Казка.укр - Дитячі книги з малюнками українською
  Головна    Про сайт


Астрід Ліндгрен

Нові пригоди Карлсона, що живе на даху

Переклад українською – Ольга Сенюк
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – А.Савченко

Третя книга про Карлсона

Зміст:
Кожен має право бути Карлсоном
Карлсон згадує, що він іменинник
Карлсон – найкращий у класі
Карлсон ночує в Малого
Карлсон «дратурує» булочками й оладками
Карлсон – найкращий у світі досліджувач хропіння
Карлсон найкраще жартує в темряві
Карлсон відслоняє дядькові Юліусові казковий світ
Карлсон стає найбільший у світі багатій

Карлсон «дратурує» булочками й оладками

Коли Малий прокинувся другого ранку, Карлсона не було. Піжама Боссе лежала купкою на підлозі, вікно стояло відчинене, тож Малий зрозумів, що Карлсон полетів собі додому. Без нього в кімнаті здавалося порожньо, але, з іншого боку, так було краще. Панна Цап не матиме за що лаятись. Їй навіть не треба знати, що Карлсон ночував у Малого. Та все ж дивно, що без Карлсона життя стає тихе, смутне, ніби сіре. Хоч із Карлсоном була добра морока, та Малий нудьгував, коли той не з'являвся. Тому він відчув, що мусить послати Карлсонові коротеньке вітання. Отже, він підійшов до вікна й тричі смикнув за мотузку від дзвоника, хитро сховану за фіранкою. Той дзвоник провів Карлсон, щоб Малий міг йому сигналити. Як смикнути за мотузку, в Карлсона на даху озивається дзвоник. Карлсон сам визначив, як коли дзвонити.

– Коли ти смикнеш один раз – це означатиме «Приходь», – сказав він. – Як двічі, то «Будь ласка, не приходь», а як тричі, то «Уяви собі, що на світі нема такого вродливого, розумного, і до міри товстого, і відважного, і в усьому найкращого, як ти, Карлсоне».

Саме так і намірявся Малий зараз подзвонити. Тому він смикнув тричі за мотузку від дзвоника й почув, як на даху заторохтіло. Відповідь не забарилася. Нагорі бабахнув постріл, і здалеку невиразно долинула Карлсонова пісня «Босе, бісе, басе, бісе, бом».

– Тихо, Карлсоне, тихо! – прошепотів Малий.

От дурний Карлсон, вештається по даху, стріляє і галасує! Таж Філле й Рулле або хтось інший можуть його почути, і побачити, і спіймати, і продати газеті за десять тисяч крон.

– Але якщо так, то нехай сам себе пильнує, – звернувся Малий до Бімбо, що лежав у кошику з таким виразом, наче все розумів.

Малий одягнув сорочку й штанці, тоді трохи погрався з Бімбо, чекаючи, поки всі повстають.

Дядько Юліус, напевне, ще не прокинувся, принаймні з його кімнати нічого не було чутно, зате з кухні поволі розходився міцний дух свіжої кави, і Малий подався глянути, що там робиться.

Панна Цап, велика й огрядна, сиділа коло столу, смакувала першою чашечкою кави і – диво дивне! – не боронила Малому теж підсісти до неї. Каші на кухні не видно було, навпаки, панна Цап встала дуже рано й напекла булочок. Дві таці з свіжими пахучими булочками стояли на посудному столику, і ще ціла купа їх лежала в хлібниці на столі. Малий узяв собі булочку та склянку молока, і вони з панною Цап стали мовчки снідати. Нарешті панна Цап озвалася:

– Цікаво, що поробляє Фріда.

Малий вражено звів очі над склянкою. Невже панна Цап так само тужить за Фрідою, як він за Карлсоном, коли його немає?

– Ви скучили за Фрідою? – чемно спитав він.

Панна Цап похмуро засміялася:

– Еге, ти не знаєш Фріди.

