Казка.укр - Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською

Фейсбук-група Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Живий журнал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Телеграм-канал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Інстаграм Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Ютуб-канал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн




Астрід Ліндгрен

Карлсон прилітає знов

Переклад українською – Ольга Сенюк
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – А.Савченко

Друга книга про Карлсона

Зміст:
Знов удома
У Карлсоновій хатці
Карлсонова пригода з булочками
Карлсон запрошує Малого на бенкет з булочками
Карлсон і телевізор
Карлсонів дзвоник
Невеличкий привид із Васастаду
Карлсон не привид, а просто Карлсон
Поважна дама, що ходить і літає
Вродливий, розумний і до міри затовстий

Карлсон запрошує Малого на бенкет з булочками

– А чи не пообідати нам трошки? – сказав Карлсон. – Шоколад з булочками в мене на ґаночку… я пригощаю.

Малий тільки мовчки дивився на нього. О, який Карлсон чудовий, найкращий за всіх! Малому аж захотілось обняти його, і він спробував обняти Карлсона, але той відштовхнув хлопця.

– Спокійно, тільки спокійно! Ти ж не в бабусі. Ну, то йдеш зі мною?

– Ще б пак, – мовив Малий. – Хоч ні, мене замкнено. Я сиджу, наче у в'язниці.

Карлсон прилітає знов

– Так думає хатній цап, – сказав Карлсон. – І нехай собі далі так думає.

Очі в нього заблищали, і він радісно застрибав перед Малим.

– Знаєш що Будемо гратися; ти сидиш у в'язниці, і тобі страшно, бо тебе стереже бридкий хатній цап. І от приходить могутній, і відважний, і дужий, і вродливий, і до міри затовстий герой і визволяє тебе.

– Який це герой? – спитав Малий.

– Спробуй відгадати, якщо можеш!

– Невже ти? – сказав Малий. – Тоді, я думаю, ти можеш визволити мене негайно ж.

Карлсон теж так думав.

– Бо той герой такий моторний, – казав він. – Швидкий, мов яструб, не віриш? І відважний, і дужий, і вродливий, і до міри затовстий, і він спускається, і визволяє тебе, і він такий відважний, такий… гей-гей, ось він уже тут!

Карлсон прилітає знов

Карлсон ухопив Малого і хоробро шугнув у повітря. Бімбо заскавчав, побачивши, що Малий зник за вікном, та хлопець гукнув йому:

– Спокійно, тільки спокійно! Я скоро повернуся!

Вгорі на ґаночку в Карлсона лежало рядком десять дуже смачних на вигляд булочок.

Карлсон прилітає знов

– За кожну з них чесно заплачено, – сказав Карлсон. – Ми поділимо їх справедливо ти бери сім, і я сім.

– Але ж так не вийде, – заперечив Малий. – Сім і сім буде чотирнадцять, а тут тільки десять булочок.

Карлсон швиденько згорнув докупи сім булочок.

– Принаймні це мої, – заявив він. – Тепер у школі якось по-дурному рахують. Та я через це не повинен страждати. Я сказав, що кожний з нас візьме по сім, і це мої.

Малий погодився.

– Я однаково більше як три не подужаю з'їсти. А де ж твій шоколад?

– Унизу в хатнього цапа, – сказав Карлсон. – Зараз ми його добудемо.

Малий злякано зиркнув на нього. Він не мав бажання знов зустрічатися з панною Цап і, може, дістати ще одного ляпаса. І взагалі, як вони доберуться до коробки з какао? Вона ж стоїть не на підвіконні, як булочки, а на полиці біля плити, якраз перед очима в панни Цап.

– Як же ми візьмемо ту коробку? – спитав Малий.

Карлсон задоволено всміхнувся.

– Ти, дурний хлопчисько, звісно, не додумався б, як її взяти. Та, на щастя, до цієї справи береться найкращий у світі штукар, тож будь цілком спокійний.

– Так, але… – почав Малий.

– Скажи-но мені, – перебив його Карлсон, – ти коли-небудь придивлявся до коридорних балконів у цьому будинку, де витрушують одяг і килими?

Звичайно, Малий придивлявся до них. Мама завжди витрушувала на такому балконі хідники з кухні, він містився якраз на півповерха вище від їхніх кухонних дверей.

