Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською |
Усі категорії |
С.Т.Аксаков
Ілюстрації – К.Штанко
Переклад українською – Б.Попель, під ред.В.Воробйової
З тої пори, з того часу пішла у них розмова, майже цілими днями — у зеленім саду на гулянках, у темних лісах на катаннях і в усіх палатах високих. Тільки спитає молода дочка купецька, красуня писана:
«Чи тут ти, мій добрий, любимий пане?» Відповідає лісовий звір, чудо морське:
«Тут, повелителько моя прекрасна, твій вірний раб, постійний друг».
І не лякається вона його голосу дикого і страшного, і піде у них розмова ласкава, що кінця їй нема. Чи мало пройшло, чи багато часу: скоро казка мовиться, не скоро діло робиться,— захотілося молодій дочці купецькій, красуні писаній, побачити своїми очима звіра лісового, чудо морське, і стала вона його про те просити і благати. Довго він на те не згоджується, злякати її боїться, та й був він таке страховище, що ні в казці сказати, ні пером описати; не тільки люди, звірі дикі його завжди страхалися і в свої барлоги розбігалися. І говорить звір лісовий, чудо морське, такі слова:
«Не проси, не благай мене, повелителько моя прекрасна, красуне ненаглядна, щоб показав я тобі своє лице бридке, своє тіло потворне. До голосу мого звикла ти; ми живемо з тобою в дружбі, в злагоді, одне з одним майже не розлучаємося, і любиш ти мене за мою любов до тебе несказанну, а побачивши мене, страшного і потворного, зненавидиш ти мене нещасного, проженеш ти мене геть з очей, а в розлуці з тобою я умру від туги».
Не слухала таких речей молода купецька дочка, красуня писана, і стала благати ще дужче, клястися, що ніякого на світі страховища не злякається і що не розлюбить вона свого пана милостивого, і промовляє йому такі слова:
«Якщо ти стара людина — будь мені дідусем, якщо середович [Середович — середніх літ чоловік.] — будь мені дядечком, якщо молодий ти — будь мені названим братом, і доки я жива — будь мені сердечним другом».
Довго, довго лісовий звір, чудо морське, не піддавався на такі слова, та не міг устояти проти сліз і прохань своєї красуні і промовляє їй таке слово:
«Не можу я тобі суперечити з тієї причини, що люблю тебе більше самого себе; виконаю я твоє бажання, хоч знаю, що погублю моє щастя і вмру смертю передчасною. Приходь у зелений сад смерком, коли сяде за ліс сонечко красне, і скажи:
«Покажись мені, вірний друже!» — і покажу я тобі своє лице бридке, своє тіло потворне. А коли стане не під силу тобі більше в мене залишатися, не хочу я твоєї неволі й муки вічної: ти знайдеш в опочивальні своїй, у себе під подушкою, мій золотий перстень. Надінь його на правий мізинець — і опинишся ти в батька рідного й ніколи нічого про мене не почуєш».
Не злякалась і не настрашилася, кріпко на себе понадіялася молода дочка купецька, красуня писана. В той час, не гаючи ні хвилиночки, пішла вона у зелений сад дожидатися часу призначеного, і коли стало смеркатися, опустилося за ліс сонечко красне, промовила вона:
«Покажись мені, мій вірний друже!» — і показався їй здалеку звір лісовий, чудо морське: він пройшов тільки поперек дороги і пропав у густих кущах; і потемніло в очах у молодої дочки купецької, красуні писаної, сплеснула руками білими, закричала несамовитим голосом й упала на дорогу без пам'яті. Та й страшний був звір лісовий, чудо морське: руки криві, на руках пазури звірині, ноги конячі, спереду-ззаду горби великі верблюжі, весь волохатий від верху до низу, з рота стирчали ікла кабанячі, ніс гачком як у беркута, а очі були совині. Чи довго, чи мало часу полежавши, опам'яталась молода дочка купецька, красуня писана, і чує: плаче хтось коло неї, горючими сльозами обливається і промовляє голосом жалісним:
«Погубила ти мене, моя красуне улюблена, не бачити мені більше твого лиця прекрасного, не захочеш ти мене навіть слухати, і доведеться мені вмерти смертю передчасною».
І стало їй шкода і соромно, і подолала вона свій страх великий і своє серце полохливе дівоче, і промовляє вона голосом твердим:
«Ні, не бійся нічого, мій пане добрий і ласкавий, не злякаюсь я більше твого вигляду страшного, і не розлучусь я з тобою, не забуду твоїх милостей; покажись мені тепер же в своєму вигляді недавньому: я тільки вперше злякалась».