Власне, Малого Фріда не цікавила. Та панні Цап кортіло поговорити про неї, тому він запитав:

– А хто Фрідин наречений?

– Якийсь шалапут, – з серцем сказала панна Цап. – Авжеж, шалапут, я певна, що він чигає на її гроші.

На саму цю думку вона аж зубами заскреготіла. І тепер слова з неї посипалися, як з мішка. Сердешна, думав Малий, не має з ким побалакати, якщо навіть з ним рада поговорити за Фріду.

А вона справді рада була поговорити. Отож Малий сидів і слухав про Фріду та її Філіпа як вона з глузду з'їхала, відколи Філіп набалакав їй, що в неї прегарні очі й делікатний чарівний носик, такий, що на нього за всякої години можна здатися.

– Чарівний носик, – захихотіла панна Цап. – Авжеж, якщо можна уявити собі делікатну середньої величини картоплину посеред обличчя.

– А Філіп гарний? – запитав Малий, аби показати, що йому теж цікаво.

– Не знаю, дякувати богу, – відповіла панна Цап. – Думаєш, Фріда показує мені його?

Що Філіп робить, панна Цап також не знала. Але Фріда казала їй, що він має помічника Рудольфа.

– І він якраз підійшов би мені, каже Фріда, тільки, мовляв, не захоче мене взяти, бо я не маю ні прегарних очей, ні делікатного носика, – закінчила панна Цап і знов захихотіла.

Раптом вона підвелася й вийшла по щось до сіней. І тілько-но вона зникла з кухні, у вікно залетів Карлсон.

Малий справді розсердився.

– Ну, Карлсоне, я ж просив тебе, щоб ти не літав на очах у панни Цап чи дядька Юліуса…

– Тому я й не літаю на очах у панни Цап чи дядька Юліуса, – відповів Карлсон. – І я таки їм зовсім не покажуся на очі, – додав він, залізаючи під стіл.

Коли панна Цап принесла з сіней вовняну кофту, він уже сидів собі добре схований за скатертиною, що звисала донизу.

Панна Цап долила собі кави, взяла ще одну булочку і знову вернулася до Фріди:

– Отож… таким делікатним носом, як картоплина, я не можу похвалитися…

Тієї миті почувся голос, дивний, як у черевомовця, і той голос сказав:

– Ні, у вас він швидше схожий на огірок.

Панна Цап скинулась, аж розхлюпала каву, і підозріливо глянула на Малого.

– Це ти пащекуєш?

Малий почервонів, не знаючи, що відповісти.

– Ні-ні, – пробелькотів він. – Це, певне, радіо рекламує городину – помідори, огірки тощо.

Малий хитро викрутився, бо з їхньої кухні справді часом було чути сусідське радіо, панна Цап сама це помітила й недавно жалілася, що воно їй заважає.

Панна Цап трохи побурчала, та скоро думки її звернули на інше, бо до кухні зайшов дядько Юліус і теж захотів кави. Він кілька разів обійшов круг столу, шкутильгаючи й стогнучи за кожним кроком.

– Така ніч! – приказував він. – Ой лишенько тяженьке, яка ніч! Мені досі терпло тіло, а тут ще переспати на такому ліжку й так постеленому, ох!

Дядько Юліус важко сів до столу і втупив перед себе очі, ніби думав про щось особливе. «Він якийсь не схожий на себе», – міркував Малий.

– А все ж я радий і вдячний за таку ніч, – нарешті сказав дядько Юліус. – Вона зробила з мене іншу людину.

– Ну й добре, бо ту давню справді треба було замінити.

То знов озвався дивний голос, і знов панна Цап скинулась і підозріло глянула на Малого.

– Т-то Ліндбергове радіо… п-певне, передають програму про старі автомобілі, – затинаючись пояснив Малий.

