Казка.укр - Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською

Фейсбук-група Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Живий журнал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Телеграм-канал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Інстаграм Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Ютуб-канал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн




Астрід Ліндгрен

Карлсон прилітає знов

Переклад українською – Ольга Сенюк
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – А.Савченко

Друга книга про Карлсона

Зміст:
Знов удома
У Карлсоновій хатці
Карлсонова пригода з булочками
Карлсон запрошує Малого на бенкет з булочками
Карлсон і телевізор
Карлсонів дзвоник
Невеличкий привид із Васастаду
Карлсон не привид, а просто Карлсон
Поважна дама, що ходить і літає
Вродливий, розумний і до міри затовстий

Вродливий, розумний і до міри затовстий

Від полудня до самого вечора Малий був у Карлсоновій хатці на даху. Він пояснив Карлсонові, чого їм треба дати панні Цап спокій.

– Вона робитиме торт із кремом, розумієш, бо завтра повернуться додому і мама, і тато, і Боссе, і Бетан.

Карлсон таке розумів.

– Якщо вона робитиме торт із кремом, то справді їй потрібен спокій. Небезпечно дратурувати хатніх цапів, коли вони роблять торт. Бо тоді може скиснути і крем, і хатній цап.

Тому панна Цап останні свої години в господі Свантесонів мала цілковитий спокій, так, як і бажала.

А Малий і Карлсон теж спокійно й приємно бавили час перед коминком у Карлсоновій хатці. Карлсон побував на ринку й купив яблук.

– За них чесно заплачено п'ять ере, – сказав він. – Я не хочу, щоб якась перекупка мала через мене збитки, я ж бо найчесніший у світі.

– І перекупка правила за яблука п'ять ере? – здивувався Малий.

– А я не питав її, – відповів Карлсон. – Бо її не і було, якраз пішла випити кави.

Карлсон нанизав яблука на дротину й повісив над полум'ям.

– Угадай, хто найкращий у світі печій яблук? – І спитав він.

– Ти, Карлсоне, – відповів Малий.

Так вони сиділи біля каміна, посипали цукром яблука і їли, а надворі тим часом смеркало.

Карлсон прилітає знов

«Гарно сидіти біля вогню», – думав Малий, бо вже починало холоднішати.

Відчувалося, що надійшла осінь.

– Треба буде скоро вибратись за місто й купити трохи дров у якогось селянина, – сказав Карлсон. – Хоч вони, хитруни, обачні і хтозна, коли п'ють каву.

Він підклав у вогонь дві березові поліняки.

– Але взимку я хочу, щоб мені було тепло, а то я не граюся. Це принаймні селяни повинні знати.

Коли дрова догоріли, в Карлсоновій хатці стало темно. Тоді він засвітив гасову лампу, що висіла під стелею над столярним верстатом. Лампа так затишно освітлювала кімнату і весь той мотлох, що Карлсон наскладав на верстаті!

Малий спитав, чи не погратися їм мотлохом, і Карлсон погодився.

– Але ти повинен спитати, чи я тобі щось позичу. Часом я кажу «так», а часом «ні»… здебільшого кажу «ні», бо це ж мій мотлох, і я хочу його мати, а то я не граюся!

І аж після того, як Малий спитав не один раз, він дістав нарешті в позику старого, поламаного будильника, якого він порозкручував і знову склав докупи. Складати будильника було приємно, кращу розвагу годі було й уявити.

Але потім Карлсон захотів, щоб вони трохи постолярували.

– Це все-таки найкраща забава, і можна зробити стільки гарних речей, – сказав він. – Принаймні я можу зробити.

Він згорнув з верстата весь мотлох і витяг дошки та оцупки, що лежали під канапою. І вони з Малим стругали й прибивали, аж доки потомилися.

Малий збив докупи дві дощечки і змайстрував пароплав. З палички він вистругав димар, і вийшов справді гарний пароплав.

Карлсон заявив, що зробить шпаківню і приб'є на розі своєї хатки, щоб у ній селилися пташки. Але вийшла в нього не шпаківня, а якась дивина.

