|
Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською |
|
Усі категорії |
Я курча, і ти курча
Г.Усач та Ю.Чеповецький
Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Е.Антохін та І.Прокопенко
У курнику першим прокинувся Жовтик. Адже він був півником і мав на світанку співати. Жовтик скочив на жердину та закричав.
– Пі! Пі! Пі!
– Молодець, молодець! – похвалила його мама, – вчасно нас розбудив, пора вже всім прокидатися та вмиватися. – І почала лічити: – Раз курчатко, два курчатко… А де ж Тук? Я його не бачу.
– Прокидайся, швидше! Наш Тук, наш братик зник! – пропищав Жовтик Пуфкові.
– То давай шукати!
– Вперед, за мною!
– Не хвилюйтеся, сусідко, – заспокоювала Курку Качка. – Він не пропаде. У мене дюжина каченят, і, як бачите, жодне ще не загубилося.
Мама Курка охнула, закотила очі і зомліла.
Буц і Мурмило котили дорогою якусь дивну споруду на чотирьох колесах: вона дуже нагадувала дерев'яну клітку, в якій зазвичай возять на базар гусей. У цю клітку був запряжений баран. Кіт крокував поруч і квапив його.
– Карету подано! – вигукнув Мурмило.
Тук нерішуче зазирнув у клітку, але кіт спритно заштовхав його всередину.
Тим часом Жовтик і Пуфко шукали брата. Жовтик побачив підозрілий слід.
– Та це ж Тук! Я впізнаю його сліди!
Сліди привели їх до дуба, що стояв біля дороги. Тут вони обривалися.
– Давай посидимо та подумаємо, – запропонував Пуфко.
Він сів і одразу ж схопився як ужалений.
– Тут якісь колючки!
Він озирнувся, і побачив у траві якесь звірятко, схоже на маленьке порося.
– Свинство, – пирхнув Пуфко. – Таке маленьке порося – і таке колюче.
– Це ти порося, а я – Їжак.
– Чи не бачили ви випадково нашого братика Тука? – звернувся до Їжака Жовтик.
– Були тут якісь. Усадили довгошийого пташеня в клітку та кудись повезли.
Баран тим часом тягнув клітку лісом.
Незабаром дерева розступилися, і показалося поле. Клітку дуже хитало, і Мурмило, не маючи змоги терпіти таку трясовицю, сліз. Раптом з-під його носа вискочила жабка. Клітка опускалася все нижче й нижче, аж поки колеса зовсім не загрузли у болоті.
– Піди до дороги та поклич когось на допомогу, – наказав Мурмило Буцові. – Скажи: за роботу заплатимо. Тільки дивися, не базікай, куди ми їдемо, ясно?
Жовтик і Пуфко йшли лісом, вони зі страхом прислухалися до лісових голосів. Незабаром гущавина порідішала, показалося узлісся. Брати завмерли, затамувавши подих, і почули здалеку: "Крег, крег".
– Це наш Тук! – зрадів Жовтик.
І вони побігли що було сил. Раптом гілки та трава під ногами просіли, і обидва провалилися в глибоку яму.
Довго сиділи Жовтик і Пуфко в ямі. Раптом над ними схилилася рогата голова.
– Ми провалилися, допоможіть нам, будь ласка! – закричав Жовтик.
– Це ви допоможіть нам. Ми теж провалились, тільки в болото. Ми веземо до зоопарку іноземного птаха. Страхуса. – це був баран Буц.
– Страхуса?!.. Та це ж наш Тук!
– Вибачайте, мені вже треба йти. Піду я клітку витягувати! – поспішно сказав Буц та зник.
Жовтик та Пуфко були дуже засмучені. Вони не знали, що їм робити. Аж тут на краю ями з'явився знайомий писок. Це був Їжак. Він заходився кидати в яму сухі гіллячки та шишки. Тільки тепер брати зрозуміли, який же розумний та добрий був Їжак.
Незабаром вони вибралися з ями.
– Мерщій до болота! Тепер ми все знаємо!
Чим далі вони бігли, тим гучніше лунало жаб'яче кумкання, тим м'якішою ставала під ногами земля. Але ніякої клітки на болоті не було. Замість неї посередині височіла брудна волохата гора...
Що ж тут сталося? А ось що. Коли баран повернувся з лісу без допомоги, Мурмило мало не видряпав йому очі. Раптом поруч щось засопіло, і хтось сердито прогарчав:
– Геть з мого болота! Болото лише для кабанів!
Мурмило кулею вилетів з болота та видерся на дерево.
– Не бийте! – заблагав баран, і теж виповз із болота.
– А тобі що, потрібне особисте запрошення? – люто гаркнув кабан на Тука в клітці.
Він підчепив іклами клітку і, наче пушинку, викинув її на дорогу.
– Ха-ха-ха! – зареготав Мурмило, скочуючись з дерева, і закричав барану: – Тягни! Тягни! Тепер вже до зоопарку недалеко!
І ось, коли клітка вже зникла за обрієм, до болота підбігли Жовтик і Пуфко. Дикий Кабан дуже здивувався, побачивши чисте рожеве поросятко.
– Ти звідки такий чистенький?
– Я… я… – сказав Пуфко, – зі свинарника…
– А… Культурненький, значить.
– Запитай, чи не з'їв він нашого Тука? – попросив Жовтик Пуфка.
– Рох-рох, хро-хро-хро, чав-чав-чав?
– Нікого я тут не їв, – відповів Дикий Кабан. – А ті, що займали моє місце, поїхали туди – до міста.
Пропонуємо також:
У моєму
російськомовному
дитинстві були книги
з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших.
Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі.
Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього
і було зроблено цей сайт.
Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.
Валерія Воробйова
- Контакти
Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5457082254291250, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com
Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.
© 2015-2024 Валерія Воробйова