Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською

Усі категорії

Read in English

С.Т.Аксаков

Червоненька квіточка

Ілюстрації – К.Штанко
Переклад українською – Б.Попель, під ред.В.Воробйової

 

Сторінки   1    2     3  

 

У якомусь царстві, в якомусь державстві жив собі багатий купець, іменитий чоловік. Чимало в нього було всякого багатства, дорогих товарів заморських, перлів, дорогоцінного каміння, золотої та срібної казни; і було в того купця три дочки, всі три красуні писані, а менша краща за всіх; і любив він дочок своїх більше за все своє багатство, перли, дорогоцінне каміння, золоту та срібну казну — через те що він був удівцем і любити йому було нікого; любив він старших дочок, а меншу дочку любив більше, тому що вона була собою краща за всіх і до нього ласкавіша.

От і збирається той купець у своїх торгових ділах за море, за тридев'ять земель, у тридев'яте царство, в тридесяте державство, й говорить він своїм люб'язним дочкам:

«Дочки мої милі, дочки мої хороші, дочки мої пригожі, їду я у своїх купецьких справах за тридев'ять земель, в тридев'яте царство, тридесяте державство, і чи мало, чи багато часу проїжджу — не відаю, і наказую я вам жити без мене чесно і смирно, і коли ви будете без мене жити чесно і смирно, то привезу вам таких гостинців, яких ви самі забажаєте, і даю вам строку думати три дні, і тоді ви мені скажете, яких гостинців вам хочеться».

Думали вони три дні й три ночі і прийшли до свого батька, і став він їх питати, яких гостинців бажають. Старша дочка вклонилася батькові в ноги та й каже йому перша:

«Государю ти мій, батечку рідний! Не вози ти мені золотої та срібної парчі, ні хутер чорного соболя, ні перлів бурмицьких [Перли бурмицькі — крупні, круглі перли.], а привези ти мені золотий вінець з каміння самоцвітного, і щоб було від нього таке світло, як від місяця повного, як від сонця ясного, і щоб було від нього світло в темну ніч, як серед дня білого».

Чесний купець замислився та й сказав потім:

«Добре, дочко моя мила, хороша й пригожа, привезу я тобі такий вінець; знаю я за морем таку людину, що дістане мені такий вінець; та є він в одної королівни заморської, та й захований він у кладовій кам'яній, та й стоїть та кладова в кам'яній горі, глибиною на три сажні, за трьома дверима залізними, за трьома замками німецькими. Робота буде немала, та для моєї казни нічого неможливого немає».

Вклонилася йому в ноги дочка середня та й каже:

«Государю ти мій, батечку рідний! Не вози ти мені золотої та срібної парчі, ні чорних хутер соболя сибірського, ні намиста з перлів бурмицьких, ні золотого вінця самоцвітного, а привези ти мені тувалет [Тувалет — дзеркало.] із кришталю східного, суцільного, безвадного, щоб, дивлячись у нього, бачила я всю красу піднебесну і щоб, вдивляючись у нього, я не старілася і краса б моя дівоча збільшувалася».

Замислився чесний купець і, подумавши мало чи багато часу, промовляє їй такі слова:

«Добре, дочко моя мила, хороша й пригожа, здобуду я тобі такий кришталевий тувалет; та і є він у дочки короля персидського, молодої королівни, краси несказанної, неписаної і негаданої; і захований той тувалет у терему кам'яному, високому, і стоїть він на горі кам'яній, висота тої гори триста сажнів, за сьома дверима залізними, за сьома замками німецькими, і ведуть до того терему східців три тисячі, і на кожному східці стоїть по воїну персидському і день і ніч, з шаблею наголо булатною, і ключі від тих дверей залізних носить королівна на поясі. Знаю я за морем таку людину, і дістане вона мені такий тувалет. Важча твоя робота за сестрину, та для моєї казни нічого неможливого немає».

Вклонилася в ноги батькові менша дочка й промовляє таке слово:

«Государю ти мій, батечку рідний! Не вози ти мені золотої та срібної парчі, ні чорних соболів сибірських, ні намиста бурмицького, ні вінця самоцвітного, ні тувалета кришталевого, а привези ти мені червоненьку квіточку, кращої за яку не було б на білому світі».

Замислився чесний купець ще дужче. Мало чи багато часу він думав, напевно сказати не можу; надумавшись, він цілує, пестить, голубить свою меншу дочку, улюблену, і промовляє такі слова:

«Ну, загадала ти мені роботу, ще важчу, ніж сестрині; коли знаєш, що шукати, то як не знайти, а як знайти те, чого сам не знаєш? Червоненьку квіточку не хитро знайти, та як же дізнатись мені, що кращої за неї нема на білому світі? Буду старатися, а на гостинцеві вибач».