– Що це таке? – спитав Малий.

Карлсон схилив набік голову й подивився на свою роботу.

– Це… це така собі річ, – мовив він. – Звичайнісінька гарна річ. Угадай, хто найкращий у світі майстер робити речі?

– Ти, Карлсоне, – сказав Малий.

Але був уже вечір, і Малий мав іти спати. Довелося йому покинути Карлсона та його невеличку, таку затишну кімнатку з усім мотлохом, і столярним верстатом, і закуреною лампою, і рубанком, і каміном, де ще жевріли жаринки, що випромінювали тепло й світло. Важко було залишати все це, але ж Малий знав, що може прийти сюди знов. О, як він радів, що Карлсонова хатка стояла на їхньому даху, а не на якомусь іншому!

Карлсон і Малий вийшли на ґаночок. Над ними простяглося зоряне небо. Малий ще ніколи не бачив зірок таких великих, так багато і так близько. Ні, звісно, не близько, вони ж віддалені на тисячі миль, це він знав, а все-таки… о, який зоряний дах має Карлсон над своєю хаткою, близький і водночас далекий!

– На що ти там витріщився? – спитав Карлсон. – Мені холодно… Будеш ти летіти чи ні?

– Буду, – сказав Малий.

Карлсон прилітає знов

***

А другого дня… о, що то був за день! Спершу повернулися Боссе й Бетан, потім тато і нарешті мама. Її Малий найдужче чекав. Він кинувся назустріч мамі, пригорнувся до неї. Хай вона більше ніколи нікуди не їде від нього! Круг мами зібралися всі – і тато, і Боссе, і Бетан, і Малий, і панна Цап, і Бімбо.

Карлсон прилітає знов

– У вас уже нема перевтоми? – спитав Малий. – А коли вона зникла?

– Зникла тоді, коли я одержала твого листа, – сказала мама. – Коли я дізналася, які ви всі «хорі» та «ізольовані», то відчула, що й я стану справді «хора», якщо не повернуся додому.

Панна Цап похитала головою.

– Зробили ви не дуже мудро. Хоч я зможу часом приходити й помагати вам, якщо буде треба. А тепер, – додала вона, – я мушу негайно йти, бо ввечері виступатиму по телебаченню.

Мама, тато, Боссе і Бетан були вражені.

– Справді – сказав тато. – Тоді ми неодмінно подивимося!

Панна Цап гордо стріпнула головою.

– Атож, думаю, що ви подивитесь. Думаю, що вся шведська людність подивиться!

Вона заквапилась.

– Бо я мушу вкласти зачіску, і скупатися, і зробити масаж обличчя, і манікюр, і приміряти нові черевики. Бо як виступаєш по телебаченню, то треба маги ошатний вигляд.

Бетан засміялася.

– Адже черевиків не видно в телевізорі!

Панна Цап осудливо глянула на неї.

– А хіба я сказала, що видно? Мені треба нових… і взагалі, певніше себе почуваєш, коли знаєш, що в тебе все гаразд. Хоч, може, звичайні люди цього не розуміють. Але хто виступає на телебаченні, той це добре знає.

Вона попрощалась і швидко пішла.

– От і немає більше хатнього цапа, – сказав Боссе, коли за панною Цап зачинилися двері.

Малий задумливо кивнув головою.

– Я її таки трохи люблю, – сказав він.

До того ж панна Цап залишила по собі смачний торт – великий, пухкий, прикрашений шматочками ананаса.

– Ми їстимемо його з кавою ввечері, як будемо дивитися по телевізору на панну Цап, – сказала мама.

Так воно й було. Коли мала настати та очікувана хвилина, Малий подзвонив Карлсонові. Він смикнув за мотузку, сховану за завісою, один-однісінький раз, що означало «Приходь негайно!»

І Карлсон прийшов. Усі вже сиділи біля телевізора, а на столі стояла таця з кавою і торт.

– Ось і ми з Карлсоном, – сказав Малий, коли вони зайшли до вітальні.

