Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською

Усі категорії

Арабська народна казка

Алі-Баба і сорок розбійників

Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр - Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Б.Ольшанський

Сторінки   1    2    3

А розбійник прибіг до печери і крикнув:

- Слухай, отамане! Слухайте всі! Я знайшов будинок нашого ворога і позначив його хрестом. Завтра я вам покажу його.

- Молодець, Ахмед Зірви-голова! - сказав отаман. - Завтра до ранку будьте всі готові. Ми сховаємо під халати гострі ножі і підемо з Ахмедом до будинку нашого ворога.

- Слухаємо і підкоряємося тобі, отамане, - сказали розбійники, і всі стали вітати Ахмеда з удачею.

А Ахмед Зірви-голова ходив гордий і говорив:

- Ось побачите, я буду помічником отамана.

Він усю ніч не спав, чекаючи ранку, і, щойно розвиднілося, схопився і збудив розбійників.

Вони вдягли широкі бухарські халати, білі чалми і черевики із загнутими носками, сховали під халатами ножі і пішли до міста. І всі, хто їх бачив, говорили:

- Це бухарці. Вони прийшли до нашого міста і оглядають його.

Попереду всіх ішов Ахмед з отаманом. Довго водив Ахмед своїх товаришів по місту і нарешті відшукав потрібну вулицю.

- Дивіться, - сказав він, - ось цей будинок. Бачите, на воротах хрест.

- А ось ще хрест, - сказав інший розбійник. - В якому ж будинку живе наш ворог?

- Так он і на тому будинку хрест! І на цьому! І тут хрест! Та тут на всіх будинках хрести! - раптом закричали інші розбійники.

Отаман розсердився і сказав:

- Що це значить? Хтось перехитрив тебе, Ахмеде! Ти не виконав доручення, і не доведеться тобі більше з нами грабувати. Я сам відрубаю тобі голову!

І коли вони повернулися до лісу, жорстокий отаман відрубав голову Ахмедові. А потім сказав:

- Хто ще візьметься відшукати дім нашого ворога? У кого вистачить хоробрості? Нехай не пробує це зробити ледачий або слабкий!

- Дозволь мені спробувати, о отамане, - сказав один з розбійників, Мухаммед Плішивий. - Я - стара людина, і мене так легко не проведеш. А якщо я не виконаю доручення, страть мене так само, як ти стратив Ахмеда.

- Іди, Мухаммеде, - сказав отаман. - Буду на тебе чекати до завтрашнього вечора. Але дивись: якщо ти не знайдеш і не покажеш мені дім нашого ворога, тобі не буде пощади.

Наступного ранку Мухаммед Плішивий пішов до міста. Ахмед розповідав розбійникам про Мустафу, і Мухаммед прямо пішов на базар до старого чоботаря. Він повів з ним таку ж розмову, як і Ахмед, і пообіцяв йому два динари, якщо Мустафа покаже йому будинок вбитого купця. І Мустафа, зраділий, довів його до самих воріт. "Доведеться і мені якось позначити будинок", - подумав Мухаммед. Він узяв шматок цегли, що валявся на дорозі, і намалював на воротах маленький хрестик у правому верхньому куті.

"Тут його ніхто не побачить, крім мене, - подумав він. - Побіжу мерщій за отаманом і приведу його сюди".

І він швидко пішов назад до своїх товаришів. А Марджана якраз поверталася з базару. Побачивши, що від воріт їхнього будинку крадькома відійшов якийсь чоловік і побіг по дорозі, вона збагнула, що тут щось негаразд.

Марджана підійшла до воріт, уважно оглянула їх і побачила в правому верхньому кутку маленький червоний хрестик.

"То он хто ставить хрести на наших воротах, - подумала Марджана. - Почекай-но, я тебе обдурю".

Вона підняла з землі шматок цегли і поставила такі ж хрести на воротах усіх будинків їхньої вулиці.

- Ану, спробуй тепер знайти наш дім! - вигукнула вона. - Тобі це не вдасться, як учора!

А Мухаммед Плішивий всю дорогу біг, не зупиняючись, і нарешті увійшов до печери, ледве переводячи дух.

- Ходімо швидше! - крикнув він. - Я так позначив цей будинок, що вже тепер нашому ворогові не сховатися. Збирайтеся швидше, не баріться!

Розбійники завернулися в плащі й пішли слідом за Мухаммедом. Вони дуже поспішали, щоб дійти до міста поки не стемніло, і прийшли туди перед самим заходом сонця. Знайшовши знайому вулицю, Мухаммед Плішивий підвів отамана до найбільших і гарних воріт і вказав йому пальцем на маленький червоний хрестик у правому верхньому куті.

- Бачиш, - сказав він, - ось моя позначка.

- А це чия? - запитав один з розбійників, який зупинився біля сусідніх воріт. - Тут теж намальований хрестик.

- Який хрестик? - закричав Мухаммед.

- Червоний, - відповів розбійник. - І на тих воротах такий самий. І навпроти - теж. Поки ти показував отаману свій хрестик, я оглянув усі сусідні ворота.

