Казка.укр - Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською

Фейсбук-група Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Живий журнал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Телеграм-канал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Інстаграм Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Ютуб-канал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн




Астрід Ліндгрен

Карлсон прилітає знов

Переклад українською – Ольга Сенюк
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – А.Савченко

Друга книга про Карлсона

Зміст:
Знов удома
У Карлсоновій хатці
Карлсонова пригода з булочками
Карлсон запрошує Малого на бенкет з булочками
Карлсон і телевізор
Карлсонів дзвоник
Невеличкий привид із Васастаду
Карлсон не привид, а просто Карлсон
Поважна дама, що ходить і літає
Вродливий, розумний і до міри затовстий

У Карлсоновій хатці

Хатка, що стоїть на даху, може бути справді затишна, особливо така, як Карлсонова. Його хатка має зелені віконниці й східці, чи пак ґаночок, де дуже гарно сидіти. Вечорами, сидячи на ганочку, можна дивитися на зорі, а вдень – пити сік та їсти тістечка, звісно, коли вони є. Вночі можна спати на ґаночку, якщо в кімнаті надто парко, а вранці прокинутись і побачити, як над дахами ген за Естермальмом сходить сонце.

Авжеж, то справді затишна хатка, і стоїть вона дуже зручно між димарем і протипожежним муром, так, що її нелегко й побачити. Хіба що хтось навмисне ходитиме по даху й загляне за димар. Але туди мало хто заглядає.

– Тут, нагорі, все якесь не таке, – сказав Малий, коли Карлсон злетів з ним на ганочок перед хаткою.

Карлсон прилітає знов

– Еге ж, хвалити бога.

Малий оглянувся навкруги.

– Так багато дахів…

– Багато кілометрів дахів, – сказав Карлсон, – де можна ходити й жартувати донесхочу.

– І ми з тобою трошки пожартуємо, еге ж? – радісно спитав Малий.

Він згадав, як йому було цікаво минулого разу, коли вони з Карлсоном розважалися на даху.

Проте Карлсон суворо глянув на нього.

– Аби тільки не довелося прибирати, га? Спершу я висотав собі всі жили, щоб хоч трохи дати лад у твоїй кімнаті, а потім ти будеш тинятися й жартувати до вечора. Ти на це розраховуєш?

Малий взагалі ні на що не розраховував.

– Я залюбки допоможу тобі прибирати, якщо треба, – сказав він.

– Отож-бо, – заспокоївся Карлсон.

Він відчинив двері, і Малий зазирнув, як живе найкращий у світі Карлсон.

– Звичайно ж, допоможу, якщо треба… – І враз Малий замовк, витріщивши очі. – Таки треба, – по хвилі докінчив він.

У Карлсоновій хатці була тільки одна кімната. В кімнаті стояв столярний верстат, де Карлсон майстрував, їв і клав усякий мотлох. Ще була в кімнаті дерев'яна канапа, щоб спати на ній, стрибати на ній і ховати в неї всякий мотлох. І два стільці, щоб сідати на них, класти всякий мотлох і підставляти їх, коли треба було сховати якийсь мотлох до шафи. Та в шафу ніщо вже не влазило, бо вона була повна мотлоху – не такого, як лежав на підлозі, висів на гвіздках по стінах, а зовсім іншого… дуже багато мотлоху. Ще в Карлсона був коминок, теж повен усякого мотлоху, і залізні ґратки, де можна варити їжу. Вгорі на полиці також було повно мотлоху. Зате на стелі майже нічого не висіло, тільки свердло, та торбина горіхів, та пугач, та обценьки, та пара капців, та рубанок, та Карлсонова нічна сорочка, та ганчірка, та гачки, та маленька валізка, та торбинка сушених вишень, а більше нічого.

Малий довго стояв на порозі і роззирався на всі боки.

– Що, тобі аж дух захопило? – спитав Карлсон. – О, тут є мотлоху, не те, що в тебе, тут є майже всякий мотлох.

– Авжеж, тут багато мотлоху, – погодився Малий. – Але ти начебто хотів прибирати?

Карлсон кинувся на канапу і зручно вмостився на ній.

– Ти мене зле зрозумів, – сказав він. – Я не хочу прибирати, це ти хочеш прибирати… після того, як я так натомився в тебе, правда ж

– І ти мені зовсім не допоможеш – стурбовано спитав Малий.

Карлсон улігся на подушку й замугикав пісеньку, як людина, що тішиться відпочинком.

– Звісно, я допоможу тобі, – сказав нарешті він.

– Ну, тоді чудово, – зрадів Малий. – А я вже боявся, що ти…

– Звісно, допоможу, – перебив Карлсон. – Я співатиму тобі, поки ти прибиратимеш, і підбадьорюватиму тебе. І – гей-гей! – усе піде, як у танці.

