Тепер ви знаєте, діти, – повів далі Дросельмаєр другого вечора, – чому королева
так пильно охороняла свою красуню-доньку королівну Пірліпат. Як їй було не
боятися, що пані Мишильда виконає свою погрозу, повернеться й загризе на смерть
королівну? Дросельмаєрові прилади нітрохи не допомагали проти мудрої,
найхитрішої пані Мишильди, і лише двірський звіздар, який був водночас головним
тлумачем прикмет і небесних світил, з'ясував, що вберегти колиску від пані
Мишильди може тільки рід кота Мура. Саме тому всі шість служниць біля колиски
тримали на колінах по одному з синів цього роду, яким, до речі, при дворі надали
титул таємних радників посольства, і невтомно гладили їх, щоб полегшити їм
обтяжливу державну службу.
Якось опівночі одна зі старших доглядачок, що сиділа біля самої колиски, враз
прокинулась ніби з глибокого сну. Все навколо поринуло в сон, не муркотіли
таємні радники посольства, стояла така мертва тиша, що чути було, як шурхотять у
дереві шашелі. Та що відчула старша доглядачка, коли побачила в колисці велику
бридку мишу, яка звелася на задні лапи і головою торкалась обличчя королівни!
Нажахано крикнувши, доглядачка схопилася з крісла, всі прокинулись, проте пані
Мишильда – бо то вона забралася в колиску Пірліпат – шаснула в куток кімнати.
Радники посольства погналися за нею, але надто пізно – вона зникла в шпарці. Той
гармидер збудив Пірліпат, і вона жалісно заплакала.
«Хвалити Бога, – вигукнули доглядачки, – вона жива!»
Та як же вони перелякалися, коли глянули на королівну й побачили, що з неї
стало! Замість кучерявої голівки херувима з крихітного зморщеного тіла
витикалася велика потворна голова, блакитні, як небо, оченята перетворилися в
зелені тупо вирячені баньки, а ротик розтягся від вуха до вуха.
Дарма королева голосила, а в кабінеті короля стіни довелося оббити ватою, бо він
раз у раз товкся об них головою і плаксиво вигукував:
«О бідолашний я, нещасливий монарх!»
Йому б тепер визнати, що краще було б їсти ковбасу без сала й не займати пані
Мишильди та її роду, хай би собі жили під піччю, але вельможний батько Пірліпат
про це не подумав, а всю вину склав на годинникаря і ворожбита Кристіана Еліаса
Дросельмаєра з Нюрнберга. І видав мудрий королівський наказ: Дросельмаєр мусить
за чотири тижні повернути королівні Пірліпат її колишній вигляд чи принаймні
знайти на це певний спосіб, а якщо він цього наказу не виконає, його чекає
ганебна смерть від сокири ката.
Дросельмаєра неабияк налякав королівський наказ, а проте, покладаючись на свій
хист і на своє щастя, він негайно розпочав першу операцію, яка йому здавалася не
зайвою. Він дуже вправно розіклав королівну Пірліпат на частини,
повідкручував їй ручки й ніжки і оглянув її внутрішню будову. Та ба! Не було
ніякої ради, він переконався, що королівна чим більше ростиме, тим ставатиме
потворніша. Він знов обережно склав її і з тяжким серцем опустив назад у
колиску, від якої не мав права відлучатися.
Тим часом почався четвертий тиждень, настала середа, і до кімнати, де лежала
Пірліпат, заглянув король. Очі його палали гнівом, він погрозливо махнув берлом
і вигукнув:
«Вилікуй королівну, Кристіане Еліасе Дросельмаєре, а то буде тобі смерть!»
Дросельмаєр гірко заплакав, а Пірліпат лежала собі в колисці й задоволено
лускала горіхи. Вперше ворожбит замислився над її незвичайною любов'ю до горіхів
і над тією обставиною, що вона з'явилася на світ уже з зубами. Справді,
обернувшись у потвору, Пірліпат доти кричала, доки їй випадково не трапився під
руки горіх. Вона миттю розлущила його, з'їла зерно й заспокоїлась. Відтоді
доглядачки не могли настачити їй горіхів.