- Що ж, Мухаммеде, - сказав отаман, - і тебе, значить, перехитрили? Хоч ти і добрий розбійник, а доручення не виконав. Пощади тобі не буде!

І Мухаммед загинув так само, як і Ахмед. І стало в банді отамана не сорок, а тридцять вісім розбійників.

"Треба мені самому взятися за цю важку справу, - подумав отаман. - Мої люди добре б'ються, крадуть і грабують, але вони не годяться для хитрощів і обману".

І ось наступного ранку Хасан Одноокий, отаман розбійників, пішов до міста сам. Він знайшов Мустафу-чоботаря і, присівши поруч з ним, сказав:

- О, дядечку, чому це ти такий сумний? Роботи, напевно, мало?

- Роботи в мене вже давно немає, - відповів чоботар. - Я б, напевно, помер з голоду, якби доля не послала мені допомогу. Позавчора рано вранці прийшов до мене один щедрий чоловік і розповів, що він шукає рідних свого брата. А я знав, де будинок його брата, і показав йому дорогу, і чужинець подарував мені цілих два динари. Вчора до мене прийшов інший чужинець і знову запитав мене, чи не знаю я його брата, який нещодавно помер, і я привів його до того ж самого будинку і знову отримав два динари. А сьогодні - ось вже опівдні, але ніхто до мене не прийшов. Видно, у небіжчика немає більше братів.

Почувши слова Мустафи, отаман гірко заплакав і сказав:

- Яке щастя, що я зустрів тебе! Я третій брат цього вбитого. Я прийшов з Далекого Заходу і тільки вчора дізнався, що мого дорогого брата вбили. Нас було четверо братів, і ми всі жили в різних країнах, і ось тепер ми зійшлися у вашому місті, але тільки для того, щоб знайти нашого брата мертвим. Відведи мене до його дому, і я дам тобі стільки ж, скільки дали мої брати.

- Добре, - радісно сказав старий. - А більше у нього немає братів?

- Ні, - відповів отаман, важко зітхаючи. - Нас було четверо, а тепер стало тільки троє.

- Шкода, що вас так мало, - сказав старий Мустафа і теж зітхнув. - Йдемо.

Він довів отамана до будинку Касима, отримав свою платню і пішов. А отаман порахував і добре запам'ятав, скільки воріт від кута вулиці до воріт будинку, тож йому не треба було позначати ворота. Потім він повернувся до своїх товаришів і сказав:

- О, розбійники, я придумав одну хитрість. Якщо вона вдасться, ми вб'ємо нашого ворога і відберемо всі багатства, які він вивіз із печери. Слухайте ж мене, і виконуйте все, що я накажу.

І він наказав одному з розбійників піти до міста та купити двадцять сильних мулів і сорок глеків для олії. А коли розбійник привів мулів, навантажених глеками, отаман наказав розбійникам влізти до глеків. Він сам прикрив глеки пальмовим листям, і обв'язав травою, а зверху проткнув дірочки для повітря, щоб розбійники не задихнулися. А в останні два глека налив оливкової олії і вимазав нею інші глеки, щоб люди думали, що в усіх глеках налита олія.

Сам отаман одягнув сукню багатого купця і погнав мулів до міста. Настав вечір, вже темніло.

Отаман подався просто до будинку Касима і побачив, що біля воріт сидить людина, весела і привітна. Це був Алі-Баба. Отаман підійшов до нього.

- Добрий вечір, шановний купцю, - сказав він. - Я чужинець, з далекої країни. Я привіз запас коштовної олії і сподівався продати її у вашому місті. Але мої мули втомилися від довгого шляху і йшли повільно. Коли я увійшов до міста, вже настав вечір і всі крамниці закрилися. Я обійшов усе місто, щоб переночувати, але ніхто не хотів пустити до себе чужинця. І ось я пройшов повз тебе, і побачив, що ти людина привітна і добра. Чи не дозволиш ти мені провести у тебе одну ніч? Я складу свої глеки на дворі, а завтра рано вранці заберу їх на базар і продам. А потім я поїду назад до моєї країни і буду всім розповідати про твою доброту.

- Заходь, чужоземцю, - сказав Алі-Баба. - У мене багато місця. Розсідлай мулів і дай їм корму, а потім ми повечеряємо. Гей, Марджано, посади собак на ланцюг, щоб вони не покусали нашого гостя!

- Дякую тобі, о шановний купцю! - сказав отаман розбійників. - Нехай здійсняться твої бажання, як ти виконав моє прохання.

Він завів своїх мулів у двір і розвантажив їх біля стіни будинку, обережно знімаючи глеки, щоб не пошкодити розбійників. А потім нахилився до глеків і прошепотів:

- Сидіть тихо і не рухайтеся. Вночі я вийду до вас і сам проведу вас до будинку.

І розбійники пошепки відповіли з глеків:

- Слухаємо і підкоряємося, отамане!

Отаман увійшов до будинку і піднявся до кімнати, де вже був приготований стіл для вечері. Алі-Баба чекав на нього, сидячи на низенькій лаві, вкритій килимом. Побачивши гостя, він крикнув Марджані:

- Гей, Марджано, накажи засмажити курку і приготувати побільше млинців з медом. Я хочу, щоб мій гість був задоволений нашим частуванням.

