Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською

Усі категорії

Мисливець Манук

Вірменська народна казка

Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – В.Дегтерев та І.Шварцман

Сторінки:   1    2   

Жив колись на світі мисливець Манук.

Якось блукав він лісом, вистежуючи здобич, і побачив вовка.

Підняв Манук рушницю і хотів був уже вистрілити, як раптом заговорив вовк людським голосом:

– Мисливцю Манук, не вбивай мене!

Дуже здивувався Манук, почувши ці слова, і опустив рушницю.

– Дякую тобі, мисливцю Манук. За добро я заплачу тобі добром, – сказав вовк і зник. А на тому місці, де він стояв, побачив Манук стару чалму, пошарпану торбу та пастушу сопілку.

"Ну, це навіть для такого бідняка, як я, невелике багатство, – подумав Манук. – Та що тут скажеш! На те й подарунок: подобається чи не подобається, а бери. До того ж у господарстві нічого не пропаде. Чалму одягну в спекотний день, щоб сонце голову не пекло. Торба в дорозі завжди знадобиться – в ній і хліб, і сир, і глечик з вином вмістяться. А наймусь до когось чабаном, на сопілці гратиму, от стадо і піде за мною, куди захочу."

Взяв усе своє багатство і задоволений пішов додому.

Підходить Манук до дому, а мати вже назустріч біжить.

– Манук-джан, з якою здобиччю ти повернувся? – кричить здалеку.

– Сьогодні, матінко, я нічого не приніс, – каже Манук. – Правда, в лісі бачив я вовка та пожалів його, не вбив.

– Манук-джан, – каже стара, – ми й так ані ситі, ані голодні. Як жити станемо, якщо ти всякого звіра жалітимеш?

– Не гнівайся на мене, матінко, – каже син. – Хто сам нікого не жаліє, того й інші не жалітимуть. А вовк до того ж дав за себе багатий викуп.

Подивилася мати на подарунки, зітхнула і каже:

– Манук-джан, наклади в торбу камінців, хоч подивимося, чи міцна вона?

Наклав Манук у торбу щебеню, битих черепків і осколків, струсонув торбу раз, другий – витримала торба. Потім перевернув її і – оце диво! – замість щебеню і битих черепків, на підлозі блищить, виблискує, іскриться ціла гора самоцвітного каміння.

Дивляться Манук з матір'ю і очам не вірять.

– Непогану торбу ти отримав у подарунок, – сказала мати. – Давай подивимося тепер, що за чалму ти приніс. Ну ж бо, вдягни її.

Вдягнув Манук чалму на голову і одразу ніби розтанув у повітрі.

– Манук-джан, сину мій, мисливцю Манук, де ти? Очі мої не бачать тебе! – вигукнула мати.

– Я тут, матінко, як стояв, так і стою перед тобою. Невже ти мене не бачиш? – здивувався Манук і зняв чалму. Зняв і знову з'явився перед очима матері.

– Ця чалма ще краща за торбу, – сказав Манук. – У ній від всякого ворога втечеш, від недобрих очей завжди сховаєшся.

– Давай, сину мій, випробуємо і сопілку, – сказала мати. – Можливо, і вона не проста.

Узяв Манук сопілку, і тільки-но дунув у неї, як одразу виросли з-під землі сорок арабів. Вишикувалися вони в один ряд, крикнули в один голос:

– Мисливцю Манук, чого ти хочеш? Наказуй! Зруйнувати чи побудувати? Прогнати чи зловити?

– Не зруйнувати, не збудувати, не прогнати, не зловити. Давайте нам з матінкою чогось поїсти, а самі йдіть, звідки прийшли, – сказав Манук. І одразу всі сорок арабів зникли, наче їх і не було, а на столі з'явилися і хліб, і плов, і мед, і вино.

З того часу зажили мати з сином ніби у себе в гостях. Збудували новий дім, накупили всякої всячини, про злидні й турботу і думати забули.

Та не забула про них турбота.

Почув Манук, що цар тієї країни має єдину дочку, найвродливішу серед усіх дівчат. Багато гідних юнаків просили її руки, але ніхто не догодив її батькові, ніхто не припав до серця їй самій.

