Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською

Усі категорії

Мисливець Манук

Вірменська народна казка

Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – В.Дегтерев та І.Шварцман

Сторінки:   1    2  

Біля воріт палацу він надів чалму і невидимкою пройшов у покої царівни. А царівна щойно сіла обідати. Сів за стіл і Манук. От рабині поставили перед царівною золоту тарілку. Та не встигла царівна й одну ложку з'їсти, як раптом тарілка піднялася над столом і наче розтанула в повітрі.

Дуже здивувалася царівна і наказала принести іншу тарілку. Принесли рабині другу тарілку, поставили перед царівною, і вона попливла у повітрі, а за нею і виделка, і ніж.

"Чиї це жарти?" – думає царівна. Подивилася в один бік, в інший – немає нікого. Як раптом чує голос:

– Віддай мою торбу!

"Он воно що!" – здогадалася царівна, що це прийшов Манук.

– Як же я віддам тобі торбу, яккщо я не знаю, де ти? – сказала царівна.

– Добре, для цього я, мабуть, покажуся тобі, – погодився Манук і зняв чалму. – Ну, тепер віддавай торбу.

– Зараз я накажу її принести, – сказала царівна. – Але я бачу, що ти, начебто, сердишся на мене?

А Манук наче й не чує її.

– Віддай мою торбу, – твердить.

– Ну, звісно ж віддам, – каже царівна. – Я ж взяла її, щоб вона була цілішою, щоб хтось інший не відібрав її у тебе. Але скажи мені, любий, як ти увійшов нечутно і невидимо у мої покої?

– Дуже просто, – сказав Манук. – Кожен, хто одягне цю чалму, стане невидимкою.

– Та хіба ж це можливо! – вигукнула царівна. – Прошу тебе, дай мені хоч раз вдягти цю чалму.

І вона так лагідно при цьому всміхнулася, що Манук не зміг відмовити їй.

А царівна вдягла чалму, відбігла подалі від Манука і закричала охоронцям:

– Гей, візьміть цього молодця, відведіть та вбийте його!

Накинулися охоронці на юнака, схопили його, зв'язали і знову потягли через усе місто. Не шкодуючи своїх рук і ніг, били вони його, поки він не припинив ворушитися, а потім кинули у глибоку яму за містом та й пішли.

Тільки другого дня надвечір отямився Манук. Насилу розплутав він мотузки на ногах і руках та побрів додому. Побачила його мати, всього побитого, пораненого, і з жахом вигукнула:

– Манук-джан, чи тебе бачать мої очі?

– Мене, матінко, – сумно сказав Манук. – Це царівна так розправилася зі мною. Тепер хоч я і без чалми, а все одно мене ніхто не впізнає.

– А де ж чалма, синку?

– Чалма там, де й торба, матінко. Та ти не журися. Адже у мене є сопілка. Дай мені води вмитися, піду я знову до палацу. Може, пощастить мені повернути чалму і торбу.

– Манук-джан, не ходи більше до палацу, – благає мати. – Царівна й сопілку твою відбере і тебе насмерть заб'є.

– Ні, матінко, цього разу я не дам себе обдурити.

Обмив Манук свої рани, взяв сопілку та пішов. Біля палацу зупинився він, вийняв сопілку і легенько дунув у неї. Враз виросли перед ним сорок арабів.

– Мисливцю Манук! – крикнули вони в один голос. – Що накажеш робити? Зруйнувати чи збудувати? Прогнати чи зловити?

– Наказую зруйнувати цей палац, – сказав Манук.

І тільки-но сказав, як рушили араби вперед. Все на своєму шляху трощать. Кам'яну огорожу не порох стерли, ковані ворота з завіс зірвали.

У палаці крик, метушня. А царівна висунулася з вікна, махає Мануку рукою, кричить:

– Манук, що ти робиш із нами? Манук, накажи цим страшним арабам зупинитися!

– Віддай торбу та чалму, тоді накажу! – крикнув Манук.

– Та ось вони! – закричала царівна і підняла над головою торбу та чалму. – Я ж тільки пожартувала. Я хотіла випробувати твоє кохання. А ти знову сердишся!

Повірив їй Манук, дунув у свою сопілку, і всі сорок арабів вмить зникли. Тут вибігла до нього назустріч царівна, обійняла його і повела у свої покої.

– На, візьми швидше свою торбу і чалму, – сказала вона, простягаючи Мануку його скарби. – Ну й налякав ти мене! Твої араби такі страшні... Я боюся, щоб вони знову не прийшли! Де вони сховалися?

– Тепер ти можеш їх не боятися, – сказав Манук, весело всміхаючись, – вони всі ось тут, у цій сопілці.

– Як же це може бути? – здивувалася царівна. – Ти просто смієшся з мене.

– Та ні, не сміюся, зараз ти сама побачиш, – сказав Манук і дунув у свою сопілку. Один раз дунув, і одразу ж з-під землі виросли сорок арабів.

– Мисливцю Манук! – закричали вони разом, та так, що стеля палацу затремтіла. – Наказуй – зруйнувати чи збудувати, прогнати чи наздогнати?

Царівна аж завмерла від страху.

– Манук-джан, нехай вони швидше підуть, – ледь не плачучи промовила вона.

– Добре, добре, не бійся, – заспокоїв її Манук. – А ви,– наказав він арабам, ідіть на своє місце.