– Всього за десять кроків від дверей до квартири, – мовив Карлсон. – Навіть така незграба, як ти, зможе вшитися туди в одну мить.

Малий нічого не второпав.

– Навіщо мені вшиватися на той балкон?

Карлсон зітхнув.

– Дурний хлопчисько, йому треба розжовувати кожне слово! Ну, нашорошуй вуха, слухай і метикуй!

– Добре, я слухаю, – сказав Малий.

– Отож, – почав Карлсон, – дурний хлопчисько сідає з Карлсоном на балкон, спускається на півповерха нижче і довго й наполегливо дзвонить до квартири, второпав? Сердитий хатній цап на кухні чує дзвінок і швидкою ходою йде відчиняти… Виходить – і кухня порожня! Відважний і до міри затовстий герой залітає до кухні і вилітає звідти вже з коробкою какао в руках. Дурний хлопчисько дзвонить ще раз – просто, щоб подражнити хатнього цапа, і мерщій тікає назад на балкон. Сердитий хатній цап відчиняє двері і стає ще сердитіший, бо там ніхто не стоїть із букетом червоних троянд для нього. Сердитий хатній цап обертається і хряскає дверима. Дурний хлопчисько хихотить собі на балконі, аж поки прилетить до міри затовстий герой і забере його на дах бенкетувати. Ану, Малий, відгадай, хто найкращий у світі штукар? А тепер до роботи!

І не встиг Малий і рота розтулити, як уже летів на балкон. Карлсон шугнув униз, аж Малому засвистіло у вухах і стало млосно в животі, дужче, як на чортовому колесі в парку. Далі все було точнісінько так, як передбачив Карлсон. Він подався до вікна в кухні, а Малий спустився до дверей і добре натиснув на дзвоника. Нарешті в сінях почулася хода. Тоді він справді-таки захихотів і помчав назад на балкон. За мить двері відчинились, і показалася голова панни Цап. Малий бачив її, коли обережно визирнув крізь засклені двері з балкона. Карлсон правду казав. Сердитий хатній цап став ще сердитіший, як нікого не вгледів за дверима. Він щось голосно забурмотів сам до себе і хвилинку постояв у відчинених дверях, ніби сподівався, що той, хто дзвонив, зненацька вродиться перед ним. Але той, хто дзвонив, тихенько хихотів собі на балконі й не перестав сміятися навіть тоді, коли прилетів до міри затовстий герой і забрав його до себе на ґаночок бенкетувати булочками.

На такому приємному бенкеті Малий ще зроду не був.

– Як мені тут гарно, – сказав хлопець.

Він сидів на ганочку поряд з Карлсоном, жував булочку, пив шоколад і дивився на стокгольмські дахи та вежі, що блищали на сонці. Булочки були добрі, шоколад теж був смачний. Він сам зварив його у Карлсоновому коминку.

Карлсон прилітає знов

Всього, що було треба, – молока, цукру, – Карлсон роздобув на кухні внизу.

– І за кожну краплю сповна заплачено п'ятьма ере, що лежать на столі в кухні, – сказав Карлсон. – Як хто вже чесний, то завжди буде чесний, нічого не вдієш.

– А де ти набрав стільки п'ятаків? – спитав Малий.

– З гаманця, що знайшов днями на вулиці, – відповів Карлсон. – Повний п'ятаків і ще всяких інших грошей.

– То ж якийсь бідолаха загубив гаманця! – сказав Малий. – І, мабуть, журиться.

– Авжеж, – сказав Карлсон. – Коли вже хто шофер таксі, то хай пильнує своїх речей!

– А звідки ти знаєш, що то був шофер таксі? – здивувався Малий.

– Знаю, бо бачив, як він упустив гаманця, – відповів Карлсон. – А що він шофер таксі, то видно було по значкові на шапці. Я ж не дурний.

Малий докірливо глянув на Карлсона. Так з чужими речами не роблять, він повинен сказати це Карлсонові. Але ж не обов'язково тепер… хай колись іншим разом! Тепер він хотів тільки сидіти на ґаночку, грітися на сонці, їсти булочки, пити шоколад і слухати Карлсона.