- Слухаю, - сказала Марджана. - Я приготую все це сама, своїми руками.

Вона побігла до кухні, жваво замісила тісто і щойно зібралася смажити, як раптом побачила, що олія вся вийшла і смажити немає на чому.

- От біда! - закричала Марджана. - Що ж робити? Вже ніч, олії ніде не купити. І в сусідів не дістанеш, всі давно сплять. Оце біда!

Раптом вона ляснула себе по лобі і сказала:

- Я дурна! Горюю, що немає олії, а тут, під вікном, стоять сорок глеків, з олією. Я візьму трохи в нашого гостя, а завтра вдосвіта куплю олії на базарі і доллю в глек.

Вона запалила світильник і вийшла у двір. Ніч була темна, похмура. Все було тихо, тільки мули біля колодязів пирхали і дзвеніли вуздечками.

Марджана високо підняла світильника над головою і підійшла до глеків.

І якраз трапилося так, що найближчий глек був з олією. Марджана відкрила його і стала переливати олію до свого глечика.

А розбійникам вже дуже набридло сидіти в глеках скрючившись. У них так боліли кістки, що вони не могли більше терпіти. Почувши кроки Марджани, вони подумали, що це отаман прийшов за ними, і один з них сказав:

- Нарешті ти прийшов, отамане! Скоріше дозволь нам вийти з цих проклятих глеків і дай розправитися з господарем цього будинку, нашим ворогом.

Марджана, почувши голос з глека, мало не впала від страху і не впустила світильник. Але вона була розумна і хоробра дівчина і відразу зрозуміла, що торговець олією - злодій і розбійник, а в глеках сидять його люди, і що Алі-Бабі загрожує люта смерть.

Марджана підійшла до того глека, з якого почувся голос, і сказала:

- Скоро прийде час. Мовчи, а то тебе почують собаки. Їх на ніч спустили з ланцюга.

Потім вона підійшла до іншого глека і запитала:

- Хто тут?

- Я, Хасан, - відповів голос з глека.

- Будь готовий, Хасан, скоро я звільню тебе.

Так вона обійшла всі глеки і дізналася, що в тридцяти восьми глеках сидять розбійники і тільки в два глеки налито олію.

Марджана схопила глечик з олією, побігла до кухні і нагріла її на вогні так, що вона закипіла.

Тоді вона виплеснула киплячу олію в глек, де сидів розбійник. Той не встиг і крикнути - одразу помер. Покінчивши з одним ворогом, Марджана взялася за інших. Вона кип'ятила олію на вогні і обливала нею розбійників, поки не вбила всіх. А потім взяла вона сковорідку і насмажила багато рум'яних млинців, гарно виклала їх на срібне блюдо, облила олією і понесла нагору до кімнати, де сиділи Алі-Баба і його гість. Алі-Баба не переставав пригощати отамана розбійників, і скоро той так наївся, що ледве міг рухатися. Він лежав на подушках, склавши руки на животі, і важко дихав.

Алі-Баба побачив, що гість ситий, і захотів розвеселити його. Він крикнув Марджані:

- Гей, Марджано, станцюй для нашого гостя кращий з твоїх танців.

- Слухаю, пане, - відповіла Марджана з укліном. - Дозволь мені піти і взяти покривало, тому що я буду танцювати з покривалом.

- Йди та повертайся, - сказав Алі-Баба.

Марджана побігла до себе в кімнату, загорнулася у гаптоване покривало і сховала під ним гострий кинджал.

А потім вона повернулася і почала танцювати.

Алі-Баба і отаман розбійників дивилися на неї і хитали головами від задоволення.

Марджана посеред танцю почала все ближче підходити до отамана. І раптом вона, як кішка, стрибнула на нього і, змахнувши кинджалом, встромила його в серце разбійника

Алі-Баба остовпів від жаху. Він подумав, що Марджана збожеволіла.

- Горе мені! - закричав він. - Що ти наробила, божевільна? В моєму будинку убитий чужинець! Сором і ганьба на мою голову!

Марджана впала навколішки і сказала:

- Вислухай мене, пане, а потім роби зі мною, що захочеш. Якщо я винна - убий мене, як я вбила його.

І вона розповіла Алі-Бабі, як вона дізналася про розбійників і як погубила їх усіх. Алі-Баба відразу зрозумів, що це ті самі розбійники, які приїжджали до печери і які вбили Касима.

Він підняв Марджану з колін і голосно закричав:

- Вставай, Зейнаб, і розбуди Фатіму! Нам загрожувала страшна смерть, а ця смілива і розумна дівчина врятувала всіх нас!

Зейнаб і Фатіма одразу ж прибігли і міцно обійняли Марджану, а Алі-Баба сказав:

- Ти не будеш більше служницею, Марджано. З цього дня ти будеш жити разом з нами, як наша рідна сестра.

І з того часу вони жили спокійно і щасливо.

Сторінки   1    2    3

У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова

- Контакти

Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5457082516611907, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com

Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.

© 2015-2024 Валерія Воробйова