Сказав, і наче й не було страшних арабів.

– Манук-джан, яка ж у тебе чудова сопілка, – вигукнула царівна. – Ти напевно знаєш якийсь секрет, щоб викликати цих арабів?

– Секрет простий, – сказав Манук. – Дунеш раз – і всі сорок арабів тут як тут.

– Ах, Манук-джан дозволь мені, будь ласка, дунути хоч раз. Ну, будь ласка, дозволь!

І так вона просила його, що не зміг Манук відмовити їй. Взяла царівна сопілку, дунула один раз – і всі сорок арабів з'явилися з-під землі.

– Дочка царя! – крикнули вони в один голос, та так, що стіни палацу здригнулися. – Чого хочеш від нас? Наказуй. Зруйнувати чи збудувати, прогнати чи наздогнати?

– Не зруйнувати, не збудувати, не прогнати і не наздогнати, – сказала царівна. – А наказую вам схопити цього волоцюгу, відібрати у нього торбу та чалму, а самого його кинути на поживу лісовим звірям.

І отямитися не встиг Манук, як вже лежав у глухому лісі. Два дні ходив Манук лісом, а лісу кінця краю немає. Від голоду та втоми зовсім знесилив він.

Як раптом побачив Манук серед дерев яблуню з незвичайними яблуками – довгими, як огірки. "Дай-но спробую диких яблучок", – подумав Манук, зірвав одне яблуко, але навіть розкусити його добре не встиг, як підкинула його якась сила і перевернула догори ногами.

Три дні і три ночі простояв Манук на голові, а потім приловчився і сяк-так почав пересуватися на руках. Так йшов він і йшов догори ногами, вниз головою, аж раптом побачив на землі велике кругле яблуко. Зовсім зголоднів Манук за три дні. Хоче він з'їсти яблуко, а не наважується, адже хто знає, що це за яблуко? Може, від нього очі на лоб вилізуть чи на потилиці вуха виростуть? Тільки голод сильніший за страх. Не витримав Манук і відкусив маленький шматочок. Такий маленький, що навіть і не розбереш – кисле яблуко чи солодке, а сила в ньому така велика, що відразу перекинувся Манук і став із голови на ноги.

"Еге, – подумав Манук, – треба мені запастися і тими, й іншими яблуками. Якщо виберусь із лісу, вони мені знадобляться".

Набив він одну кишеню довгими яблуками, другу – круглими. І пішов шукати дорогу. Раптом бачить, що прямо на нього біжить вовк.

А у Манука ні рушниці, ні ножа. Підняв він із землі кийок і приготувався до зустрічі. А вовк зупинився неподалік і говорить Мануку людським голосом:

– Не бійся мене, Манук-джан. Я ж пам'ятаю, що ти зберіг мені життя. Поки ноги носять мене, а очі бачать, – я в боргу перед тобою. Мої подарунки принесли тобі мало щастя. Ну, може цього разу я послужу тобі, винесу тебе з темного лісу.

– Дякую тобі, сірий вовче, – сказав Манук і скочив йому на спину.

Поніс його вовк через темний ліс, через високі гори, через швидкі річки – прямо до стін його рідного міста.

– Ну, злазь тепер, – сказав вовк. – Та дивись, цього разу не помилися.

Розпрощався Манук з вовком і, як був, у лахмітті та в бруді, пішов просто до палацу. Біля палацової огорожі, під вікнами царівни, розклав він свої яблука і почав кричати на все горло:

– Продаю яблука! Рум'яні, як щоки красунь! Свіжі, як ранкова зоря! Солодкі, як мед! Довгі, як огірки!

Почула царівна, як закликає продавець покупців, і захотілося їй рум'яних, солодких довгих яблук. Покликала вона своїх рабинь і веліла їм купити одразу десять штук.

Та не встигла вона навіть одне яблуко з'їсти, як одразу ж перекинулася догори ногами. Рабині і так і сяк намагаються її назад поставити, – і за ноги тягнуть, і за плечі піднімають. Тільки нічого зробити не можуть.

– Милі мої, – плаче царівна, – адже це він так підлаштував, – це його витівки – мого нареченого. Ідіть до нього, приведіть сюди. Все зроблю, нехай тільки зніме з мене чари.

Взяли рабині торбу, чалму та сопілку і побігли до Манука.

– Добрий юначе, – просять його, – пожалій нашу господиню. Чого хочеш проси, тільки постав її на ноги!

Засміявся Манук, узяв свої скарби та віддав рабиням кругле яблуко.

Пішли рабині, а Манук пішов додому. А матінка вже всі очі виплакала, чекаючи на сина. І як побачила його, знову залилася сльозами, тільки тепер не від горя, а від радості.

– Ну, матінко, – сказав Манук, – досить сльози лити. Ось тобі торба, чалма і сопілка, та на додачу я сам живий і здоровий. Шукай мені тепер наречену, тільки не царського роду.

Чи багато, чи мало минуло часу, знайшов Манук собі наречену по серцю – добру, веселу, працьовиту. І таке весілля влаштував, що сам цар позаздрив би йому. Сім днів та сім ночей вино лилося, сто музикантів на тому бенкеті грали, сорок арабів за столом служили.

Сторінки:   1    2  

У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова

- Контакти

Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5168755457383301, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com

Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.

© 2015-2024 Валерія Воробйова