Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською

Усі категорії

Арабська народна казка

Алі-Баба і сорок розбійників

Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр - Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Б.Ольшанський

Сторінки   1    2    3

І він розповів Касиму про печеру і про розбійників. Потім простягнув братові руку і сказав:

- О, брате мій, ми з тобою обидва - сини одного батька і однієї матері. Давай же ділити навпіл усе, що я привезу з печери. Я знаю, як туди увійти і як уберегтися від розбійників. Візьми собі половину грошей і скарбів - цього вистачить тобі на все життя.

- Не хочу половину, хочу всі гроші! - закричав Касим і відштовхнув руку Алі-Баби. - Кажи швидше, як увійти до печери, а якщо не скажеш, то я донесу на тебе султанові, і він накаже відрубати тобі голову.

- Навіщо ти погрожуєш мені султаном? - сказав Алі-Баба. - Їдь, коли хочеш, до печери, але тільки тобі все одно не вивезти всіх грошей і скарбів. Навіть якби ти цілий рік возив з печери золото і срібло, не відпочиваючи ані вдень, ані вночі, - і тоді б ти не вивіз і половини того, що там є!

Він розповів Касиму, як знайти печеру, і наказав йому добре запам'ятати слова: "Симсим, відкрий двері!"

- Не забуду, - сказав Касим. - Симсим... симсим... Це, здається, рослина, щось ніби конопель. Буду пам'ятати.

Наступного ранку Касим осідлав десять мулів, поклав на кожного мула по дві великі скрині і вирушив до лісу. Він пустив своїх мулів пастися на галявині лісу, відшукав двері в скелі і, ставши перед ними, закричав щосили:

- Гей, Симсим, відкрий двері!

Двері відчинилися. Касим увійшов, і двері знову зачинилися за ним. Касим побачив печеру, повну скарбів, і зовсім втратив голову від радості. Він затанцював на місці, потім кинувся вперед і став хапати все, що потрапляло під руку, - оберемки дорогих тканин, шматки золота, глечики та миски, потім кидав їх і зривав зі стін золоті мечі й щити, хапав пригорщами гроші і пхав їх за пазуху. Так він метався по печері цілу годину, але ніяк не міг забрати все, що там було. Нарешті він подумав: "У мене багато часу. Буду виносити звідси мішок за мішком, поки не навантажу всіх мулів, а потім приїду ще раз. Я буду їздити сюди кожного дня поки не заберу все, до останньої монетки!"

Він схопив мішок з грошима і потяг його до дверей. Двері були замкнені. Касим хотів вимовити чарівні слова, які відкривали двері, але раптом виявилося, що він забув їх. Він пам'ятав тільки, що треба сказати назву якоїсь рослини. І він крикнув:

- Горох, відкрий двері!

Але двері не відчинилися. Касим трохи злякався. Він подумав і крикнув знову:

- Пшениця, відкрий двері!

Двері навіть не ворухнулися. Касим від страху вже нічого не міг згадати і кричав назви всіх рослин, які знав:

- Овес, відкрий двері!

- Коноплі, відкрий двері!

- Ячмінь, відкрий двері!

Але двері не відчинялися. Касим зрозумів, що йому ніколи не вибратися з печери. Він сів на мішок із золотом і заплакав.

У цей час розбійники пограбували багатих купців, відібрали у них багато золота і дорогих товарів. Вони вирішили все це заховати у печері. Під'їжджаючи до лісу, отаман помітив на узліссі мулів, які мирно скубли траву.

- Що це за мули? - сказав отаман. - До їх сідел прив'язані скрині. Напевно, хтось довідався про нашу печеру і хоче нас пограбувати!

Він наказав розбійникам не шуміти і, підійшовши до дверей, тихо промовив:

- Симсим, відкрий двері!

Двері відчинилися, і розбійники побачили Касима, що намагався сховатися за мішком з грошима. Отаман кинувся вперед, змахнув мечем і відрубав Касимові голову.

Розбійники залишили тіло Касима в печері, а самі переловили мулів і, погнавши їх перед собою, поскакали.

А Фатіма весь день просиділа біля вікна - все чекала, коли з'являться мули зі скринями, повними золота. Але час минав, а Касима все не було. Фатіма прочекала день, прочекала ніч, а вранці з плачем побігла до Алі-Баби.

Алі-Баба сказав:

- Не турбуйся, Фатіма. Я зараз сам поїду на гору і дізнаюся, що сталося з Касимом.

Він одразу ж сів на віслюка і поїхав до лісу, прямо до печери. І щойно увійшов до печери, побачив, що брат лежить мертвий на мішках з грошима.

Алі-Баба виніс тіло Касима з печери, поклав його в мішок і сумний поїхав додому, думаючи про себе:

"Ось до чого довела Касима жадібність! Якби він погодився розділити зі мною гроші і не захотів забрати собі все, він і зараз був би живий".

Алі-Баба влаштував Касиму пишний похорон, але нікому не сказав, як загинув його брат. Фатіма говорила всім, хто проводжав Касима на цвинтарі, що її чоловіка пошматували в лісі дикі звірі.

Коли Касима поховали, Алі-Баба сказав Фатімі:

- Знаєш що, Фатіма, продай мені твій дім, і будемо жити разом. Тоді мені не доведеться будувати новий будинок, і тобі не так страшно буде жити самій. Добре?

- О, Алі-Баба, - сказала Фатіма, - мій дім - твій дім, і все, що у мене є, належить тобі. Дозволь мені жити з вами - більше мені нічого не треба.

- Ну, от і добре, - сказав Алі-Баба, і вони з Зейнаб і Фатімою зажили разом.

