|
Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською |
|
Усі категорії |
Пригоди каліфа Гарун-аль-Рашида
Арабська народна казка
зі збірки "Тисяча і одна ніч"
Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Юлія Устінова
Потім каліф звернувся до другого із запрошених, Коджа-Гассана, і наказав йому розповісти, яким чином йому вдалося так швидко розбагатіти.
Розповідь Коджа-Гассана
І Коджа-Гассан почав розповідати свою історію:
– Повелителю, перш за все я маю сказати, що в мене є два близькі приятелі, яким я і зобов'язаний своїм щастям. Обидва вони мешканці цього міста і можуть підтвердити правдивість моєї розповіді. Одного з них звуть Сааді, а другого – Саад. Сааді, який завжди був дуже багатий, вважав, що людина тільки тоді може бути по-справжньому щаслива, коли володіє великим статком і ні від кого не залежить. Саад ж, навпаки, стверджував, що справжнє щастя людини полягає лише в чесноті, а в багатстві найбільш цінно лише те, що воно дає можливість допомагати іншим. Втім, ця відмінність в думках анітрохи не заважала обом бути великими приятелями.
Якось під час розмови вони знову торкнулися своєї звичайної теми.
– Я переконаний, – сказав Сааді, – що якби біднякові вдалося дістати або зібрати таку суму, яка могла б вивести його з убогості, і якби він зумів мудро розпорядитися грошима, то йому неважко було б розбагатіти у найкоротший час.
– А мені здається, – заперечив Саад, – бідняк може розбагатіти не тільки завдяки грошам. Часто випадок допомагає людям не менше, ніж багатство.
– Я бачу, друже мій, що мені тебе не переконати, – сказав Сааді. – Давай зробимо так: я виберу якогось бідного працьовитого ремісника, що ледве зводить кінці з кінцями, і подарую йому таку суму грошей, яка дала б йому змогу одразу стати на ноги. Ось ти й подивишся тоді, як швидко він примножить свій статок.
Кілька днів по тому обидва приятелі, гуляючи, випадково зайшли до того кварталу, де я займався своїм звичайним ремеслом – скручуванням мотузок. Це ремесло я успадкував від батька, до якого воно перейшло від діда, і так далі. У нашому роду протягом багатьох поколінь усі були мотузниками і всі жили однаково бідно.
Помітивши, з яким запалом я працював і в якому жалюгідному вигляді моє плаття, Саад раптом згадав нещодавню пропозицію приятеля і, звернувшись до нього, сказав:
– Аж ось і людина, що підходить для нашої суперечки. Вона досить працьовита й бідна, щоб заслужити на нашу допомогу.
– Ти маєш рацію, – відповів Сааді, – підемо й розпитаємо про його справи.
Тут вони підійшли до мене, привіталися, а Сааді запитав, як мене звуть.
– Пане, – відповів я, – мене звуть Гассаном, але через своє ремесло я отримав прізвисько Альхаббал.
– Гассане, – сказав мені Сааді, – я дивуюся з того, що, будучи таким працьовитим, ти не встиг зібрати собі невеликої суми, щоб накупити запас конопель і вести свою справу з великим розмахом, за допомогою найманих робітників. Тоді ти швидко зміг би розбагатіти.
– Ах, пане мій, – відповів я, зітхаючи, – працюючи зі світанку до пізнього вечора, я ледве заробляю стільки, щоб прогодувати свою сім'ю. А сім'я у мене чималенька: дружина і п'ятеро дітей. Дякувати богу й за те, що ми не голодуємо та абияк одягнені й взуті.
– Ось що, Гассане, – сказав мені на це Сааді, – якби я подарував тобі двісті золотих монет, чи зумів би ти поправити свої справи і зробитися настільки ж заможним, як власники кращих майстерень нашого міста?
– Пане, – вигукнув я, – я сподіваюся, що ти не такий жорстокий, щоб дражнити бідняка, і що ти говориш серйозно. У такому разі можу тебе запевнити, що, будь у мене навіть менш значна сума, я зумів би повести свою справу так, що незабаром став би багатшим за всіх багдадських мотузників, разом узятих.
