Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською

Усі категорії

Астрід Ліндгрен

Карлсон прилітає знов

Переклад українською – Ольга Сенюк
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – А.Савченко

Друга книга про Карлсона

Зміст:
Знов удома
У Карлсоновій хатці
Карлсонова пригода з булочками
Карлсон запрошує Малого на бенкет з булочками
Карлсон і телевізор
Карлсонів дзвоник
Невеличкий привид із Васастаду
Карлсон не привид, а просто Карлсон
Поважна дама, що ходить і літає
Вродливий, розумний і до міри затовстий

Карлсон не привид, а просто Карлсон

Того вечора Малий ніколи не забуде. Панна Цап сиділа на стільці й плакала. Карлсон стояв трохи осторонь і був майже засоромлений. Ніхто нічого не казав, усі були прибиті горем.

«Ось від чого людина сивіє», – подумав Малий, бо так часто казала його мама. Тоді, як, наприклад, Боссе приносив за раз три двійки, або як Бетан скиглила, що хоче мати кожушок, саме коли татові треба платити за телевізор, або як Малий шпурляв камінням на шкільному подвір'ї й розбивав вікно – тоді мама зітхала й казала «Ось від чого людина сивіє».

Отак Малий почувався тепер. Ох, яке все на світі погане! Панна Цап гірко плакала. І чого! Тільки того, що Карлсон не привид.

– Пропала моя програма з привидами, – мовила вона й сердито зиркнула на Карлсона. – А я вже ходила і сказала Фріді, що…

Панна Цап затулила обличчя руками й так заридала, аж годі було вчути, що саме вона сказала Фріді.

– Але ж я вродливий, і розумний, і до міри затовстий чоловік у розквіті сил! – пробував потішити її Карлсон. – Я можу піти й побути в тій скриньці… хоч би разом з малявкою, чи як!

Панна Цап відтулила обличчя, глянула на Карлсона й пирхнула:

– Вродливий, і розумний, і до міри затовстий! А що тут особливого? Таких повно на телестудії!

Вона сердито й неприязно роздивлялася на Карлсона. Маленький товстун, неначе хлопчисько, хоч скидається на дорослого…

– А хто це, власне, такий? – спитала вона Малого.

І Малий відповів їй правду:

– Мій приятель. Я з ним граюся.

– Отож я й бачу, – сказала панна Цап і знов зайшлася слізьми.

Малий був здивований. Мама й тато видумали собі, що як хто-небудь побачить Карлсона, то почнеться жахливе життя, всі накинуться й захочуть показати його по телевізору. А ось людина, що справді побачила його, сидить і плаче, бо вважає, що Карлсон ні на що не потрібний, коли він не привид. Те, що він має моторчика й може літати, не справило на неї враження. Карлсон саме піднявся вгору зняти з лампи привидів одяг, але панна Цап глянула на нього ще сердитіше й сказала:

– Господи, ті діти все тепер мають – і моторчики, і всякі дурниці. Скоро вони літатимуть на місяць раніше, ніж підуть до школи.

Панна Цап лютувала дедалі дужче, бо тепер вона врешті збагнула, хто вкрав її булочки, і ревів за вікном, і писав на стіні в кухні попередження. Отак розбестили дітей! Дали їм мотори, щоб вони літали собі й збиткувалися з старих людей! Усе те, що вона писала до телебачення за привидів, – просто хлоп'ячі витівки! Вона не може більше бачити цього малого, товстого негідника.

– Гайда додому… ти, як тебе звати?

– Карлсон, – відповів Карлсон.

– Це я вже чула, – люто сказала панна Цап. – Це прізвище, а як тебе на ім'я?

– Мене й на ім'я Карлсон, і на прізвище Карлсон, – мовив Карлсон.

– Не сердь мене, бо я вже й так сердита! – сказала панна Цап. – Я хочу знати, як тебе кличуть. Як тебе батько гукає?

– Шибеником, – задоволено сказав Карлсон.

Панна Цап кивнула головою.

– Знав твій батько, як тебе прозвати.

Карлсон погодився з нею.

