Казка.укр - Дитячі книги з малюнками українською
  Головна    Про сайт


Астрід Ліндгрен

Нові пригоди Карлсона, що живе на даху

Переклад українською – Ольга Сенюк
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – А.Савченко

Третя книга про Карлсона

Зміст:
Кожен має право бути Карлсоном
Карлсон згадує, що він іменинник
Карлсон – найкращий у класі
Карлсон ночує в Малого
Карлсон «дратурує» булочками й оладками
Карлсон – найкращий у світі досліджувач хропіння
Карлсон найкраще жартує в темряві
Карлсон відслоняє дядькові Юліусові казковий світ
Карлсон стає найбільший у світі багатій

Карлсон стає найбільший у світі багатій

Далі настав день, що його Малий ніколи не забуде. Він прокинувся раненько сам, найкращий у світі Карлсон не прилетів збудити його своїм вигуком. Дивно, подумав Малий, а тоді побіг босий до сіней по газету. Він хотів спокійно прочитати подальший шмат оповідання в ілюстраціях, поки дядько Юліус забере в нього газету.

Та нині йому не довелося читати оповідання в ілюстраціях. Бідний Малий не пішов далі як за першу сторінку. Бо там упав йому в око величезними літерами надрукований заголовок, і його аж облив холодний піт.

Заголовок був ось який:

ЗАГАДКУ РОЗВ'ЯЗАНО – ТО НЕ ШПИГУН

Нові пригоди Карлсона, що живе на даху

Під ним красувався знімок моста Вестербру, а над мостом літав… ні, годі помилитися над мостом літав Карлсон. Був там ще один знімок, з близької відстані, на ньому Карлсон стояв і, хитро всміхаючись, показував свій складний пропелер і пусковий ґудзик на животі.

Малий почав читати і, читаючи, плакав:

«Учора до нашої редакції завітав незвичайний гість. Вродливий, розумний і до міри затовстий чоловік у розквіті сил, – згідно з його власним описом, – прийшов вимагати від нас десять тисяч крон. Бо ж це, мовляв, він, а не хто інший, – летюча загадка Васастаду, і ніякий він не шпигун. Ми повірили йому. «Я шпигую тільки за такими, як хатній цап і Юлій Любиказка», – заявив він. Це звучало дуже по-дитячому і невинно. Наскільки ми могли збагнути, цей «шпигун» – просто незвичайно товстий школяр, найкращий у класі, як він сам каже. Але цей хлопець має таку річ, якій кожна дитина може позаздрити, а саме невеличкий мотор, що дає йому змогу літати. Ви самі бачите його на знімку. Той мотор зробив найкращий у світі винахідник, запевняв хлопець, однак відмовився докладніше про це розповісти. Ми зауважили, що той винахідник міг би стати мільйонером, якби почав масовий випуск таких моторів, проте хлопець сказав: «Щиро дякую, ми не хочемо, щоб у повітрі літало повно дітей, досить мене й Малого!»

На цих словах Малий усміхнувся. Подумати лишень, Карлсон усе-таки хоче літати тільки з ним і більше ні з ким! Він засопів і почав читати далі:

«Треба визнати, що хлопець поводився не зовсім нормально. Розмовляв плутано й відповідав на наш запитання дуже чудно, навіть не хотів назвати своїх батьків. «Моя мама – мумія, а тато – Йон Плунт», – врешті сказав він. Більше з нього не пощастило нічого витягти. «Плунт» звучить по-англійському, отже, мабуть, його батько англієць, в кожному разі, він, здається, відомий літун, якщо ми добре зрозуміли хлопцеву балаканину. Батькову цікавість до літання успадкував син. Хлопець вимагав негайно сплатити йому винагороду. «Це я повинен її дістати, а не Філле й Рулле чи якийсь інший злодій», – сказав він. І захотів, щоб йому сплатили самими п'ятаками, бо це, мовляв, єдині правдиві гроші. Він пішов від нас із повними кишенями п'ятиерових монет. І сказав, що по решту винагороди приїде з тачкою, тільки-но її роздобуде. «І не розтринькайте моїх грошей, а то прилетить відюга й забере вас!» – пригрозив він. У кожному разі це було дуже цікаве знайомство, хоч ми й не зрозуміли всього, що він казав. «Не забувайте, що ви заплатили десь тільки за один великий палець», – були його останні слова. Потім він вилетів у вікно і зник у напрямку Васастаду.

