Казка.укр - Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською

Фейсбук-група Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Живий журнал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Телеграм-канал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Інстаграм Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Ютуб-канал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн




Валерій Шевчук

Панна квітів
Казки моїх дочок

Сайт: Казка.укр –  Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Ольга Рубіна

Передмова

Казка четверта

Бігунець та Котило

Панна квітів. Бігунець та Котило

Розділи:   1    2    3    4    5    6    7    8    9    10

  

4
Друга бігунцева казка

– Це було в одному лісі, де жив я раніше, – сказав Бігунець.

– Хіба ще є й інші ліси, крім нашого? – спитала Ворона.

– Авжеж! І стільки, що пальців не вистачить, щоб перелічити. Але не перебивай мене... Мандрував у тому лісі їжачок із Зайчиком. Озирнувся Зайчик – аж Вовк суне, страшний-престрашний. Злякався Зайчик, а їжачок каже: «Він тому страшний, що ти злякався». «Еге, – сказав Зайчик, – спробуй не злякатися, коли він такий страшний!»

– Так, так! – хитнула Ворона, – Як той Котило.

– Еге ж, як той Котило, так і Зайчик. А їжачок підкрався до Вовка і як вколе! Упав Вовк і не може встати. «Ой, коле-коле-коле! – кричить, – Ой, коле-коле-коле!»

– Так то ж їжак, – сказала Ворона, – У зайця колючок нема!

– Почекай, я докажу, – мовив Бігунець, – Іде Ведмідь, а їжачок – раз! – і вколов. Упав Ведмідь і як закричить: «Ой, коле-коле-коле!» І пішли далі Зайчик з їжачком. А їжачок і каже: «От! Не треба ніколи боятися!» Так що ти мені сказала про якісь голки?

– Казала, що їжачок може не боятися, а Зайцю слід. У нього ж голок нема.

– А звідки то Вовк знає, що нема? – спитав Бігунець.

– Хіба не видно?

– А воно й справді видно, – почухав Бігунець потилицю, – Але знаєш що, Вороно, може, моя казка і не зовсім вдала, однак все одно скажу тобі: «Не треба, і не треба, і не треба боятися!»

Тоді сумно похилилася Ворона, бо була вона Бігунцеві доброю приятелькою: любила, жаліла й шанувала його. Через це махнула мовчки крильми і полетіла в гущавину, а Бігунець побіг слідом, і біг він з такою швидкістю, щоб якраз устигати за Вороною.

Так вони мчали не десять хвилин і не сорок, а всі п'ять годин, коли ж притомилася Ворона і сіла спочити. Бігунець і собі присів під сосною і вирішив з'їсти одну хвоїнку і три чорниці, що росли біля його ніг. Він наситився й приплющив очі, а коли розплющив, то побачив Мурашку, що сиділа в нього на коліні й уважно його розглядала.

– Здрастуй, сестричко Мурашко, – сказав він, знімаючи з голови шапку-бирку, – Давай дружити!..

– Давай, – сказала Мурашка, – Ми тут про тебе багато начулися.

– Хто це ми, сестричко Мурашко?

– Ми – це я, Метелик та Жучок.

Тоді побачив Бігунець Метелика. Той сидів на стеблині і був як синя квітка.

– Я думав, що це квітка, – сказав Бігунець, – А де ж Жучок?

Тоді йому поповзло на руку щось таке маленьке, чорненьке, незграбненьке й надутеньке, що Бігунець аж утішився.

– Жучок – це я, – сказало те маленьке, незграбненьке й надутеньке.

– Ми тебе шукаємо по цілому лісі, – сказала Мурашка.

– Я літав, – сказав Метелик.

– А я повз, – сказало маленьке, гарненьке й надутеньке.

– І от ми тебе знайшли.

– Що ж ви хотіли, мої любі? – спитав Бігунець.

– Хотіли взнати, чи це правда, що ти бігаєш швидше від вітру?

– Правда, – сказав Бігунець.

– А це правда, що в тебе п'яточки блискають, наче золоті? – спитав Метелик.

– Авжеж! – відповів Бігунець.

– А ц-це пр-равда, – сказало маленьке й незграбненьке, – що коли ти кк-купаєшся, то вв-веселки над річкою стають?

– І це правда, – сказав Бігунець.

– Тоді це ти! – сказали в один голос Мурашка, Метелик і Жучок.

– Звичайно, я – це я, – згодився Бігунець.

– Ні, ми не те хотіли сказати. Ми хотіли сказати, що хочемо сказати, що нам можна вже сказати... Але про що це ми хотіли говорити? Ага! Ми хотіли сказати, що ти той, хто може врятувати Берізку...

– Берізку? – перепитав Бігунець, – А чому її треба рятувати?

– Бо вона не берізка, тобто вона Берізка, але вона не берізка, – сказали Мурашка, Метелик і Жучок, – Ні, вона таки Берізка, але її Ко... І Мурашка озирнулася навколо, а Метелик затріпотів крильми, а Жучок голову у плечі сховав.

