Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською

Усі категорії

О.С.Пушкін

Руслан і Людмила

Поема

Переклад українською – Микола Терещенко
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Л.Владимирський

Зміст

Пісня перша
Пісня друга
Пісня третя
Пісня четверта
Пісня п'ята
Пісня шоста

Пісня шоста

Мені велиш ти, ніжний друже, На лірі, легковажній дуже, Про дні минулого співать І музі вірній дарувать Часи дозвільної години... Ти знаєш, подруго єдина, Про суд не дбаючи людський, Твій друг, любові повний, нині Забув і труд у самотині, І ліри гомін золотий. Від гармонійної забави Відвик я у блаженнім сні... Тобою дихаю – і слави Нечутний гук тепер мені! Мене покинув тайний геній Солодких вигадок і мрій; Любові пориви шалені Лише скоряють розум мій. А ти велиш, а ти любила Колишні повісті мої Про любощі та про бої; Мій богатир, моя Людмила, І Чорномор, і князь старий, І Фіни, і відьмині затії У тебе хвилювали мрії; І, гомін слухаючи мій, Ти часом з усміхом дрімала; Та часом ніжний погляд свій Ніжніш ти на співці спиняла... Наважусь; мрійний балакун, Торкнусь я знов лінивих струн; Тож біля ніг твоїх сідаю І знов про витязя співаю. Та де Руслан? Про що повім? Лежить він мертвий в чистім полі, Вже кров його не ллється долі, Літає хижий птах над ним, Безмовний ріг, недвижні лати, Шолом не рушиться кудлатий! Кругом Руслана ходить кінь З опущеною головою. В очах не полум'я, а тінь! Вже гривою він золотою Не має, вільний та баский, І жде, коли Руслан устане... Та князь у сон запав тяжкий... І довго щит його не гряне. А Чорномор? Він за сідлом, У торбі, відьмою забутий, Не знав, що робиться кругом; І сонний, стомлений і лютий Героя нашого й княжну З нудьги він лаяв мовчазливо; Враз виглянув на мить одну Зненацька ворожбит – о диво! Він бачить, князь убитий спить, В крові потоплений лежить; Нема Людмили, пусто в полі; Чаклун із радощів тремтить, Гадає сталось, я на волі! Та карло правди не вгадав. Тимчасом, учень відьми злої, Фарлаф із сонною княжною Уже під Київ під'їжджав, І страху повен, і любові; Вже хвилі перед ним дніпрові Серед знайомих нив течуть; Вже золоті верхи встають; Фарлаф по вулиці простує, І шум на стогнах устає; І люд схвильований снує, Навколо вершника вирує; Біжать, щоб батька звеселить; На ґанку зрадник вже стоїть. Запавши у печаль невпинну, Князь Володимир в цю хвилину В високім теремі своїм Сидів, пригнічений журбою. Бояри, витязі при нім Сиділи з хмурою пихою. Та ось під ґанком гомін, крик, Когось вітають городяни, – І в двері входить войовник, Усім, здавалося, незнаний; Кругом схопились, дивно всім, – І враз громада зашуміла «Фарлаф!.. Невже із ним Людмила!» Змінився раптом вид смутний, Встає з ослона князь старий, Тяжкою виступа ходою; Він до нещасної дочки Підходить; отчою рукою Торкнутись хоче він щоки; Але Людмила не вчуває, І зачарована дрімає В руках убивці – всі без слів На батька глянули в чеканні; І князь турботний погляд звів Тоді на витязя в мовчанні. Той пальця на уста поклав; «Людмила спить, – він проказав – Її знайшов я лиш недавно В пустельних Муромських лісах У злого відуна в руках; Там закінчилось діло славно; Три дні ми бились; далина Зірками тричі прикрашалась; Убитий він, але княжна У сні до рук мені досталась; І хто розвіє дивний сон? Коли пробудження настане? Незнаний долі нам закон! В надії щирій і в терпінні Кінця чекати ми повинні».