– Ось і я, – сказав Карлсон і всівся в найкраще крісло. – Ну, нарешті в цій хаті з'явилася крихта торта. Давно пора! Можна мені зразу ж покуштувати трошки… чи, швидше, багато?

– Діти одержують свою пайку останні, – сказали мама. – До того ж то моє місце. Ви з Малим можете вмоститися на підлозі перед телевізором. Я вам дам торта туди.

Карлсон обернувся до Малого.

– Ти чув? Вона проганяє тебе, бідна дитино!

Потім він задоволено всміхнувся.

– Добре, що вона проганяє й мене, а то я не граюся. Я люблю справедливість.

І Карлсон з Малим посідали на підлозі перед телевізором, їли торт і чекали, поки з'явиться панна Цап.

– Зараз ми її побачимо, – мовив тато.

І справді, скоро з'явилася панна Цап. Пан Пек також – він вів програму.

Карлсон прилітає знов

– Живий-живісінький хатній цап, – сказав Карлсон, – гей-гей, зараз нам буде весело!

Панна Цап здригнулася – так, начебто почула Карлсона. Чи, може, вона все-таки хвилювалася, що стояла перед усією шведською людністю і мала показувати, як треба готувати «Лагоминку Гільдур Цап»?

«Скажіть, будь ласка, панно Цап, – звернувся до неї пан Пек, – як вам спало на думку зробити саме такий пудинг?»

«Будь ласка, – люб'язно відповіла панна Цап. – Коли маєш сестру, що нітрохи не розуміється на куховарстві…»

Далі їй не вдалося нічого сказати, бо Карлсон простяг пухку ручку й вимкнув телевізор.

– Хатній цап приходить і йде собі тоді, коли я хочу, – заявив він.

Але мама звеліла:

– Негайно ввімкни! І більше не роби такого, бо вижену!

Карлсон штовхнув ліктем Малого в бік і пошепки спитав:

– Виходить, у цій хаті вже нічого цікавого не можна робити?

– Цить, ми ж хочемо бачити панну Цап, – відповів Малий.

«Треба добре посолити, і поперчити, і додати різного коріння, щоб він був смачний», – саме говорила панна Цап.

І вона солила, і перчила, і додавала різного коріння, аж гай шумів, а коли пудинг був готовий, грайливо глянула з екрана і спитала:

«Може, скуштуєте?»

– Дякую, я ні, – сказав Карлсон. – Та якщо ви дасте мені адресу, я приведу кількох маленьких ковтачів вогню.

Потім пан Пек подякував панні Цап за те, що вона прийшла й показала, як готувати смачний пудинг. Мабуть, на цьому передача мала скінчитися, але панна Цап спитала:

«Скажіть, будь ласка, можна мені передати вітання своїй сестрі?»

Пан Пек завагався.

«Ну… прошу, тільки швидко».

І тоді панна Цап підморгнула з екрана й сказала:

«Гей, Фрідо, як ся маєш? Сподіваюсь, ти не впала з стільця?»

– Я теж сподіваюсь, – мовив Карлсон. – Бо у Верхньому Норланді був би землетрус.

– Що ти вигадуєш? – сказав Малий. – Ти ж не знаєш, чи Фріда така сама огрядна, як і панна Цап.

– Уяви собі, що знаю. Я часом літав до неї і вдавав привида.

Потім Карлсон і Малий знов їли торт і дивилися по телевізору на жонглера, що підкидав у повітря п'ять тарілок і жодної не впустив додолу. Малому жонглер здався доволі нудним, але Карлсонові аж очі сяяли, і Малий був радий.

Йому було так приємно, так гарно бачити всіх разом і маму, і тата, і Боссе, і Бетан, і Бімбо… і, звичайно, Карлсона.

Коли вони з'їли торт, Карлсон узяв у руки вазу, ретельно вилизав її, а тоді підкинув у повітря, так, як жонглер підкидав тарілки.