Малий не був певний того. За своє життя він не дуже наприбирався. Звичайно, він, як годиться, складав свої іграшки, мамі досить було тільки нагадати йому три, чотири чи п'ять разів, тоді він ховав їх, навіть якщо вважав, що то важка й непотрібна робота. Але прибирати в Карлсона було зовсім не те.

– З чого мені починати? – спитав він.

– Дурний, звичайно, з горіхового лушпиння, – сказав Карлсон. – Дуже прибирати нема потреби, бо я весь час пильно стежу, щоб був лад, і не даю лушпинню знов пустити паростки. Тобі треба тільки ледь-ледь підмести.

Горіхове лушпиння валялося на підлозі поміж купами помаранчевих шкурок, кісточок з вишень, шкірок з ковбаси, клаптів паперу, надпалених сірників тощо. Самої підлоги не було видно.

– А в тебе нема пилососа? – спитав Малий, подумавши хвилину.

Видно було, що питання не сподобалося Карлсонові. Він невдоволено глянув на Малого.

– Мушу сказати, що дехто страх який ледачий. Я маю найкращу в світі мітлу і найкращу в світі лопатку, та вони не годяться деяким ледарям, ні, їм давай пилосос, щоб самим не довелося нічого робити!

Карлсон пирхнув.

– Я міг би мати тисячу пилососів, якби захотів. Але я не такий ледачий, як дехто. Я люблю працю.

– Я теж люблю, – виправдувався Малий, – але… Та врешті, в тебе ж нема електрики до пилососа.

Він похопився, що Карлсонова хатка зовсім не сучасна. В ній не було ні електрики, ні водогону. Вечорами Карлсонові доводилося світити гасову лампу, а воду він брав із діжечки, що стояла на розі під ринвою.

– І смітника ти теж не маєш, – сказав Малий, – хоч він тобі найдужче потрібен.

– Я не маю смітника? – спитав Карлсон. – Що ти вигадуєш? Замітай лишень, і я покажу тобі найкращий у світі смітник.

Малий зітхнув. Тоді взяв мітлу і заходився замітати. Карлсон лежав, заклавши руки за шию, і задоволено стежив за Малим. Потім заспівав йому, як і обіцяв:

Ясне сонце спати плине,
Та лиш той, хто не лінився,
Хто в роботі натомився,
Солодко спочине.

Карлсон прилітає знов

– Саме так воно й є, – сказав Карлсон і вгніздився ще зручніше на подушці. Далі знов заспівав, а Малий усе замітав та й замітав. Раптом Карлсон сказав:

– Поки ти ще замітаєш, то міг би зварити мені кави.

– Я – здивувався Малий.

– Так, будь ласка, – мовив Карлсон. – Але я не хочу, щоб ти через мене перепрацьовувався. Ти тільки розпали вогонь у каміні, принеси трохи води й звари каву, а питиму вже я сам.

Малий неприязно глянув на підлогу, що нітрохи не стала чистіша.

– Може, ти сам упорався б із кавою, поки я позамітаю? – сказав він.

Карлсон тяжко зітхнув.

– І де беруться такі ледарі, як ти? – сказав він. – Ти ж однаково крутишся, то невже так важко зварити трохи кави?

– Ні, звичайно, не важко, – погодився Малий. – Мушу тільки сказати, що…

– А ти нічого не мусиш казати, – перебив Карлсон. – Не завдавай собі зайвого клопоту! Натомість спробуй стати хоч трохи в пригоді тому, хто геть виснажився, дбаючи про тебе, – вичистив пилососом вуха і, я вже й забув, що ще.

Малий відклав мітлу, взяв відро й побіг по воду. Потім набрав трісок із дровітні й набив ними камін. Та хоч як він намагався розпалити їх, а все дарма.

– Я не маю навички, – виправдувався Малий. – Може, ти… тільки розпалиш – і все?

– Нічого не вийде, – мовив Карлсон. – Якби я був на ногах, то інша річ. Я б тоді показав тобі, як треби розпалювати дрова, але ж тепер я випадково лежу, то невже ти хочеш, щоб я все за тебе робив?

Ні, Малий не хотів такого.

Він ще раз спробував розпалити дрова, і раптом у коминку затріщало й загуло.

– Горить! – вдоволено сказав він.

– От бачиш! Треба було лише трошки докласти рук, – мовив Карлсон. – Тепер тільки насип кави, наготуй гарненько тацю, дістань кілька булочок і замітай собі далі, поки закипить.

– А ти певний, що сам зможеш напитися кави? – спитав Малий. Далебі, він теж міг бути часом ущипливий.

– Еге ж, кави я вже сам нап'юся, – сказав Карлсон. – Але й ти можеш трошки скуштувати, бо я надзвичайно гостинний.

І коли Малий позамітав і позбирав усе горіхове лушпиння, і кісточки з вишень, і клапті паперу у старе відро, тоді вони з Карлсоном посідали на канапі й заходилися пити каву. До кави вони з'їли багато булочок. Малий пив каву, і йому було дуже гарно в Карлсоновій хатці, хоч він і стомився, поки її позамітав.