Показався їй звір лісовий, чудо морське, в своєму вигляді страшному, бридкому, потворному, тільки близько підійти до неї не насмілився, скільки вона не кликала його; гуляли вони до ночі темної і вели розмови, як і раніше, ласкаві і розумні, і не відчувала ніякого страху молода дочка купецька, красуня писана. На другий день побачила вона звіра лісового, чудо морське, при світлі сонечка красного, хоч спочатку, розглядівши його, злякалася, та виду не показала, і скоро страх її зовсім пройшов. Тут пішли в них бесіди ще кращі, ніж раніше: день цілий майже не розлучалися, за обідом, за вечерею їствами цукровими насищалися, питтями медяними прохолоджувалися, гуляли по зелених садах, без коней каталися в темних лісах. І пройшло відтоді немало часу: скоро казка мовиться, не скоро діло робиться.
От одного разу привиділось уві сні молодій купецькій дочці, красуні писаній, що батько її недужий лежить; і напала на неї туга невсипуча, і побачив її в тузі й сльозах звір лісовий, чудо морське, і дуже зажурився і став питати, чого вона журиться, чого плаче. Розказала вона йому свій недобрий сон і стала просити в нього дозволу побачити свого батька рідного і сестриць своїх люб'язних. І промовляє до неї звір лісовий, чудо морське:
«І навіщо тобі мій дозвіл? Золот-перстень мій у тебе лежить, надінь його на правий мізинець і опинишся в домі у батька рідного. Лишайся в нього, поки не скучиш, та тільки я скажу тобі: коли ти рівно через три дні і три ночі не повернешся, то не буде мене на білому світі, і умру я тієї ж хвилини, тому що люблю тебе більше самого себе і жити без тебе не можу».
Стала вона запевняти словами завітними й присягами, що рівно за годину до трьох днів і трьох ночей повернеться в палати його високі. Попрощалася вона з хазяїном своїм ласкавим і милостивим, наділа на правий мізинець золот-перстень і опинилась на широкому дворі чесного купця, свого батька рідного. Йде вона на високий ґанок його палат кам'яних; позбігались до неї прислуга й челядь дворова, зчинили галас і крик; прибігли сестриці люб'язні і, побачивши її, здивувались з краси її дівочої і її убрання царського, королівського; підхватили її під руки білі й повели до батька рідного; а батько нездоровий лежить, нездоровий і нерадісний, день і ніч її згадуючи, горючими сльозами обливаючись; і не може опам'ятатися він від радості, побачивши свою дочку, милу, хорошу, пригожу, меншу, улюблену, й дивується він з краси її дівочої, її вбрання царського, королівського.
Довго вони цілувалися, милувалися, ласкавими речами втішалися. Розказала вона своєму батькові рідному й своїм сестрам старшим, люб'язним, про своє життя-буття у звіра лісового, чуда морського; все від слова до слова, не затаївши й крихти. І зрадів чесний купець її життю багатому, царському, королівському, й дивувався, як вона звикла дивитись на свого хазяїна страшного і не боїться звіра лісового, чуда морського; сам він, про нього згадуючи, тремтів од страху. А сестрам старшим, що слухали про багатства незліченні меншої сестри й про владу її царську над своїм хазяїном, ніби над рабом своїм, заздрісно стало.
День минає, як одна година, другий день минає, як хвилиночка, а на третій день стали вмовляти меншу сестру сестри старші, щоб не верталася вона до звіра лісового, чуда морського. «Нехай здихає, туди й дорога йому...» І прогнівалась на сестер старших дорога гостя, менша сестра, і сказала їм такі слова:
«Якщо я моєму панові доброму і ласкавому за всі його милості і любов гарячу, несказанну, заплачу його смертю лютою, то не буду я варта того, щоб мені на білому світі жити, і треба мене тоді віддати диким звірам на розтерзання».
І батько її, чесний купець, похвалив її за такі речі хороші, і було вирішено, щоб до строку рівно за годину повернулась до звіра лісового, чуда морського, дочка хороша, пригожа, менша, улюблена. А сестрам досадно було, й задумали вони діло хитре, діло хитре й недобре: взяли вони та й всі годинники в домі на цілу годину назад поставили, і не відав того чесний купець і вся його прислуга вірна, челядь дворова. І коли прийшов заповітний час, стало в молодої купецької дочки, красуні писаної серце боліти й щеміти, ніби стало щось підмивати її, і дивиться вона раз по раз на годинники батьківські, англійські, німецькі, а все ще рано їй пускатися в дальню путь. А сестри з нею розмовляють, про те, про се розпитують, затримують. Проте серце її не витерпіло; попрощалась дочка менша, любима, красуня писана, з чесним купцем, батьком рідним, прийняла від нього благословіння батьківське, попрощалась із сестрами, з прислугою вірною, челяддю дворовою, і, не діждавшись одної хвилинки до часу визначеного, наділа золот-перстень на правий мізинець і опинилась у палаці білокам'яному, в палатах високих звіра лісового, чуда морського; і, дивуючись, що він її не зустрічає, закричала вона голосно:
«Де ж ти, мій добрий пане, мій вірний друже? Що ж ти мене не зустрічаєш? Я повернулась раніше строку назначеного на цілу годину з хвилинкою».