"А що, – подумав Манук, – чи не попитати й мені свого щастя? Невже я не пара царівні? А вже таких багатств, як у мене, у жодного царя немає."

Як задумав, так і вчинив. Вибрав він зі свого самоцвітного каміння три найкращі камінці. Поклав на срібну тацю, накрив зверху вишуканою дорогоцінною парчею та й поніс до палацу.

Охоронці провели його до царських покоїв.

– Чого ти просиш, юначе? – запитав його цар.

– Я прийшов свататися до твоєї дочки, – відповів Манук і простягнув цареві срібну тацю.

Підняв цар коштовну тканину, і аж замружився. Наче три сонця, сяяли і виблискували три самоцвітні камені. В усій царській скарбниці не було таких каменів. Та що про казну казати! Уві сні такого каміння не побачиш.

Довго милувався ними цар, а потім і каже:

– Багато женихів сваталися до моєї дочки, але бачу, що ти – найгідніший.

І наказав цар відвести Манука з його дарунками до царівни.

Подивився Манук на царську дочку і одразу про все на світі забув: і звідки прийшов, і навіщо прийшов, і куди прийшов. Стоїть, милується прекрасною царівною, очей відвести не може.

Нарешті, отямився він і, низько вклонившись царівні, поклав до її ніг свої дари. Але прикро було царівні, що її видають за простого мисливця.

– Послухай, – запитала царівна, – звідки ти дістав це каміння? Чи не вкрав десь?

Тут Манук витягнув з-за пазухи свою торбу і каже:

– Ось із цієї торби я їх дістав, красуне, і ще скільки хочеш дістану, накажи тільки принести мені простих камінців, черепків та осколків.

Наказала царівна. Принесли рабині битого скла та щебеню. Насипав Манук усе це сміття в торбу, струсонув раз, струсонув другий і висипав біля ніг царівни цілу гору блискучого каміння.

"Ця торба має бути моєю", – подумала царівна. І вирішила вона хитрістю виманити у юнака чудову торбу, а його самого вигнати із палацу.

– О, мій наречений, – лагідно сказала вона. – Ти такий добрий до мене, такий щедрий, що я хочу сьогодні ж відсвяткувати наші заручини. З цими словами вдарила вона в долоні, і одразу ж з'явилися двадцять рабинь. В руках у кожної рабині був глечик з вином, кожна рабиня з уклоном підносила вино Мануку.

Покуштував Манук вина з усіх двадцяти глечиків і зовсім сп'янів. А хитра царівна обійняла його і каже:

– Якщо ти любиш мене, Манук-джан, дай мені на хвилину твою торбу. Адже ми з тобою наречений і наречена, тобі нема чого боятися мене.

Повірив Манук її словам і дав їй торбу.

А царівні тільки того й треба було. Схопила вона торбу, сховала її подалі, а потім наказала охороні:

– Ану, викиньте цього молодця звідси геть!

Накинулися охоронці на Манука і потягли через все місто. Стусанами підганяли, стусанами піднімали.

І лише коли вигнали далеко за міську браму, відпустили. Всю ніч пролежав Манук, нічого не пам'ятаючи. Тільки на світанку прокинувся і нарешті поплентався додому.

Побачила мати сина і очам своїм не повірила, одяг на ньому весь подертий, голова розбита, і торби немає.

– Манук-джан, – вигукнула вона, – що з тобою? Яке лихо з тобою трапилося?

Розповів їй Манук усе, що з ним було, а потім і каже:

– Я прийшов, матінко, по чалму, може, вдасться мені за допомогою чалми повернути мою торбу.

– Манук-джан, – каже йому мати, – послухай мене, стару, не ходи більше до палацу. Ти й торби не повернеш і без чалми залишишся.

– Ні, матінко, вдруге я не дам себе обдурити.

З цими словами взяв Манук чалму і пішов до палацу.

Сторінки:   1    2   

Автор: Вірменська народна казка; ілюстратор: Дехтерьов В. та Шварцман І.

У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова

- Контакти

Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5457082516611907, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com

Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.

© 2015-2024 Валерія Воробйова