«О святий інстинкте природи, вічно незбагненна симпатіє всіх істот, – вигукнув
Кристіан Еліас Дросельмаєр, – ти показуєш мені двері до таємниці, я постукаю в
них, і вони відчиняться!»
Він негайно попросив дозволу поговорити з двірським звіздарем, і його під
суворою охороною провели до цього добродія. Обливаючись слізьми, вони обнялися,
а тоді зайшли до потаємного кабінету й перегорнули багато книжок, у яких
писалося про інстинкти, симпатії і антипатії та інші загадкові речі.
Настала ніч, звіздар глянув на зорі і з допомогою Дросельмаєра, що теж був на
таке мастак, склав гороскоп королівни Пірліпат. Це було нелегке завдання, бо
лінії переплутувались дедалі більше й більше, але, нарешті, – яка радість! – усе
з'ясувалося: королівні Пірліпат, щоб звільнитися від чарів, які на неї наслано,
і стати знов такою гарною, як раніше, досить було з'їсти смачне зернятко горіха
Кракатука.
Горіх Кракатук мав таку тверду шкаралущу, що через нього могла переїхати
шістдесятифунтова гармата й не роздушити його. Цей твердий горіх мав розлущити
перед королівною юнак, який ще ніколи не голився й не носив чобіт, і з
заплющеними очима подати їй зернятко. І, тільки пройшовши потім задки сім кроків
і ні разу не спіткнувшись, він міг знов розплющити очі.
Три дні й три ночі без перерви працювали Дросельмаєр із звіздарем. І ось настала
субота. Король саме сів обідати, коли Дросельмаєр, якому в неділю рано-вранці
мали відтяти голову, вбіг, не тямлячи себе з радощів, до королівської їдальні й
повідомив, що знайдено спосіб повернути королівні Пірліпат втрачену вроду.
Король надзвичайно прихильно обняв Дросельмаєра й пообіцяв йому діамантову
шпагу, чотири ордени та два нових сюртуки.
«Пообідаймо, – додав він привітно, – і зразу ж беріться до справи, дорогий
ворожбите. Подбайте, щоб неголений юнак у черевиках, з горіхом Кракатуком, був
під рукою, і не давайте йому перед тим вина, щоб не спіткнувся, як задкуватиме
сім кроків, а вже потім може собі дудлити скільки завгодно!»
Ці слова дуже збентежили Дросельмаєра, і він, тремтячи й затинаючись, несміливо
сказав, що хоч засіб і знайдено, але горіха Кракатука і юнака, який би розлущив
його, ще треба відшукати і взагалі ще хтозна, чи той горіх і юнак колись
знайдуться.
Король страшенно розгнівався, труснув берлом над укоронованою головою і рикнув,
мов лев:
«Коли так, то ви заплатите за це життям!»
Переляканому Дросельмаєрові довелося б скрутно, та, на його щастя, королю саме
цього дня дуже смакувала їжа, а тому він ласкаво погодився вислухати цілком
розважні докази, на які не поскупилася добросерда королева, зворушена долею
Дросельмаєра. Годинникар набрався духу й наостанці теж заявив, що він, власне,
виконав завдання – знайшов засіб, за допомогою якого королівну можна вилікувати, а
отже, й урятував своє життя. Король назвав його виправдання безглуздими
відмовками й нісенітницею і, врешті, випивши чарочку шлункового настою, звелів
їм обом, годинникареві й звіздареві, вирушити в дорогу й не повертатися без
горіха Кракатука. А юнака, що розлущив би його, можна буде, як підказала
королева, знайти вже потім, кілька разів помістивши оголошення в місцевих та
закордонних газетах і бюлетенях.
На цьому старший радник суду знов урвав розповідь і пообіцяв докінчити її
завтра.
У моєму
російськомовному
дитинстві були книги
з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших.
Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі.
Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього
і було зроблено цей сайт.
Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.
Валерія Воробйова
Посилання на
сайти з дитячими
книгами
українською
мовою
Якщо у вас є сайт,
на якому можна
скачати, або прочитати
дитячi книги
українською мовою,
напишіть мені
і я додам ваш
сайт до цього перелiку.