Дивно, проте хлопця звати не Плунт, як його батька, а чому – він теж відмовився пояснити. І нізащо не хотів, щоб його прізвище попало в газету. «Бо цього не бажає Малий», – заявив він. Очевидно, він дуже любить свого меншого братика. Отже ми не можемо зрадити, як хлопця на ім'я, хіба скажемо, що воно починається на «Карл», а закінчується на «сон». Бо коли хтось не бажає, щоб його прізвище попало в газету, то він, здається нам, має на це право. Тому ми будемо звати хлопця просто «хлопцем», а не «Карлсоном», як він, властиво, зветься».

Нові пригоди Карлсона, що живе на даху

– Очевидно, він дуже любить свого меншого братика, – промурмотів Малий і знову засопів. Потім підійшов до мотузки і дав сигнал, що означав «Приходь!».

І Карлсон прийшов. Він загув у вікні, бадьорий і веселий, як джміль.

– Є щось особливе в сьогоднішній газеті? – хитро запитав він, видовбуючи персикову кісточку. – Прочитай мені, бо там, мабуть, таки є щось цікаве.

– Ти не маєш ніякого сорому! – сказав Малий. – Не розумієш, що тепер усе пропало? Тепер ані тебе, ані мене не лишать у спокої!

– А кого, по-твоєму, лишать у спокої? – запитав Карлсон і витер брудні пальці піжамою Малого. – Хай буде гей, хай буде гоп, і бом, і па, а то я не граюся, наскільки я розумію. Ну, читай!

І, поки Карлсон літав перед дзеркалом та милувався собою, Малий читав йому газету. Він пропускав такі слова, як «незвичайно товстий» тощо, які б могли образити Карлсона, але решту прочитав від початку до кінця, і Карлсон набундючився з гордощів.

Нові пригоди Карлсона, що живе на даху

– Цікаве знайомство? – це я, атож, у газеті написано саму правду.

– «Очевидно, він дуже любить свого меншого братика», – прочитав Малий і несміливо зиркнув на Карлсона. – Це теж правда?

Карлсон спинився, щоб подумати.

– Авжеж, хоч як дивно, – трохи знехотя признався він. – Авжеж, уяви собі, що дехто любить такого дурного хлопчиська, як ти! Але це, звісно, через мою добрість, бо я найдобріший і найласкавіший у світі… Читай тепер далі!

Та Малий не міг читати далі, аж поки проковтнув клубка, що підкотився йому до горла. Отже, Карлсон таки його любить! Якщо це правда, то все інше йому байдуже, хоч би що сталося!

– Еге ж, я добре придумав з прізвищем, щоб вони не писали його в газеті – спитав Карлсон. – Це тільки задля тебе, бо це ти хотів тримати мене в таємниці, у великій таємниці.

Потім він схопив газету і довго роздивлявся закоханими очима обидва знімки.

– Аж не віриться, що я такий вродливий, – сказав він. – І до міри затовстий, аж дивно, ось глянь!

Він підсунув газету Малому під ніс. Але відразу ж забрав назад і палко поцілував знімок, той, де він показував пусковий ґудзик.

– Ох, мені кортить закричати «ура», коли я бачу себе! – сказав він.

Проте Малий вихопив у нього газету.

– В кожному разі панна Цап і дядько Юліус не повинні цього бачити, – сказав він. – Нізащо в світі не повинні бачити!

Він засунув газету якнайдалі в шухляду свого письмового столу. А за хвильку зазирнув дядько Юліус і запитав:

– У тебе газета, Малий?

Малий похитав головою.

– Ні, не в мене.

Адже газета була не в нього, а в шухляді, пояснив потім Малий Карлсонові.

А втім, дядько Юліус начебто не дуже цікавився газетою. Він, мабуть, думав про щось інше, куди приємніше, бо був якийсь незвичайно веселий. До того ж він ішов до лікаря. Востаннє. А за кілька годин дядько Юліус мав уже їхати додому, у Вестергетланд.

Панна Цап допомогла йому вдягти піджака. Малий з Карлсоном чули, як вона напучувала дядька Юліуса, хай він застебнеться аж під шию, хай дивиться на машини, як переходитиме вулицю, хай не курить із самого ранку.

– Що це напало на хатнього цапа? – здивувався Карлсон. – Вона думає, що це її чоловік, чи що?

Авжеж – то був день, повний несподіванок. Не встиг дядько Юліус вийти, як панна Цап кинулась до телефону. А що вона розмовляла дуже голосно, то Малий з Карлсоном чули кожне її слово.