Дядько Юліус нічого не завважив. Він сидів такий заглиблений у свої думки, що нічого ані чув, ані бачив. Панна Цап подала йому каву, і він машинально простяг руку по булочку. Та не встиг узяти її, як з-під скатертини висунулась інша рука, мала й пухкенька, і перехопила булочку. А дядько Юліус нічого не помітив. Він думав собі щось своє і аж тоді, як умочив пальці в гарячу каву, отямився й збагнув, що нема булочки, яку він хотів умочити. Він хукнув на пальці, грішки посердився, але скоро знову поринув у свої думки.

Нові пригоди Карлсона, що живе на даху

– Між небом і землею є набагато більше всякого дива, ніж ми собі уявляємо. Я збагнув це нинішньої ночі, – поважно сказав він.

А тим часом простяг руку по другу булочку. Але й цього разу з'явилася пухкенька ручка й перехопила булочку. Та дядько Юліус не помітив того, він усе думав та думав, і аж як устромив пальці до рота і вкусився, він прийшов до тями і збагнув, що не має в руці булочки, яку намірявся вкусити. Він знов трохи посердився, та, очевидно, це вже був новий дядько Юліус – лагідніший за колишнього, бо скоро заспокоївся. Він не пробував більше брати булочок, а просто в глибокій задумі випив каву без нічого.

Та хоч там як, а булочки були з'їдені. Одна по одній вони зникали з хлібниці, і тільки Малий бачив, куди вони діваються. Він тихенько захихотів і нишком засунув під стіл склянку молока, щоб Карлсон не вдавився сухими булочками.

Оце й було те, що Карлсон звав «дратурувати булочками»! Панна Цап ще торік спізнала на собі, що це таке. «Можна пречудово подратурувати когось тільки тим, що з'їси його булочки», – казав тоді Карлсон. Звісно, він знав, що треба казати «подратувати», але «подратурувати», на його думку, було набагато страшніше.

І ось тепер Карлсон знову почав страшно «дратурувати» булочками, але панна Цап цього не розуміла. А дядько Юліус тим паче. Він не помітив ніякого «дратурування» булочками, хоч яке воно було страшне, а все думав і думав. Та враз він схопив панну Цап за руку й стиснув, ніби просив у неї допомоги.

– Я мушу з кимось про це поговорити, – сказав він. – Тепер я знаю, що то було не марення з гарячки, я справді бачив Йона Блунда.

Панна Цап витріщилася на нього.

– Хіба таке може бути?

– Авжеж, – сказав дядько Юліус. – Тому я став іншою людиною в новому світі. Розумієте, цієї ночі мені навстіж відслонився казковий світ. Бо якщо справді є Йон Блунд, то чому б не могло бути також відьом, тролів, духів, ельфів, гномів і всіх інших дивовижних істот, що про них пишуть у казках?

– А може, й летючі шпигуни є, га? – спробувала панна Цап докинути й своє слово, але дядькові це не сподобалося.

– Дурниці! – заперечив він. – Хто хоче, то хай собі вірить на здоров'я у ту нісенітницю, що пишуть у газетах, але не я.

Він нахилився до панни Цап і заглянув їй глибоко у вічі.

– Не забувайте однієї речі. Наші предки вірили в тролів, гномів, відьом і в усе інше. Як можна твердити, що тих дивовижних істот немає? Невже ми краще розуміємо все за своїх предків? Таку дурницю можуть твердити тільки тупоголові люди.

Панна Цап не хотіла виявитись тупоголовою, тому поспішила запевнити, що відьом справді є куди більше, ніж люди собі уявляють, та й тролі, мабуть, є і, звісно, інших дивовижних істот теж можна знайти чимало, якщо добре пошукати і як слід порахувати їх.

Нові пригоди Карлсона, що живе на даху

Але дядько Юліус мусив кінчати свої роздуми, бо лікар призначив йому годину і пора було вже йти. Малий чемно провів його до сіней, і панна Цап також. Малий подав дядькові Юліусові капелюха, а панна Цап допомогла вдягти плаща.