І відпустив він дочок своїх, хороших, пригожих, у їхні тереми дівочі. Став він збиратися у путь, у доріженьку, в далекі краї заморські. Чи довго, чи не довго він збирався, я не знаю і не відаю: скоро казка мовиться, не скоро діло робиться. Поїхав він у путь, у доріженьку. От їздить чесний купець по чужих сторонах заморських, по королівствах небачених; продає він свої товари втроє дорожче, купує чужі втроє дешевше, він міняє товар на товар ще вигідніше, з додачею срібла та золота; золотою казною кораблі навантажує та додому посилає. Відшукав він завітний гостинець для своєї старшої дочки: вінець з камінням самоцвітним, а від нього ясно в темну ніч, ніби в білий день. Відшукав завітний гостинець і для своєї середньої дочки: тувалет кришталевий, а в ньому видно всю красу піднебесну, і коли вдивлятись в нього, дівоча краса не старіється, а збільшується.

Не може він лише знайти завітного гостинця для меншої улюбленої дочки — червоненьку квіточку, кращої за яку не було б на білому світі. Знаходив він у садах царських, королівських та султанських багато червоненьких квіточок такої краси, що ні в казці сказати, ні пером описати; та ніхто йому не ручається, що кращої за ту квітку немає на білому світі; та й сам він так не думає. От їде він шляхом-доріженькою зі своїми слугами вірними по пісках сипучих, лісах дрімучих, й звідки не візьмись налетіли на нього розбійники, бусурманські, турецькі та індійські, й, побачивши біду неминучу, кидає чесний купець свої каравани багаті з прислугою своєю вірною і біжить у темні ліси. «Нехай краще мене розтерзають звірі люті, ніж потрапити мені в руки розбійницькі, погані й доживати свого віку в полоні, у неволі».

Бродить він по тому лісу дрімучому, непроїзному, непрохідному, і що далі йде, то дорога кращою стає; ніби дерева перед ним розступаються, а густі кущі розсовуються. Дивиться назад — руки не просунути, дивиться праворуч — пні та колоди, зайцеві косому не проскочити, дивиться ліворуч — ще гірше. Дивується чесний купець, думає не придумає, що з ним за чудо діється, а сам усе йде та йде: в нього під ногами шлях битий. Іде він день від ранку до вечора, не чує ні реву звіриного, ні шипіння зміїного, ні крику совиного, ні голосу пташиного: ніби кругом нього все повимирало. От прийшла й темна ніч; навколо нього хоч око виколи, а в нього під ногами яснісінько. От іде він, майже до півночі, і стало видно попереду заграву, і подумав він:

«Мабуть, ліс горить, так навіщо ж мені туди йти на вірну смерть, неминучу?» Повернув він назад — не можна йти, праворуч, ліворуч — не можна йти; сунувся вперед — шлях битий. «Дай постою на одному місці,— може, заграва піде в інший бік, або геть від мене, або зовсім згасне».

От і спинився він, чекає; та де там: заграва неначе йому назустріч іде, й ніби навколо нього ясніше стає; думав він, думав та й вирішив іти вперед. Двом смертям не бути, а одної не минути. Перехрестився купець і пішов уперед. Чим далі йде, тим ясніше стає, і стало майже як білий день, а не чути шуму й тріску пожежного. Виходить він нарешті на галявину широку, і посеред тої галявини широкої стоїть дім не дім, чертог не чертог [Чертог — гарний, пишно прибраний дім, палац.], а палац королівський або царський, увесь у вогні, в сріблі та золоті, в камінні самоцвітному, весь горить і світить, а вогню не видно; ніби сонечко ясне, навіть важко на нього очам дивитися. Всі віконця в палаці розчинені, і грає в ньому музика лагідна, якої ніколи він не чував. Входить він на широкий двір, у ворота широкі, розчинені; дорога пішла з білого мармуру, а по боках б'ють фонтани, високі, великі й малі.

Входить він у палац по сходах, устелених кармазиновим сукном [Кармазинове сукно — тонке яскраво-червоне сукно.], з поруччями золоченими; увійшов у світлицю — немає нікого; в другу, в третю — немає нікого; в п'яту, десяту — немає нікого; а оздоблення всюди царське, нечуване й небачене: золото, срібло, кришталі східні, кість слонова й мамонтова. Дивується чесний купець з такого багатства несказанного, а вдвічі з того, що господаря немає; не тільки господаря, і прислуги нема; а музика грає не стихаючи; і подумав він у той час про себе:

«Все добре, та їсти нічого»,— і виріс перед ним стіл, прибраний-прикрашений: в посуді золотому та срібному їства стоять цукрові, і вина заморські, і пиття медяні. Сів до столу не вагаючись; напився, наївся досхочу, тому що не їв добу цілу, їжа така, що й сказати не можна,— так і дивись, що язика ковтнеш, а він, по лісах, по пісках ходячи, дуже зголоднів; устав він із-за столу, а вклонитися нікому й подякувати за хліб, за сіль нікому.