І скоро новина кругом По всьому місту пролетіла; Народ збирається гуртом, Юрбою площа закипіла; Відкритий терем всім стоїть; Юрба хвилюється, і мчить Туди, де на одрі високім Лежить на ковдрі парчевій Княжна весь час у сні глибокім; Князі та витязі при ній Стоять смутні; і звуки трубні, Роги, тимпани, гуслі, бубни Гримлять над нею; князь старий, В одчаї, стомлений, смутний, До ніг Людмили сивиною Припав з безмовною сльозою; Блідий Фарлаф не їсть, не п'є, Тремтить у розпачі, в досаді, Зухвальство втративши своє. Настала ніч. Ніхто в безладді Очей безсонних не змикав; Шуміли, тислись без упину; Про чудо кожен щось казав; І юний муж свою дружину В світлиці тихій забував. Та тільки місяць за горою Помалу на світанку зник, Зайнявсь тривогою новою Весь Київ. Шум, виття і крик Усюди чути. І кияни На мурах дивляться згори... І бачать в ранішнім тумані Стоять за річкою шатри, Щити загравами палають; У полі вершники гасають, Кругом здіймають чорний прах; Ідуть вози, горять заграви Од вогнищ димних на горбах. Біда йдуть печенігів лави! Тим часом віщий Фіни, владар Таємних духів і примар, В своїм пустельному роздоллі, На самоті спокійно ждав, Щоб день, призначений від долі, Давно завбачений, настав. У глушині степів пекучих, За дальнім пасмом диких гір, Вітрів оселі, бур гримучих, Куди і відьми смілий зір Пірнути в пізній час боїться, – Долина чарівна таїться, І двоє в ній джерел біжить Це хвилею тече живою, В камінні весело дзюрчить, Те ллється мертвою водою; Вітри у дивній тиші сплять, Весняний холодок не віє, Столітні сосни не шумлять, Не в'ються птиці, лань не сміє Таємну воду хвилювать; Два духи від початку світу, На лоні миру без привіту, Дрімучий берег той глядять... Із глеками двома пустими З'явивсь пустельник перед ними; Попрокидались вартові, І позникали десь далеко.

А він, схилившись у траві, У воду затопляє глеки; Набрав ущерть, і геть пропав, Помчався скільки стало духу В долину, де Руслан лежав В крові, без пам'яті, без руху; Старий над рицарем стоїть, І збризнув мертвою водою, І засіяли рани вмить, І труп чудесною красою Процвів; водою він живою Тоді героя окропив, – І чує сил нових приплив, Тремтить снагою молодою, Встає Руслан, на день ясний Поглянув спраглими очима; Мов тінь якась, мов сон жахний, Пройшла минувшина незрима. Та де Людмила? Він один! Спахнуло серце й завмирає. Підвівся витязь; Фінн старий Його зове і обіймає «Прийшла година, сину мій! Блаженства час тебе чекає – І жде тебе кривавий вир; Ти вдариш зброєю грізною, На Київ зійде тихий мир, – І буде люба знов з тобою. Візьми обручку чарівну, І доторкнись чола Людмили, І зникнуть чар таємних сили, Вона прокинеться зо сну; Настане мир, нещастя згине. Хай доля вас повік не кине! Прощай же, друже, не смутись! Лише по той бік домовини Мене зустрінеш ти колись!»

Сказав і зник. Увесь пройнявшись Палким піднесенням німим, Руслан, новим життям зайнявшись, Здіймає руки вслід за ним... Затихло все на видноколі! Руслан один в пустельнім полі; Із Черномором за сідлом, Басує кінь нетерпеливо, І скаче, розпустивши гриву; Вже князь готовий, і верхом Летить живий він і здоровий Через поля, через діброви.

Тимчасом горе і ганьба У Києві під час облоги! На ниви дивиться юрба, Безсила з туги і знемоги, Стоїть на мурах і шпилях І жде небесної покари; Несмілий стогін у домах, Немов страшні нависли хмари; Коло дочки чоло схилив Князь Володимир на молитві, І смілий гурт богатирів З рядами відданих князів Уже готується до битви. Світало. Орди ворогів Уранці рушили з горбів; Завзятці, з'єднані в дружини, Як хвилі, линуть із долини І до стіни міської йдуть; У місті сурми загриміли, Бійці зійшлися, полетіли Назустріч раті навісній, Зустрілись – і почався бій. Почувши смерть, заграли коні; І дзвін мечів, і стукіт броні; Із свистом хмара стріл знялась, Рівнина кров'ю залилась; Як вихор, вершники помчались, Загони всі перемішались, І дружно почали рубать Бійці там супротивну рать; Там піший з вершником зійшлися; Там кінь наляканий пронісся; Там руський пав, там печеніг; Той наступає, той відбіг; Того звалили булавою; Того уражено стрілою; Цей стоптаний конем лежить, Щитом придушений, мовчить... І бій триває аж до ночі; Перемогти немає сил! За купами кривавих тіл Бійці зімкнули млосні очі, І був міцний їх сон тяжкий; І часом лиш на полі битви Лунав то стогін голосний, То руських витязів молитви. Зникала тінь серед заграв, Срібніла хвиля в прохолоді, І день непевний уставав На затуманеному сході. Ясніла гір та нив краса, І прокидались небеса. Повите чаром супокою, Дрімало поле після бою; Та зникнув сон, ворожий стан З тривогою умить здійнявся, Вояцький крик ізнов розтявся; Холоне серце у киян; Біжать безладними рядами І бачать ген між ворогами Блищить у латах, як в огні, Чудесний воїн на коні, Грозою йде, кругом рубає, І сурмить, і орлом літає... То був Руслан. Як Божий грім, Напав він ворога неждано; Він мчить із карликом німим Серед наляканого стану. І де просвище грізний меч, Або проскаче кінь сердитий, Злітають голови із плеч, І ворог падає убитий; За мить єдину ратний луг Укритий тьмою тіл кривавих, Живих, роздушених, безглавих, Списами й купами кольчуг.