– Еге ж, змалку я був страх який шибеник. Хоч то було дуже давно, а тепер я найчемніший у світі.

Проте панна Цап далі не слухала його. Вона сиділа тихо, задумано й починала трохи заспокоюватись.

– Так, так, – врешті озвалася вона, – принаймні одна людина зрадіє всьому цьому.

– Хто – спитав Малий.

– Фріда, – гірко мовила панна Цап. Потім, зітхнувши, встала й подалася до кухні витерти воду та прибрати балійку.

Карлсон і Малий раді були, що лишились самі.

– Як люди можуть побиватися через такі дурниці! – сказав Карлсон і здвигнув плечима. – Я ж їй нічого не зробив.

– Ні, тільки хіба що трошки подратував її. Але тепер ми будемо дуже чемні.

Карлсон відразу погодився.

– Звісно, ми будемо чемні. Я ж завжди найчемніший у світі. Але я хочу мати якусь приємність, а то я не граюся.

Малий замислився яку б його приємність зробити Карлсонові Але той сам придумав її. Він кинувся до шафи.

– Стривай, я бачив у шафі гарну річ, як там ховався.

Він вийшов звідти з пасткою на мишей. Малий узяв її в бабусі і привіз із села додому.

– Бо я так хотів би спіймати мишу і приручити її! – пояснив він мамі.

Але мама сказала, що, хвалити бога, в міських квартирах немає мишей, принаймні в них немає. Малий розповів про це Карлсонові, але той заявив:

– А раптом звідкись та візьметься миша. А раптом, щоб потішити твою маму, сюди тихенько закрадеться несподівана мишка.

Він розповів Малому, як було б добре, коли б вони спіймали несподівану мишку. Тоді Карлсон забрав би її на дах до своєї хатки, миша наплодила б мишенят, і поступово вони розвели б мишачу ферму.

– І тоді я дам до газети оголошення, – заявив Карлсон – «Якщо вам треба мишей, телефонуйте просто на Карлсонову мишачу ферму».

– Авжеж, і тоді миші будуть і в міських квартирах, – задоволено мовив Малий і показав Карлсонові, як наставляти пастку.

– Тепер, звісно, в пастку треба покласти шматочок сиру або шкірочку з сала, а то миша не прийде.

Карлсон засунув руку до кишені і витяг звідти клаптик шкірочки.

– Добре, що я приберіг її з обіду, хоч спочатку хотів викинути на смітник.

Він наштрикнув шкірочку на гачок і поставив пастку Малому під ліжко.

– Ось так! Тепер мишка може прийти, коли собі схоче.

Вони майже забули про панну Цап. Аж ось у кухні щось забряжчало.

– Начебто вона готує вечерю, – сказав Карлсон, – бо стукнула сковородою.

І справді, з кухні невдовзі запахло дуже смачними тюфтельками.

– Вона вминає тюфтельки, що лишилися з обіду, – сказав Малий. – О, як я хочу їсти!

Карлсон кинувся до дверей.

– Мчімо до кухні! – гукнув він.

І справді, Карлсон відважний, подумав Малий, коли насмілюється поткнутися туди, проте й сам не хотів пасти задніх. Тому обережно подався слідом за Карлсоном.

А той був уже в кухні.

– О, здається, ми якраз устигли на вечерю!

Панна Цап, що стояла біля плити й мішала тюфтельки, лишила сковороду й рушила назустріч Карлсонові. Вигляд у неї був загрозливий.

– Геть! – закричала вона. – Геть звідси!

У Карлсона опустилися кутики рота, і він насупився.

– Я не граюся, коли ви будете такі сердиті. Я теж хочу тюфтельок. Хіба ви не розумієте, що я зголоднів, цілий вечір удаючи привида?

Він підлетів до плити і схопив із сковороди тюфтельку. Та це вже було занадто. Панна Цап заревла й кинулась на Карлсона. Вона схопила його за комір і вишпурнула за двері на чорний хід.

– Геть! – крикнула вона. – Гайда додому і більше сюди не потикайся!