– Ось тобі й маєш! – сказав він. – Бачу, той дядько в скриньці не такий уже й великий штукар. Угадай, хто найкращий у світі майстер підкидати вази?

Він метнув вазу так, що вона мало не досягла стелі, і Малий злякався.

– Ні, Карлсоне, не треба!

Мама та всі решта дивилася по телевізору на балерину й не бачили, що робить Карлсон. А попередження Малого не помогло. Карлсон спокійно підкидав собі вазу далі.

– А гарну ви маєте вазу, – мовив він і підкинув її до стелі. – Тобто мали, – додав Карлсон і нахилився позбирати скалки. – Ну, та це дурниці, не…

Але мама вчула, як ваза впала й розбилася. Вона ляпнула Карлсона по спині й сказала:

– Це моя найкраща ваза, а не дурниці!

Малому не сподобалось, що так ставляться до найкращого в світі майстра підкидати вази.

Проте він розумів, що мамі шкода вази, й поспішив утішити її.

– Я візьму гроші зі своєї скарбнички й куплю вам іншу вазу.

І тоді Карлсон гордо засунув руку в кишеню, витяг п'ять ере і дав мамі.

– Я сам заплачу за те, що розбив. Ось, прошу! Купіть нову вазу, а решту залиште собі.

– Дякую, любий Карлсоне, – сказала мама.

Карлсон задоволено кивнув головою.

– Або купіть на решту кілька дешевих вазочок, щоб могли шпурляти в мене, коли ви будете сердиті, а я випадково прилечу.

Малий пригорнувся до мами.

– Ви ж, мамо, зовсім не сердитесь на Карлсона, правда?

Мама погладила і Карлсона, і Малого й сказала, що не сердиться.

Та ось Карлсон став прощатися.

– Бувайте здорові, я вже мушу йти додому, а то спізнюся на вечерю.

– А що ти будеш вечеряти? – спитав Малий.

– Лагоминку Карлсона, що живе на даху, – відповів Карлсон. – І будь певен, що не таку отруту, як у хатнього цапа. Відгадай, хто найкращий у світі майстер готувати пудинг?

– Ти, Карлсоне, – сказав Малий.

***

А за якусь хвилину Малий лежав уже в ліжку, а Бімбо на підлозі біля нього в кошику. Всі – і мама, і тато, і Боссе, і Бетан – прийшли віддати йому на добраніч. Малого вже починав долати сон, але він ще подумав про те, що тепер робить Карлсон. Може, майструє шпаківню абощо?

«Завтра, як повернуся зі школи, то подзвоню Карлсонові і спитаю, чи не можна мені піднятися на дах і ще трохи помайструвати з ним».

Як добре, що Карлсон провів дзвоник!

«Але ж я можу й зараз подзвонити до нього, як захочу!» – подумав Малий і відчув, що це було б просто чудово.

Він схопився з ліжка, босоніж побіг до вікна і смикнув за мотузку. Тричі. Це означало «Уяви собі, що на світі нема такого вродливого, і розумного, і до міри затовстого, і відважного, і в усьому найкращого, як ти, Карлсоне».

Малий ще трохи постояв біля вікна, але не тому, що чекав на відповідь.

Ні, він просто стояв собі та й годі. Проте Карлсон прилетів.

– Атож, уяви собі, – сказав він.

І більше нічого.

Він повернувся і подався назад до своєї зеленої хатки на даху.

Карлсон прилітає знов

Зміст:
Знов удома
У Карлсоновій хатці
Карлсонова пригода з булочками
Карлсон запрошує Малого на бенкет з булочками
Карлсон і телевізор
Карлсонів дзвоник
Невеличкий привид із Васастаду
Карлсон не привид, а просто Карлсон
Поважна дама, що ходить і літає
Вродливий, розумний і до міри затовстий




Пропонуємо також:


У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова

Гостьова книга - Контакти

Підтримайте наш сайт. Картка Приватбанку: 5168745115737527
PayPal: anfiskinamama@gmail.com

Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.

© 2015-2023 Валерія Воробйова