– Ну, добре, – сказав на це великодушний Сааді. – Ось тобі гаманець з двома сотнями золотих – постарайся розумно розпорядитися ними. Через деякий час ми навідаємося до тебе і будемо, звичайно, дуже раді, якщо наші гроші підуть тобі на користь.
Можете собі уявити, у якому захваті я був від цього несподіваного щастя. Від радості у мене аж дух захопило, і я ледве зміг пробурмотіти кілька слів подяки. Але мій благодійник і слухати мене не став і, ще раз побажавши мені успіху, пішов зі своїм приятелем.
Насамперед я замислився, куди б заховати свій скарб. У моїй убогій халупі не було такого місця, де б я міг спокійно зберігати гроші. Тому я не придумав нічого кращого, як зашити гроші в чалмі. Я залишив собі тільки десять золотих, на які купив конопель для роботи і ще м'яса на вечерю.
Але коли я ніс м'ясо додому, раптом – де не взявсь – налетів шуліка. Без сумніву, він вирвав би м'ясо у мене з рук, якби я так міцно не тримав його. На жаль! Краще б я віддав шуліці його здобич! Чим більше я пручався, тим сильніше той тягнув м'ясо до себе, вчепившись у нього кігтями. І, поки я відбивався від хижака, чалма сповзла у мене з голови і впала на землю.
Тієї ж хвилини шуліка випустив з кігтів м'ясо, кинувся на чалму і злетів із нею в повітря. У мене вирвався відчайдушний крик; сусіди вторили мені, гадаючи тим самим налякати шуліку і змусити його випустити здобич. Але шуліка не злякався і за кілька хвилин зник під хмарами, а разом із ним зникло і моє багатство.
Нетямлячись від засмучення, я повернувся додому. Усі мої надії розвіялися як дим; до того ж довелося ще витратитися на покупку нової чалми. Але, змирившись зі своєю долею, я знову почав працювати, не покладаючи рук. Єдине, що мене засмучувало, це думка про те розчарування, якого зазнає мій благодійник, дізнавшись, як мало допоміг мені його подарунок. Я навіть боявся, що він не повірить моїй розповіді і подумає, що я просто розтратив гроші.
Так минуло близько півроку. Одного разу, коли приятелі знову гуляли неподалік від кварталу, де я жив, Саад раптом згадав про мене і зауважив Сааді:
– Знаєш, не завадило б нам піти подивитися, що сталося з тим мотузником, якому ти подарував двісті золотих.
– Чудово, – відповів Сааді, – я й сам днями згадав про нього і вирішив його провідати. Напевно, ми навіть не впізнаємо його тепер.
Вони повернули до мого провулка і побачили мене ще здалеку.
– Еге, – сказав Саад, першим помітивши мене, – аж ось і наш Гассан Альхаббал. Щось я не бачу в ньому зміни! Він одягнений так само погано, як і того разу, тільки чалма на ньому начебто нова.
Сааді теж впізнав мене і, мабуть, був такий вражений, що навіть одразу не зміг заговорити. Замість нього до мене звернувся Саад.
– Отже, Гассане, – сказав він, – як поживаєш, як твої справи? Сподіваюся, подарунок мого друга приніс тобі щастя?
– Ах, добрі панове мої, – відповів я зі збентеженням, – боюся, що ви навіть не повірите, яке страшне нещастя розбило всі мої надії. Однак клянуся вам богом, що я скажу вам щиру правду.
І я розповів їм, що трапилося з чалмою і шулікою.
Як я й очікував, Сааді не повірив цій історії.
– Гассане, – сказав він, – ти, здається, надумав нас надурити! Ніколи не повірю, щоб шуліка міг спокуситися чалмою. Зізнайся краще, що ти просто прогуляв гроші, а потім тобі довелося повернутися до колишньої бідності. Ех, усі ви такі: ви самі винні у своїй бідності і не заслуговуєте на жодне співчуття.
– Запитайте в усіх жителів нашого кварталу, – відповів я, – вони знають усе про мою нещасну пригоду, оскільки самі бачили, що сталося. Я й сам ніколи не чув, щоб шуліки викрадали чалми, але тим не менш це так і було.