Малий був страх який розгніваний. «Як можна так ставитись до мого любого Карлсона» – розпачливо думав він.

– Фе, які ви недобрі, – сказав він мало не крізь сльози. – Карлсон мій приятель і повинен бути зі мною.

Більше він нічого не сказав, бо відчинилися двері і з'явився Карлсон. Він теж був розгніваний.

– Я не граюся. Я не граюся, коли тут таке робиться. Викидати мене за двері на чорний хід…о!

Він підскочив до панні Цап і тупнув ногою.

– На чорний хід, фе… Я хочу, щоб мене викинули з сіней на сходи, як усіх порядних людей!

– Про мене! – мовила вона і, хоч Малий біг ззаду та плакав, поволокла Карлсона через усю квартиру до сінешніх дверей, щоб викинути його на сходи, як він і хотів.

– Ось тепер маєш! Тепер ти задоволений?

– Еге ж, задоволений, – відповів Карлсон, і панна Цап так хряснула дверима, що весь будинок здригнувся.

– Нарешті! – сказала вона й рушила назад до кухні.

Малий біг за нею і бурчав:

– Фе, які ви недобрі й несправедливі! Карлсон повинен бути на кухні!

І він справді був на кухні. Коли панна Цап і Малий зайшли туди, Карлсон стояв біля плити й наминав тюфтельки.

– Звичайно, я хотів, щоб ви мене викинули з сіней на сходи, – заявив він, – аби я міг зайти з чорного ходу і взяти собі смачних тюфтельок.

Тоді панна Цап схопила його за комір і викинула втретє – знову на чорний хід.

– Ох і влазливе ж! – сказала вона. – Як та муха… Але чекай, я ось замкну двері, то, може, хоч тоді матиму спокій.

– Побачимо, – сумирно сказав Карлсон.

Двері за ним хряснули, і панна Цап подбала, щоб вони вже були замкнені як слід.

– Фе, які ви недобрі, – правив своєї Малий.

Та панна Цап не слухала його. Вона попростувала до плити, де на сковороді шкварчали такі гарні тюфтельки.

– Може, врешті, і я з'їм якусь тюфтельку після всього, що мені довелося витримати цього вечора, – сказала вона.

Тієї миті з відчиненого вікна почувся голос:

– Добрий вечір! Є хто дома? І чи лишилося ще хоч трохи тюфтельок?

На підвіконні сидів Карлсон і задоволено всміхався.

Малий захихотів.

– Ти залетів через балкон з коридора?

Карлсон кивнув.

– Саме так. І ось я знов з вами. Ви ж бо мені раді… особливо та, що біля плити.

Панна Цап стояла з тюфтелькою в руці. Вона саме хотіла покласти її в рот, та, побачивши Карлсона, завмерла на місці і лише кліпала очима.

– Зроду не бачив такої ненажери, – сказав Карлсон і шугнув з вікна до панни Цап. Пролітаючи повз неї, він вихопив тюфтельку, швиденько проковтнув її і піднявся під стелю.

Панна Цап отямилась. Вона стиха зойкнула, схопила вибивачку і погналася за Карлсоном.

– Ох ти ж, тварюко, ну, тепер я таки вижену тебе!

Карлсон радісно кружляв навколо лампи.

– Гей-гей! Будемо знову змагатися. Так весело мені було тільки в дитинстві, коли мій любий татко гнався за мною навколо цілого Меларену[озеро, що на ньому стоїть Стокгольм] з ляпачкою. О, тоді нам була забава!

Карлсон вилетів до передпокою, і почалася гонитва по всій квартирі. Попереду летів Карлсон – він сміявся і гейкав з радощів, – потім бігла панна Цап з вибивачкою, далі Малий, а ззаду стрибав Бімбо й голосно гавкав.

– Гей-гей! – вигукував Карлсон.

Коли панна Цап була зовсім близько, – от-от наздожене його, – Карлсон прискорював лет і підіймався під стелю. І хоч як замахувалась панна Цап вибивачкою, їй не щастило досягти Карлсона, хіба що вона зачіпала по підошвах його черевиків.

