Казка.укр - Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською

Фейсбук-група Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Живий журнал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Телеграм-канал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Інстаграм Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Ютуб-канал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн




Валерій Шевчук

Панна квітів
Казки моїх дочок

Сайт: Казка.укр –  Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Ольга Рубіна

Передмова

Казка четверта

Бігунець та Котило

Панна квітів. Бігунець та Котило

Розділи:   1    2    3    4    5    6    7    8    9    10

  

3
Перша бігунцева казка

– Це було в одному лісі, де жив я раніше, – сказав Бігунець.

– А чого ти покинув той ліс? – спитав Павук.

– Бо хотів пізнати нові краї й нових друзів, – сказав Бігунець, – Але не перебивай мене. Так от, у тому лісі була хатка, в якій жив Зайчик, що нікого не боявся...

– А хіба бувають зайці, які нікого не бояться? – спитав Павук.

– Я ж розказую казку, – обурився Бігунець, – А в казках усе буває!

– Значить, і ліс, у якому ти жив раніше, теж казка? – спитав Павук.

– Знову ти мене перебиваєш, – сказав Бігунець, і його очі аж синіші стали, – Ліс, у якому я жив раніше, – не казка, а що жив там Заєць Небоягуз – це казка. Так от: гуляв якось той Зайчик, коли ж почався сильний вітер. Такий сильний, що все начебто ревло, стогнало, кричало, пінилося, рипіло, гуркотіло, свистіло, скавуліло...

– Ой, у мене вже у вухах заскавуліло, – сказав Павук.

– Отак воно і в тому лісі було. Цей вітер ламав усі хати і гнізда, навіть найміцніші...

– А хіба в лісі бувають хати? – спитав Павук.

– У казці все буває, – сказав Бігунець, – Так от, ті хати ламалися через те, що всі, хто в них жив, лякалися. Злякається їжак, і його хатка – трісь! Злякається Вовк, і з його хатки тріски летять!

– І тільки Заєць не злякався?

– Еге ж. Тільки він один. І вітер не зламав його хатки.

– Хто ж тобі таке розказував?

– Як хто? Сам Вітер. Я з ним дружу... Побіг той Зайчик по лісу. І що там робилося? Не ліс, а тріски, не хати, а руїни і ломаччя. Всі плачуть, всі стогнуть, а Заєць ходить і тільки роззирається. А потім став, задні лапи розставив, передні за спину заклав, підборіддя підняв і гукнув на весь ліс: «А знаєте, чому те сталося?». Звірі тільки видивилися на нього. «А тому, – гукнув Заєць, – що не треба ніколи боятися!»

Павук подумав, що Бігунець розказав цю казку не так йому, як собі, бо, певне, і він злякався Котила, але Бігунець розказував її таки для Павука, бо не тремтів і не озирався, а спокійнісінько почав збирати хмиз і сухе листя, траву й бадилляччя, щоб зробити собі в печерці постіль. Адже біг він у ліс Недобір цілий день і втомився немало, та й хто не втомиться, коли почне бігти зранку, а зупиниться ввечері. Отож Бігунець скоро й ліг і задоволено простяг ноги. Тут прийшов до нього із скрипкою Цвіркун і програв колискову, а під колискову навіть дорослі засинають, не те що зморений від цілоденного бігання Бігунець.

Сонце розпустило по світові проміння. Воно розлетілося, як розвіяне вітром волосся, перетяло павутину, яку зіткав на вході до Бігунцевої печерки Павук. Це він так оберігав свого приятеля від комарів, мух та ос, бо не вірив у їхню, хай і заповіджену, дружбу. Від дотику проміння павутинки ніжно заграли, і ту чудову, тихеньку музику почув Бігунець, коли розплющив очі. Він скочив на рівні й озирнувся.

– Як добре, – сказав він сам до себе, – що я оселився у цьому новому лісі! Як добре, що прийшов ранок, як добре, що є цей світ і друзі мої!

Він помчав до річки, аж замиготіли йому п'яточки, і так уже він купався, так уже сипалися бризки, що, здавалося, якийсь водограй вибився із водного плеса і зависли над ним маленькі тремтливі веселочки.

Потім Бігунець сидів на березі і збирав гальку – гладенькі, шліфовані камінці. Він понапихав її в кишені і за пазуху, набрав повний лопушиний листок і потяг усе те добро нагору.

– З цих камінців я змурую собі маленьку, гарненьку хатку, – сказав він Пташці, яка цікава була прилетіти подивитися, що це він робить. Потім він пробігся по лісі, з'їв кілька суниць і кілька чорниць. Закусив солодким корінцем, який ніжно пах, і запив кількома великими краплями роси.

