|
Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською |
|
Усі категорії |
Казки під мостом
Світлана Макарович
Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – С.Алімов
Курним шляхом крокував маленький бродяжка. Руки він тримав у кишенях поношених штанів, на голові в нього був напнутий благенький облізлий капелюх, з-під якого навсібіч стирчали нечесані пасма. Бродяжка гучно насвистував. Він був веселий та безтурботний, як дрізд. Він підкидав ногою камінці, що лежать на дорозі, і ніхто йому не казав, що не можна рвати черевики. Втім, вони і без того були рвані. Добре йому жилося на світі. Він міг бігати по калюжах босоніж, він грав із бездомними собаками, він їв зелені ягоди. І ніхто не докучав йому зауваженнями, що він простудиться, заразиться, захворіє.
Дорога вела його повз смітники, куди городяни викидали все що їм заманеться. Бродяжка зупинився і довго розглядав увесь цей мотлох, непотріб, сміття, склянки, залізяки, деревинки, уламки, осколки, обривки, недоноски.
«Дивно, – подумав він, – одні люди викидають те, що іншим як раз конче потрібно. Наприклад оце».
І бродяжка підібрав маленьку нічну лампу. Зараз вона була запорошена і трохи обідрана, проте одразу можна було помітити, у який чудовий помаранчевий колір вона була колись пофарбована!
Бродяжка сунув лампу під пахву й вирушив далі. Почало сутеніти, коли він підійшов до мосту.
– Тут і заночуємо, – сказав він і заліз під міст.
Під мостом була маленька ніша, цілком для нього підходяща. Бродяжка поставив лампу на камінь, дістав із кишені два яблука, повечеряв і став дивитися на річку. Темна важка вода виблискувала золотими іскрами призахідного сонця.
Бродяжка підклав руки під голову, зручно вмостився на трав'яній підстилці та позіхнув. На небі засяяли зірки, подув холодний нічний вітер, і бродяжка зіщулився. Раптом у склепіння моста вдарив потужний промінь світла. Бродяжка здивовано озирнувся і побачив, що світло це йшло від його лампи.
– Це непогано і вчасно, – сказав він.
І тут йому відповів тоненький хрипкий голос:
– Прошу без зауважень!
– Оце лампа! – сторопів бродяжка. – Я ще ніколи не...
– Помовч, – урвала його лампа. – Тримай язика за зубами, якщо хочеш почути казку на ніч.
Бродяжка трохи оговтався від подиву, зручніше влаштувався ближче до теплої лампи і став дивитися на неї не відриваючись.
– Спочатку треба зменшити вогонь, – сказала лампа. – Бо на вогник може зазирнути хтось сторонній, так, заради цікавості. А настирливість і цікавість якраз ті речі, яких я терпіти не можу. – Лампа трохи пригасила вогонь і перетворилася на жовту сяючу кулю.
– А де ж казка? – нетерпляче запитав бродяжка.
– Терпіння, – пробурчала лампа. – Я ще не вирішила, яку тобі розповідати. Чи то про кульбабу-чванька, чи про білку, що завжди була третьою.
– Все одно, давай будь-яку.
– Якщо тобі все одно, тоді спи, – образилася лампа.
– Ні, ні, я слухаю!
– Добре. Розповім тобі казку про нахабного Димаря. Жив колись, ні, не жив, а просто стояв будинок. На будинку, як годиться, був дах. А з даху стирчав Димар...
– Казковий Димар, – хихикнув бродяжка.
– Знову перебиваєш? – спалахнула лампа. – Слухай та мовчи, якщо хочеш щось почути.
Лампа помовчала, то спалахуючи, то затухаючи, і продовжувала:
– Отже, Димар, який піднявся надто високо над усіма, вирішив спуститися донизу. «Досить мені коптити небо самому, – подумав він. – Походжу по світу, на людей подивлюся, себе покажу». І він показав!
Кожному, хто з ним зустрічався, він пихкав в обличчя димом і сажею. Ось так: Пих! Тільки-но людина вмилася, а він Пих! – і та чорна, як шпак. А тут йому стрівся вибілений будиночок. Пих! – і будиночок став чорним. З вікна висунулася жінка у білій хустці з білим рушником у руці. Пих! Пих! – і Димар одразу ж очорнив жінку. На мотузці висіла свіжовипрана білизна. Вітер весело тріпав її. Пих! – і Димар заплямував чисті простирадла й сорочки.
Так і бродив Димар по світу, а там, де він пройшов, залишалися брудні плями на білих стінах, шматки сажі на квітах і безліч замурзаних, заплямованих, зачернених, засмучених. З кожним днем Димар ставав усе нахабнішим і нахабнішим і готовий був уже очорнити весь білий світ. А коли він зазирнув до вікна лікарні...
Автор: Макарович С.; ілюстратор: Алімов С.Пропонуємо також:
У моєму
російськомовному
дитинстві були книги
з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших.
Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі.
Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього
і було зроблено цей сайт.
Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.
Валерія Воробйова
- Контакти
Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5168755457383301, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com
Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.
© 2015-2024 Валерія Воробйова