Казка.укр - Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською

Фейсбук-група Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Живий журнал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Телеграм-канал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Інстаграм Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Ютуб-канал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн




Астрід Ліндгрен

Карлсон прилітає знов

Переклад українською – Ольга Сенюк
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – А.Савченко

Друга книга про Карлсона

Зміст:
Знов удома
У Карлсоновій хатці
Карлсонова пригода з булочками
Карлсон запрошує Малого на бенкет з булочками
Карлсон і телевізор
Карлсонів дзвоник
Невеличкий привид із Васастаду
Карлсон не привид, а просто Карлсон
Поважна дама, що ходить і літає
Вродливий, розумний і до міри затовстий

Карлсонова пригода з булочками

Поки Малий сидів у Карлсона, мама була в лікаря. Затрималася вона там довше, ніж гадала, і коли врешті прийшла додому, Малий уже спокійно сидів у своїй кімнаті й роздивлявся на марки.

– Привіт, Малий, – сказала мама. – Ти знову перебираєш свої марки?

– Еге ж, – відповів Малий, і то була правда.

Що він ще хвилину тому був нагорі, на даху, Малий не признався. Звісно, мама дуже мудра і розуміє майже все, проте Малий не був цілком певний, що мандрівку на дах вона також зрозуміє. Він вирішив нічого не казати про Карлсона. Принаймні тепер. Не казати, поки вся родина збереться до столу обідати. То буде чудова несподіванка для всіх, до того ж мама якась не дуже весела. Біля очей у неї залягли зморшки – звичайно їх там не було. «Чого б то?» – здивувався Малий.

Нарешті всі посходились і сіли до столу мама, тато, Боссе, Бетан і Малий. На обід були голубці, і Малий, як завжди, здирав капусту. Він її не любив і їв тільки те, що було всередині в голубцях. Зате в ногах йому під столом примостився Бімбо, а він їв що завгодно. Малий згорнув капусту докупи й кинув під стіл.

– Мамо, скажіть, щоб він не робив так, – мовила Бетан. – Бімбо стає нестерпний… достоту, як і Малий.

– Так, так, – мовила мама.

Видно було, що вона не слухала Бетан.

– Як я була мала, то мене силували їсти все, – сказала Бетан.

Малий показав їй язика:

– Ти ба! Але не видно, щоб тобі їжа дуже пішла на користь.

У мами раптом виступили сльози на очах.

– Не сваріться, прошу вас, – сказала вона. – Я не можу чути вашої сварки.

І тоді всі довідалися, чого мама така невесела.

– Лікар сказав, що в мене недокрів'я. З перевтоми. Мені треба поїхати відпочити… конче треба.

За столом запала тиша. Кілька хвилин ніхто не вимовив ні слова. Яка сумна новина! Мама хвора, справді лихо, думали всі. Мамі треба їхати, а це ще гірше лихо, думав Малий.

– Я хочу, щоб ви щодня були на кухні, коли я приходжу зі школи, роздягали мене й пекли булочки, – сказав він.

– Ти думаєш тільки про себе, – суворо мовив Боссе.

Малий притулився до мами.

– Авжеж, а то я не матиму булочок, – сказав він.

Та мама не слухала його. Вона розмовляла з татом.

– Спробуємо найняти служницю, іншої ради немає.

Карлсон прилітає знов

І тато, й мама зажурилися… За столом уже не було так затишно, як завжди. Малий збагнув треба щось зробити, щоб стало трохи веселіше. А хто кращий за нього мастак на такі речі?

– Угадайте щось дуже приємне, – сказав він. – Угадайте, хто повернувся!

– Хто.. Сподіваюся, не Карлсон? – стривожилась мама. – Посмій лиш сказати, що ми знову матимемо такий клопіт!

Малий докірливо глянув на неї.

– Я гадаю, що з Карлсоном весело, а не клопіт.

Боссе засміявся.

– Ото настане життя! Мами не буде, зате з'явиться служниця і Карлсон, що без кінця зчинятиме самі бешкети.

– Не вкорочуй мені життя, Малий, – сказала мама. – Уяви собі, що буде, як служниця побачить Карлсона!

Тато суворо глянув на Малого.

– Нічого не буде. Служниця ані побачить, ані почує про Карлсона, обіцяй нам, Малий.

– Карлсон літає, де сам собі хоче, – сказав Малий. – Але я обіцяю нічого не говорити про нього.

– Жодній душі, – наполягав тато. – Не забувай, ми так домовилися.

– Жодній душі, – пообіцяв Малий. – Тільки, звичайно, вчительці в школі.

Але тато похитав головою.

– Ні слова вчительці! Нізащо!