Бідолашний дядько Юліус справді якийсь сам не свій, тож навіть добре, що він іде до лікаря, подумав Малий і несміливо погладив його по руці. Панна Цап була, мабуть, також неабияк стурбована, бо занепокоєно спитала:

– Як же ви себе почуваєте, пане Янсоне?

– А звідки я знаю, коли я ще не був у лікаря? – глузливо відповів дядько Юліус.

Авжеж, дещо таки лишилося від колишнього дядька Юліуса, подумав Малий, дарма що йому тепер відслонився навстіж казковий світ.

Коли дядько Юліус пішов, Малий і панна Цап вернулися до кухні.

– Тепер я хочу ще випити кави з булочками та хоч трохи посидіти спокійно, – заявила панна Цап.

Проте за хвилю вона закричала не своїм голосом на тацях не було жодної булочки. Лежала тільки паперова торбинка, а на ній неоковирними кривими літерами було написано:

Поцупив трохи більше булочок мушу прегостити весь казковий світ

Йон Плунт

Прочитавши напис, панна Цап суворо насупила брови.

Нові пригоди Карлсона, що живе на даху

– Ніхто мене не переконає, що це Йон Блунд украв булочки, якщо він справді є. Надто він шляхетний і чемний, щоб таке встругнути. Я знаю, хто це зробив.

– А хто? – запитав Малий.

– Звісно, той осоружний товстий хлопчисько, Карлсон чи як там він зветься. Дивись, двері на чорний хід відчинені. Він стояв за ними й підслухував, а тоді заліз сюди, як ми були в сінях.

Вона сердито похитала головою.

– Йон Плунт! Гарно, нічого не скажеш. Скидає вину на інших, а сам навіть не вміє написати двох слів без помилок!

Малий не хотів підтримувати розмови про Карлсона і тільки промимрив

– А все ж я думаю, що це Йон Блунд. Ходімо, Бімбо!

***

Малий щоранку гуляв з Бімбо в парку, і для Бімбо то була найкраща подія за цілий день. Адже там є стільки собак, з якими можна обнюхатись і поговорити.

Малий тоді звичайно грався з Крістером і Гуніллою, але нині їх не було. «Певне, поїхали в село», – подумав Малий, та, власне, йому байдуже, поки з ним буде Карлсон… і, звісно, Бімбо.

Надбіг якийсь великий пес і захотів позмагатися з Бімбо. Той і собі наструнчився мовляв, зараз він покаже цьому дурневі, що він про нього думає. Та Малий не дозволив.

– І не пробуй, – сказав він. – Ти надто малий, щоб змагатися з таким великим псом.

Він узяв Бімбо на руки й озирнувся, шукаючи вільної лавки, де можна посидіти, поки Бімбо заспокоїться. Але скрізь було повно людей, що засмагали на теплому сонці, і аж у далекому кутку парку Малий натрапив на вільне місце, де зміг сісти. Хоч і на тій лавці сиділо двоє чоловіків, кожен з пляшкою пива в руці. Двоє, що їх Малий зразу впізнав. Бо то були Філле й Рулле власною особою.

Спершу Малий злякався й хотів утекти. Але водночас щось тягло його до цієї лавки. Йому страх кортіло дізнатися, чи Філле й Рулле й далі чигають на Карлсона. А тут, мабуть, якраз буде така нагода. Та й чого йому, властиво, боятись Адже Філле й Рулле ніколи його не бачили і не можуть упізнати. Як усе добре складається, краще й не треба! Він може сидіти собі тут скільки завгодно. Саме так роблять у пригодницьких повістях ті, хто хоче щось винюхати просто тихенько сидять і слухають досхочу.

Отож Малий примостився на лавці й нашорошив вуха, але весь час щось приговорював стиха до Бімбо, аби Філле й Рулле не помітили, що він підслухує.

