|
Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською |
|
Усі категорії |
Казки під мостом
Світлана Макарович
Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – С.Алімов
– Досить! – сказав бродяжка. – Не подобається мені ця казка.
– Хіба? Ну як хочеш. А то б я тобі розповіла найсмішніше. Як Димар потрапив до Африки, тільки-но зібрався зробити Пих! – дивиться, а там усі чорні... Але якщо не хочеш слухати, не треба.
І лампа ображено закліпала. І одразу стало прохолодніше.
– Не ображайся, – сказав бродяжка, зіщулюючись. – Я більше не перебиватиму.
– Гаразд. Слухай іншу казку. Колись, жив десь якийсь пес. Всього у нього вистачало. Навіть дечого було надміру.
– Надміру чого?
– Дечого, тобто ніг. Їх було в нього п'ять. Уявляєш, як незручно? Коли він, наприклад, підходив до стовпа, то ніяк не міг вирішити, яку ногу слід задерти. Та й сусідські собаки поглядали на нього з підозрою, а ще могли дати йому добрячого прочухана за зайву ногу. А що в цьому доброго? Скінчилося тим, що він пішов до собачої лікарні, яка називалася чомусь ветеринарною. Там, як він і очікував, його зустріли з подивом.
«Дивіться, який дивний пес! – кричали ветеринари і собаки. – У нього п'ять ніг. Всього п'ять ніг. Гей, де ж твоя шоста нога? Де ти її подів?»
І тут п'ятиногий пес озирнувся навколо. Він побачив, що в усіх собак тут по шість ніг.
– По шість?! – здивувався бродяжка. – Такого не буває.
– Звідки ти знаєш, що буває і чого не буває? – обурилася лампа. – Хіба ти бачив усе? Усе на світі? Та й чому чотири ноги тебе влаштовують, а п'ять або шість вже забагато? Ех, люди, люди... – зітхнула лампа і закліпала.
Сірі тіні забігали під мостом, немов кажани. Бродяжка зіщулився від холоду.
– Гей, лампо! Не мигай, будь ласка, я мерзну. Краще розкажи, що було далі?
– Далі чого? – байдуже запитала лампа. – Не треба далеко ходити, щоб дізнатися, що було далі. Втім, я розповім тобі казку... Гей, гей, не спи!
– Пробач, будь ласка, я трохи задрімав, – сказав бродяжка, позіхаючи.
– Як ти смієш спати, коли я тобі розповідаю казки на ніч? Ну нічого, зараз я розповім таку страшну казку, що тобі буде не до сну.
На безлюдному острові жило-було Чудовисько. Воно топило пропливаючі повз нього кораблі. Усім потерпілим нічого іншого не залишалося, як поселятися на острові разом із Чудовиськом. І тоді це жахливе Чудовисько перетворювалося на прекрасну... ні, на дивовижно прекрасну... ні, просто на чудову... або ще точніше – на Чу-дес-ни-цю. Ця Чудесниця дзвінко сміялася і так солодко облизувалася, ніби посилала повітряні поцілунки. Вона манила потерпілих пальчиком і вкрадливо шепотіла:
– Іди сюди, я тобі щось цікаве на вушко скажу.
– Говори вголос, – відповідали їй.
Чудесниця сміялася ще чарівніше, грозила пальчиком і говорила:
– Ач, який хитрий. От на вушко я б шепнула, а так...
І коли найцікавіший підходив ближче і підставляв своє вухо, Чудесниця, тобто Чудовисько, хрусь! – та й відгризала йому вухо!
– Жах! – здригнувся бродяжка.
– Так, жах! Тому що це була якраз така жахлива порода жахливих потвор, які харчуються вухами цікавих. А наше – просто любило вуха. Нічого іншого не їло. Воно відгризало вуха, а безвухі потерпілі залишалися жити на острові. Взагалі-то їм жилося там непогано. Вони їли банани й кокосові горіхи, пили джерельну воду й сік. І не дуже ображалися на Чудовисько за відгризені вуха – адже їли вони, на щастя, не вухами!
А Чудовисько між тим почало чахнути й худнути. Справа в тому, що повз острів давно вже не пропливав жоден корабель. Безвухі жителі острова спекли для свого Чудовиська торт у формі вуха. Але Чудовисько тільки похитало головою – воно їло лише справжні вуха, у які можна нашіптувати. Справжні вуха – і більше ні-чо-гі-сінь-ко!
Але одного разу на острів приплив велетень. Можеш собі уявити, які вуха у нього були! Велетенські. У Чудовиська навіть слинки потекли. Воно одразу ж перетворилося на Чудесницю.
– Іди до мене, – ніжно проспівала Чудесниця й поманила велетня пальчиком.
– Ні, не піду, – відповів велетень і пішов гуляти по острову.
А жахлива Чудесниця ходила за ним і просила:
– Ну, підійди. Ну, хіба тобі важко? Я тобі щось на вушко шепну.
– А мені не цікаво, – відповідав велетень.
Тут вже безвухі жителі острова до нього причепилися. Вони йому всі вуха продзижчали.
– Ну чого ти, – нашіптували вони, – дозволь нашептати собі на вухо.
– Відчепіться! – сердився велетень. – Вуха в'януть від вашої балаканини!
– Від тебе не убуде, – нашіптували безвухі, хоча знали напевно, що убуде.
Але велетень і вухом не повів...
Пропонуємо також:
У моєму
російськомовному
дитинстві були книги
з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших.
Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі.
Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього
і було зроблено цей сайт.
Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.
Валерія Воробйова
- Контакти
Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5168755457383301, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com
Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.
© 2015-2024 Валерія Воробйова