– Алло, це ти, Фрідо? – жваво почала вона. – Як ся маєш? Твій ніс іще цілий? Кажеш, що цілий? Ну, а моїм можеш більше не журитися, бо я наміряюся забрати його з собою у Вестергетланд, еге ж. Я туди саме переїжджаю… Ні, не як хатня робітниця, я одружуюсь, така вже, як є, що ти на це скажеш? Еге ж, із Юліусом Янсоном, щоб ти знала, саме з ним… Далебі, оце з тобою розмовляє не хто інший, як пані Янсон, люба Фрідо… Ти, мабуть, схвильована, я чую, що ти плачеш… Ну годі, Фрідо, не реви, ти ще собі підчепиш якогось іншого злодія, авжеж… Ну, я не маю часу довше балакати, мій наречений ось-ось прийде… Я тобі потім більше розповім, люба Фрідо.

Карлсон витріщився на Малого:

– Чи, бува, нема якихось гірких і швидкодіючих ліків для тих, хто з'їхав з глузду? – запитав він. – Бо якщо є, то дядькові Юліусові треба дати їх велику дозу, і то негайно!

Малий не знав таких ліків. Карлсон жалісно зітхнув, а як дядько Юліус вернувся від лікаря додому, він тихо підступив до нього й тицьнув йому в руки п'ять ере.

– Навіщо вони мені? – запитав дядько Юліус.

– Купіть собі щось приємне, – зітхаючи, сказав Карлсон. – Чимось вам треба втішитись.

Дядько Юліус подякував, але, мовляв, він і без п'яти ере радий і щасливий.

– Хоч ви, хлопці, звичайно, зажуритесь, як дізнаєтеся, що я думаю забрати від вас тітку Гільдур.

– Тітку Гільдур? – перепитав Карлсон. – А хто вона в біса така?

І як Малий пояснив йому, хто це, він довго реготав.

А дядько Юліус і далі розводився про те, який він щасливий. Він, мовляв, ніколи не забуде тих днів, що тут перебув. По-перше, йому так дивовижно відслонився казковий світ! Звісно, часом бувало й страшно, коли за вікном літали відьми, він не заперечує, але ж…

– Не відьми, – поправив його Карлсон, – а відюги, люті й страшні!

В кожному разі почуваєш, що ти живеш у тому самому світі, що й твої предки, вів своєї дядько Юліус, і помалу пізнаєш його. Але ці дні дали йому щось іще краще він знайшов казкову принцесу, яку звати Гільдур. Незабаром буде й весілля.

– Казкову принцесу, яку звати Гільдур? – перепитав Карлсон, і очі йому заблищали.

Він зареготав, потім глянув на дядька Юліуса й похитав головою, а тоді знову зареготав.

Панна Цап ходила по кухні така весела, як ніколи.

– Мені також подобаються відьми, – сказала вона, – бо якби та погань не літала за вікном і не злякала нас учора ввечері, то ти, Юліусе, не кинувся б мені в обійми, і цього б ніколи не сталося.

Карлсон аж підскочив.

– Все це добре, але… – почав він, тоді здвигнув плечима. – Ну, та хай. Дурниці, не варто й згадувати. Хоч я не думаю, що у Васастаді знайдеться багато відюг.

А панна Цап, думаючи про весілля, дедалі більше захоплювалася.

– Ти, Малий, будеш моїм свідком, – сказала вона. – Я пошию тобі чорний оксамитовий костюмчик. О, який ти будеш гарненький!

Малий здригнувся. Чорний оксамитовий костюмчик? Та Крістер і Гунілла луснуть зі сміху!

Зато Карлсонові було вже не до сміху, він розсердився.

– Я не граюся, якщо також не буду свідком, – заявив він. – Я хочу мати чорний оксамитовий костюмчик і бути гарненький. А то я просто не граюся!

Тепер уже зареготала панна Цап.

– Аякже, ото було б гарне весілля, якби ми взяли тебе до церкви!

– Я теж так гадаю! – захоплено сказав Карлсон. – Я стояв би позад вас у чорному оксамитовому костюмчику, весь час ворушив би вухами й подеколи салютував, бо на весіллі має бути салют.

Дядько Юліус був такий щасливий, що хотів, аби всім було весело. Він сказав, що Карлсон, звичайно, теж піде з ними. Проте панна Цап заявила, що як їй доведеться брати Карлсона за свідка, то краще вона взагалі не виходитиме заміж.

***

Настав вечір. Малий сидів у Карлсона на ганочку й дивився, як западав присмерк і як спалахувало світло навколо у Васастаді й по всьому Стокгольмі, скільки було видно.

