Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською

Усі категорії

Мандри Гуллівера
Гуллівер у країні Велетнів

Джонатан Свіфт

Переклад українською – Юрій Лісняк
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – В.Шевченко

Розділи:   1    2    3    4    5    6    7    8

Розділ другий

Донька фермера. Автора везуть до сусіднього міста, а потім до столиці. Подробиці його подорожі.

У моїх хазяїв була дев'ятирічна донька, дуже розвинена, як на свій вік.

Вона чудово вміла плести й дуже гарно зодягала свою ляльку. Разом з матір'ю вона пристосувала для мене лялькове ліжко і примостила його в скриньку. Вони поставили скриньку на привішену до стелі дошку, щоб убезпечити мене від пацюків. Ця споруда правила мені за спальню, поки я жив у них, але вони вносили в неї деякі поліпшення в міру того, як я вивчав їхню мову і казав їм про свої потреби. Дівчинка була така спритна, що, бачивши тільки один або два рази, як я переодягаюсь, навчилася одягати й роздягати мене. Проте я ніколи не зловживав її послугами і охоче робив це сам. Вона пошила мені сім сорочок та дещо з іншої білизни, взявши найтоншого, але товщого, ніж наше рядно, полотна, і завжди сама прала. Вона ж таки була моєю вчителькою і вчила мене їхньої мови, називаючи кожну річ, на яку я показував пальцем: через кілька днів я міг уже попросити всього, чого б мені не забажалося. Характер у неї був лагідний, зріст, як на її вік, невеликий, не більше як сорок футів. Вона називала мене Грільдріг. Це ім'я так і залишилося за мною – спершу в родині фермера, а потім і в усім королівстві. Їй найбільше я завдячую те, що лишився живим у тій чужій країні. Ми ніколи не розлучалися, поки я жив там. Я звав її Глемделкліч, тобто маленька нянька, і був би дуже невдячним, якби не згадав тут з пошаною про її піклування та увагу до мене. Щиро бажаючи віддячити їй, я натомість став мимовільною, але згубною для неї причиною неласки, якої вона – як маю я багато підстав боятися – зазнала.

Незабаром сусіди довідалися, що мій хазяїн знайшов у полі якусь дивовижну тваринку розміром із сплекнока (їхня комаха, футів шести завдовжки), а будовою тіла подібну до людини. Переказували, що ця тварина точно наслідує всі людські рухи: розмовляє своєю власною мовою, але знає вже багато і їхніх слів; ходить і стоїть на двох ногах; лагідна та слухняна; підходить, коли її кличуть, і робить усе, що їй наказують; що руки, ноги і все тіло цієї істоти надзвичайно малі та ніжні, як у панської трирічної дитини.

Один фермер, що жив біля нас і більше за інших приятелював з моїм хазяїном, умисне прийшов пересвідчитися, чи все це правда. Мене зразу поставили на стіл, і я ходив там, витягав з піхов тесака і вкладав його назад, вітав нашого гостя; його мовою питався, як його здоров'я, і висловлював радість, що бачу його, – точнісінько так, як навчала мене моя маленька нянька. Старий гість мав поганий зір і, щоб краще розглянути цікавого чоловічка, наклав собі на ніс окуляри. Глянувши на його очі, що блищали, неначе два повні місяці крізь вікна, я зареготався від щирого серця. Родина мого хазяїна, зрозумівши причину мого сміху, весело підхопила той сміх, а старий дурень страшенно розсердився. Він мав славу великого скнари і тут-таки порадив моєму хазяїнові показувати мене за гроші в базарні дні в найближчому місті, до якого було з півгодини верхової їзди, цебто щось із двадцять дві милі. Бачивши, як вони з моїм хазяїном шепочуться та іноді показують на мене пальцем, я зрозумів, що вони готують мені якусь прикрість; зі страху мені здалося навіть, що я зрозумів деякі їхні слова.

