|
Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською |
|
Усі категорії |
Бахтіяр
Азербайджанська народна казка
Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – В.Псарьов
Жив колись старий на ім'я Бахтіяр. Був він дуже бідний. От якось вранці він говорить жінці:
– Жінко, поклади у дорожню торбу хліба та сиру. Я бачив гарний сон, піду його шукати.
– Ти, мабуть, зовсім здурів на старості, – відповідає жінка. – Хто ж це ходить сни шукати?
Але старий уперся, тож вона поклала йому їжі в дорогу, і той пішов.
Ішов день, ішов ніч, і знову день та ніч, і так багато-багато днів, скільки – і не полічити. Нарешті, вийшов старий у степ. Бачить – у степу вівчар пасе велике стадо. Тут же при ньому й собака сторожовий, і віслюк, і шалаш із усім кочівним приладдям.
Підійшов старий до вівчаря, вклонився.
– Чи не почастуєш ти мене, синку? Я в дорозі вже багато днів, і мій хліб став зовсім твердий.
Вівчар подоїв кілька овець, подав Бахтіярові повну миску молока та й запитує:
– Скажи, добрий чоловіче, звідки ти прийшов, та куди йдеш? Якщо шлях твій довгий, я можу збити тобі в дорогу масла та приготувати сиру.
– Мало бачив я у житті доброго, – відповів Бахтіяр, – а нещодавно наснився мені гарний сон, от я й пішов шукати його.
Здивувався вівчар таким словам, а потім і каже:
– А чи не продаси ти мені свій сон? Я тобі за нього добре заплачу.
– Ну, добре, продам. Ти гарна людина, а до того ж молодий. Може, ти швидше мій сон знайдеш.
Розказав він свій сон, а за те отримав все стадо, та ще й собаку з віслюком, та ще й шалаш із усім кочівним приладдям. А заразом помінялися вони й своїми іменами: вівчар став зватися іменем старого – Бахтіяром, а Бахтіяр – іменем вівчаря – Мелік-Мамедом.
І пішли вони в різні боки. Старий Малік-Мамед зі своїм стадом побрів потихеньку додому.
А вівчар узяв торбу на плечі та й пішов світ за очі, куди ноги йдуть.
Йшов, не поспішаючи, по горах та степах, і нарешті дійшов до стін якогось міста. Вже настав вечір, і міську браму було зачинено. Скільки не стукав Бахтіяр, скільки не просив, не пустив його сторож до міста.
Що поробиш, довелося ночувати просто неба. Тільки серед ночі почув він, ніби хтось його гукає. Схопився він, дивиться навсібіч і бачить – стоїть хтось на міському мурі та й каже йому:
– Чого стоїш, Бахтіяре? Вже ранок скоро! Бери скоріш мішок. Зараз я вийду.
Здивувався Бахтіяр, але якщо вже взяв чуже ім'я, треба й чужу долю брати.
Підійшов він ближче до стіни, підхопив важкий мішок, стоїть, чекає, що буде далі.
Раптом прочинилася брама і хтось, по самісінькі брови закутаний у плащ, вивів двох коней.
– Прив'язуй скоріш мішок до сідла, – сказав незнайомець. – У палаці можуть спохватитися, нас спіймають та вб'ють. Сідай же скоріше на коня! Поскакали!
Балакати не було часу, і, довірившись долі, Бахтіяр скочив на коня та поскакав за своїм супутником.
До самісінького ранку скакали вони без спочинку. І під ранок побачив Бахтіяр, що скаче поряд із ним така красуня, що ні їсти, ні пити не схочеш, – тільки б нею милуватися.
А красуня подивилася на Бахтіяра і теж ахнула від подиву.
– Хто ти, юначе? Невже твоє ім'я Бахтіяр? Знай же, я – дочка царя цієї країни, і звати мене Зарніяр-ханум. У радника мого батька є син Бахтіяр. Ми покохали один одного, але батько хотів видати мене за сина візира. От ми й домовилися з моїм коханим, що цієї ночі втечемо з батьківського дому. А втекла я з тобою. Що ж, значить, така моя доля...
І, сказавши так, вона хльоснула свого коня. Бахтіяр кинувся за нею, і вони обидва поскакали так швидко, що вітер засвистів їм назустріч.
Сонце вже сховалося за гори, коли вони під'їхали до столиці іншого царства.
На золото, що було у мішку, вони купили будинок зі слугами, садом, квітником та фонтаном.
Бахтіяр поміняв свій простий одяг на багате вбрання і став таким гарним, що сам цар не впізнав би в ньому вівчаря. Він одружився з красунею Зарніяр та зажив у новому домі добре й весело.
Ще не здійснився сон, який купив Бахтіяр, а він був уже і багатий, і щасливий, ніби уві сні. Тільки щастя наче птах: зараз тут, із тобою, а не встигнеш й озирнутися – і нема його, пропало.
Так сталося і з Бахтіяром.
Якось захотілося йому, щоб його поголив сам царський цирульник, а той, коли зайшов у його дім, випадково штовхнув не ті двері та побачив красуню Зарніяр. Побачив – і ледве не впав, засліплений її красою.
Абияк поголив він Бахтіяра та побіг до царя.
– Царю! Де твої очі? – і став розповідати йому про красуню, дружину чужоземця. Так розповідав, так розписував, що цар, навіть не бачачи, закохався у красуню, жити без неї не хоче.
Негайно велів він послати по Бахтіяра, а коли той прийшов, цар сказав такі слова:
– Вітаю, чужинцю! Нехай ніхто не образить тебе! Чув я, що ти добра людина, і хочу зробити тобі велику ласку. Завтра опівдні чекай на мене в гості.
Невеселий повернувся Бахтіяр додому, – не п'є, не їсть, ані слова не каже.
– Що з тобою? – запитує його дружина. – Мені життя не миле, коли ти такий сумний.
Розповів їй про все Бахтіяр.
Пропонуємо також:
У моєму
російськомовному
дитинстві були книги
з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших.
Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі.
Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього
і було зроблено цей сайт.
Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.
Валерія Воробйова
- Контакти
Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5457082516611907, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com
Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.
© 2015-2024 Валерія Воробйова