пішли. Вдома лише Бетан… і її нова симпатія. Вони у вітальні, але мені туди не можна заходити.

– Що я чую! – вигукнув Карлсон. – Тобі не можна ходити, куди ти хочеш? Ну, таке годі стерпіти. Ходімо!

– Але ж я заприсягнувся… – почав був Малий.

– А я заприсягнувся, – перебив його Карлсон, – що коли побачу якусь несправедливість – то миттю кинуся на неї, мов яструб!

Він підійшов до Малого й поплескав його по плечу.

– А в чому, власне, ти заприсягнувся

– Заприсягнувся, що мене не побачать у вітальні цілий вечір.

– Ну, то тебе й не побачать, – сказав Карлсон. – Але тобі, мабуть, хочеться подивитись на нову симпатію Бетан?

– Щиро казати, дуже хочеться! – гаряче признався Малий. – Раніше вона мала товариша, в якого були страшенно клапаті вуха. Я б дуже хотів поглянути, які вуха в цього.

– Знаєш, я теж залюбки поглянув би, – сказав Карлсон. – Стривай, я щось вигадаю! Найкращий у світі вигадник – це Карлсон, що живе на даху.

Він оглянувся по кімнаті.

– О, знайшов! – мовив він і кивнув головою на ковдру. – Це саме те, що нам треба. Я ж був певен, що вигадаю щось.

Малий спитав:

– Що ж ти вигадав?

– Ти заприсягнувся, що тебе цілий вечір не побачать у вітальні, так? Але якщо ти йтимеш під ковдрою, то тебе не буде видно.

– Це так, але… – почав Малий.

– Ніяких «але», – рішуче перебив його Карлсон. – Якщо ти йтимеш під ковдрою, то побачать ковдру, а не тебе. І якщо я йтиму під ковдрою, мене теж не буде видно. Сердешна Бетан не побачить мене, який жаль! Але так їй і треба, хай не буде дурна!

Він стягнув з ліжка ковдру і накинув її собі на голову.

– Ану до мене, швидко! – покликав він Малого. – Лізь у мій намет!

Малий шугнув під ковдру до Карлсона, і вони обидва радісно засміялись.

Малий і Карлсон, що живе на даху

– Адже Бетан не казала, що вона не хоче бачити в кімнаті намету? Бо ж кожному цікаво глянути на намет. Та ще й коли в ньому світиться! – І Карлсон увімкнув ліхтарика.

Малий не був певний, що Бетан дуже зрадіє наметові, одначе самому йому він сподобався. Стояти разом з Карлсоном під ковдрою і світити ліхтариком було так таємниче й цікаво!

Малий гадав, що вони могли б краще сидіти в його кімнаті, гратися в намет і дати Бетан спокій. Та Карлсон був невблаганний.

– Я не стерплю несправедливості! – заявив він. – І хоч би що, зайду до вітальні!

Малий і Карлсон, що живе на даху

І ось намет почав рухатись до дверей. Малому залишилося тільки йти слідом за Карлсоном. З-під ковдри показалась маленька пухка ручка, натиснула на клямку й дуже тихо та обережно відчинила двері. Намет опинився в передпокої, розділеному з вітальнею лише важкою завісою.

– Спокійно, тільки спокійно! – пошепки сказав Карлсон.

Намет тихенько посунувся по підлозі і зупинився перед завісою. Тепер голоси долинали трохи виразніше, та однаково не можна було вчути слів. Лампа у вітальні не горіла, певне, Бетан і Пелле досить було світла, що доходило до кімнати з вулиці.

– Це ще краще, – прошепотів Карлсон, – світло ліхтарика здаватиметься яснішим.

А поки що він вимкнув ліхтарика.

– Нехай ми з'явимось до вітальні як радісна, бажана несподіванка.

І Карлсон захихотів під ковдрою.

Тихо-тихенько рухався намет по кімнаті. Бетан і Пелле сиділи на канапі під протилежною стінкою. Намет дуже обережно наближався до них.

– Я тебе люблю, Бетан, – почув Малий хрипкий хлоп'ячий голос.

О, який цей Пелле дурний!

– Справді? – спитала Бетан, і знов запала тиша.

Неначе темна купа, рухався намет підлогою, повільно й неухильно наближаючись до канапи. Ось уже до неї залишилось кілька кроків, проте Бетан і Пелле нічого не чули й не бачили.

– А ти любиш мене, Бетан? – соромливо спитав Пелле.

Відповіді він не дістав, бо саме тієї миті світло ліхтарика розітнуло морок кімнати і попало хлопцеві просто в обличчя. Він підскочив, Бетан заверещала. І враз почувся регіт і тупіт ніг, що хутко віддалявся до передпокою.

Засліплені яскравим світлом ліхтарика, Бетан і Пелле нічого не бачили. Зате чули регіт, дикий регіт, веселий регіт, що долинав з того боку завіси.

– Це мій негідний братик, – мовила Бетан. – Ось я йому зараз покажу!

Малий аж заходився сміхом.

– Ну звичайно, вона любить тебе! – вигукнув він. – Чому ж ні? Бетан любить усіх своїх знайомих, аякже!

Потім щось грюкнуло, і знов почувся регіт.

– Спокійно, тільки спокійно! – прошепотів Карлсон, коли, щодуху тікаючи до дверей, вони спіткнулися й попадали.

Малий і намагався бути спокійним, хоч регіт аж душив його, хоч Карлсон упав просто на нього і він не міг розрізнити, де його ноги, а де Карлсонові, і хоч він знав, що Бетан ось-ось може наздогнати їх.

Дуже налякані, вони чимдуж полізли рачки і саме вчасно вскочили до кімнати Малого, тому що Бетан уже мало не хапала їх.

– Спокійно, тільки спокійно! – прошепотів Карлсон під ковдрою. Він дріботів по підлозі своїми ніжками, наче паличками. – Найкращий у світі бігун – це Карлсон, що живе на даху, – додав він, ледве зводячи дух.

Малий теж умів добре бігати і тепер мусив налягати на ноги. Вони ледве встигли вскочити до кімнати. Карлсон мерщій крутнув ключа і тільки задоволено засміявся, як Бетан почала грюкати в двері.

Малий і Карлсон, що живе на даху

– Чекай, Малий, я ще до тебе доберуся! – сердито крикнула вона.

– У кожному разі я не показувався у вітальні! – відповів Малий, і знову залунав регіт.

Якби Бетан не була така сердита, то почула б, що реготало двоє.

Зміст:
Про Карлсона, що живе на даху
Карлсон будує вежу
Карлсон грається в намета
Карлсон б'ється об заклад
Карлсон жартує
Карлсон грається в привида
Карлсон виступає з ученим собакою Альбергом
Карлсон приходить на іменини




Пропонуємо також:


У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова

Гостьова книга - Контакти

Підтримайте наш сайт. Картка Приватбанку: 5168745115737527
PayPal: anfiskinamama@gmail.com

Шановні спонсори! Дякую вам за підтримку сайту. На жаль, зникла можливіть переглядати наш сайт без реклами, сподіваюсь це виправити.

© 2015-2022 Валерія Воробйова