– Ну от, – сказав він сам до себе, – Я готовий іти до Котила.

– Хочеш, щоб він тебе з'їв? – спитала злякано Ворона, що сиділа неподалік на сучку.

– Чого б це він мав мене їсти? – сказав весело Бігунець, – Я ж іду подружитися з ним...

– З ним не можна подружитися, – сказала Ворона, – Це такий, що з ним ще ніхто не подружився.

– А то чому? – спитав здивовано Бігунець, – Я багато вже прожив на світі, але не було ще такого, з ким би я не подружився.

– Він тільки й знає, що їсти, – сказала Ворона, – А ті, що думають про саму тільки їжу, не бувають добрі. Щоб подружитись із кимось, треба любити приятеля. А як можна любити, коли добрих справ не чиниш? Як можна добрі справи чинити, коли тільки про власне черево дбаєш?

– А хіба, – спитав Бігунець, – ти не дбаєш про власне черево?

– Всі ми дбаємо про те, щоб наїстися, – сказала розважно Ворона, – Але в кожного є багато й інших турбот. Ми любимо світом помилуватися, і хоч я, приміром, сама без музичного слуху, але люблю інших пташок послухати. Ми про своїх дітей дбаємо, щоб вони виросли живі-здорові й розумні, а ще ми любимо міркувати про світ і про те, як у ньому живі істоти живуть.

– Ну, а Котило?

– Котило тільки їсть. Їсть та й їсть, знову їсть та й їсть. Немає в нього іншої турботи, тільки їсти, от він і їсть удень і часом уночі – їсть все живе й ростуче. Тварин і рослин, дерева й комашню. Коли ж нічого такого біля нього нема, він їсть землю і гризе камінь, але не припиняє їсти. Він ніколи не прислухається до чудової пісні солов'я чи синиці, не має й коханої, бо та, котру він колись полюбив, сама від страху деревом стала. Отож їсть він і їсть, і ні про кого іншого не турбується. Він нікого не любить, Бігунцю, бо немає йому кого любити...

– Але для чого ж він живе на світі? – вигукнув зчудовано Бігунець.

– Щоб їсти, – сказала Ворона, – А їсть він для того, щоб жити. Зрозумів?

– Ні! – мовив Бігунець, – Але в нього є живе серце?

– Серце є. Воно живе, але холодне, – сказала Ворона, – А те сало, що наросло на ньому, – лід.

– Я все-таки хочу піти до нього, – сказав Бігунець, – Ти ж сама сказала: він нікого не любить, бо нікого йому любити. Отож я й хочу запропонувати йому дружбу. Хочу сказати йому, що світ довкола широкий і гарний. Що в ньому можна не тільки їсти, але й красу велику зріти...

– Добре ти кажеш, Бігунцю, – похитала сумно головою Ворона, – Але боюся, що з'їсть він тебе. А ти такий милий і привітний і так кумедно бігаєш, аж сонячні зайчики в очах скачуть. Знаєш, що я тобі скажу? Всіх їсть Котило, одних тільки гадюк не чіпає, боїться, що вкусять його. Давай покажу тобі, де лежить старе линовище, тобто шкура, що її скинула найбільша гадюка цього лісу, вдягни її і тоді підеш. Тоді зможеш доступитися до того ненажерця і виповісти йому свою думку.

Бігунець послухався тієї ради. Він продірявив линовище з обох боків і одяг його на плечі. Шкіра голови лягла йому на волосся, як шапочка, а довгий хвіст волочився ззаду.

– Ха-ха! – засміявся Бігунець, – Це такий костюм, що я в ньому зовсім смішний!

І він скинув із себе линовище, а тоді пострибав спершу на одній, а тоді – на другій нозі.

– Я тобі дуже дякую, Вороно, – сказав він, спинившись, – Але ліпше я вже піду так, як є. В цьому костюмі я на чудовисько схожий, а хто з таким чудовиськом захоче дружити? Покажи мені дорогу до Котила!

– Боюсь я за тебе, – сказала смутно Ворона.

– Боїшся? – розсміявся Бігунець, – Тоді я тобі розкажу казку!

І розказав свою другу казку про те, що не треба нікого боятися.

Розділи:   1    2    3    4    5    6    7    8    9    10

  




Пропонуємо також:


У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова

Гостьова книга - Контакти

Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5457082254291250, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com

Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.

© 2015-2024 Валерія Воробйова