Нові пригоди Карлсона, що живе на даху

Спочатку наче не показувало, що Малий страшенно багато дізнається. Філле й Рулле тільки пили пиво й мовчали. Довго мовчали. Аж ось Філле голосно, всмак гикнув, а тоді сказав:

– Так, ми справді можем його спіймати, бо знаємо, де він живе. Я стільки разів бачив, як він туди залітав.

Малому аж дух забило з ляку й розпачу. Тепер Карлсон пропав навіки! Філле й Рулле знайшли його хатку на даху, авжеж, тепер усьому кінець!

Малий кусав себе за пальці, силкуючись не заплакати, і саме як він найдужче силкувався, Рулле сказав:

– Еге ж, і я не раз бачив, як він залітав… До того самого помешкання, куди ми влітку навідувались. Четвертий поверх, на дверях стоїть прізвище «Свантесон».

Малому з подиву аж очі покруглішали може, йому вчулося Невже Філле й Рулле справді думають, що Карлсон мешкає у Свантесонів? Ото добре! Це ж бо означає, що Карлсон усе-таки може більш-менш безпечно сховатися вдома, у своїй хатці. Яке щастя, що Філле й Рулле не знайшли її! Та, зрештою, це й не дивина. Ні Філле, ні Рулле, ні будь-хто інший, крім сажотруса, не заглядають на дах.

Та хоч Філле й Рулле і не знали нічого про хатку, Малий однаково потерпав. Бідний буде Карлсон, якщо вони справді почнуть ганятися за ним – він-бо, дурненький, не розуміє, що треба ховатися!

Філле й Рулле знов замовкли. Та ось Рулле сказав так тихо, що Малий насилу вчув:

– Мабуть, цієї ночі.

Аж тепер Філле наче зауважив, що на лавці хтось сидить. Він лупнув очима на Малого і голосно кашлянув.

– Атож, мабуть, цієї ночі треба вийти й назбирати дощових черв'яків, – сказав він.

Та Малого не так легко було обдурити. Він збагнув, що Філле й Рулле хочуть зробити цієї ночі. Наміряються спіймати Карлсона в постелі, коли він спатиме, і гадають, що він спить у Свантесонів.

Треба побалакати про це з Карлсоном, вирішив Малий. І побалакати якомога швидше!

Та Карлсон з'явився аж десь перед другим сніданком. Цього разу він не прилетів, а добре подзвонив у двері. Малий відчинив йому.

– О, чудово, що ти прийшов! – почав Малий.

Та Карлсон не слухав його. Він зразу кинувся в кухню до панни Цап.

– Що ви сьогодні приготували? – запитав він. – Щось жилаве, як завжди, чи таке, що можна їсти нормальними зубами?

Панна Цап стояла біля плити й пекла оладки, щоб пригостити дядька Юліуса чимось м'якшим, ніж курча. Та, почувши Карлсонів голос, стрепенулась і вилила на плиту цілу ложку тіста. Вона люто обернулася до Карлсона й верескнула:

– Ти… ти… сорому не маєш! Покрав булочки і після цього можеш прийти й дивитися на мене?

Карлсон затулив пухкими ручками очі, грайливо позираючи на панну Цап крізь шпарки між пальцями.

– А чого ж, можу, тільки як буду трохи обережний, – сказав він. – Ви не найвродливіші в світі, але, виявляється, до всього можна звикнути. Головне, що ви ласкаві… Дайте мені оладок!

Панна Цап люто витріщилась на нього, потім обернулася до Малого.

– Слухай, хіба твоя мама казала, що ми маємо годувати цього осоружного хлопчиська? Невже він справді має в нас їсти?

Малий, як завжди, почав затинатися.

– Принаймні мама думала… що Карлсон…

– Так чи ні? – перебила його панна Цап. – Казала твоя мама, що Карлсон має в нас їсти?

– Принаймні вона хотіла, щоб він… – знов озвався Малий, та панна Цап рішуче відрубала:

– Відповідай, так чи ні! Невже важко відповісти так чи ні на таке просте питання?