Тут і Саад згадав кілька випадків, коли шуліки викрадали речі. Нарешті Сааді повірив у мою невинність і, вийнявши з кишені гаманець, відрахував мені ще двісті золотих. При цьому він зауважив мені:
– Гассане, я ще раз дарую тобі цю суму, але дивись, заховай її цього разу у надійному місці. Якщо ж ти знову будеш необережний, то після цього на мене вже не розраховуй.
Я знову почав дякувати, але він не став мене слухати і продовжив зі своїм другом перервану прогулянку.
Я негайно ж пішов до себе. Ні дружини, ні дітей вдома не було. Я знову відклав десять золотих на перші витрати, а решту грошей ретельно зав'язав у хусточку. Потім я став озиратися, куди б заховати своє багатство. Після довгих роздумів я вибрав для цього великий старий глиняний горщик з висівками. Він стояв у куточку зовсім забутий, і я був упевнений, що ніхто з домашніх і не загляне до нього. Тут повернулася дружина, і я, нічого не сказавши їй про те, що сталося, пішов купити конопель для роботи.
На біду, поки мене не було, по вулиці проходив ганчірник і вигукував, чи немає в кого на продаж старої сукні, битого посуду і тому подібного непотребу. Дружина вирішила винести йому кілька непотрібних речей і продала серед усього іншого горщик із висівками.
Через деякий час я повернувся з базару у супроводі п'ятьох носіїв, які тягли мішки куплених мною конопель. Я велів віднести їх до комори, розрахувався з носильниками і приліг трохи відпочити, але через кілька хвилин мене щось штовхнуло подивитися на свій скарб. Я заглянув у кут і на свій жах побачив, що горщик зник.
– Де старий горщик із висівками? – нетямлячись від страху, запитав я в дружини.
– Я його продала, нащо він тобі знадобився? – відповіла вона спокійно.
– Нещасна! – вигукнув я, ламаючи руки. – Ти погубила нас. Адже в проданому горщику були заховані сто дев'яносто золотих, які сьогодні подарував мені Сааді.
Тут і дружина, у свою чергу, стала рвати на собі волосся і голосити, не перестаючи в той же час обсипати мене докорами за мою скритність, що стала причиною нещастя. Але я швидко опанував себе і сказав дружині:
– Годі, сльозами горю не зарадиш. Найкраще, що ми можемо тепер зробити, це примиритися з нашою втратою. Добре, що я встиг купити великий запас конопель, це хоч трохи поправить наші справи.
Мало-помалу ми з дружиною заспокоїлися, і я продовжував працювати з таким же легким серцем, як і в минулі дні.
Єдине, що мене часом турбувало, – це думка про те, що я скажу своєму благодійнику, коли він прийде до мене.
І от одного разу Саад і Сааді знову з'явилися на нашій вулиці.
Я побачив обох приятелів ще здалеку. У першу хвилину моє збентеження було таке велике, що я готовий був кинутися бігти світ за очі. Але я поборов себе і, коли приятелі привіталися і запитали про моє життя-буття, чесно розповів їм усю історію з горщиком.
Сааді і цього разу не повірив мені і, звертаючись до свого друга, сказав:
– Тільки не думай, що я вважаю себе переможеним. Якщо мій досвід не вдався, то тільки тому, що я вибрав негідну людину. Якби мої гроші потрапили до рук людини працьовитої й ощадливої, вони неодмінно принесли б плоди. Втім, ти і сам можеш провести над Гассаном свій дослід, подивимося, чи принесе йому твій дар більше користі, ніж мій!
Тут Саад нагнувся і, піднявши шматок олова, що валявся біля його ніг, промовив:
– Візьми цей шматок олова, Гассане! Можливо, він принесе тобі більше щастя, ніж гроші.
Сааді розреготався, і я сам ледве втримався від сміху, але, не бажаючи образити Саада, взяв його подарунок і сховав у себе на грудях. Після цього приятелі пішли, і я знову взявся до роботи.
Пропонуємо також:
У моєму
російськомовному
дитинстві були книги
з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших.
Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі.
Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього
і було зроблено цей сайт.
Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.
Валерія Воробйова
- Контакти
Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5168755457383301, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com
Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.
© 2015-2024 Валерія Воробйова