Алі-Баба ще кілька разів їздив до печери і вивіз звідти багато золота, дорогоцінного одягу, килимів і посуду. Кожного дня у нього на кухні готувалася їжа не тільки для нього самого, Зейнаб і Фатіми, але і для всіх його бідних сусідів, яким нічого було їсти. А коли сусіди дякували йому, він говорив:

- Приходьте завтра і приводьте з собою всіх бідняків. А дякувати нема за що. Я пригощаю вас на гроші мого брата Касима, якого з'їли на горі вовки. Він був багатою людиною.

Скоро всі бідняки і жебраки стали приходити до будинку Алі-Баби на обід та вечерю, і жителі міста дуже його полюбили.

Що ж до розбійників, то вони через кілька днів знову приїхали до печери і побачили, що тіло їхнього ворога зникло, а мішки з грошима розкидані по землі.

- До нашої печери знову хтось заходив! - закричав отаман. - Нещодавно я вбив одного ворога, але, виявляється, їх декілька! Нехай не буду я Хасан Одноокий, якщо я не вб'ю кожного, хто хоче поживитися нашою здобиччю. Хоробрі розбійники! Чи знайдеться серед вас сміливець, який не побоїться вирушити до міста і розшукати нашого кривдника? Нехай не береться за цю справу боягуз або слабкий! Тільки хитрий і спритний може це зробити.

- О, отамане, - сказав один з розбійників, - ніхто, крім мене, не піде до міста і не вистежить нашого ворога. Недарма звуть мене Ахмед Зірви-голова. А якщо я не знайду його, роби зі мною що хочеш.

- Добре, Ахмед, - сказав отаман. - Даю тобі один день. Якщо ти знайдеш нашого ворога, я призначу тебе своїм помічником, а якщо не знайдеш - краще не вертайся. Я відрубаю тобі голову.

- Будь спокійний, отамане, не пройде дня, як ти дізнаєшся, де знайти свого ворога, - сказав Ахмед. - Чекайте на мене сьогодні до вечора тут у лісі.

Він скинув з себе розбійницький одяг, одягнув синій шовковий халат, червоні сап'янові чоботи і тюбетейку і пішов до міста.

Було дуже рано. Базар був порожній, і всі крамниці були зачинені, тільки старий чоботар сидів під навісом, розклавши інструменти, і чекав на замовників.

Ахмед Зірви-голова підійшов до нього і, вклонившись, сказав:

- Доброго ранку, дядечко. Як ти рано вийшов на роботу! Якби я не побачив тебе, мені довелося б ще довго чекати, поки відкриється базар.

- А що тобі треба? - запитав старий чоботар, якого звали Мустафа.

- Я чужий у вашому місті, - відповів Ахмед. - Тільки сьогодні вночі я прийшов сюди і чекав до світанку, поки не відкрили міські ворота. У цьому місті жив мій брат, багатий купець. Я прийшов до нього з далеких країн, щоб побачити його, і, підходячи до міста, почув, що його знайшли мертвим у лісі. Тепер я не знаю, як відшукати його рідних, щоб оплакати його разом із ними.

- Ти кажеш, що твій брат був багатий купець? - запитав чоботар. - У нашому місті нещодавно ховали одного купця, і я був на похороні. Дружина купця казала, що його розірвали вовки, але я чув від однієї людини, що це неправда, і що цього купця насправді знайшли вбитим у лісі, без голови, і потайки привезли додому в мішку.

Ахмед Зірви-голова дуже зрадів. Він зрозумів, що цей багатий купець і є той чоловік, якого вбив отаман.

- Ти можеш мене провести до його дому? - запитав Ахмед чоботаря.

- Можу, - відповів чоботар. - Але тільки як же мені бути з роботою? Раптом хтось прийде на базар і захоче замовити мені черевики, а мене не буде на місці?

- Ось тобі динар, - сказав Ахмед. - Візьми його за збитки, а коли ти покажеш мені будинок мого брата, я дам тобі ще динар.

- Дякую тобі за твою щедрість! - вигукнув зраділий Мустафа. - Щоб заробити цей динар, мені треба цілий місяць латати старі черевики. Підемо!

І чоботар привів Ахмеда до будинку, де жив Касим.

- Ось будинок, де жив убитий купець. Тут оселився тепер його брат, - сказав Мустафа.

"Отже його мені й треба!" - подумав Ахмед. Він дав Мустафі динар, і Мустафа пішов, кланяючись і дякуючи. Усі будинки в цьому місті були обнесені високими стінами, так що на вулицю виходили тільки ворота. Запам'ятати незнайомий будинок було нелегко.

- Треба позначити цей будинок, - говорив Ахмед сам до себе, - щоб потім упізнати його.

Він витягнув з кишені шматок крейди і поставив хрестик на воротах будинку. А потім пішов назад і радісно говорив собі:

- Тепер я запам'ятаю цей будинок і приведу до нього завтра моїх товаришів. Бути мені помічником отамана!

Тільки Ахмед встиг піти, як з будинку вийшла служниця Алі-Баби на і'мя Марджана, дівчина розумна й хоробра. Вона зібралася йти на базар, щоб купити хліба і м'яса до обіду. Закриваючи хвіртку, вона обернулася і раптом побачила на воротах хрестик, намальований крейдою.

"Хто це надумав бруднити наші ворота? - подумала вона. - Напевно, вуличні хлопчаки. Ні, хрест намальований занадто високо! Його намалювала доросла людина, і ця людина задумала проти нас злу справу. Хтось хотів позначити наш будинок, щоб нас убити чи пограбувати. Треба мені збити його з пантелику".

Марджана повернулася додому, винесла шматок крейди і поставила хрести на всіх сусідніх будинках. А потім пішла по своїх справах.

Сторінки   1    2    3

У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова

- Контакти

Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5457082516611907, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com

Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.

© 2015-2024 Валерія Воробйова