Другого ранку Глемделкліч, вивідавши все від матері, розповіла, що саме вони вирішили. Бідна дівчинка притулила мене до грудей і ревно заплакала з горя та сорому. Вона побоювалась, що грубі, прості люди на смерть затискають мене або, взявши в руки, покалічать. Глемделкліч знала, який я скромний, як пильную своєї честі і якою образою буде для мене таке виставляння за гроші на потіху грубої юрби. Вона сказала, що батько й мати пообіцяли віддати їй Грільдріга в її цілковиту власність, але тепер вона бачить, що вони її обдурили, як і торік, коли подарували ягнятко, а потім продали його різникові, ледве воно відгодувалося.

Щодо мене, то, мушу признатись, я був уражений менш за неї. В мені завжди жила надія рано чи пізно знов дістати волю, отож, бувши чужинцем у цій країні, я не вбачав для себе ніякої ганьби в тому, що мене виставлятимуть напоказ. Я думав, що на батьківщині ніхто не закидатиме мені цього, бо в моєму становищі таку образу мусив би стерпіти навіть сам король Великобританії.

Послухавшись свого приятеля, мій хазяїн найближчого базарного дня повіз мене в скриньці до сусіднього міста. Він узяв із собою й дочку, мою няньку, посадовивши її на подушку позад сідла. В скриньці, закритій з усіх боків, були дверцята, а також кілька продухвин для доступу свіжого повітря. Піклуючись про мене, дівчинка не забула покласти туди й стьобану ковдру з ліжка своєї ляльки, щоб я міг полежати. Дарма що ми їхали тільки півгодини, дорога страшенно втомила й виснажила мене. Кінь ступав не менше як на сорок футів і хитався, як корабель, що під велику бурю то підіймається, то падає вниз, тільки куди частіше. Проїхали ми трохи більше, ніж од Лондона до Сент-Олбенса [місто у Великобританії, в 32 км на північний захід від Лондона.].

Мій хазяїн спинився у корчмі, де завжди оселявся, приїздячи до міста, і, порадившися з корчмарем та закінчивши всі необхідні приготування, послав грультруда, або кликуна, сповістити цілому місту, що в «Зеленому орлі» показуватимуть чудну тварину, не більшу за сплекнока але будовою тіла надзвичайно подібну до людей, і та тваринка вміє вимовляти багато слів та робити різні цікаві штуки.

Мене поставили на стіл у найбільшій кімнаті, яка мала щось із триста квадратних футів. Біля столу на низенькому стільці стала моя нянька, щоб пильнувати мене та демонструвати мої дивовижні здібності. Щоб не було натовпу, мій хазяїн пускав у кімнату за один раз не більше як тридцять чоловік. Виконуючи накази дівчинки я походжав по столу. Вона ставила мені такі запитання, які я вже добре розумів, і я відповідав їй якомога голосніше; часто вклонявся глядачам, то вітаючи їх, то запрошуючи ласкаво відвідати мене, то вимовляючи кілька інших вивчених мною фраз. Я брав наперсток, у який замість келиха наливала мені вина Глемделкліч, і пив за їхнє здоров'я; видобував свій тесак і вимахував ним так, як це роблять майстри фехтування в Англії. Моя нянька дала мені маленьку соломинку, і я робив нею вправи, як із списом, чого навчився ще замолоду.

Того дня мене показали дванадцятьом партіям глядачів і перед кожною з них я мусив був повторювати всі ці дурниці, аж доки зовсім знесилився від утоми та досади. Бо ті, хто бачив мене, нарозповідали в місті таких чудес про крихітну людину, що цікаві плавом пливли до корчми й мало не висадили дверей, ломлячись до кімнати. У своїх власних інтересах хазяїн не дозволяв нікому торкатися до мене і, для більшої безпеки, лави круг столу розставив так, щоб до мене не можна було досягти рукою. Проте якийсь школяр, добре націлившись, мало не влучив у мене горіхом, і неминуче розтрощив би мені голову, якби горіх – з гарбуз завбільшки – не пролетів мимо. Я з задоволенням побачив, як глядачі, полатавши молодому бешкетникові боки, витурили його з кімнати.