Карлсон прилітає знов

– Де ж твій смітник? – спитав Малий, коли проковтнув останній шматок булочки.

– Зараз я покажу тобі, – відповів Карлсон. – Бери відро й ходи.

Він вийшов на ґаночок.

– Он, – показав він униз на риштак.

– Як... Що ти маєш на думці? – здивувався Малий.

– Зійди вниз, там найкращий у світі смітник.

– Ти хочеш, щоб я висипав сміття на вулицю? – здивувався Малий. – Так не можна робити.

Карлсон прилітає знов

Карлсон потягнув до себе відро.

– Побачиш, чи можна, чи ні. Ходи, – і він з відром швидко рушив униз дахом.

Малий злякався а що, як Карлсон не зможе спинитися, коли досягне риштака!

– Гальмуй! – гукнув він. – Гальмуй!

І Карлсон загальмував. Проте аж тоді, як був на самому краєчку даху.

– Чого ти чекаєш? – гукнув Карлсон. – Ходи-но сюди!

Малий сів на дах і почав обережно з'їжджати до риштака.

– Найкращий у світі смітник… з висотою спаду двадцять метрів, – сказав Карлсон і витрусив з відра сміття.

На найкращий у світі смітник полетіла ціла купа кісточок з вишень, горіхового лушпиння та клаптів паперу і впала на голову якомусь ошатному добродієві, що йшов вулицею і курив сигару.

– Ой! – крикнув Малий. – Ой-ой, дивися, сміття впало на нього!

Карлсон здвигнув плечима.

– А хто ж його просив іти саме під моїм смітником Та ще й під час осіннього прибирання!

Малий занепокоївся.

– Так, але ж йому попало лушпиння за комір і кісточки в чуб, а це не дуже приємно.

– Дурниці, не варто й згадувати, – сказав Карлсон. – Хай радіє, коли в нього немає в житті більшого лиха, ніж кілька лушпин за коміром.

Проте добродій з сигарою, мабуть, не дуже радів, бо обтрусився й почав гукати поліцію.

– Як можна зчиняти галас через такі дрібниці? – сказав Карлсон. – Хай би краще подякував мені. Бо як тепер кісточки в чубові пустять паростки, то в нього може вирости на голові чудова вишенька, і тоді він ходитиме собі й цілими днями скубатиме вишні й випльовуватиме кісточки.

Поблизу не було жодного поліцая, і добродієві з сигарою довелося йти додому з кісточками та горіховим лушпинням.

Карлсон і Малий полізли дахом назад до хатки.

– Власне, я теж можу випльовувати кісточки, – сказав Карлсон. – Поки ти ще не скінчив роботи, то принеси торбинку з вишнями, що висить у кімнаті під стелею.

– Ти гадаєш, що я дістану? – спитав Малий.

– Вилізь на верстат, – порадив Карлсон.

Малий так і зробив. Потім вони сиділи на ґаночку, їли сушені вишні й випльовували навсібіч кісточки, що котилися вниз дахом і ледь чутно торохтіли – так смішно-смішно.

Почало вечоріти. М'який, теплий осінній присмерк спускався на будинки й дахи. Малий присунувся ближче до Карлсона. Йому було так гарно сидіти в Карлсона на ґаночку, випльовувати кісточки й дивитися, як надворі дедалі смеркає. Будинки раптом стали якісь незвичайні, темні, таємничі, а потім і зовсім чорні. Здавалося, ніби їх хтось вирізав величезними ножицями з чорного паперу і лиш позначив кілька золотих чотирикутників там, де мали бути вікна. Тих чотирикутників ставало дедалі більше, бо люди почали засвічувати світло в кімнатах. Малий спробував їх порахувати. Спочатку чотирикутників було тільки три, потім десять, потім багато-багато. У вікнах видно було людей, що вешталися в кімнатах і робили своє діло. І можна було гадати, що вони роблять, хто вони і чому мешкають саме тут, а не в іншому місті.

І Малий почав гадати про все те. Лише Карлсон не хотів ні про що думати.

– Десь же їм треба мешкати, бідним людям, – сказав він. – Адже всі не можуть мати хатку на даху. І не можуть усі бути найкращими в світі Карлсонами.

Зміст:
Знов удома
У Карлсоновій хатці
Карлсонова пригода з булочками
Карлсон запрошує Малого на бенкет з булочками
Карлсон і телевізор
Карлсонів дзвоник
Невеличкий привид із Васастаду
Карлсон не привид, а просто Карлсон
Поважна дама, що ходить і літає
Вродливий, розумний і до міри затовстий




Пропонуємо також:


У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова

Гостьова книга - Контакти

Підтримайте наш сайт. Картка Приватбанку: 5168745115737527
PayPal: anfiskinamama@gmail.com

Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.

© 2015-2023 Валерія Воробйова