– Кажи «так»! – втрутився Карлсон, тоді обернувся до панни Цап. – Ось я завдам вам просте питання, і ви самі побачите, чи легко на нього відповісти. Слухайте! Ви вже перестали пити вранці коньяк, так чи ні?

Панна Цап засопла, мало не задихнувшись. Вона хотіла щось сказати, проте не змогла.

– Ну, то як? – вів своєї Карлсон. – Ви перестали пити вранці коньяк?

– Авжеж, перестала, – швидко сказав Малий.

Він щиро хотів помогти панні Цап, та вона ще дужче розсердилась.

– Певне, що ні! – люто крикнула вона.

Малий злякався.

– Ні, ні, не перестала, – поправився він.

– Мені прикро таке чути, – сказав Карлсон, – бо пияцтво завдає багато лиха.

У панни Цап забулькало в горлі, і вона опустилася на стілець.

Та нарешті Малий знайшов, що відповісти:

– Вона не перестала, бо ніколи не починала, розумієш – докірливо сказав він Карлсонові.

– А хіба я казав, що починала? – відповів Карлсон, тоді обернувся до панни Цап: – Тепер ви самі бачите, що не легко відповісти так чи ні… Дайте мені оладок!

Та коли й було щось на світі, чого панна Цап не хотіла робити, то це давати Карлсонові оладок. Люто бурмочучи, вона підбігла до дверей, відчинила їх навстіж і крикнула:

– Геть звідси! Геть!

І Карлсон пішов собі. Пішов гордо й велично.

– Я йду, – сказав він. – Залюбки. Не тільки ви вмієте пекти оладки!

Коли він зник, панна Цап довгу хвилю мовчки сиділа, просто відпочиваючи. Потім занепокоєно позирнула на годинника:

– Чогось довго нема твого дядька Юліуса. А що, як він заблукав? Адже він не знає добре Стокгольма.

Малий також занепокоївся.

– А й справді, що, як він не може втрапити додому?

Тієї миті в передпокої задзвонив телефон.

– Це, мабуть, дядько Юліус хоче сказати нам, що він заблукав, – мовив Малий.

Панна Цап пішла до телефону, а Малий і собі з нею.

Одначе то був не дядько Юліус. Малий зрозумів це, як панна Цап сказала дуже неприязним голосом:

– Ага, це ти, Фрідо? Як ся маєш? Ніс у тебе ще є?

Малий не хотів дослухатися до чужих телефонних розмов, тому пішов до своєї кімнати і сів читати книжку. Але все одно чув бурмотіння з передпокою. І те бурмотіння тривало щонайменше хвилин десять.

Малий зголоднів. Він хотів, щоб панна Цап скінчила бурмотіти і щоб вернувся дядько Юліус, аби можна було сісти до столу. Йому вже кортіло щось попоїсти. І тільки-но панна Цап поклала трубку, Малий вибіг у передпокій сказати їй про це.

– Ну добре, ходімо, – зласкавилась панна Цап і рушила перша до кухні. Але в дверях раптом спинилася. Її огрядна постать заслоняла весь отвір, тож Малий нічого не бачив. Тільки почув її сердитий крик. І як зацікавлено висунув голову з-за сукні, щоб дізнатися, чого вона кричить, то побачив Карлсона.

Той сидів собі коло столу і спокійнісінько їв оладки.

Малий злякався, що панна Цап уб'є Карлсона, бо на таке скидалося. Але вона тільки підбігла до нього й схопила тарілку з оладками.

– Ти… ти… шибенику! – крикнула вона.

Карлсон легенько вдарив її по руці.

– Лишіть мої оладки! – закричав він. – Я чесно купив їх у Ліндбергів за п'ять ере.

Він роззявив рота і запхнув у нього цілу купу оладок.

– Як я вже сказав… не тільки ви вмієте пекти оладки. Треба лиш непомітно пошукати – і десь та знайдеш їх.