По дванадцятому сеансі хазяїн повідомив усіх, що знову показуватиме мене найближчого базарного дня, а тим часом заходився майструвати мені вигідніший екіпаж, бо перша моя подорож і безперервне восьмигодинне розважання публіки так стомили мене, що я ледве тримався на ногах і не міг вимовити жодного слова. Тільки через три дні я трохи отямився, але й дома не мав спокою через сусідів, які, прочувши про мій успіх, приїздили до мого хазяїна за сто миль, щоб подивитись на мене. Протягом короткого часу нас одвідало не менше як тридцять чоловік з жінками та дітьми (бо країна та дуже багатолюдна), і мій хазяїн, показуючи мене, брав щоразу як за повну кімнату, хоч присутня була тільки одна родина. Отже, хоч мене й не возили до міста, я був зайнятий усі дні тижня, крім серед, що заступають у них неділю.

Зрозумівши, що на мені можна заробити добрі гроші, хазяїн вирішив поїхати до найголовніших міст королівства. Запасшися всім потрібним для далекої подорожі та влаштувавши свої домашні справи, він попрощався з жінкою і 17 серпня 1703 року вирушив зі мною та Глемделкліч до столиці, що була в самому центрі країни, тисячі за три миль од нашого дому. Глемделкліч і тепер їхала на подушці позад сідла, а скринька зі мною, прив'язана їй до пояса, стояла в неї на колінах. Дівчинка вислала її зсередини найтоншою тканиною, добре оббила підлогу, поставила туди ліжко своєї ляльки, послала білизну, одне слово, постаралася влаштувати все якомога краще. За нами їхав хлопець-наймит, що віз наш багаж.

Мій хазяїн мав намір показувати мене по всіх містах, що лежали на нашому шляху; крім того, він звертав іноді на п'ятдесят або сто миль убік, якщо траплялося село або маєток якогось вельможі, де він сподівався мати зиск.

Ми їхали дуже повільно, роблячи на день сто або сорок миль, бо Глемделкліч жаліла мене й просила батька не поспішати, кажучи, що їзда верхи стомлює її. Вона часто на мої бажання виймала мене із скриньки, але, щоб я не впав, тримала мене за шлейки. Ми переїхали п'ять чи шість річок, куди ширших і глибших, ніж Ганг або Ніл, і не бачили майже жодного струмка, вужчого за Темзу під Лондонським мостом. Так ми подорожували десять тижнів, і мене показували у вісімнадцяти містах, не рахуючи сіл і окремих осель.

28 жовтня ми прибули до столиці, що звалася Лорбрульгруд, або по-нашому – Гордощі Світу. Хазяїн зупинився в заїзді на головній вулиці, поблизу царського палацу, і своїм звичаєм зараз же виставив об'яву з докладним описом моєї особи та моїх якостей.

Він найняв велику кімнату щось із триста або чотириста футів завширшки. У ній він поставив стіл, футів шістдесят у діаметрі, на якому я мусив проробляти свої вправи. Стіл цей був обнесений загородкою завширшки в три фути, щоб я не впав додолу. Показували мене щодня по десять разів, на загальний подив та втіху. Тепер уже я непогано розмовляв їхньою мовою і розумів усе, що вони казали. Крім того, я вивчив їхній алфавіт і міг сяк-так прочитати, й пояснити деякі фрази, бо Глемделкліч і дома, і в дорозі кожної вільної хвилинки вчила мене. При ній була кишенькова книжка, трохи більша за сансонівський атлас [дуже велика за розміром книга, з півметра завдовжки і така ж завширшки], що містила в собі короткий катехізис для дівчат. З неї вона й учила мене читати та пояснювала мені слова.

Розділи:   1    2    3    4    5    6    7    8

У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова

- Контакти

Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5168755457383301, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com

Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.

© 2015-2024 Валерія Воробйова