Карлсон швидко вм'яв усі сім булочок. Малий не був такий спритний. Він доїдав тільки другу, а третя ще лежала біля нього на ґаночку.

– О, як мені добре! – тішився він.

Карлсон нахиливсь і пильно глянув йому у вічі.

– Ні, не може бути. Тобі, певне, недобре.

Він уриклав Малому руку до чола.

– Я так і думав. Типова булочкова гарячка.

Малий здивувався.

– А що таке… булочкова гарячка?

– Нею хворіють, коли з'їдять забагато булочок.

– Тоді в тебе ще більша булочкова гарячка, – сказав Малий.

– Дарма ти так думаєш, – мовив Карлсон. – Я вже хворів булочковою гарячкою, коли мав три роки. А вона буває тільки раз на віку, точнісінько як кір чи коклюш.

Малий зовсім не почувався хворим і намагавсь пояснити це Карлсонові. Та Карлсон присилував його лягти на ґаночок і став ревно бризкати йому шоколадом в обличчя.

– Мабуть, ти вже не зомлієш, – сказав він. Потім схопив останню булочку Малого. – Більше ані булочки, а то помреш! І уяви собі, яке щастя для бідної булочки, що я тут є. Бо вона б лежала на ґаночку зовсім самітна, – додав він і швидко з'їв булочку.

– Тепер вона вже не самітна, – сказав Малий.

Карлсон задоволено погладив себе по животі.

– Ні, тепер вона разом з іншими сімома, і їй там добре!

Малому також було добре. Він лежав собі на ґаночку й думав, що бути хворому на булочкову гарячку просто чудово. Він уже наївся і залюбки віддав Карлсонові булочку.

Аж ось Малий глянув на годинника. Було кілька хвилин до третьої. Він засміявся.

– Скоро прийде панна Цап і відімкне мені двері. О, як би я хотів побачити її, коли вона зайде до моєї кімнати, а мене там нема!

Карлсон приязно поплескав його по плечу.

– Звертайся з своїми дріб'язковими бажаннями до Карлсона, і він усе тобі влаштує. Скоч-но лишень та принеси мого бінокля він висить на чотирнадцятому гвіздку, коли рахувати від канапи, під самою стелею. Вилізеш на верстат.

Малий захихотів.

– Добре, але ж у мене булочкова гарячка. Хіба не треба більше лежати?

Карлсон похитав головою.

– Лежати й хихотіти… І ти думаєш, це поможе проти гарячки? Навпаки, що більше ти гасатимеш вулицями й дахами, то швидше видужаєш, можеш прочитати це в кожній лікарській книжці.

І хоч Малий залюбки хворів би далі на булочкову гарячку, він слухняно заскочив до хати, виліз на столярний верстат і зняв бінокля, що висів на чотирнадцятому гвіздку, коли рахувати від канапи. На тому самому гвіздку висіла також картина – аркуш картону з червоним півником в одному куточку. Карлсон сам намалював її. Малий тепер згадав, що Карлсон найкращий у світі майстер малювати півнів. Картина звалася «Дуже самітний червоний півень», так на ній написано. І півень був таки дуже самітний, маленький і червоний, зовсім не такий, як ті півні, що їх Малий бачив за своє життя.

Та він не мав часу довше роздивлятися на картину, бо ось-ось доходила третя година, тож треба було поспішати.

Карлсон уже завів моторчика, і тільки-но Малий вийшов з біноклем, він миттю схопив його, перелетів через вулицю і сів на дах якраз навпроти їхнього будинку.

Карлсон прилітає знов

Тоді Малий усе збагнув.

– Ой, як звідси гарно дивитися, коли маєш бінокля і хочеш заглянути до моєї кімнати!

– Еге ж, і бінокля маємо, і заглянути хочемо, – сказав Карлсон і приклав бінокля до очей.

Потім він дав бінокля й Малому. І той побачив свою кімнату так чітко, ніби сидів у ній. Он його ліжко, он Бімбо спить у кошику, он стіл з підручниками, а он годинник на стіні. Він саме вибив третю. Але панни Цап не видно.

Карлсон прилітає знов

– Спокійно, тільки спокійно, – сказав Карлсон. – Вона вже йде, бо мені мурашки забігали по спині, та й димар двигтить.

