|
Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською |
|
Усі категорії |
Легінь із зіркою на чолі та його рогатий кінь
Болгарська народна казка у переказі Ангела Каралійчева
Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – І.Бєлєй
Вклав легінь шаблю назад у піхви, зліз із коня та й пішов разом із господарем у білий будинок, де слуги приготували їм пишний бенкет. Їли, пили, веселилися богатирі і, нарешті, побраталися.
Чорний чоловік, який тепер став білим, почав вихвалятися, які дивні речі він уміє робити.
– Я на три аршини крізь землю бачу, – сказав він, – а до того ж, можу перетворюватися на ведмедя, козу, чи віслюка.
– Це все дурниці. А що ти ще вмієш робити?
– Коли прикладаю вухо до землі, можу підслухати всі розмови на світі.
– Оце добре! – сказав легінь. – А тепер, побратиме, настав нам час прощатися.
– Бувай здоровий, побратиме, в добрий путь! Коли ж ми знову побачимося, та як мені дізнатися, що ти живий-здоровий і ніякого лиха з тобою не трапилося?
– Бачиш цю квітку? – відповів легінь. – Моя мати посадила її того дня, коли я народився. Стебло виросло, і на ньому розквітло дві квітки. Візьми собі одну, а у мене залишиться друга. Як побачиш, що квітка зів'яла, знай, що немає мене в живих.
Промовив такі слова, скочив на коня та й полетів як сокіл.
Довго блукав легінь по лісах, по горах, по зелених луках і скрізь запитував, чи немає де богатиря над усіма богатирями, з яким він міг би помірятися силою. Але ніхто не міг вказати йому такого.
От якось під'їхав він до глибокого озера. І тільки-но хотів напоїти свого коня, як раптом з будинку, що стояв на другому березі, вискочив чоловік із величезним черевом.
– Гей! – закричав він. – Забери свого коня, щоб не смів він мою воду пити. Цілий тиждень я чекав, поки річки наповнять озеро, щоб напитися досхочу, а твій кінь мене без води залишить!
З такими словами він нахилився та й одним духом випив усе озеро.
Побачивши це, легінь здивувався, зійшов з коня та завів розмову з череватим чоловіком. Незабаром вони розговорилися, потоваришували та, нарешті, й побраталися.
На прощання дав легінь своєму названому братові другу квітку, розповів про неї, попрощався та й поїхав.
Їздив він, їздив по світу і, нарешті, привіз його рогатий кінь до однієї глибокої ущелини. Посеред ущелини стояла висока вежа, вкрита золотою черепицею.
– Тут, напевно, живе якась знатна людина, – подумав легінь та постукав у золоті ворота.
Постукав один раз, другий, третій, потім зазирнув через огорожу і побачив, що по мармурових сходах спускається вниз красуня, вдягнена у шовк і парчу, а на пальцях у неї виблискують персні із дорогоцінним камінням.
Підбігла вона до воріт, розчахнула їх, а коли підвела очі та побачила легеня, сльози так і покотилися у неї по щоках.
– Чому ти плачеш, красуне? – запитав гість.
– Як же мені не плакати, добрий парубче, адже я в полоні у злого розбійника. Я королівська дочка, був у мене наречений. Але в день весілля розбійник увірвався до палацу, убив мого нареченого, а мене привіз сюди.
– Не журися, красуне, – казав легінь, – побачиш, як я розправлюся з ним.
А розбійник тим часом повертався з полювання та ще здалеку помітив, що якийсь вершник розмовляє з його бранкою. Від люті посипалися в нього іскри з очей, і він став підганяти свого коня.
Але тільки-но вони зійшлися з легенем, як той змахнув своєю шаблею та й розрубав коня розбійника навпіл. Впав розбійник на землю. Замахнувся легінь удруге, та й уразив лиходія на місці.
Побачивши, що мучитель лежить мертвий, кинулася королівська дочка назустріч переможцю та зі сльозами обійняла його.
Залишився легінь у вежі із красунею-королівною.
Хтозна, скільки часу минуло, тільки провідав батько-король, що розбійника вже немає в живих, і вирішив він видати свою дочку заміж за князя. Відправив він по неї своїх людей, але королівна нізащо не захотіла повертатися до батька, сказавши, що вона вже має чоловіка і ні про якого князя навіть чути не хоче.
Розлютився король та й став думати, як би йому погубити легеня із зіркою на чолі, але ніхто з його прибічників не наважувався викликати на бій такого богатиря.
Нарешті прийшла до палацу відьма – хитра як лисиця.
– Я візьмуся погубити цього легеня та повернути тобі дочку, – сказала вона королю. – Тільки чим ти мені віддячиш за це?
– Я дам тобі цілий мішок золота! – пообіцяв король.
Пропонуємо також:
У моєму
російськомовному
дитинстві були книги
з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших.
Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі.
Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього
і було зроблено цей сайт.
Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.
Валерія Воробйова
- Контакти
Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5457082516611907, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com
Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.
© 2015-2024 Валерія Воробйова