|
Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською |
|
Усі категорії |
Пригоди каліфа Гарун-аль-Рашида
Арабська народна казка
зі збірки "Тисяча і одна ніч"
Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Юлія Устінова
Тієї ночі один з моїх сусідів, рибалка, лагодив свої сіті, щоб ще до сходу сонця піти на ловлю, і зауважив, що в одній сітці не вистачає олов'яних підвісків. Оскільки запасних у нього не було, а крамниці всі вже були зачинені, то він попросив дружину обійти сусідів і пошукати олово в них.
Дружина скоро повернулася і сказала чоловікові, що олова ніде не знайшла.
– Та чи в усіх сусідів ти була? – запитав рибалка.
– В усіх, – відповіла дружина, – крім мотузника Гассана. Але до нього й ходити нема чого – у нього ніколи нічого не дістанеш.
– Даремно, – сказав рибалка, – іди негайно до Гассана, не лінуйся, можливо, якраз сьогодні він нас і виручить.
Дружина з незадоволеним виглядом пішла до мене і постукала в двері. Я вже спав, але від цього стукота прокинувся і запитав, не відчиняючи, що їй треба.
– Гассане! – крикнула жінка через двері. – Чи немає у тебе шматочка олова? Моєму чоловікові знадобилося для сітей, і я ніде не могла його дістати.
Тут я згадав про подарунок Саада і, задоволений, що він стане в нагоді сусідові, передав його дружині рибалки. Вона так зраділа, що обіцяла натомість принести нам завтра всю рибу, яка попадеться при першому закиданні сітей у море; і рибалка, якому вона розповіла про свою обіцянку, погодився з нею.
Я ж і думати забув про це. Але на другий день ввечері, коли я ще був зайнятий роботою, до мене підійшов рибалка з великою жирною рибиною.
– Сусіде, – сказав він, – дружина обіцяла тобі вночі в подяку за надану послугу увесь наш перший улов. На жаль, оце все, що попалося в перші закинуті сіті. Прийми та їж на здоров'я!
– Сусіде, – відповідав я, – посланий тобі шматок олова – дрібниця, яка не варта такої подяки. Сусіди мають допомагати один одному, і ти на моєму місці зробив би те ж саме. Тому я відмовився б від твого подарунка, але, знаючи, що він зроблений від щирого серця, не хочу тебе образити. Прийми ж за нього мою щиру подяку.
І я відніс рибу дружині, щоб вона приготувала її до вечері.
Дружина негайно ж взялася куховарити. Розрізавши рибу, вона знайшла в ній щось тверде: виявилося, що це був невеличкий камінчик, схожий на скельце. Насправді це було не скло, а діамант, але оскільки моя дружина ніколи в житті не бачила дорогоцінних каменів, то навіть не запідозрила, наскільки цінна її знахідка. Вона віддала скельце дітям, і вони почали бавитися ним, милуючись його блиском і мерехтінням.
На другий ранок до нас зайшла одна з сусідок. Дружина розповіла їй, яку цікаву іграшку для дітей вона знайшла у подарованій рибині, і показала скельце. Сусідка, чоловік якої був ювеліром, добре зналася на дорогоцінних каменях і з першого ж погляду зрозуміла, що це справжній діамант. Однак вона приховала свій подив і сказала з байдужим виглядом:
– Так, це дуже гарненький шматочок скла. У мене вдома є камінчик, схожий на цей, і я іноді вдягаю його як прикрасу. Якщо хочеш продати його, я, мабуть, куплю, щоб мати пару.
І вона негайно ж пішла до чоловіка, якому і розповіла про своє відкриття. Ювелір за її описом здогадався, що це камінь рідкісної краси і йому немає ціни, і велів їй негайно повернутися до моєї дружини і за будь-яку ціну купити в неї діамант.
Сусідка знову вирушила до мене і запропонувала моїй дружині двадцять золотих, але та, хоч і знаходила цю ціну більш ніж достатньою за просте скельце, не хотіла укладати угоду без мене. Тим часом я якраз повернувся додому обідати. Дізнавшись від дружини, що за вчорашню знахідку їй пропонують двадцять золотих монет, я мимоволі замислився:
– Починає збуватися пророцтво Саада, що його шматок олова принесе мені щастя.
Сусідка ж прийняла мою задуму за незгоду і поспішно додала:
– Втім, я готова дати вам і п'ятдесят золотих – адже мені так подобається ваше скельце.