Ні одвіту, ні привіту не було, тиша стояла мертва; в зелених садах птахи не співали пісень райських, не били фонтани води, й не шуміли джерела, не грала музика в палатах високих. Забилося серденько в купецької дочки, красуні писаної, почула вона щось недобре; оббігала вона палати високі і сади зелені, звала дзвінким голосом свого хазяїна доброго — нема ніде ні одвіту, ні привіту й ніякого гласу послуху.
Побігла вона на пагорок муравчатий, де росла, красувалася її улюблена червоненька квіточка, і бачить вона, що лісовий звір, чудо морське, лежить на пагорку, обхопивши червоненьку квіточку своїми лапами потворними. І здалося їй, що заснув він, її дожидаючись, і спить тепер міцним сном. Почала його будити потихеньку дочка купецька, красуня писана, — він не чує; заходилась будити сильніше, схопила його за лапу волохату — і бачить, що звір лісовий, чудо морське, бездиханний, мертвий лежить... Помутилися її очі ясні, підкосилися ноги прудкі, впала вона на коліна, обняла руками білими голову свого пана доброго, голову потворну й бридку, й заголосила несамовитим голосом:
«Ти встань, пробудися, мій друже сердечний, я люблю тебе як жениха бажаного...».
І тільки такі слова вона вимовила, як заблискали блискавки з усіх боків, затряслася земля від грому великого, вдарила громова стріла камінна в пагорок муравчатий, і впала без пам'яті молода дочка купецька, красуня писана.
Чи багато, чи мало часу вона лежала без пам'яті, не відаю; тільки, прийшовши до пам'яті, бачить вона себе в палаті високій білого мармуру, сидить вона на золотому престолі з камінням дорогоцінним, й обіймає її принц молодий, красень писаний, на голові з короною царською, в одежі золотокованій: перед нею стоїть батько з сестрами, навколо на колінах стоїть почет великий, всі одягнені в парчу золоту, срібну. І промовляє до неї молодий принц, красень писаний, на голові з короною царською:
«Полюбила ти мене, красуне ненаглядна, в образі чудовиська бридкого за мою добру душу й любов до тебе; полюби ж мене тепер в образі людському, будь моєю нареченою бажаною. Злая чарівниця прогнівалась на мого батька покійного, короля славного й могутнього, вкрала мене ще малолітнього і сатанинськими чарами своїми, силою нечистою, обернула мене в чудовисько страшне й наклала таке закляття, щоб жити мені в такому вигляді бридкому, потворному й страшному для всякої людини, для всякої тварини божої, поки знайдеться красна дівиця, якого б роду й звання не була вона, й полюбить мене в образі страховища й побажає бути моєю дружиною законною,— й тоді чари всі скінчаться, і стану я, як і раніше, чоловіком молодим і пригожим.
І жив я таким страховищем і пугалом рівно тридцять років, і залучив я в свій палац зачарований одинадцять дівиць красних, а ти була дванадцята. Жодна не полюбила мене за мої ласки й догоджання, за мою душу добру. Ти одна полюбила мене, чудовисько потворне й бридке, за мої ласки й догоджання, за мою душу добру, за любов мою до тебе несказанну, і будеш ти за це дружиною короля славного, королевою в царстві могутньому».
Тоді всі з того здивувалися, почет до землі вклонився. Чесний купець дав своє благословіння дочці меншій, улюбленій, і молодому принцеві-королевичу. І поздоровили нареченого й наречену сестри старші, заздрісні, й усі слуги вірні, бояри великі й кавалери ратні й, нітрохи не зволікаючи, заходились веселим бенкетиком та за весіллячко, й стали жити та поживати, добра наживати.
Пропонуємо також:
У моєму
російськомовному
дитинстві були книги
з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших.
Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі.
Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього
і було зроблено цей сайт.
Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.
Валерія Воробйова
Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5457082516611907, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com
Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.
© 2015-2024 Валерія Воробйова