– Еге-ге! – казав Карлсон. – Не лоскочіть мені підошов! Так не годиться, а то я не граюся!

Панна Цап бігала, аж сопіла, за Карлсоном, ляпаючи великими босими ногами по паркету. Вона, сердешна, не мала навіть часу одягти шкарпетки і взути капці через привида та через безперервну біганину. Вона вже притомилася, але й гадки не мала здаватися.

– Стривай-но лишень! – гукала вона і мчала далі.

Часом вона підскакувала, щоб досягти Карлсона вибивачкою, але той тільки сміявся і щоразу ухилявся. Малий теж сміявся, бо не міг утриматись. Він так реготав, що в нього аж живіт заболів, а коли панна Цап із Карлсоном утретє опинилися в його кімнаті, кинувся на ліжко, щоб трохи відпочити. Він лежав там зовсім знесилений, та все ж не міг стримати сміху, коли бачив, як панна Цап женеться за Карлсоном уздовж стін.

– Гей-гей! – вигукував Карлсон.

– Зараз я тобі покажу «гей-гей»! – сопіла панна Цап, люто розмахуючи вибивачкою. І справді їй нарешті пощастило загнати Карлсона в кут коло ліжка Малого.

– Ну, стривай! – закричала вона. – Зараз я тебе спіймаю!

І враз вона так зойкнула, що Малий оглух. Він перестав сміятися.

«Ой, тепер Карлсона спіймано», – подумав він.

Але то не Карлсона спіймано. То панна Цап спіймалася. Вона попала ногою – просто великим пальцем – у пастку.

– О-о-ох! – застогнала вона. – О-о-ох!

Панна Цап шарпонула ногу і вражено витріщила очі на якусь дивину, що міцно вчепилася їй у палець.

– Ой-ой-ой! – схопився Малий. – Чекайте, я відчеплю її… О, пробачте, то я ненавмисне!

– О-о-ох! – застогнала панна Цап, коли Малий допоміг їй відчепити пастку і вона знов здобулась на слово. – Нащо тобі пастки під ліжком?

Малому справді було шкода панни Цап, і він, затинаючись, розпачливо сказав:

– Ми… ми хотіли спіймати в неї несподівану мишу.

– Хоч і не таку велику, – додав Карлсон. – А маленьку, гарну, з довгим хвостиком.

Панна Цап зиркнула на Карлсона й застогнала:

– О ти… ти… Щезнеш ти колись звідси!

І знов погналася за ним з вибивачкою.

– Гей-гей! – вигукнув Карлсон.

Він вилетів до передпокою, далі до вітальні, а звідти до кухні, а з кухні до спальні…

– Гей-гей! – не вгавав він.

– Зараз я тобі покажу «гей-гей»! – погрозила панна Цап і цього разу підстрибнула ще вище, аби досягти його вибивачкою. Та вона забула про всі ті меблі, що їх сама понатягала під двері в спальні. І тепер, підскочивши вгору, панна Цап ударилась головою об книжкову шафу і гримнула на підлогу.

– Гей, отепер у Верхньому Норланді знов землетрус! – сказав Карлсон.

Та Малий злякано кинувся до панни Цап.

– Ой, ви не дуже забилися – спитав він. – Бідна панна Цап.

– Ох, поможи мені добратися до ліжка, – простогнала панна Цап.

І Малий допоміг, принаймні спробував допомогти. Але панна Цап була така велика й огрядна, а Малий зовсім дитина. Йому було не до снаги. Тоді до них спустився Карлсон.

– Ет, і не силуйся, – сказав він Малому. – Давай і я підпряжуся, бо я найчемніший у світі, не те, що ти.

Вони налягли вдвох з усієї сили і врешті таки доправили панну Цап до ліжка.

– Бідна панна Цап, – знову сказав Малий. – Вам боляче?

Панна Цап трохи помовчала, немов прислухалася.

– У мене немає жодної цілої кісточки, – врешті відповіла вона. – Але мені не боляче… хіба що, як я засміюся!

І вона так зареготала, що аж ліжко задвигтіло.

Малий злякано витріщився на панну Цап. Що з нею сталося?