– Ви боїтеся? – засміявся Бігунець, – Тоді я вам розкажу казку.

– О ні, нам твою казку вже розказала Сорока. Але в нас немає голок, як і в Зайця. О ні, не розказуй нам своєї казки, а врятуй бідну біленьку, бідну гарну, бідну ніжну...

– Хто ж це така бідна біленька, гарна й ніжна? – спитав Бігунець.

– Ми ж уже казали: Берізка. Тобто вона і не берізка, але...

– Матінко Вороно! – вигукнув Бігунець, – Як мені допомогти моїм новим друзям?

Але Ворона надто втомилася, бо летіла цілих п'ять годин. Вона вчепилася пазурами за гілку і спала так, що аж похитувалася. А із дзьоба їй виривалося хропіння, начебто це добрий дядько спав, а не Ворона.

– Вона спить, – сказав Бігунець, – Ну що ж, поспи, матінко Вороно, бо мені таки треба допомогти друзям. До Котила ми ще встигнемо...

І коли згадав він про Котила, то аж позажмурювалися зі страху Мурашка, Метелик та Жучок.

– Так, значить, це Котило зачарував вашу Берізку? – спитав Бігунець.

– Еге ж, – сказала Мурашка.

– Тобто ні, – сказав Метелик, – Це не Котило. Просто вона сама...

– Вона дуже злякалася і захотіла сховатися...

– А тоді він ще дерев не їв.

– І не їв землі й каміння. Він хотів, щоб вона за нього...

– Заміж вийшла, – видихнув Жучок.

– І зачарувалася вона в дерево...

– А розчаруватися вже не змогла, – сказав Метелик.

– Отож вона берізка й не берізка, – додала Мурашка.

– І все-таки вона Берізка, – довершив Жучок.

– Ходи за мною, – сказав Метелик, – Я тебе швидше доведу.

Метелик полетів, а Бігунець побіг, і біг він так, щоб не переганяти Метелика. І тріпотіла в нього перед очима синя квітка, а вгорі, над головою, гув Жучок із Мурашкою на спині. Всі дуже поспішали, бо вже сонце наштрикнулося на шпичаки найвищих верхівок, плавилось і розтікалося золотим промінням, а може, просто підглядало за Бігунцем та його друзями, бо кому ж не цікаво, коли таке от відбувається.

Але вони змушені були спинитися, бо сонце було надто втомлене і заплющило очі, а відтак і ніч упала на землю. Тоді Бігунець ліг на латку моху Зозулиного Льону, вкрився широким листком, а коло нього поснули Мурашка, Метелик та маленьке, незграбненьке. І побачив Бігунець, як заплющив очі, веселу квіткову галявину, густо залиту сонцем. І росло там стільки квітів, скільки зірок на тому клапті неба, який бачиш у розчинене вікно чи у просвіті між дерев, і ті квіти бриніли, а може, це співали бджоли, що набирали собі меду. Посеред галявини росла Берізка, смутно опустила гілля, а на гілці в неї виспівував Дрозд. І співав він, що дуже любить ту Берізку, що нудьгує і сумує за нею, що на її гіллях він би й собі гніздо вимостив, коли б не була вона така низька й сумна.

– Чого ж ти така сумна? – спитав Бігунець.

– Хіба ж не знаєш? – відповіла Берізка, – Про це знає кожен у лісі. І кожному, навіть цьому лукавому Дрозду, що за друга себе вдає, а насправді любить дуже маленьку пташку Жевжика-поетесу, відомо, що я чекаю того дня, коли до мене прийде хтось такий, що з усіма дружить. Прибіжить він на світанні, а коли бігтиме, то його й видно не буде, тільки блискотітимуть п'ятки, наче золоті спалахи на воді. І той чоловічок вмітиме дуже кумедно купатися, так розсипаючи бризки, що навколо веселочки постануть...

– Замовкни, – сумно сказав Бігунець, – Все-все, що ти кажеш, таке, як і в мене, але одного я не маю: не з усіма я дружу, Берізко. Не дружу я з тим, котрого і в очі не бачив і котрого, кажуть, полюбити не можна, бо він їсть, і їсть, і тільки те й робить, що їсть, і, кажуть, нікого не любить, бо ніяких добрих справ не чинить...

– Знаю, про кого ти говориш, – сумно похитала гіллям Берізка, – Це він, Котило, через якого я й деревом стала...

– А ким ти була раніше? – спитав Бігунець.

– Кимось таким, кого б ти полюбив не так, як люблять усіх, – сказала Берізка і ще сумніше захитала гіллям.

Розділи:   1    2    3    4    5    6    7    8    9    10

  




Пропонуємо також:


У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова

Гостьова книга - Контакти

Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5168755457383301, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com

Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.

© 2015-2024 Валерія Воробйова