 

Не встиг він устати та оглянутися, а столу з їжею як і не було, а музика грає не стихаючи.  Дивується чесний купець з такого чуда чудного й такого дива дивного, і ходить він по палатах прикрашених та милується, а сам думає:

«Добре б тепер поспати та похропти»,— і бачить, стоїть перед ним ліжко різьблене, з чистого золота, на ніжках кришталевих з запоною срібною, з торочкою й китицями перловими; пуховик на ньому, як гора, лежить, з пуху м'якого, лебедячого. Дивується купець з такого чуда нового, нового й дивного; лягає він на високе ліжко, запинає запону срібну і бачить, що вона тонка й м'яка, мов шовкова. Зробилось в палаті темно, ніби присмерком, й музика грає ніби здалека, і подумав він:

«Ой, якби мені дочок хоча б уві сні побачити!» — і заснув тої ж хвилиноньки. Прокидається купець, а сонце вже зійшло вище за дерево стояче. Прокинувся купець, з несподіванки опам'ятатися не може: цілу ніч він бачив уві сні дочок люб'язних, хороших і пригожих, і бачив він дочок своїх старших: старшу і середню, що вони веселі-веселісінькі, а засмучена одна, дочка менша, улюблена; що у старшої і середньої дочки є женихи багаті і що збираються вони вийти заміж, не дочекавшись його благословіння батьківського; менша ж дочка, улюблена, красуня писана, про женихів і чути не хоче, поки не повернеться її рідний батечко; і зробилося в нього на душі радісно й нерадісно. Встав він з ліжка високого, одежа йому вся приготована, і фонтан б'є у чашу кришталеву; він одягається, умивається і вже з нового чуда не дивується: чай і кава на столі стоять, і при них закуска цукрова. Помолившись богу, він наївся і став знов по палатах ходити, щоб знову ними помилуватися при світлі сонечка ясного. Все здалося йому кращим за вчорашнє. Ось бачить він у вікна розчинені, що навколо палацу розведені сади дивовижні, родючі, й квіти цвітуть краси неписаної. Забажалося йому по тих садах прогулятися. Сходить він другими сходами з мармуру зеленого, з малахіту мідного, з поручнями золоченими, сходить просто в зелені сади. Гуляє він і милується: на деревах висять плоди спілі, рум'яні, самі в рот так і просяться, коли дивитись на них, слина тече; квіти цвітуть прекрасні, махрові, пахучі, всякими фарбами розмальовані, птахи літають небачені, ніби по оксамиту зеленому і червоному золотом та сріблом викладені, пісень співають райських; фонтани б'ють високі, дивитися на їх височінь — голова закидається; і біжать, і шумлять джерела по колодах кришталевих. Ходить чесний купець, дивується; на всі такі диковинки очі в нього розбіглися, і не знає він, на що дивитися й кого слухати. Ходить він так чи багато, чи мало часу — невідомо: скоро казка мовиться, не скоро діло робиться. І раптом бачить він, на пагорку зеленім цвіте квіточка червоненька краси небаченої і нечуваної, що ні в казці сказати, ні пером описати. У чесного купця дух захоплює; підходить він до тієї квіточки; запах від квіточки по всьому саду ніби струмочок біжить; затряслися і руки і ноги в купця, і промовив він голосом радісним:

«Ось червоненька квіточка, від якої нема кращої на білому світі, що про неї просила мене дочка менша, улюблена».

І, промовивши такі слова, він підійшов і зірвав червоненьку квіточку. У ту ж мить без усяких хмар блиснула блискавка і вдарив грім, земля захиталася під ногами — й виріс, ніби з-під землі, перед купцем звір не звір, людина не людина, а так якесь чудовисько, страшне й волохате, і заревів він голосом диким:

«Що ти зробив? Як ти насмілився зірвати в моєму саду мою улюблену квітку? Я беріг її пильніше, ніж зіницю ока мого, і всякий день потішався, на неї дивлячись, а ти позбавив мене єдиної втіхи в моєму житті. Я господар палацу і саду, я прийняв тебе, як дорогого гостя і званого, нагодував, напоїв і спати поклав, а ти отак от заплатив за моє добро? Знай же свою долю гірку: вмерти тобі за свою провину смертю передчасною!» І незліченне число голосів диких з усіх боків заголосило: «Вмерти тобі смертю передчасною!»

 

Сторінки   1    2     3

Автор: Аксаков С.; ілюстратор: Штанко К.

У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова

- Контакти

Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5457082516611907, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com

Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.

© 2015-2024 Валерія Воробйова