Малому аж шкода було панни Цап, так вона розгубилася.

– А де ж… де ж тоді мої оладки? – простогнала вона, озираючись по кухні.

Ось стоїть тарілка з-під оладок, але порожня-порожнісінька. І це знов розлютило панну Цап.

– Клятенний хлопчиську! – крикнула вона. – Ти їх теж поїв!

– Уявіть собі, що ні, – невинно відповів Карлсон. – Завжди все на мене звертають.

Ту мить на сходах почулася хода. Мабуть, аж тепер уже дядько Юліус. Малий зрадів з двох причин і що сварка скінчиться, і що дядько Юліус не заблукав у міській товкотнечі.

– Добре, що він таки втрапив додому, – сказав Малий.

– Хай дякує, що мав слід, куди йти! – озвався Карлсон. – А то б нізащо не втрапив.

– Який слід? – запитав Малий.

– Той, що я йому лишив, – відповів Карлсон. – Бо я найпослужливіший у світі.

Та дядько Юліус уже подзвонив у двері, панна Цап поспішилася відчиняти, а Малий побіг і собі зустрічати дядька Юліуса.

– Прошу, заходьте, пане Янсоне! – сказала панна Цап.

– Ми думали, що ви десь заблукали, – додав Малий.

Проте дядько Юліус не відповів їм, натомість суворо запитав:

– Чого це в цілому будинку на кожній клямці висять оладки?

Він підозріло глянув на Малого, і той злякано промимрив:

– Може, то Йон Блунд…

Та враз він повернувся й побіг назад до кухні сказати Карлсонові кілька теплих слів.

Карлсона в кухні не було. Тільки стояли дві порожні тарілки з-під оладок і на цераті з того боку, де він сидів, лишилася крапля варення.

Дядькові Юліусові, Малому й панні Цап довелося снідати кров'янкою.

Але вона теж смачна.

Якраз Малий і побіг униз до молочної крамниці по кров'янку. Він не відмовлявся, коли панна Цап загадала йому йти, бо дуже хотів побачити клямки, прикрашені оладками.

Та оладок піде не було. Малий оббігав усі поверхи й оглянув усі клямки, але хоч як придивлявся, а не знайшов жодної оладки і вже почав думати, що дядько Юліус усе вигадав.

І аж як зійшов униз, то побачив Карлсона, що сидів на сходинці і їв оладки.

– Добрі оладки, – сказав той. – Наш Юлій Любиказка тепер обійдеться без сліду, бо вже знає дорогу.

Карлсон захихотів.

– А хатній цап несправедливий. Каже, що я з'їв оладки, хоч я невинний, як ягнятко. А коли так, то я любісінько їх із'їм.

Малий засміявся.

– Ти, Карлсоне, найкращий у світі поїдач оладок, – сказав він.

Потім він щось згадав і відразу споважнів.

Малий згадав ту жахливу розмову, що підслухав сьогодні в парку. Аж тепер він нарешті розкаже про все Карлсонові.

– Я гадаю, що Філле й Рулле спробують тебе спіймати цієї ночі, – стурбовано докінчив Малий. – Ти розумієш, що це означає?

Карлсон облизав масні пальці і вдоволено замуркотів:

– Це означає, що ми матимемо веселий вечір. Гей-гей!

Зміст:
Кожен має право бути Карлсоном
Карлсон згадує, що він іменинник
Карлсон – найкращий у класі
Карлсон ночує в Малого
Карлсон «дратурує» булочками й оладками
Карлсон – найкращий у світі досліджувач хропіння
Карлсон найкраще жартує в темряві
Карлсон відслоняє дядькові Юліусові казковий світ
Карлсон стає найбільший у світі багатій



Фейсбук-група Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Живий журнал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Телеграм-канал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Інстаграм Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Ютуб-канал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн


Усі категорії


У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова





Гостьова книга Контакти   На головну сторінку

© 2015-2020 Валерія Воробйова