Казка.укр - Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською

Фейсбук-група Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Живий журнал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Телеграм-канал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Інстаграм Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Ютуб-канал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн




Валерій Шевчук

Панна квітів
Казки моїх дочок

Сайт: Казка.укр –  Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Ольга Рубіна

Передмова

Казка четверта

Бігунець та Котило

Панна квітів. Бігунець та Котило

Розділи:   1    2    3    4    5    6    7    8    9    10

  

6

А що ж Котило? Котило залишився лежати там, де й лежав, бо був дуже зморений, а ще більше здивований, а ще більше вражений. Сталося-бо таке... Диво дивне, диво величезне сталося. Адже це вперше, ну, звісно, ніколи ще такого не бувало, щоб хтось, та ще й такий малий, як муха (насправді ж він був величиною в людський палець), та й раптом не злякався. Та ще й кого – його, могутнього, страшного, непереможного Котила! Нездоланного і найсильнішого, такого, як гора або як найвище дерево. Котило аж зубами скреготнув від люті, і в його голові, в якій плавали не думки, а сірі хмари, з'явилося щось таке дивне... Він розплющив очі і задивився на ліс, що стояв перед ним. Там дзвінко й радісно співали пташки, перед очима хиталася весела зелена барва. «Що ж сказав отой малий ґедзь? – згадував Котило. І треба було йому дуже напружуватися, щоб те згадати, – Ага, він сказав, що коли не дружиш ні з ким... ага, то не робиш ніякого... якось він так дивно сказав... ага, добра, а коли не робиш добра... як це воно там було? Ну, звісно: тоді ти... тоді ти непотрібний!»

– Як це я непотрібний?! – рявкнув раптом Котило, аж луна прокотилася лісом, і всі птахи нараз позамовкали. І така лють охопила чудисько, що кинулося воно знову на дерева, траву, комах, птахів і тварин, які йому траплялися, і плямкав, клацав зубами і їв, їв, їв. І тривало це доти, доки знову не проклався за ним ще шмат чорної мертвої дороги.

– Я знищу весь цей ліс! – бурмотів він, скрегочучи зубами, – З'їм і залишу тут саму пустелю!

Але він знову змушений був спинитися і задуматися. Згадалося йому, як хотів він знищити ту малу приндю, що так нерозважно посміла стати супроти нього, ще й якусь дружбу йому пропонувала.

«Так що ж тоді вийшло? – подумав Котило, – Він не бився зі мною, ні! Він мене навіть ні разу не вкусив... З ним бився я. Хотів його вкусити я». Котило згадував так довго й натужно, адже йому захотілося конче все те згадати.

«Я тоді кидався на нього з усім шалом, на який здатний, і що? Чи зумів я того дзюбака хоч зачепити? Чи зміг я його хоч поранити? Він тільки сміявся з мене. А коли так, то чи зможу я знищити цей ліс і все живе в ньому?»

І через те, що знайшовся такий, проти якого не виявився він всесильним, велика лють знову охопила Котила. І знову рявкнув він і кинувся трощити все живе й зелене. Ніколи ще не лискотіли так його зуби-шаблі, ніколи так люто не блимотіли його очі, він з'їв навіть кілька гадюк. І це сталося так швидко, що вони не встигли і вжалити його.

«Ну от, – бурмотів задоволено Котило, – Я вже й гадюк не боюся! Я нікого не боюся й нічого!..»

– Нічого, нікого, нічого! – закричав він у ліс, і луна аж тричі повторила його слова. І все живе з переляку метнулося тікати від нього. Все крилате летіло, ногате мчало, все ковзьке скручувалось у колеса і котилося. І весь ліс од того збудився і заметушився. Дерева почали тривожно переказувати одне одному Котилові нахвалки.

– Він усе знищить, усе знищить! – шелестіли вони і втекли б і собі конечне, коли б не були прив'язані до землі корінням. Декілька ж дерев так перестрашилися, що таки змогли вирватися, але бігти були не навчені, тож упали навзнак і поламали гілки.

– Що це робиться, що це робиться?! – волали трави, але їх ніхто не слухав.

І тільки одна істота в тому лісі не боялася Котилових нахвалок. Вона зовсім забула про Котила. Сиділа собі на бережечку, підперши долонькою щоку, і бачила намальовану своєю ж таки уявою хатку із шліфованих камінців. І вже увійшла в ту хатку й розмовляла з найкрасивішою в світі міні-дівчинкою, бо й сама ця істота була міні-чоловічком і нікого в світі не боялася. Вона знала казки про те, що таки не треба нікого боятися, хоч і була, як і той мудрий Заєць, без колючок. І звалася та істота, той міні-чоловічок звісно як – еге ж, Бігунець!

А може, той Бігунець носив саме тоді у лопушиному листку камінці для хатки й обмірковував, які меблі годиться туди змайструвати. А може, думав про те, що почепить на дверях табличку, на якій буде написано те ж таки ймення того, хто не боїться Котила, горде й гарне ймення. І буде воно знову-таки – Бігунець!

Розділи:   1    2    3    4    5    6    7    8    9    10

  




Пропонуємо також:


У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова

Гостьова книга - Контакти

Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5457082254291250, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com

Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.

© 2015-2024 Валерія Воробйова