– Гаразд, – сказав Малий. – Тоді я про служницю теж не говоритиму. Бо з нею ще гірше, ніж з Карлсоном.

Мама зітхнула.

– Ще хтозна, чи ми знайдемо десь служницю, – сказала вона.

Але вже другого дня мама дала оголошення до газети. І врешті одна жінка відгукнулася на нього. Звалась вона панна Цап. А за дві години вона прийшла домовлятися.

Малому тоді саме стріляло у вусі, і він хотів бути якнайближче до мами, найкраще сісти їй на коліна, хоч він був уже завеликий, щоб сидіти на колінах.

– Та як тобі стріляє у вусі, то, хоч-не-хоч, мусиш вилазити мамі на коліна, – сказав він і любенько вмостився в неї на колінах.

У коридорі пролунав дзвінок. То прийшла панна Цап. Малий більше не міг сидіти в мами на колінах. Та весь час, поки панна Цап була в кімнаті, він крутився біля маминого стільця, прикладав хворе вухо їй до плеча і, як воно боліло, тихенько скімлив.

Малий сподівався, що панна Цап буде молода, вродлива й ласкава – десь така, як учителька в школі. Коли ж навпаки – то була рішуча літня жінка, висока, огрядна, з великим волом та ще й такими сердитими очима, що Малому стало лячно. Він відразу відчув, що не любить її.

Карлсон прилітає знов

Бімбо, мабуть, теж відчув те саме, бо почав завзято гавкати.

– Он як, тут є собака, – сказала панна Цап.

– А ви не любите собак? – стурбовано спитала мама.

– Люблю, якщо вони гарно виховані, – відповіла панна Цап.

– Я не знаю, чи Бімбо гарно вихований, – несміливо сказала мама.

Панна Цап енергійно кивнула головою.

– Але він буде вихований, якщо я залишусь у вас. Я колись доглядала собак.

Малий у душі сподівався, що вона таки в них не залишиться.

Тієї миті в нього саме заболіло вухо, і він не стримався й трошки поскімлив.

– Так, так, пси дзявкітливі й діти плаксиві, – мовила панна Цап і всміхнулася.

Видно було, що вона жартує, проте Малий не дуже вподобав її жарт і сказав тихенько, ніби сам до себе:

– І в мене ще є рипучі черевики.

Мама почула його слова. Вона почервоніла й квапливо сказала:

– Ви, мабуть, любите дітей, панно Цап, правда?

– Люблю, якщо вони виховані, – відповіла панна Цап і втупила очі в Малого.

Мама знов зніяковіла.

– Я не знаю, чи Малий дуже вихований, – промурмотіла вона.

– Але він буде вихований, – запевнила панна Цап. – Почекайте тільки. Я колись гляділа дітей.

Малий злякався. Йому стало шкода тих дітей, що їх колись гляділа панна Цап. І тепер він сам буде такою дитиною! Було чого наполохатись!

Мама теж трохи задумалася. Вона погладила Малого по голові й мовила:

– Ну, як казати про нашого хлопця, то на нього найкраще діє ласка.

– Але я помітила, що ласка не завжди помагає, – заперечила панна Цап. – До дітей треба ще й твердої руки.

Потім вона сказала, яку хоче платню, і поставила вимогу, щоб її звали хатньою робітницею, а не служницею. На цьому й домовилися.

Саме тоді вернувся з контори тато, і мама відрекомендувала:

– Наша хатня робітниця панна Цап.

– Наш хатній цап, – сказав Малий і щодуху кинувся до дверей. Бімбо шалено загавкав і помчав за ним.

А другого дня мама поїхала до бабусі. Всі плакали, коли проводжали її, а найдужче Малий.

– Я не хочу бути з хатнім цапом, – хлипав він.

Він зрозумів, що таки доведеться йому бути з нею.

Карлсон прилітає знов

Адже Боссе й Бетан приходять зі школи далеко за південь, тато з контори не раніше п'ятої. І Малий багато-багато годин буде сам змагатися з панною Цап. Тому він і плакав.

Мама поцілувала його.

– Не плач, синку, задля мене! І нізащо не називай її хатнім цапом!

*** 

Лихо почалося другого дня, тільки-но Малий вернувся зі школи. Не було на кухні мами з шоколадом і булочками, а сама тільки панна Цап, що начебто не дуже зраділа Малому.

– Підобідок тільки псує апетит, – заявила вона. – Тут немає ніяких булочок.

А проте вона таки спекла булочки. На відчиненому вікні їх холонула повна таця.

– Але ж… – почав Малий.