– Кажіть, що хочете, – мовила панна Цап, – але два таких марші за один вечір помагають. О господи, яка я стала моторна!

Вона жваво закивала головою.

– Постривайте лишень! Ми з Фрідою робимо вранці зарядку, і хай вона тепер начувається! Я покажу їй, як треба бігати!

– Гей! – вигукнув Карлсон. – Візьміть тільки з собою вибивачку, щоб поганяти Фріду по всій гімнастичній залі, нехай і вона стане моторна.

Панна Цап сердито глянула на нього.

– А ти мовчи, коли розмовляєш зі мною. Мовчи й біжи принеси мені трохи тюфтельок.

Малий радісно засміявся.

– Атож, після такої гонитви хочеться їсти, – сказав він.

– А вгадай, хто найкращий у світі носій тюфтельок? – спитав Карлсон.

Він уже рушив до кухні.

Потім Карлсон, Малий і панна Цап посідали собі на ліжко й любенько заходилися вечеряти. Карлсон-бо повернувся з кухні з повною тацею наїдків.

– Я побачив, що там є ще пиріг з яблуками у ванільній підливі, то взяв і його. І трохи вареної шинки, і сиру, і ковбаси, і солоний огірок, і дві сардини, і грудку паштету, але де ви до лиха ховаєте торт?

– Торта нема, – сказала панна Цап.

Карлсон опустив куточки губ.

– Отже, я маю наїстися кількома тюфтельками, пирогом з яблуками у ванільній підливі, вареною шинкою, сиром, ковбасою, огірком і двома нещасними сардинами?

Панна Цап пильно глянула йому у вічі.

– Ні, – сказала вона з притиском, – є ще й паштет.

Малий не міг згадати, щоб йому коли так смакувала їжа.

Як приємно було сидіти втрьох і вечеряти! Та раптом панна Цап вигукнула:

– О господи, ти ж, Малий, ізольований, а ми затягли його сюди! – вона показала на Карлсона.

– Ні, ми його не тягли. Він сам прилетів, – сказав Малий.

Та все ж таки він стурбувався.

– А що, як ти, Карлсоне, захворієш тепер на скарлатину?

– Скар… скар… – муркотів Карлсон. Він напхав повен рот пирога і не міг і слова мовити, – скарлатину.. Гей! До того, хто колись хворів на найважчу в світі булочкову гарячку й не вмер, ніщо більше не вчепиться.

– Не завжди, – сказала панна Цап і зітхнула. Карлсон ум'яв останню тюфтельку, облизав пальці й мовив:

– Звичайно, в цьому домі трохи сутужно з їжею, але з усім іншим тут добре. То, може, я теж тут ізолююсь.

– О господи! – вигукнула панна Цап.

Вона сердито зиркнула на Карлсона, потім на тацю, що була вже зовсім порожня.

– Не багато лишилося на таці після того, як ти приклався до їжі, – сказала вона.

Карлсон підвівся з ліжка і погладив себе по животі.

– Я вже наївся і встаю від столу. Але, бачу, крім мене, ніхто не встає.

Карлсон покрутив за ґудзика на животі, моторчик загув, і він обважніло полетів до вікна.

– Гей-гоп! – гукнув він. – Доведеться вам посидіти без мене, бо я поспішаю.

– Гей-гоп, Карлсоне! – відповів Малий. – Тобі справді треба летіти?

– Нарешті, – буркнула панна Цап.

– Авжеж, мені треба поспішати! – гукнув Карлсон. – А то я спізнюся додому на вечерю. Гей-гей!

І він полетів.

Зміст:
Знов удома
У Карлсоновій хатці
Карлсонова пригода з булочками
Карлсон запрошує Малого на бенкет з булочками
Карлсон і телевізор
Карлсонів дзвоник
Невеличкий привид із Васастаду
Карлсон не привид, а просто Карлсон
Поважна дама, що ходить і літає
Вродливий, розумний і до міри затовстий

У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова

- Контакти

Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5168755457383301, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com

Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.

© 2015-2024 Валерія Воробйова