Поспішність, з якою покупниця так швидко збільшила ціну, здалася мені підозрілою, і я про всяк випадок відповів невизначено:
– Ну, ні, сусідко, на такій ціні ми з вами не зійдемося.
– Добре, гаразд, візьміть сто золотих, і справі кінець, хоча чоловік, напевно, буде лаяти мене за таке марнотратство.
Тут я остаточно переконався, що ми прийняли за скло діамант, і сказав навмання:
– Ні, сусідко, мені дуже добре відома ціна цього дорогоцінного каменю. Але оскільки мені хотілося б догодити таким добрим сусідам, як ви, то я готовий вам поступитися ним всього за сто тисяч золотих. Але ні дирхама менше.
Та почала торгуватися і мало-помалу дійшла до п'ятдесяти тисяч золотих; однак я залишався непохитний. Тоді вона сказала, що переговорить з чоловіком, і просила почекати до вечора.
Увечері з'явився сам ювелір і, уважно оглянувши діамант, запропонував мені за нього одразу сімдесят тисяч. Але я стояв на своєму, і, боячись, щоб я не продав діамант комусь іншому, сусід погодився на мою ціну. Наступного дня я отримав від нього цю суму і, таким чином, абсолютно несподівано став володарем величезного статку.
Першим моїм спонуканням було побігти до моїх благодійників і висловити їм усю мою подяку. Але, на жаль, я не мав поняття про те, де вони мешкали. Залишалося тільки чекати, коли вони самі згадають про мене. Потім я почав думати про те, як краще розпорядитися своїми грошима.
Другого дня я вирушив до кількох мотузкових майстрів і зробив кожному з них замовлення, обіцяючи платити готівкою одразу ж після отримання готових мотузок. Обіцянку свою я виконав, і скоро всі багдадські мотузкові майстри стали працювати на мене, воліючи мати справу зі мною, а не з дрібними замовниками.
Я найняв крамниці в різних частинах міста і поставив туди надійних прикажчиків, які продавали товар оптом і в роздріб. Ці люди отримували від мене гарну винагороду, тож служили вони мені дуже старанно, і прибутки мої зростали з кожним днем. Через деякий час я дізнався, що продається великий, але дуже старий будинок. Я купив його за безцінь, наказав зламати і на його місці вибудував ту будівлю, завдяки якій мав щастя звернути на себе увагу повелителя.
Минуло багато часу, перш ніж мої благодійники згадали про мене і вирішили мене провідати. Який же був їх подив, коли, не заставши мене на моєму звичайному місці і розпитавши сусідів, вони дізналися, що бідний мотузник Гассан перетворився тепер на багатого купця Коджа-Гассана Альхаббала і нещодавно збудував собі новий чудовий будинок в іншій частині міста. Надзвичайно зацікавлені цією звісткою, обидва приятелі негайно ж вирушили до мене. По дорозі Сааді, не припускався й думки, що джерелом мого благополуччя виявився шматок олова, подарований мені Саадом. Він сказав своєму приятелю:
– Я дуже втішений, що дав Гассану можливість розбагатіти. Прикро тільки, що він двічі обдурив мене, щоб виманити чотириста золотих замість двохсот. Адже не можу я повірити, що він розбагатів завдяки твоєму шматочку олова.
– А чом би й ні? – заперечив Саад. – Я гадаю, що саме шматок олова приніс йому щастя, і не повірю, що він міг тебе обдурити.
Так вони прийшли до мого дому і веліли воротареві доповісти про себе. Я негайно ж вибіг до них назустріч і хотів було поцілувати край їхнього одягу. Але вони не дозволили цього і самі обійняли мене. Ми сіли на софі, і Сааді звернувся до мене:
– Коджа-Гассане, не можу тобі висловити своєї радості, що бачу тебе в такому благополуччі. Одне тільки мені прикро: навіщо ти склав усі ті казки про шуліку й горщик з висівками? Можливо, тобі соромно було, що до того часу, коли ми провідали тебе, ти ще не встиг покращити свої справи?
Тут Саад, що слухав свого приятеля з неприхованим незадоволенням, перервав його, звернувшись до мене:
– Перш ніж ти відповіси, люб'язний Коджа-Гассане, я повинен тобі сказати, що не поділяю дивного упередження мого друга. Я ні на хвилину не сумнівався в правдивості твоєї розповіді про нещастя, що трапилися з тобою. Втім, розкажи нам сам, як усе відбувалося.
Тут я розповів їм усю історію з самого початку. Але Сааді і тепер поставився до неї недовірливо.