– Ніяких але ж, – сказала панна Цап. – До того ж я не хочу, щоб діти товклися на кухні. Іди до своєї кімнати й готуй уроки. Повісь курточку, помий руки. Ану гайда!

Карлсон прилітає знов

Малий пішов до своєї кімнати, сердитий і голодний. Бімбо лежав у кошику й спав, та як тільки з'явився Малий, він миттю схопився на ноги, побачивши його. Малий пригорнув Бімбо до себе.

– Тебе вона теж кривдила? О, я не зношу її! Повісь курточку, помий руки!.. Може, ще й перевдягтися та вимити ноги, га? Я й сам завжди вішаю курточку, не треба мені загадувати!

Він шпурнув курточку в кошик, Бімбо відразу вмостився на ній і заходився гризти рукав.

Малий підійшов до вікна й виглянув надвір. Йому було так гірко, він так тужив за мамою! Аж ось раптом він побачив таке, що зразу повеселішав. Над дахом по той бік вулиці літав Карлсон. Він кружляв між димарями і час від часу весело перекидався в повітрі.

Малий схвильовано помахав йому рукою, і Карлсон так швидко завернув до нього і шугнув у вікно, що, якби Малий не відскочив убік, той гильнув би його по голові.

– Гей-гоп, Малий! – гукнув Карлсон. – Я, здається, не зачепив тебе, то чого ж ти такий насуплений Може, заслаб?

– Ні, зовсім ні, – сказав Малий.

І він розповів Карлсонові про своє лихо що мама поїхала, а натомість вони мають хатнього цапа, такого набридливого, лихого й скупого. І що він навіть не дістав булочки, коли повернувся зі школи, хоч на вікні стоїть повна таця свіжих булочок.

Карлсон прилітає знов

У Карлсона заблищали очі.

– Тобі пощастило, – мовив він. – Угадай, хто найкращий приборкувач хатніх цапів?

Малий відразу збагнув, що, мабуть, Карлсон. Але як він зможе приборкати панну Цап, Малий не уявляв.

– Я почну з того, що подратурую її, – сказав Карлсон.

– Ти хотів сказати «подратую»? – спитав Малий.

Таких дурних зауважень Карлсон не любив.

– Якби я хотів сказати «подратую», то так і сказав би. «Дратурувати» – приблизно те саме, тільки набагато страшніше, ти хіба не чуєш, як воно звучить?

Малий вимовив його про себе й визнав, що Карлсон каже правду. «Дратурувати» звучало куди страшніше.

– Я думаю насамперед трошки подратурувати її булочками, – заявив Карлсон, – і ти мені допоможеш.

– Як? – спитав Малий.

– Біжи-но до кухні й почни розмову з хатнім цапом.

– Але ж… – почав Малий.

– Ніяких але ж, – перебив Карлсон. – Почни з нею розмову, щоб вона на мить відвела очі від таці з булочками.

Карлсон зареготав. Потім покрутив за ґудзика на животі, і моторчик загув. Карлсон з веселим сміхом вилетів у вікно.

А Малий відважно подався до кухні. Тепер, мавши за спільника найкращого у світі приборкувача хатніх цапів, він уже не боявся.

Цього разу панна Цап ще менше йому зраділа. Вона саме запарювала каву, і Малий збагнув, що панна Цап мала намір провести приємну часинку з кавою та свіжими булочками. Очевидно, тільки дітям вадив підобідок.

Панна Цап кисло глянула на хлопця.

– Тобі чого треба? – спитала вона, і в її голосі було стільки ж приязні, як і в погляді.

Малий міркував собі, що тепер треба б почати розмову.

Але що ж йому говорити?

– Угадайте, що я робитиму, коли буду такий великий, як ви? – нарешті спитав він.

Ту мить він почув за вікном знайоме гудіння. Але самого Карлсона не було видно. Малий тільки помітив пухку ручку, що з'явилася з-за стіни і взяла з таці булочку. Малий захихотів. Панна Цап не помітила нічого.

– Що ти робитимеш, як будеш великий? – нетерпляче перепитала вона.

Власне, вона зовсім не бажала цього знати. Вона тільки хотіла якнайшвидше спекатись Малого.

– Еге ж, угадайте, – сказав Малий.

Він знов побачив пухку ручку, що майнула у вікні і схопила з таці булочку. І знов Малий захихотів. Він намагався стриматись, та не міг. Сміх із нього аж рвався назовні, так його було багато. Панна Цап сердито зиркнула на хлопця. Вона, звісно, думала, що Малий найдокучливіший у світі шибеник. І докучає їй навмисне тепер, коли вона хоче випити кави!

