Якщо комусь із моїх шановних читачів чи слухачів траплялося врізатись склом, то
він сам знає, як та ранка болить і як довго не гоїться. Марі довелося пролежати
в ліжку майже цілий тиждень, бо, як тільки вона вставала, в неї починало
паморочитися в голові. Та все ж таки нарешті вона зовсім видужала і могла
весело, як завжди, бігати й вистрибувати по кімнаті.
У шафі все аж блищало, таке було нове – дерева, квітки, хатки, чепурні ляльки. А
головне, Марі побачила там свого улюбленого Лускунчика, що стояв у другій знизу
шухляді й усміхався до неї, поблискуючи двома рядками зовсім цілих зубів.
Вона радісно дивилася на нього, і враз серце в неї злякано тьохнуло: може, все,
що розповідав хрещений, не казка, а справжня історія Лускунчика і його сварки з
пані Мишильдою та її сином? Тепер вона знала, що Лускунчик – молодий Дросельмаєр
з Нюрнберга, гарний, але, на жаль, спотворений чарами пані Мишильди небіж
хрещеного. Бо Марі вже під час розповіді ні на мить не сумнівалася, що вправним
годинникарем при дворі батька Пірліпат був сам старший радник суду Дросельмаєр.
– Але чому тобі дядько не допоміг, чому? – жалісливо питала Марі, і в серці її
все міцнішало переконання, що в тій битві, яку вона спостерігала, йшлося про
Лускунчикову державу й корону. Бо ж хіба не корилася йому решта ляльок і хіба не
ясно, що звіздареве пророцтво збулося і молодий Дросельмаєр став королем у
ляльковій державі?
Розмірковуючи так, наша розумниця Марі, яка наділила Лускунчика та його васалів
життям і здатністю рухатися, була певна, що вони й справді зараз оживуть і
почнуть рухатись. Та вони не оживали: все в шафі непорушно стояло на своїх
місцях. Проте Марі й гадки не мала відмовлятися від свого переконання – вона
просто вирішила, що винні чари пані Мишильди та її семиголового сина.
– Та хоч ви, любий пане Дросельмаєре, – сказала вона Лускунчикові, – й нездатні
ворушитись чи сказати мені бодай слово, я певна, що ви мене розумієте й знаєте,
як добре я до вас ставлюся. Розраховуйте на мою підтримку, якщо вона вам
придасться. Принаймні я попрошу вашого дядька, хай допоможе вам своїм
мистецтвом, коли буде така потреба.
Лускунчик стояв собі тихо й спокійно, але Марі здалося, ніби з шафи долинуло
легеньке зітхання, від якого ледь чутно, але надзвичайно мелодійно дзеленькнули
шибки, і тонесенький, чистий, як кришталь, голосок проспівав:
Янголе мій,
Виграю бій,
Стану я твій,
Янголе мій.
Марі аж похолола з ляку, але водночас серце їй пойняла якась дивна втіха.
Настав вечір, до вітальні зайшли батько з хрещеним. Луїза не забарилася накрити
стіл до чаю, і всі, весело розмовляючи, посідали навколо нього. Марі тихенько
принесла свій стільчик і примостилася біля ніг у хрещеного, втупивши в нього
великі сині очі. Дочекавшись, коли розмова на хвильку урвалася, вона сказала:
– Я тепер знаю, дядечку Дросельмаєре, що мій Лускунчик – ваш небіж, молодий
Дросельмаєр із Нюрнберга. Він справді став королевичем, чи пак, королем, як і
передбачав ваш супутник, звіздар. Але ви знаєте, що між ним і сином пані
Мишильди, бридким Мишачим королем, іде війна. Чому ж ви йому не допоможете?
І Марі знов розповіла, як у неї перед очима відбувалася битва. Мати й Луїза не
раз перебивали її реготом, тільки Фріцові й Дросельмаєрові було не смішно.
– І де вона набралася цих химер? – сказав батько.
– Ну, в неї просто багата уява, – мовила мати. – А втім, усе це їй
примарилось, коли вона поранилася й лежала в гарячці.
А Фріц обурено вигукнув:
– Усе це неправда. Мої гусари не такі боягузи, хай йому біс! А то як би я водив
їх у бій?
А Дросельмаєр, дивно всміхаючись, узяв Марі на коліна й лагідніше, ніж
будь-коли, сказав:
– Тобі, люба доню, дано більше, ніж мені та й усім нам: ти, як Пірліпат,
природжена королівна, бо володарюєш у чудовій, ясній країні. Але тобі доведеться
натерпітись багато лиха, якщо ти заопікуєшся бідолашним потворним Лускунчиком,
бо Мишачий король чигає на нього всюди, на всіх стежках і дорогах. Та не я, а
ти, тільки ти зможеш його врятувати. Будь же незламна й вірна йому.
Ні Марі, ні її родина не зрозуміли, що Дросельмаєр хотів сказати цими словами.
Батькові вони здалися такими дивними, що він помацав у гостя пульс і мовив:
– У вас, любий друже, до голови прилило забагато крові, я вам випишу ліки.
Лише мати похитала головою і тихо сказала:
– Я здогадуюся, що ви, пане раднику, маєте на увазі, тільки не можу його до
пуття висловити.
У моєму
російськомовному
дитинстві були книги
з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших.
Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі.
Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього
і було зроблено цей сайт.
Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.
Валерія Воробйова
Посилання на
сайти з дитячими
книгами
українською
мовою
Якщо у вас є сайт,
на якому можна
скачати, або прочитати
дитячi книги
українською мовою,
напишіть мені
і я додам ваш
сайт до цього перелiку.