– Як хочете, – сказав він, – але історія з рибиною і знайденим у ній діамантом здається мені настільки ж малоймовірною, як і розповідь про викрадену шулікою чалму і проданий горщик. Але оскільки найголовніше це те, що ти розбагатів, і це не підлягає сумніву, то я від усього серця радію за тебе.
Мені залишалося тільки щиро подякувати їм, після чого я запросив обох друзів відвідати завтра недавно куплений мною заміський будиночок. Вони із задоволенням прийняли моє запрошення.
На другий день ми ще удосвіта вирушили за місто. Оскільки мій новий будинок знаходиться на березі Тигра, то я найняв зручний човен із шістьма досвідченими веслярами, які швидко доставили нас на місце. За будинком ріс чарівний гай, де в тіні пальм була збудована альтанка. Туди я й повів своїх гостей снідати. Після сніданку два моїх старших сини стали бігати по лісі, шукаючи пташині гнізда. Скоро вони побачили гніздо у гілках високого дерева і піднялися нагору, щоб його розглянути. Тут вони, на свій подив, побачили, що гніздо влаштовано в чалмі. Вони негайно ж прибігли до мене і показали свою знахідку. Який же був мій подив, коли я побачив, що це та сама чалма, яку в мене викрав шуліка! Нетямлячи себе від радості, що я можу нарешті довести свою правоту, я звернувся до моїх гостей з питанням:
– Друзі мої, чи впізнаєте ви ту саму чалму, в якій ви вперше мене побачили?
– Це досить важко сказати, – відповів Сааді. – Найкращим доказом буде, якщо ми знайдемо в чалмі заховані гроші.
Вже по вазі чалми я відчув, що гроші в ній збереглися. Не кажучи ні слова, я розгорнув тканину, обмотану навколо чалми, і, витягнувши звідти гаманець, подав його Сааді, який негайно ж впізнав його. Перерахували гроші – виявилося рівно сто дев'яносто золотих.
Ми чудово провели день і ввечері, коли спека спала, повернулися до міста.
Я пригостив друзів вечерею і, коли вони зібралися додому, наказав осідлати для них пару коней. Перш ніж виконати мій наказ, невільник вирішив підкласти коням корму. Він купив у найближчій крамниці горщик висівок і висипав їх у ясла. На його подив, разом з висівками з горщика випав захований на дні вузлик. Невільник негайно ж приніс його до мене, не розв'язуючи, і я одразу впізнав ту саму хустку, в якій були загорнуті сто дев'яносто золотих монет, що залишилися від двохсот, подарованих мені Сааді вдруге.
Радіючи, я сказав Сааді:
– Небу завгодно було, щоб ви попрощалися зі мною не раніше, ніж я переконав вас у своїй правоті. Ось бачите цю хустку: в ній ви знайдете сто дев'яносто золотих монет, захованих мною в горщику з-під висівок.
Тут Сааді здався і сказав своєму приятелеві:
– Тепер я бачу, що ти правий, Сааде. Очевидно, гроші – не єдиний спосіб, що здатний допомогти біднякові.
– Мій добрий пане, – звернувся я до Сааді, – я міг би, звичайно, запропонувати тобі взяти назад подаровані тобою гроші. Але оскільки я знаю, що ти дав їх мені без усякого розрахунку на повернення і що ти не маєш ні в чому потреби, то я хотів би роздати їх завтра бідним від твого імені.
Сааді погодився з цією пропозицією, і ми розлучилися найкращими друзями. З тих пір ми троє часто зустрічаємося, і наша дружба зростає й міцнішає.
Гарун-аль-Рашид слухав розповідь Коджа-Гассана з напруженою увагою. Коли той замовк, каліф сказав:
– Давно вже, Гассане, я не чув нічого, що завдало б мені стільки задоволення, як твоя розповідь. Знай же, що діамант, який допоміг тобі розбагатіти, знаходиться тепер у моїй скарбниці; а щоб у серці Сааді не залишалося ані найменшої недовіри, дозволяю тобі привести його завтра до мене разом із Саадом, і я накажу показати їм цей камінь.
І каліф милостивим нахилом голови дав Коджа-Гассану знак піти, обіцяючи йому й надалі свою прихильність.
Пропонуємо також:
У моєму
російськомовному
дитинстві були книги
з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших.
Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі.
Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього
і було зроблено цей сайт.
Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.
Валерія Воробйова
- Контакти
Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5457082516611907, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com
Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.
© 2015-2024 Валерія Воробйова