Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською

Усі категорії

Пригоди каліфа Гарун-аль-Рашида

Арабська народна казка
зі збірки "Тисяча і одна ніч"

Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Юлія Устінова

Сторінки:   1    2    3    4   

На другий день сліпець і Коджа-Гассан прийшли до палацу в призначений час, і за наказом каліфа сліпець розповів свою історію:

Розповідь Баба-Абдаллаха

– Повелителю, мене звати Баба-Абдаллах, а народився я в Багдаді. Після смерті батьків я отримав невеличку спадщину і, завдяки своїй праці й старанності, незабаром значно примножив її. Я став володарем вісімдесяти верблюдів, з якими я наймався до купців для перевезення їхніх товарів. Однак вічно мучився бажанням розбагатіти ще більше. Оця жадібність мене й погубила.

Одного разу, здавши в Бальсорі доручений мені купцями вантаж, я повертався додому. День був спекотний, і, помітивши недалеко від дороги прохолодний гайок, я вирішив дати невеликий відпочинок і собі, і своїм верблюдам. Скоро до мене приєднався старий дервіш, що йшов пішки з Бальсори. Ми познайомилися і мало-помалу відверто розговорилися про свої справи.

І дервіш розповів мені, що тут неподалік є місце, де заховано такий величезний скарб, що якби їм навантажити всіх моїх вісімдесят верблюдів, то й тоді важко було б помітити його зменшення. Слова дервіша вразили мене, мене охопив невимовний захват. Я вигукнув з жаром:

– Добрий дервішу, я ж бачу, що тебе мало цікавлять блага цього світу: навіщо ж тобі приховувати таємницю цих скарбів? Ти один, і тому тобі звідти багато не понести. Покажи мені місце, де вони лежать, і я навантажу ними своїх верблюдів, а в подяку за надану послугу я подарую тобі одного з нав'ючених верблюдів.

Звичайно, моя пропозиція не була вельми щедрою, але моя жадібність вже встигла так розгорітися, що мені було шкода розлучитися навіть з одним верблюдом. Однак дервіш, мабуть, не був обурений моєю скупістю; він тільки лагідно зауважив:

– Брате мій, ти сам повинен розуміти, як мало ти пропонуєш мені порівняно з тим благодіянням, яке я можу надати тобі. Вислухай же мої умови: я поведу тебе туди, де заховано скарб, і ми разом навантажимо твоїх верблюдів золотом і дорогоцінним камінням, але потім ти повинен будеш віддати мені половину їх з вантажем. Ти сам бачиш, що мої умови дуже помірні: адже якщо ти мені поступаєшся сорока верблюдами, то я натомість дам тобі стільки багатств, що ти зможеш придбати тисячу інших.

Я розумів, що дервіш правий, і все ж таки мені було шкода відмовитися від половини скарбу, на який я вже дивився як на свою власність. Але сперечатися не хотів: адже дервіш міг розсердитися і залишити мене ні з чим. Тому я знехотя прийняв його умови, і ми вирушили в дорогу.

Нарешті ми прийшли в долину, оточену високими горами.

– Ось ми й прийшли, – сказав дервіш, – тепер примусь своїх верблюдів лягти на землю, щоб їх легше було навантажити, а я поки займуся підготовкою.

Я виконав його наказ і став дивитися, що буде далі. Дервіш тим часом набрав сухих гілок, розвів вогонь і, кинувши в нього запашні трави, вимовив якісь незрозумілі слова. Тієї ж хвилини піднявся густий дим, а коли він розвіявся, я побачив у скелі навпроти високі двері, яких раніше не було видно.

Через ці двері ми увійшли до чудової зали, обставленої з дивовижною розкішшю й смаком. Але мені не хотілося милуватися цією красою: не зволікаючи ні хвилини, я накинувся на розсипане скрізь золото та дорогоцінне каміння і став наповнювати ними приготовані мішки. Дервіш теж почав збирати, але, головним чином, дорогоцінні камені, порадивши й мені робити те ж саме. Я б охоче забрав усі скарби печери, але доводилося враховувати сили наших в'ючних тварин.

Нарешті верблюди були навантажені; залишалося тільки зачинити печеру і пуститися у зворотний шлях. Але, перш ніж вийти, мій товариш вийняв із золотої вази якусь маленьку коробочку з невідомого мені дерева і заховав її у себе на грудях. Втім, помітивши мою цікавість, він одразу ж сам показав мені, що в ній міститься якась мазь.

При виході з печери дервіш виконав ту ж саму церемонію, що й спочатку: знову розпалив майже згасле багаття, покурив пахощами і промовив свої заклинання, після чого двері в скелі зникли. Потім ми поділили між собою верблюдів з вантажем і, вийшовши на велику дорогу, розійшлися в різні боки – дервіш у напрямку до Бальсори, а я по дорозі до Багдаду.

Але не встиг я зробити й ста кроків, як мною знову опанувала жадібність. "Навіщо дервішу таке багатство? – міркував я. – Адже він завжди може повернутися до печери і набрати собі стільки золота, скільки сам захоче".

І, недовго думаючи, я зупинив своїх верблюдів і кинувся наздоганяти дервіша.