На трубний звук, на голос бою Дружини вершників-слов'ян Помчали навздогін герою, Зійшлись... Хай гине бусурман! Злякалось військо печенігів; Завзятці степових набігів Прудких скликають скакунів, Перечити не сміють долі, І з диким стогоном у полі Біжать від київських мечів, На люту віддані поталу; Їх сонми руський меч разить; Святкує Київ... Повен шалу, По місту богатир летить; В десниці гострий меч тримає; І сяє спис, немов звізда; З кольчуги кров йому стікає; З шолома звисла борода; Летить окрилений, в надії, По стогнах шумних в княжий дім. Народ, здивований з події, Зібрався з криком голосним, – І князя радість оживила. В безмовний терем він прибіг, Де в дивнім сні лежить Людмила; Князь Володимир біля ніг В знесиленні стояв похилий. Він був один. На брань послав Він друзів у поля криваві. І лиш Фарлаф, що втік від слави, Від грізних бойових заграв, Де смерть літає невблаганна, На варті край дверей стояв. Та тільки він пізнав Руслана, В нім кров застигла, зір погас, Завмер в устах безсилий глас, І вже коліна він схиляє... Покара зрадника чекає! Але в Руслановій руці Обручка, Фінна дар всесилий; Провів він нею по лиці Давно заснулої Людмили...

І чудо молода княжна Звела, зітхнувши, світлі очі! Здавалось, нібито вона Довжезній дивувалась ночі; Здавалося, що сонна тінь З'явилась їй пори нічної, І миттю пізнає – це він! І князь в обіймах чарівної. Огонь у серці знов ожив, Руслан не бачить, не вчуває... Князь Володимир ізрадів, Ридає й любих обіймає. Чим закінчу цей довгий спів, Ти угадаєш, друже милий! Погас старого князя гнів; Фарлаф упав до ніг Людмили, І всіх одверто сповістив Про сором свій, про лиходійство; Щасливий князь його простив; Позбутий сили чародійства, Був карло взятий у двірець; І, щоб відзначить бід кінець, Князь серед гридниці ясної Бенкет родинний учинив.

Діла давно минулих днів, Казки старовини глухої.

Епілог

Отак, на лоні супокою, Згадавши призабуті сни, Я славив лірою дзвінкою Перекази старовини. Співав і забував обиди Сліпого щастя й ворогів, Зрадливі пустощі Доріди, І сміх дурних балакунів. На крилах вигадки стрілою Здіймався розум в височінь; Тимчасом хмарою густою Гроза тяжку прослала тінь... І гинув я... Охоронитель Моїх колишніх буйних днів, О дружбо, ніжний утішитель Моїх страшних душевних снів! Ти ублагала непогоду; Ти серцю повернула мир; Ти зберегла мені свободу, Моєї юності кумир! Забутий світом і юрбою, Я кинув невські береги, Я бачу вже перед собою Кавказьких височин сніги. І там над горами крутими, На схилах темних верховин, Чуттями вражений німими, Я споглядаю ряд картин Природи дико-чарівної; Душа, як і раніш, весь час В обіймах думи вогняної – Та жар поезії погас. Дарма шукаю я вражіння Пройшла пора співучих слів, Пора кохання, дивних снів, Пора сердечного горіння! Короткий день утіхи зник, І геть сховалася навік Натхнення тихого богиня...

Зміст

Пісня перша
Пісня друга
Пісня третя
Пісня четверта
Пісня п'ята
Пісня шоста

У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова

- Контакти

Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5457082516611907, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com

Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.

© 2015-2024 Валерія Воробйова