Він відняв у Малого бінокля і приклав собі до очей.

– А що я казав! Ось відчиняються двері, ось вона заходить, така мила, ласкава, як ватажок людоїдів.

Малий зайшовся сміхом.

– Так, так, ось вона витріщає очі. Де Малий? А що, як він упав з вікна?

Панна Цап, мабуть, так і подумала, бо підійшла до вікна, зовсім перелякана. Малому аж стало її шкода. Вона перехилилася через підвіконня і глянула на вулицю, ніби сподівалася побачити там хлопця.

– Ні, там його немає, – мовив Карлсон. – Дивно, га?

Панна Цап, мабуть, заспокоїлася. Вона відійшла від вікна.

– Тепер починає шукати, – вів далі Карлсон. – Шукає на ліжку… і за столом… і під ліжком, ось так… Стривай-но, ось вона вже в шафі, думає, що ти лежиш там, скоцюрбився й плачеш.

Карлсон засміявся.

– Ну, тепер час нам трохи пожартувати з нею, – мовив він.

– Як – спитав Малий.

– А он як, – мовив Карлсон, і не встиг Малий щось сказати, як він схопив його, перелетів через вулицю і опустив у його кімнаті.

Карлсон прилітає знов

– Гей-гоп, Малий, будь ласкавий з хатнім цапом, – сказав він і полетів собі геть.

Малий не думав, що то дуже вдалий жарт. Та коли вже Карлсон почав, то треба доводити краю. Отож він обережно підійшов до столу, сів і розгорнув підручник з арифметики.

Він чув, як панна Цап перевертає все в шафі, і напружено чекав, коли вона вилізе звідти.

І панна Цап вилізла. Перше, що вона побачила, був Малий. Вона позадкувала до шафи, стала там і якусь хвилину мовчки дивилася на хлопця. Потім закліпала очима, щоб упевнитись, чи їй, бува, не ввижається.

– Де ти до лиха ховався? – врешті спитала вона.

Малий невинно підвів голову від книжки.

– Я не ховався. Я просто сидів тут і розв'язував задачу. Звідки мені було знати, що ви любите гратися в піжмурки? Та будь ласка… лізьте знов до шафи, я залюбки пограюся.

Карлсон прилітає знов

Панна Цап не відповіла нічого. Вона довго стояла й думала.

– Я наче ніколи не хворіла, – промурмотіла вона. – Та в цьому домі надто багато всяких химер.

Тієї миті Малий почув, як хтось обережно обернув ключа з того боку дверей. Малий захихотів. Найкращий у світі приборкувач хатніх цапів, очевидно, залетів крізь вікно в кухні, щоб показати хатньому цапові, як то сидіти замкненому.

Панна Цап нічого не помітила. Вона мовчки стояла і, видно, щось обмірковувала. Врешті вона сказала:

– Дивно! Ну, тепер іди собі гратися, поки я доварю обід.

– Дякую, – мовив Малий. – То я вже не сидітиму замкнений?

– Ні, не сидітимеш, – сказала панна Цап і підійшла до дверей.

Вона взялася за клямку й натиснула на неї раз, потім другий. Проте двері не відчинялися. Тоді вона налягла на них усією своєю вагою. Але й це не допомогло. Двері не подавалися.

Карлсон прилітає знов

Панна Цап зойкнула:

– Хто замкнув двері?

– Ви самі їх замкнули, – сказав Малий.

– Що ти верзеш! – крикнула вона. – Як же я могла замкнути їх з того боку, коли я в кімнаті?

Карлсон прилітає знов

– А звідки я знаю? – сказав Малий.

– Може, то Боссе чи Бетан? – спитала панна Цап.

– Ні, вони ще в школі, – заперечив Малий.

Тоді панна Цап важко опустилася на стілець.

– Знаєш, що я думаю? – мовила вона. – Мені здасться, що в цьому домі є привиди.

Малий кивнув головою. О, як добре, що панна Цап вважає Карлсона за привида! Тоді вона, мабуть, піде собі від них. Бо хіба ж вона залишиться в квартирі, де є привиди?

– А ви боїтеся привидів? – спитав він.