Так, був уже вечір, Малий сидів поруч з Карлсоном, і йому було дуже гарно. Десь у Вестергетланді поїзд саме доїхав до невеличкої станції, і з нього висів дядько Юліус. Десь по Балтійському морю плив білий корабель із мамою й татом. Панна Цап була на Фрейгатан і втішала Фріду. Бімбо вже згорнувся калачиком у своєму кошику. А тут, на даху, сидів Малий поруч із своїм найкращим приятелем і їв разом з ним булочки з торбинки, смачні свіжі булочки панни Цап, і їм було дуже гарно. А все ж Малий був стурбований. Адже той, хто хотів бути Карлсонові найкращим приятелем, ніколи не мав спокою.

– Я ж пояснював тобі, як тільки міг, – сказав Малий. – Я тебе пильнував, ще й як пильнував! Але тепер не знаю, що буде далі.

Карлсон узяв ще одну булочку й проковтнув її цілу.

– Який ти дурний! Адже вони тепер не можуть здати мене до редакції газети й дістати цілу купу п'ятаків, я їм усі карти сплутав, і вони лишилися ні з чим. Розумієш Філле, Рулле і цілий табун таких, як вони!

Малий теж узяв собі булочку й задумливо надкусив шматочок.

– Ні, ти сам дурний, – сказав він. – Цілий Васастад кишітиме людьми. Не один йолоп захоче подивитись, як ти літаєш, спробує викрасти твого мотора й таке інше.

Карлсон захихотів.

– Ти справді так гадаєш? А що, як ти не помиляєшся? Тоді нам таки часом випаде веселий вечір.

– Веселий вечір? – обурився Малий. – Таж ми з тобою не матимем ані хвилини спокою!

Карлсон захихотів ще вдоволеніше.

– Ти справді так гадаєш? Будемо сподіватися, що так і вийде.

Малий розсердився.

– Добре, але як ти даси собі раду? – з серцем спитав він. – Що ти робитимеш, коли сюди напхається повно людей?

Карлсон схилив набік голову і глянув спідлоба на Малого.

– Ти сам знаєш, що на це є три способи: дратурувати, жартувати й виступати. І я наміряюся застосувати їх усі три.

Він так лукаво дивився на Малого, що той не витримав і засміявся, хоч йому було не дуже весело. Спершу він тільки пирхнув, ледь-ледь, та потім у ньому бульбашками піднявся до горла сміх, і що дужче він сміявся, то вдоволеніший ставав Карлсон.

– Гей-гей! – сказав він і так штовхнув Малого, що той мало не звалився з ґаночка. Тоді Малий ще дужче засміявся і подумав, що, мабуть, аж тепер почнеться щось справді веселе.

А Карлсон сидів на східцях і замилувано дивився на свої чорні великі пальці, що повисовувалися з дірок у шкарпетках.

– Ні, їх я вже не продаю, – сказав він. – І не проси мене, Малий. Адже ці пальці належать найбільшому в світі багачеві і вже не продаються.

Він засунув руку в кишеню і вдоволено забряжчав своїми п'ятаками.

– Гей-гей! Багатий, і вродливий, і розумний, і до міри затовстий чоловік у розквіті сил – це я. Найкращий у світі Карлсон, у всьому найкращий, розумієш, Малий?

– Розумію, – відповів Малий.

Але в Карлсонових кишенях було ще щось, крім п'ятаків там був також іграшковий пістолет, і Малий нестямився, як Карлсон стрельнув, і то так гучно, аж луна покотилася по всьому Васастаді.

«Ну от, починається», – подумав Малий, побачивши, що в навколишніх будинках відчиняються навстіж вікна і чути обурені голоси.

А Карлсон заспівав, киваючи влад собі чорними пальцями на ногах:

Хочу я стріляти, хочу я гуляти,
Босе, бісе, басе, бісе, бом!
І щодня я хочу з кимось жартувати,
Босе, бісе, бом.
Хай буде гей, хай буде гоп, і бом, і па!
Мене всі люблять, бо я найкращий, бо я – це я.
Бо гой-гой-гой,
Бо ой-ой-ой!
І босе, бісе, басе, бісе, бом!

Нові пригоди Карлсона, що живе на даху

Зміст:
Кожен має право бути Карлсоном
Карлсон згадує, що він іменинник
Карлсон – найкращий у класі
Карлсон ночує в Малого
Карлсон «дратурує» булочками й оладками
Карлсон – найкращий у світі досліджувач хропіння
Карлсон найкраще жартує в темряві
Карлсон відслоняє дядькові Юліусові казковий світ
Карлсон стає найбільший у світі багатій



Фейсбук-група Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Живий журнал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Телеграм-канал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Інстаграм Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Ютуб-канал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн


Усі категорії


У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова





Гостьова книга Контакти   На головну сторінку

© 2015-2020 Валерія Воробйова