– Брате мій! – вигукнув я, зупинивши його. – Я зовсім забув про одну обставину. Сам посуди: адже ти людина духовна і не звик займатися справами і тим більше управлятися з такою великою кількістю верблюдів. Здається, тобі слід було б поступитися мені десятьма верблюдами: тобі достатньо буде метушні і з іншими тридцятьма.

– Мабуть, ти правий, – сказав дервіш, – я й дійсно не подумав про це. Ну що ж, якщо хочеш, можеш забрати з собою десять верблюдів – дарую тобі їх від усього серця.

Легкість, з якою дервіш розлучився з такою значною частиною свого багатства, тільки ще дужче розпалила мою жадібність, і я зважився спробувати щастя ще раз. Тому, замість того щоб подякувати йому за щедрий подарунок, я звернувся до нього з наступною лицемірною промовою:

– Вибач, брате мій, але, здається, і тридцяти верблюдів для тебе забагато, тобі з ними ні за що не впоратися; мені ж, якщо ти поступишся ще десятьма верблюдами, це не завдасть жодних труднощів.

Слова мої, очевидно, здалися дервішу цілком переконливими, оскільки він без зайвих заперечень поступився мені ще десятьма верблюдами. Здавалося б, після цього я мав би бути цілком задоволений, але – на жаль! – я був немов у гарячці, при якій чим більше людина п'є, тим сильнішою стає спрага. І от я знову почав випрошувати, поки нарешті не дістав від дервіша й решту двадцять верблюдів. Я кинувся обіймати і цілувати свого благодійника, говорив йому про свою довічну подяку, але тут мені раптом згадалася коробочка з невідомою маззю, яку дервіш взяв у печері. Мені спало на думку, що вона, можливо, цінніша за всі наші скарби. Я, звичайно, негайно ж запалився бажанням дістати і її.

– До речі, – зауважив я удавано байдуже після того, як востаннє обійняв свого благодійника, – що це за коробочка з маззю, яку ти вийняв з вази в печері? Здається, тобі б слід було заразом подарувати мені й її. Адже тобі, як особі духовній, навіть непристойно тримати при собі якісь мазі.

Дервіш і цього разу не думав відмовляти мені. Він вийняв з-за пазухи коробочку і, подаючи мені, сказав:

– Ти повинен знати і властивості цієї мазі: якщо трохи натерти нею навколо лівого ока, то можна бачити всі скарби, сховані в землі. Але боже збав тебе натерти маззю праве око: тієї ж хвилини ти осліпнеш.

Мені, звичайно, захотілося самому переконатися у чудових властивостях мазі, і я попросив дервіша натерти мені нею ліве око. Той погодився, і я дійсно побачив безліч підземель, наповнених незліченними скарбами. Це ще сильніше розпалило моє користолюбство, як раптом мені в голові сяйнула думка, що застереження дервіша щодо правого ока були брехнею і що, навпаки, це дало б мені можливість заволодіти усіма цими побаченими багатствами. Тому я став просити дервіша натерти мені маззю й праве око.

– Нещасний! – вигукнув той з обуренням. – Невже корисливість так опанувала тобою, що ти навіть готовий на все життя залишитися сліпим? Відмовся від свого божевільного бажання і не сумнівайся у словах людини, яка вже дала тобі стільки доказів своєї прихільності.

Але я продовжував його просити, і нарешті він сказав з досадою:

– Добре, нехай буде по-твоєму; тільки пам'ятай, що ти будеш сам винен у своєму нещасті.

– Не турбуйся, я тобі не дорікатиму! – вигукнув я глузливо і поспішив підставити йому праве око. Дервіш виконав моє бажання. Але, на жаль, слова його виявилися вірними: коли я відкрив очі, мене оточувала суцільна темрява. Легко уявити собі мій відчай! Я плакав і кричав, як божевільний, рвав на собі волосся і благав дервіша зглянутися з мене і повернути мені зір. Але той суворо відштовхнув мене і промовив:

– Це тільки справедливе покарання за твою ненаситну жадібність, і я нічим не можу допомогти тобі. Моли бога: можливо, він зглянеться з тебе і пошле тобі зцілення. А щодо скарбів, які я тобі подарував, то ти виявився негідним їх, і я знайду їм інше, краще застосування.

І з цими словами він, не звертаючи уваги на мої стогони і благання, пішов, погнаши вперед усіх моїх верблюдів, а я залишився сам, сліпий і абсолютно безпорадний.

Довго пролежав я серед пустелі, віддаючись своєму горю, і, напевно, помер би з голоду, якби на другий день мене не підібрав караван, що повертався з Бальсори, і не відвіз назад до Багдаду. З того часу, позбавлений всього, я змушений просити милостиню в добрих людей, і, щоб спокутувати свою провину, я прошу кожного, хто подає мені милостиню, дати мені заодно й ляпаса. Така моя історія, мій повелителю!

Коли сліпий скінчив свою розповідь, каліф сказав:

– Баба-Абдаллах, твій гріх, звичайно, великий, але, оскільки ти усвідомив його і щиро в ньому каєшся, то відтепер я звільняю тебе від твоєї обітниці. З сьогоднішнього дня і до кінця твого життя ти щодня будеш отримувати від мене чотири дирхами, що будуть тобі виплачуватися моїм великим візиром.

Сторінки:   1    2    3    4   

У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова

- Контакти

Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5457082516611907, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com

Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.

© 2015-2024 Валерія Воробйова