– Навпаки, – сказала панна Цап, – я їм рада. – Уяви собі, тепер я, може, також попаду в телебачення! Знаєш, у них є така серія, де люди розповідають за привидів. А того, що я зазнала за один-однісінький день, вистачить на десять передач по телебаченню.

Панна Цап, здавалося, була цілком задоволена.

– А як лютуватиме моя сестра Фріда, щоб ти знав! Бо Фріда виступала по телебаченню і розповідала про духів, що їх вона бачила, про голоси, що їх чула, і не знаю, про що там іще. Але тепер я їй утру носа.

Карлсон прилітає знов

– А хіба ви чули якісь голоси? – поцікавився Малий.

– Авжеж. Пам'ятаєш, як заревіло за вікном тоді, коли зникли булочки? Я спробую віддати той рев на телестудії, щоб люди почули, як він звучить.

І панна Цап так заревіла, що Малий аж підскочив на стільці.

– Еге ж, десь так, – задоволено сказала вона.

Тієї миті за вікном пролунало ще страшніше ревіння, і панна Цап зблідла.

– Ось і відповідь, – прошепотіла вона. – Привид відповів мені. Про це я теж скажу по телебаченню. О, господи, Фріда аж позеленіє з люті!

І вона розповіла, як Фріда хвалиться, що виступала по телебаченню зі своїми духами.

– Як вірити їй, то весь Васастад [один із районів Стокгольма] аж кишить духами, і більшість їх мешкає у нас дома, щоправда, не в моїй кімнаті, а в Фрідиній. Уяви собі, якось увечері дух своєю рукою написав попередження Фріді. А її, далебі, треба-таки було попередити, – додала панна Цап.

– А що то було за попередження? – запитав Малий.

Панна Цап хвильку подумала.

– Ой, що ж там було написано… ага, згадала «Увага! Не гайнуй так легковажно своїх безмежно коротких днів!»

Малий непорозуміло глянув на неї він таки справді нічого не втямив. Панна Цап пояснила:

– Це попередження Фріді, щоб вона змінила своє життя на краще і кинула всякі дурниці.

– І вона послухалася? – запитав Малий.

Панна Цап пирхнула.

– Аякже! Вона й далі хвалиться і вважає себе за бозна-яку зірку телебачення, хоч виступала один-однісінький раз. Але тепер я знаю, хто з неї зіб'є пиху.

Панна Цап потерла руки. Вона страх як тішилась, що врешті візьме гору над Фрідою, тому зовсім не зважала на те, що сидить замкнена з Малим. Вона була цілком задоволена і все розводилась про Фрідину розповідь за духів і про свої власні спостереження, аж доки не вернувся зі школи Боссе.

Малий гукнув йому:

– Ходи відчини нам! Я замкнений з хатнім ца… з панною Цап!

Боссе відімкнув двері і вражено спитав:

– Хто це вас замкнув?

Панна Цап тільки таємниче примружила очі.

– Про це ти почуєш скоро по телебаченню.

Тепер вона квапилась доварювати обід і сягнистим кроком поспішила до кухні.

Карлсон прилітає знов

Але за хвилину почувся її голосний зойк. Малий кинувся туди.

Панна Цап сиділа біля плити блідіша, ніж була перше, і мовчки показувала на стіну.

Отже не тільки Фріда одержала попередження, написане рукою духа. Панна Цап теж його одержала. На стіні було написано великими кривими літерами:

«УВАЖАЙ! У ТВОЇХ НЕМИЛОСЕРДНО ДОРОГИХ БУЛОЧКАХ МАЛО ЦИНАМОНУ!»

Карлсон прилітає знов

Зміст:
Знов удома
У Карлсоновій хатці
Карлсонова пригода з булочками
Карлсон запрошує Малого на бенкет з булочками
Карлсон і телевізор
Карлсонів дзвоник
Невеличкий привид із Васастаду
Карлсон не привид, а просто Карлсон
Поважна дама, що ходить і літає
Вродливий, розумний і до міри затовстий




Пропонуємо також:


У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова

Гостьова книга - Контакти

Підтримайте наш сайт. Картка Приватбанку: 5168745115737527
PayPal: anfiskinamama@gmail.com

Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.

© 2015-2023 Валерія Воробйова