– Угадайте, що я робитиму, як буду такий великий, як ви? – ще раз спитав Малий і знову захихотів. Бо саме ту мить він побачив дві пухкі ручки, що згорнули з таці решту булочок.

Карлсон прилітає знов

– Я не маю часу стояти тут і слухати твої теревені! – сказала панна Цап. – І мені зовсім байдуже, що ти робитимеш, як будеш великий. Але поки ти малий, то мусиш бути чемний і слухняний. Тож гайда вчити уроки!

– Аякже, неодмінно, – сказав Малий і так зареготав, що аж сперся об одвірок. – Та коли я буду великий, як ви, то напевне почну гримати на дітей.

Панна Цап, здавалося, ладна була кинутись на нього, коли це за вікном щось заревло, мов корова. Панна Цап швидко обернулася і враз побачила, що булочки зникли.

– О господи, де ж мої булочки? – зойкнула вона. Панна Цап кинулася до вікна – певне, сподівалася побачити злодія, що стрибає вниз із повними жменями булочок. Наче не розуміла, що Свантесони мешкали на четвертому поверсі, а такого довгоногого злодія не буває.

Зовсім перелякана, панна Цап опустилася на стілець.

– Може, то голуби? – промимрила вона.

– Більше скидалося на корову, – мовив Малий. – Мабуть, сьогодні там літає якась корова, що любить булочки.

– Не верзи дурниць, – розсердилася панна Цап. Тієї миті Малий почув, що Карлсон знов літає за вікном. Щоб панна Цап не звернула уваги на Карлсона, Малий почав співати на весь голос:

Крилата корівця,
Немов той літак,
Весело літає,
Булочки хапає,
Як лежать не так!

Малий часом складав вірші разом з мамою, і самому йому пісенька про корівцю здалася гарною. Але панні Цап вона не сподобалась.

– Не верзи дурниць! – ще раз гримнула вона.

Саме тієї миті біля вікна щось легенько брязнуло, аж Малий і панна Цап підскочили з переляку. І тоді вони побачили, що то брязнуло. На порожній таці з-під булочок лежало п'ять ере.

Карлсон прилітає знов

Малий знов захихотів.

– О, яка чудова корівця! – вигукнув він. – Заплатила за булочки!

Панна Цап аж почервоніла з люті.

– Що це за безглуздий жарт! – закричала вона й кинулась до вікна. – Це, мабуть, хтось із квартири над нами так забавляється: краде булочки й кидає п'ять ере!

– Над нами немає більше квартир, – сказав Малий. – Ми на останньому поверсі, далі вже тільки дах.

Панна Цап зовсім знавісніла.

– Я нічого не збагну! – кричала вона. – Нічогісінько не збагну!

– Еге ж, я вже помітив, – сказав Малий. – Але не журіться, всі ж не можуть бути швидкі на розум.

Лусь – і Малий дістав ляпаса.

– Я тебе навчу, як пащекувати! – крикнула панна Цап.

– Ні, прошу вас, не вчіть, – сказав Малий. – Бо мама не впізнає мене, як приїде додому.

Хлопцеві потемніло в очах, і він заплакав. Досі йому ніхто не давав ляпасів, і він їх не любив. Він злісно витріщився на панну Цап.

Карлсон прилітає знов

Тоді вона взяла Малого за плече і виштовхала до його кімнати.

Карлсон прилітає знов

– Сиди тут, і хай тобі буде соромно, – сказала вона. – Я замкну двері й заберу ключа, тоді ти, може, перестанеш щохвилини бігати до кухні.

Вона глянула на годинника.

– Я прийду о третій і відчиню. А до того часу подумай, що кажуть, коли просять пробачення.

І панна Цап пішла. Малий був лютий на панну Цап. Та водночас його трохи мучило сумління, бо ж він сам повівся не дуже гарно. Мама може подумати, що він дражнив хатнього цапа і був нечемний.

Мама, еге ж… Малий міркував, чи не поплакати йому трохи.

Аж ось він почув гудіння, і крізь вікно влетів Карлсон.

Зміст:
Знов удома
У Карлсоновій хатці
Карлсонова пригода з булочками
Карлсон запрошує Малого на бенкет з булочками
Карлсон і телевізор
Карлсонів дзвоник
Невеличкий привид із Васастаду
Карлсон не привид, а просто Карлсон
Поважна дама, що ходить і літає
Вродливий, розумний і до міри затовстий




Пропонуємо також:


У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова

Гостьова книга - Контакти

Підтримайте наш сайт. Картка Приватбанку: 5168745115737527
PayPal: anfiskinamama@gmail.com

Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.

© 2015-2023 Валерія Воробйова